АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Асептика,антисептика. Антисептичні засоби та матеріали

Антисептика (визначення) Знешкодження патогенних мікроорганізмів на поверхні тіла людини та у рані з використанням хімічних речовин – антисептиків.

Антисептики (визначення) Речовини, що викликають загибель широкого кола мікроорганізмів або запобігають їх розмноженню в/на тканинах організму.

Головна мета фізичних методів антисептики полягає в створенні в рані несприятливих умов для розвитку бактерій і всмоктування токсинів та продуктів розпаду тканин. Це забезпечується зовнішнім дренажуванням інфікованої рани тампонами та дренажами, а також висушуванням ран за допомогою теплових і світлових процедур, зокрема опромінювання солюксом, кварцовою лампою тощо. Пластмасові й гумові дренажі використовують не лише для забезпечення відтоку ранового вмісту, продуктів розпаду тканин, мікробів та їх токсинів, але й для промивання гнійних порожнин
антисептичними розчинами. Відтік ранового вмісту через дренажі може відбуватися пасивно (в пов'язку або посудину з антисептичним розчином) й активно (шляхом його аспірації за допомогою різних відсмоктувачів).

Механічна антисептика включає ряд механічних прийомів, які спрямовані на якнайшвидше (в перші години) видалення з рани некротичних тканин, згустків крові, сторонніх тіл, а разом з ними і мікроорганізмів, що потрапили в рану. З цією метою проводять ретельний туалет рани (гоління волосся, змащування шкіри навколо рани 5 % розчином йоду спиртовим, видалення сторонніх тіл) або первинна хірургічна обробка рани. Мертві тканини і згустки крові є поживним середовищем для бактерій, а сторонні тіла є їхніми джерелами. Механічні заходи антисептики, здійснені в перші години після поранення, сприяють видаленню переважної більшості бактерій з рани та їх загоєнню без нагноєння.

Хімічна антисептика забезпечує знищення мікробів у рані за допомогою різних антисептичних засобів. Антисептичні засоби мають бути бактерицидними або бактеріостатичними і не завдавати шкоди тканинам організму. Крім того, їхня дія не повинна послаблюватися при стиканні з живими тканинами.

Біологічні методи антисептики спрямовані на підвищення захисних сил організму і створення несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів. До біологічних антисептичних засобів належать антибіотики, ферменти,, імунні сироватки. Антибіотики призначають лікарі за суворими показаннями. Медична сестра не має права самостійно призначати чи відміняти їх, але вона повинна знати властивості призначеного антибіотика, його дозу, шляхи введення, можливі ускладнення. Обов'язковою умовою для призначення антибіотика є визначення чутливості до нього мікроорганізмів. Доцільною є комбінація кількох препаратів з урахуванням їх синергізму і різних шляхів введення. Досить ефективною є комбінація антибіотиків з сульфаніламідами (сульфадимезин, норсульфазол, етазол, сульфадиметоксин, сульфапіридазин, сульфален та ін), які мають широкий спектр дії.

Загальна характеристика антимікробних речовин. Для антибіотиків та хіміотерапевтичних препаратів характерна специфічність та вибірковість дії. Антисептики та дезінфектанти, як правило, мають неспецифічну дію

Асептика (визначення) Система заходів, що запобігають внесенню (потрапляння) мікроорганізмів з навколишнього середовища в тканини або порожнини людського організму при лікувальних та діагностичних маніпуляціях, а також у матеріал для дослідження, в поживні середовища та культури мікроорганізмів при лабораторних дослідженнях. Асептика включає: стерилізацію інструментів, матеріалів, операційної білизни, приладів; обробку рук хірурга; дотримання особливих правил і прийомів роботи при виробництві операцій, досліджень і т. д.; здійснення спеціальних санітарно-гігієнічних та організаційних заходів в лікувальному закладі. Метод асептики є подальшим розвитком методу антисептики і тісно пов'язаний з ним.

19Механізми біологічної дії антибіотиків на мікробну клітину. Природна та набута стійкість до антибіотиків. Принципи раціональної антибіотикотерапії. Антибіотики – це хіміотерапевтичні препарати з хімічних сполук біологічного походження (природні), а також їх напівсинтетичні похідні та штучні аналоги, які в низьких концентраціях мають вибіркову пошкоджувальну або знешкоджувальну дію на мікроорганізми та пухлини. Класиф.за механ.дії на мікробну кл. 1.Інгібітори синтезу кліт.стінки: Пеніциліни -проявляють бактерицидну дію на гр+ та обмежені штами гр- бактерій. Цефалоспорини -мають бактерицидну дію В-лактамні антиб. 2.Ант. що порушують ф-ї цитоплазматичної мембрани м.о -бактерицидна дія пов’язана з порушенням осмотичної резистентності мембрани цитоплазми. Поліміксини Полієнові антиб. (ністатин,леворол)- протигрибкові Граміцидини 3.Інгібітори синтезу білка- порушують функціональні властивості рибосом Аміноглікозиди Тетрацикліни Левоміцетин Макроліди 4.Інгібітори транскрипції нуклеїнових кислот -взаємодіє з РНК-полімеразою блокує синтез будь-яких видів бактеріальної РНК. Рефампіцин Природная устойчивость. Некоторые виды микробов природно ус­тойчивы к определенным семействам антиби­отиков или в результате отсутствия соответс­твующей мишени (например, микоплазмы не имеют клеточной стенки, поэтому не чувстви­тельны ко всем препаратам, действующим на этом уровне), или в результате бактериальной непроницаемости для данного препарата (на­пример, грамотрицательные микробы менее проницаемы для крупномолекулярных соеди­нений, чем грамположительные бактерии, так как их наружная мембрана имеет «маленькие» поры).Приобретенная устойчивость. Приобретение резистентности — это биологическая закономерность, связанная с адаптацией микроорганизмов к условиям внешней среды. Она, хотя и в разной степени, справедлива для всех бактерий и всех анти­биотиков. К химиопрепаратам адаптируются не только бактерии, но и остальные микро­бы — от эукариотических форм (простейшие, грибы) до вирусов. Проблема формирования и распространения лекарственной резистен­тности микробов особенно значима для внутрибольничных инфекций, вызываемых так называемыми «госпитальными штаммами», у которых, как правило, наблюдается множес­твенная устойчивость к антибиотикам (так называемая полирезистентность).Генетические основы приобретенной резис­тентности. Устойчивость к антибиотикам определяется и поддерживается генами резистентности (r-генами) и условиями, способствующими их распространению в микробных популяциях. Приобретенная лекарственная устойчивость может возникать и распространяться в попу­ляции бактерий в результате:• мутаций в хромосоме бактериальной клетки с последующей селекцией (т. е. отбором) му­тантов. Особенно легко селекция происходит в присутствии антибиотиков, так как в этих условиях мутанты получают преимущество перед остальными клетками популяции, ко­торые чувствительны к препарату. Мутации возникают независимо от применения анти­биотика, т. е. сам препарат не влияет на час­тоту мутаций и не является их причиной, но служит фактором отбора. Далее резистентные клетки дают потомство и могут передаваться в организм следующего хозяина (человека или животного), формируя и распространяя ре­зистентные штаммы. Мутации могут быть: 1) единичные (если мутация произошла в одной клетке, в результате чего в ней синтезируются измененные белки) и 2) множественные (се­рия мутаций, в результате чего изменяется не один, а целый набор белков, например пени-циллинсвязывающих белков у пенициллин-резистентного пневмококка);• переноса трансмиссивных плазмид резис­тентности (R-плазмид). Плазмиды резистен­тности (трансмиссивные) обычно кодируют перекрестную устойчивость к нескольким семействам антибиотиков. Впервые такая множественная резистентность была описа­на японскими исследователями в отношении кишечных бактерий. Сейчас показано, что она встречается и у других групп бактерий. Некоторые плазмиды могут передаваться меж­ду бактериями разных видов, поэтому один и тот же ген резистентности можно встретить у бактерий, таксономически далеких друг от друга. Например, бета-лактамаза, кодируемая плазмидой ТЕМ-1, широко распространена у грамотрицательных бактерий и встречается у кишечной палочки и других кишечных бак­терий, а также у гонококка, резистентного к пенициллину, и гемофильной палочки, резис­тентной к ампициллину;• переноса транспозонов, несущих r-гены (или мигрирующих генетических последова­тельностей). Транспозоны могут мигрировать с хромосомы на плазмиду и обратно, а также с плазмиды на другую плазмиду. Таким образом гены резистентности могут передаваться да­лее дочерним клеткам или при рекомбинации другим бактериям-реципиентам.Реализация приобретенной устойчивости. Изменения в геноме бактерий приводят к тому, что меняются и некоторые свойства бактериальной клетки, в результате чего она становится устойчивой к антибактериальным препаратам. Обычно антимикробный эффект препарата осуществляется таким образом: агент должен связаться с бактерией и прой­ти сквозь ее оболочку, затем он должен быть доставлен к месту действия, после чего пре­парат взаимодействует с внутриклеточными мишенями. Реализация приобретенной ле­карственной устойчивости возможна на каж­дом из следующих этапов:• модификация мишени. Фермент-мишень может быть так изменен, что его функции не нарушаются, но способность связываться с химиопрепаратом (аффинность) резко сни­жается или может быть включен «обходной путь» метаболизма, т. е. в клетке активируется другой фермент, который не подвержен дейс­твию данного препарата.• «недоступность» мишени за счет сниже­ния проницаемости клеточной стенки и кле­точных мембран или «эффлюко-механизма, когда клетка как бы «выталкивает» из себя антибиотик.• инактивация препарата бактериальными ферментами. Некоторые бактерии способны продуцировать особые ферменты, которые де­лают препараты неактивными (например, бета-лактамазы, аминогликозид-модифицирующие ферменты, хлорамфениколацетилтрансфераза). Бета-лактамазы — это ферменты, разруша­ющие бета-лактамное кольцо с образованием неактивных соединений. Гены, кодирующие эти ферменты, широко распространены среди бактерий и могут быть как в составе хромосо­мы, так и в составе плазмиды. Мікробіологічний принцип раціональної антибіотикотерапії До призначення препарату слід встановити збудника інфекції і визначити його індивідуальну чутливість до антимікробних хіміотерапевтичних препаратів. За результатами антибіотикограми хворому призначають препарат вузького спектра дії, що володіє найбільш вираженою активністю щодо конкретного збудника, в дозі, в 2-3 рази перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію. Якщо збудник поки невідомий, то зазвичай призначають препарати більш широкого спектра, активні щодо всіх можливих мікробів, найбільш часто викликають цю патологію. Корекцію лікування проводять з урахуванням результатів бактеріологічного дослідження і визначення індивідуальної чутливості конкретного збудника (зазвичай через 2-3 дні). Починати лікування інфекції потрібно якомога раніше (по-перше, на початку захворювання мікробів в організмі менше, по-друге, препарати активніше діють на зростаючих і розмножуються мікробів). Епідеміологічний принцип раціональної антибіотикотерапії Вибір препарату, особливо для стаціонарного хворого, повинен враховувати стан резистентності мікробних штамів, які циркулюють в даному відділенні, стаціонарі і навіть регіоні. Слід пам'ятати, що антибіотикорезистентність може не тільки купуватися, але і зникати, при цьому відновлюється природна чутливість мікроорганізму до препарату. Не змінюється тільки природна стійкість. Клінічний принцип раціональної антибіотикотерапії При призначенні препарату враховують, наскільки безпечним він буде для даного пацієнта, що залежить від індивідуальних особливостей стану хворого (тяжкість інфекції, імунний статус, стать, наявність вагітності, вік, стан функції печінки і нирок, супутні захворювання тощо).

20. Антибіотики, їх класифікації (за походженням та хімічної структурою). Одиниці виміру антимікробної активності. за походженням, їх умовно поділяють на антибіотики мікробного походження, антибіотичні речовини тваринного і рослинного походження (фітонциди). Фітонциди - антибіотичні речовини, які виділяють рослини, були відкриті Б.П.Токіним у 1928р. До рослин, що виділяють активні фітонциди, відносять часник, цибулю, хрін, листя кропиви, алое, бруньки берези, листя і квіти черемхи, насіння гірчиці, мускатного горіха, редьки, ялівця. Хімічна природа фітонцидів дуже різноманітна і ще повністю не вивчена. Відомо, що антимікробну дію виявляють ефірні олії, глюкозиди, алкалоїди, органічні кислоти, антоціани, дубильні речовини, смоли та ін. Напівсинтетичними антибіотиками є такі похідні антибіотиків мікробного походження, як ампіцилін, метицилін, клоксацилін, левоміцетин, саназин, оксацилін таін. Хімічна природа антибіотиків дуже різноманітна. Так, антибіотики грибного і актиноміцетного походження відносять до складних циклічних сполук, бактеріального – до поліпептидів. На мікроорганізми антибіотики діють вибірково, тобто кожний антибіотик діє тільки на певні види мікроорганізмів і не впливає на інших. Антибіотики з вузьким спектром дії є ефективними до обмеженого числа бактерій. Так, на грампозитивні бактерії діють пеніцилін, біцилін, бацитрацин, новобіоцин, еритроміцин, олеандоміцин, на плісеневі гриби - ністатин, трихоцетин, гризеофульвін, на найпростіші - фумагілін. Антибіотики широкого спектру дії (тетрациклін, стрептоміцин, неоміцин, поліміксин, гігроміцин, граміцидин С, ампіцилін та ін.) є активними по відношенню до значної кількості мікроорганізмів. Класифікація антибіотиків за хім.структурою: -бета- лактами(пеніциліни, цефапоспорини,монобактами)-глікопептиди-аміноглікозиди-тетрацекліни-макроліди(та азоліди)-лінкозаміди-левоміцитин-рифампіцин-поліпептиди-полієни