АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОПОРНО – РУХОВИЙ АПАРАТ

Основною відмінністю тварини від рослини є пристосування до оточуючого середовища за допомогою руху. У тваринному світі спостерігається три основних види руху: 1) амебоподібний, за допомогою цитоплазми, яка випускає ложноніжки (псевдоподії), наприклад, у амеб; 2) мерехтливий, за допомогою війок, наприклад, у інфузорій; і 3) м’язовий, за допомогою спеціальних скорочувальних м’язових елементів у більшості тварин. Відображаючи процес філогенезу, людина зберегла у своєму тілі всі три види руху: амебоподібний рух лейкоцитів, коливання війок мерехтливого епітелію і скорочення спеціальних клітинних елементів, які складаються в комплекси, які називаються м’язами. Скорочення останніх обумовлює всі види руху тіла і його органів.

Всі м’язи в організмі поділяються на вісцеральні і соматичні. Вісцеральні м’язи входять до складу нутрощів, які розміщені всередині тіла, вона більшою частиною складається із непосмугованої м’язової тканин і тільки частково із посмугованої м’язової тканини (верхній кінець травного тракту, м’язи гортані, серця). Всі здійснювані нею рухи обмежуються головним чином нутрощами, не передвигаючи тіло у просторі. Соматичні м’язи, які складаються виключно із посмугованої м’язової тканини, розміщуються в стінках порожнин тіла (“соми”), в яких розміщуються нутрощі, а також утворює основну масу кінцівок. Рухи, які здійснюються соматичними м’язами, проявляються переміщенням тіла і його складових частин у оточуючому просторі, вся сукупність соматичних м’язів з приєднанням невеликої частини вісцеральних м’язів у ділянці голови, приймають участь в утворенні опорно – рухового апарату тіла, до якого відноситься також скелет та його з’єднання.

Окрім функції руху, опорно – руховий апарат здійсню функцію опори тіла об землю, від чого його і називають опорно – руховим апаратом. Крім того, слід враховувати, що організм людини народжується, розвивається і існує в умовах земного тяжіння – гравітації.

Кожен рух тіла є подолання цієї сили тяжіння, від чого опорно – руховий апарат має одночасно і функцію антигравітації. Тому йому цілком притаманна назва апарату антигравітації (подолання земного тяжіння).

Опорно – руховий апарат поділяється на пасивну (скелет і його з’єднання) і активну (м’язи) частини. Обидві частини тісно пов’язані функціонально і розвиваються із одного зародкового листка – мезодерми. В підсумку опорно – руховий апарат складається із трьох систем органів: 1) кісток, 2) їх з’єднань і 3) м’язів з їх допоміжним апаратом.

ПАСИВНА ЧАСТИНА ОПОРНО – РУХОВОГО АПАРАТУ (ВЧЕННЯ ПРО КІСТКИ І ЇХ ЗЄДНАНЯ – ОСТЕОАРТРОЛОГІЯ)

ОСТЕОЛОГІЯ, OSTEOLOGIA

Скелет (skeleton, грецька – висушений) являє собою комплекс щільних утворень, які розвиваються із мезенхіми і мають механічне значення. Назва походить від старовинного способу виготовлення скелету – висушування на сонці або в гарячому піску. Він складається із окремих кісток, з’єднаних між собою за допомогою сполучної, хрящової або кісткової тканини, разом з якими і складає пасивну частину апарату руху.

Значення скелету. Кісткова система виконує ряд функцій, які мають або переважно механічне, або переважно біологічне значення. Для всіх хребтових характерний внутрішній скелет, хоча серед них зустрічаються види, які поряд з внутрішнім мають іще більше або менше розвинений зовнішній скелет, виникаючий в шкірі (кісткова луска в шкірі риб). З початку своєї появи твердий скелет слугував для захисту організму від шкідливих зовнішніх впливів (зовнішній скелет безхребтових). З розвитком внутрішнього скелету у хребтових він спочатку став опорою і підтримкою (каркасом) для м’яких тканин. Окремі частини скелету перетворились у важелі, які приводяться в рух м’язами, внаслідок чого скелет набув локомоторну функцію. В підсумку механічні функції скелету проявляються в його здатності здійснювати захист, опору і рух.

Опора досягається прикріпленням м’яких тканин і органів до різних частин скелету. Рух можливий завдяки будові кісток у вигляді коротких і довгих важелів, з’єднаних рухливими утвореннями, які приводяться в рух м’язами, робота яких регулюється нервовою системою.

Нарешті, захист здійснюється шляхом утворення із окремих кісток кісткового каналу – хребтового, який захищає спинний мозок; кісткової коробки – черепу, захищаючого головний мозок; кісткової клітки – грудної, яка захищає життєво важливі органи грудної порожнини (серце, легені); кісткового вмістища – тазу, який захищає важливі для продовження виду органи розмноження,

Біологічна функція кісткової системи пов’язана з участю скелету в обміні речовин, особливо в мінеральному обміні (скелет є депо мінеральних солей – фосфору, кальцію, заліза та інших). Це важливо враховувати для розуміння хвороб обміну (рахіт та інші) та для діагностики з допомогою променевої енергії (рентгенівські промені, радіоактивні ізотопи). Крім того, скелет іще виконує кровотворну функцію. При цьому кістка не є просто захисним футляром для кісткового мозку, а останній складає органічну його частину. Визначений розвиток і діяльність кісткового мозку відображається на будові кісткової речовини, і, навпаки, механічні фактори впливають на функцію кровотворення: посилений рух сприяє кровотворенню; тому при розробці фізичних вправ необхідно враховувати єдність всіх функцій скелету.

Розвиток скелету. На нижчих ступенях організації, а також в зародковому періоді першим зачатком у всіх хребтових є спинна струна – хорда – chorda dorsalis, яка походить із мезодерми. Хорда є характерною ознакою нижчого представника типу хордових – ланцетника (Amphioxus lancеоlatus), у якого скелет складається із витягнутої вздовж тіла з його дорзальної сторони спинної струни і оточуючої її сполучної тканин. У нижчих видів хребтових (круглороті, селахії, акули і хрящові ганоїди) сполучнотканинний скелет навколо хорди і на решті протягу заміщується хрящовим скелетом, який, в свою чергу у більш високоорганізованих хребтових, починаючи з костистих риб і закінчуючи ссавцями, становиться кістковим, З розвитком останнього хорда зникає, за виключенням незначних останків (студенисте ядро міжхребцевого диску). Водні види могли обходитись хрящовим скелетом, так як механічна загрузка в водному середовищі незрівняно менша, чім у повітряному. Але тільки кістковий скелет дозволив тваринам вийти із води, підняти своє тіло над землею і міцно стати на ноги.

Таким чином, в процесі філогенезу як явище пристосування до оточуючого середовища проходить послідовна зміна трьох видів скелету. Ця зміна повторюється і в процесі онтогенезу людини, на протязі якого спостерігаються три стадії розвитку скелету: 1) сполучнотканинна (перетинчаста), 2) хрящова і 3) кісткова. Ці три стадії розвитку проходять майже всі кістки, за виключення кісток склепіння черепу, більшості кісток обличчя, частини ключиці, які виникають безпосередньо на ґрунті сполучної тканини, обминаючи стадію хряща. Ці, як їх називають, покривні кістки, можна розглядати як похідні бувшого зовнішнього скелету, який перемістився в глибину мезодерми і приєднався в подальшій еволюції до внутрішнього скелету в якості його доповнення.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 807 | Нарушение авторских прав