АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Г) причин вибраковки тварин.

Під час планування враховують стан рослинництва; географічні, економічні і сезонні особливості зони розташування господарства.

Вчасно виявити порушення допомагають дослідження кормів, крові, сечі, молока. Всі ці дослідження повинні плануватися з урахуванням фізіологічного стану тварин, наприклад, період сухостою, період лактації.

На розвиток тваринництва впливають пори року. Організм тварин у філогенезі пристосувався і виробив відповідний ритм сезонних змін. Чітка періодичність, постійність і закономірність зміни ритму відображається у відповідних змінах функцій шкіри, складу крові, активності обмінних процесів. Під час планування профілактичних заходів слід врахувати характер відповідної сезонної годівлі тварин (влітку, взимку). При цьому слід здійснювати ветеринарний контроль у господарстві в період заготівлі кормів, звертаючи увагу на якість заготівлі сіна та сінажу, дотримання технології силосування для отримання високоякісного силосу, відсутність мікотоксичних та грибкових уражень кормів.

На основі результатів дослідження якості кормів, збереження їх, годівлі біохімічних досліджень обміну речовин у тварин планують проведення профілактичних заходів, наприклад, організація виготовлення і згодовування гідропонної зелені, хвойного борошна, дріжджування кормів, вітамінно-мінеральні премікси і добавки, проведення фізіопроцедур.

Контроль за виконанням профілактичних заходів у недопущенні виникнення незаразних хвороб тварин здійснюється ветеринарними спеціалістами. Відповідальність за виконання запланованих заходів несуть не тільки ветеринарні фахівці, а й керівники тваринницьких підприємств. Результативність профілактичних заходів оцінюють за рівнем рентабельності продукції тваринництва, якості стану здоров’я тварин, собівартості продукції у господарстві.

Планування профілактичних заходів та їх контроль базується на організаційних основах профілактики внутрішніх хвороб тварин.

Організаційні основи профілактики внутрішніх хвороб тварин. Попередниками організації профілактичних заходів із внутрішніх хвороб тварин повинно бути вивчення умов утримання і експлуатації тварин. На їх аналізі базується комплекс заходів із збереження здоров’я і підвищення господарської цінності поголів’я.

Профілактику внутрішніх хвороб здійснюють шляхом систематичної пропаганди ветеринарних знань і впровадження наукових досягнень в практику; через ветеринарний контроль за виконання норм годівлі, догляду, утримання і використання тварин; проведення диспансеризації.

Для організації профілактичних і лікувальних заходів (групових і індивідуальних) кожному ветеринарному фахівцеві необхідно добре знати технологію ведення тваринництва та особливості організації праці на кожній ділянці комплексу. У господарствах актуальними є питання мікроклімату, годівлі, специфічної групової імунізації та диспансеризація тварин. В умовах, коли тварини круглий рік знаходяться в закритих приміщеннях, з порушенням нормативних параметрів мікроклімату і відсутності активної вентиляції, масово поширюються респіраторні, шлунково-кишкові патології на тлі гіпокінезії. У таких господарствах при порушенні норм годівлі та гігієни утримання у жуйних тварин виникають гіпотонії й атонії передшлунків, тимпанії рубця, остеодистрофія, кетоз, ацидоз рубця, алкалоз рубця гіпофосфатемія, пасовищна тетанія, паракератоз рубця. Профілактика внутрішніх хвороб залежно від технології господарського використання тварин має свої особливості, що пов’язано з видом тварин (великі продуктивні і дрібні продуктивні тварини), умовами утримання і результатами вибірково-групового методу клінічного і лабораторного дослідження їх. Профілактичні заходи в таких випадках направляють головним чином на попередження будь якого системного захворювання (шлунково-кишкового, легеневого), патології обміну речовин тощо, масово розповсюдженого в спеціалізованому господарстві.

У спеціалізованих тваринницьких господарствах державного значення і інших форм власності, в яких впроваджуються інноваційні технології, механізація, автоматизація та наукові розробки і досягнення, дає їм змогу виробляти тваринницьку продукцію високої якості з мінімальними витратами.

Спеціалізовані господарства характеризуються високою продуктивністю праці та низькою собівартістю продукції; високою механізацією і автоматизацією умов виробництва технологій на європейському рівні; наявністю власної кормової бази з високим рівнем технології заготівлі та збереження кормів; замкнутим циклом виробництва; наявністю всіх умов для удосконалення системи відтворення і отримання здорових і високопродуктивних стад; покращенням профілактичних та лікувальних заходів.

На території господарства встановлюється строгий режим контролю. Територія господарства огороджена суцільним парканом. Вільна площа має зелені насадження газонної трави.

Під’їзні дороги бетоновані або заасфальтовані. Вхід для працівників комплексу через ветеринарно-санітарний пропускник; для транспорту – через ворота з дезбар’єром. Дезінфекція автотранспорту проводиться за допомогою компресорних установок, заправлених дезінфікуючими засобами.

У господарствах такого типу розміщенні ветеринарні і ветеринарно-санітарні об’єкти: санпропускник з душовими і параформаліновими камерами; ветеринарний блок з амбулаторією, аптекою, підвальними приміщеннями для зберігання біопрепаратів; лабораторія для дослідження кормів, крові, сечі, молока для виявлення захворювань і отримання результатів про рівень і характер обміну речовин по стаду; ізолятор для хворих та карантинування новозавезених тварин в господарство.

Знання організаційних основ профілактики внутрішніх хвороб дає можливість дослідити обмін речовин у тварин, з’ясувати інтенсивність окислювальних процесів, виявити ефективність раціонів тварин з урахуванням їх фізіологічного стану, сезонної і вікової ритміки фізіологічних процесів, слідкувати за їх здоров’ям і якістю тваринницької продукції.

Профілактика сезонних порушень обміну речовин. Всі фізіологічні процеси у тварин мають залежність від сезонних умов. Взимку внаслідок несприятливої дії чинників зовнішнього середовища − відсутність ультрафіолетового випромінювання, недостатність світла, активних рухів та біологічно повноцінних кормів, в організмі тварин знижуються метаболічні процеси, загальний рівень обміну речовин.

Практично в усіх господарствах у клінічно здорових тварин відбуваються значні зміни в проміжному обміні:

зниження вмісту загального білка і зменшення глобулінової

фракції крові;

зниження вмісту глюкози в крові;

зниження вмісту кальцію і фосфору, в результаті чого виникає

демінералізація кісток;

зниження лужного резерву, кількості еритроцитіві лейкоцитів,

вмісту гемоглобіну, каротину, вітаміну А;

підвищення кислотності свіжого молока і зменшення його

густини;

поява у лактуючих тварин кетонемії, кетонурії, кетонолактії, які

свідчать про субклінічний кетоз.

Зменшується молочна, м’ясна, яйцева продуктивність тварин і птиці в зимовий період за рахунок сезонних змін рівня білкового, вуглеводного, мінерально-вітамінного обмінів і тривалої дії негативних факторів зовнішнього середовища.

Для проведення профілактики внутрішніх хвороб тварин необхідно знати вікову ритміку – закономірності внутрішньоутробного розвитку ембріона (інтенсивний ріст, збільшення ваги, лінійні проміри, відкладання фосфорно-кальцієвих солей в кістках в останній період вагітності), ранній етап післяембріонального становлення організму (відсутність гуморального і наявність тільки клітинного імунітету), постмолочний період (підвищення кількості антитіл і рівня білкового, вуглеводного, вітамінного, мінерального обмінів; зниження вмісту гемоглобіну, кількості еритроцитів, лейкоцитів, збільшення кількості еозинофілів).

У системі планової профілактики сезонних порушень обміну речовин важливо систематично наближати характер зимової годівлі (раціон) і утримання до таких як у літньому періоді.

Для продуктивних тварин наближення зимових умов утримання до літніх проводять наступним чином:

збільшують світлову площу в приміщеннях для тварин і птиці до 1:5 і 1:6;

систематично використовують джерела штучного опромінення

світлом та активний дозований моціон; покращують вентиляцію в тваринницьких приміщеннях для підсилення окисновідновних процесів.

З профілактичною метою доцільно утримувати тварин у літніх таборах з використанням природних пасовищ. У тварин у цей період нормалізується обмін речовин, підвищується життєвий тонус, продуктивність та відтворювальна функція, зміцнюється здоров’я, знижується виникнення таких хвороб як остеодистрофія, рахіт, гіповітамінози, мікроелементози тощо. У самців стимулюється статева активність, посилюється спермопродукція, у самок підвищується заплідненість, народжується фізіологічно здоровий молодняк, значно підвищується біологічна повноцінність продуктів тваринництва. Важливою умовою забезпечення тварин дешевими кормами в пасовищний період є раціональне використання штучних і природних пасовищ.

Проведення заходів загальної профілактики, а також терапії внутрішніх хвороб тварин можливе тільки за умови застосування прогресивної системи ветеринарної роботи — диспансеризації.

Диспансеризація — це система планових діагностичних і економічно ефективних лікувально-профілактичних заходів. Основна мета диспансеризації полягає в збереженні здоров’я тварин, підвищенні продуктивності їх і створенні міцних, резистентних і високопродуктивних стад.

Диспансеризацію тварин проводять ветеринарні спеціалісти господарств, державної ветеринарної мережі з участю зооінженерів, завідуючих фермами, начальників дільниць промислових тваринницьких комплексів, бригадирів. Диспансерне обстеження тварин слід проводити не менш як два рази на рік. Диспансеризація не виключає систематичного ветеринарного нагляду за станом здоров’я тварин.

Диспансеризацію включають у план роботи ветеринарної служби господарства, ветеринарної дільниці, дільничної ветеринарної лікарні, районної та обласної станцій по боротьбі з хворобами тварин і ветеринарних лабораторій.

Складається диспансеризація з трьох етапів роботи:

діагностичного,

терапевтичного

профілактичного.

На діагностичному етапі визначають умови годівлі й утримання тварин, їх продуктивність, рівень і характер обміну речовин, виявляють симптоми й синдроми захворювань, проводячи поголовне клінічне обстеження тварин і вибіркове лабораторне дослідження.

За результатами клініко-лабораторних досліджень тварин ділять на три групи:

клінічно здорові,