АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні напрямки фармакотерапії пневмоній.

?

Етіологія, клініка та діагностика хронічних бронхітів.

Бронхіт хронічний — дифузне прогресуюче запалення слизової оболонки бронхів і глибших шарів бронхіальної стінки, пов'язане з тривалим подразенням їх різними шкідливими факторами (паління, вдихання пилу, диму, невеликих концентрацій подразнюючих парів і газів, тощо) та впливом респіраторної інфекції (віруси грипу,парагрипу, РС-віруси (респіраторно -синцитіальні), риновіруси, гемофільна паличка, рідше стафілококи, пневмококи, а також їхні асоціації, які виділяються більш ніж у половині випадків).

Етологія

Етіологічними факторами первинного хронічного бронхіту є віруси, частіше грипу й аденовіруси, бактерії, мікоплазми та різні іританти. З-поміж бактеріальних збудників найчастіше виявляють пневмокок, гемофільну паличку.

Куріння

Клініка

Виділяють такі клінічні форми хронічного бронхіту:

1. Простий неускладнений хронічний бронхіт, що протікає з виділенням слизистого мокротиння або без мокротиння та без вентиляційних порушень.

2. Гнійний хронічний бронхіт, що протікає з виділенням гнійного мокротиння постійно або у період загострення захворювання та без вентиляційних порушень.

3. Обструктивний хронічний бронхіт, що протікає з виділенням слизистого мокротиння та стійкими порушеннями вентиляції.

4. Гнійно-обструктивний хронічний бронхіт, що протікає з виділенням гнійного мокротиння та стійкими порушеннями вентиляції.

5. Особливі форми хронічного бронхіту: геморагічний та фібринозний.

Виділяють також вторинні хронічні бронхіти (наприклад, у хворих хронічною пневмонією).

Тяжким проявом хвороби є розвиток бронхіальної обструкції, яка може виникати при будь-якій з вказаних клінічних форм хронічного бронхіту та бути обмеженою або дифузною, поширеною, такою, що веде до збільшення опору дихання, внутрішньоальвеолярного тиску, спазму артеріол з підвищенням артеріальної опірності у малому колі кровообігу.

При обмеженій бронхіальній обструкції спостерігається лише перерозподіл кровотоку у легенях без явищ гіпертонії у малому колі кровообігу.

При поширеній бронхіальній обструкції збільшується легенево-артеріальна опірність, виникає гіпертонія малого кола кровообігу та формується хронічне легеневе серце. Гіпоксемія, що виникає при цьому, супроводжується гіперкаліємією, поліцитемією, підвищенням в'язкості крові, метаболічним ацидозом. Запальний процес може поширитися на всю стінку середніх, дрібних бронхів та бронхіол з утворенням ерозій та виразкових утворень та виникненням мезо- та панбронхіту.

Діагностика

Функціональні дослідження (об’ємні і швидкісні показники спірограми, дані пневмотахометрії видиху), а також фармакологічні проби з бронхолітиками виявляють ознаки вентиляційних порушень різного типу та ступеня. Бронхоскопія дає змогу визначити вид ендобронхіту: катаральний, гнійний. Бронхографія демонструє наявність деформації бронхів, але бронхоектазії відсутні.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 561 | Нарушение авторских прав