АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Спрямована на мобілізацію і стимуляцію захисних сил організму для ліквідації патологічного процесу, тобто на механізм розвитку хвороби.

Усуваючи або послабляючи патогенетичні механізми, патогенетична терапія тим самим сприяє нормалізації протилежної патогенезу процесу – саногенезу (відновлення порушеної саморегуляції організму), що сприяє одужанню.

Цілеспрямована дія на патогенез супроводжується послабленням або усуненням впливу етіологічного фактора.

Отже, патогенетична терапія тісно пов'язана з етіотропної, і практично її застосовують при патології у всіх системах організму.

До патогенетичної терапії відносяться:

природна і штучна радіація (сонячне або ультрафіолетове опромінення),

водні процедури,

зігріваючі компреси,

подразнюючі засоби (розтирання шкірних покривів скипидаром, гірчичники, банки, масаж, електропунктура, електротерапія),

лікарські препарати, що стимулюють функцію органів і тканин (відхаркувальні, проносні, що підсилюють перистальтику, сечогінні, що підвищують секрецію залоз шлунка і кишечника, серцеві, жовчогінні).

До патогенетичної терапії відносять і деякі лікувальні прийоми комплексної дії (промивання преджелудков і шлунку, клізми, прокол рубця і книжки, катетеризацію сечового міхура, кровопускання).

Перераховані засоби ветеринарний лікар використовує, спираючись на власний клінічний досвід, а також керуючись підручниками і довідниками з фармакології, рецептурою, настановами та рекомендаціями.

Значне місце в патогенетичній терапії займає неспецифічна стимулююча терапія, яка заснована на парентеральному введенні в організм в стерильному вигляді органічних речовин, переважно рослинного і тваринного походження.

Більше ста років тому широко використовували емпіричний підхід: при багатьох хворобах, головним чином для загострення процесу, ветеринарні лікарі підшкірно вводили скипидар (скипідаротерапія), іхтіол (іхтіолотерапія), прокип'ячений гній (піотерапія), знежирене молоко (лактотерапія) та інші неспецифічні засоби.

При цьому в ряді випадків після загострення хвороби спостерігається прискорення одужання тварин. Такі способи в наш час практично втратили значення. На зміну їм прийшли більш обґрунтовані, але принцип неспецифічної дії зберігся, і багато препаратів цієї групи ще застосовуються.

З групи неспецифічної стимулюючої терапії у ветеринарній практиці широко використовують:

серотерапію,

СЕРОТЕРАПІЯ

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 469 | Нарушение авторских прав