АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОКРЕМІ ВИДИ ХРЕБЦІВ

1. Шийні хребці, vertebrae cervicales. Відповідно меншій (у порівнянні з нижчерозміщеними відділами хребтового стовпа) загрузці, яка випадає на шийні хребці. Їх тіла менші за розмірами. Поперечні відростки характеризуються наявністю отворів поперечного відростка, foramina processus transversalia, які отримуються внаслідок зрощення поперечних відростків з рудиментом ребра, processus costarius. Отриманий із сукупності цих отворів канал захищає хребтову артерію і вену, які в ньому проходять. На кінцях поперечних відростків відмічене зрощення проявляється у вигляді двох горбиків – tubercula anterius et posterius. Передній горбик шостого хребця сильно розвинений і називається сонний горбик (tuberculum caroticum). До нього можна притиснути сонні артерію для зупинки кровотечі. Остисті відростки на кінцях роздвоєні, за виключенням шостого і сьомого хребців. У останнього остистий відросток відзначаються більшою величиною і його називають виступаючий хребець, (vertebra prominens), його легко визначити у живої людини, чим користуються для підрахунку хребців з діагностичною метою.

Перший і другий шийні хребці мають особливу форму, обумовлену їх участю в утворенні рухомого з’єднання з черепом. У першого хребця – атланта, atlas, більша частина тіла в процесі розвитку відходить до другого хребця і приростає до нього, утворюючи зуб, dens. Внаслідок цього в атланті залишається тільки передня дуга, зате збільшується хребцевий отвір, заповнений спереду зубом. Передня (arcus anterior) і задня (arcus posterior) дуги атланта з’єднані між собою бічними масами, massae lateralis. Верхня і нижня поверхні кожної із них слугують для зчленування з сусідніми кістками.: верхня, ввігнута, fovea articularis superior – для зчленування з відповідною суглобовою поверхнею виростка потиличної кістки, нижня, сплощена, fovea articularis inferior – з суглобовою поверхнею другого шийного хребця. На зовнішніх поверхнях передньої і задньої дуги маються горбики, tubercula anterius et posterius.

Другий шийний хребець – axis – осьовий різко відрізняється від інших хребців наявністю зуба, гомологічному тілу атланта.

2. Грудні хребці, vertebrae thoracicae, з’єднуються з ребрами, тому вони відрізняються тим, що мають реберні ямки, foveae costalis, для з’єднання з голівками ребер і находяться на тілі кожного хребця поблизу основи дуги. Так як ребра зазвичай з’єднуються з двома сусідніми хребцями, то у більшості тіл грудних хребців є по дві неповних (половинних) реберних ямки: одна на верхньому краї хребця, fovea costalis superior, а друга на нижньому, fovea costalis inferior.

Виключенням є перший грудний хребець, який на верхньому краї має повну суглобову ямку для першого ребра, а на нижньому – половинну для другого ребра. Десятий хребець має тільки верхню половинну ямку для десятого ребра, на одинадцятому і дванадцятому хребцях є по одній повній ямці для з’єднання з відповідними ребрами. Таким чином, зазначені хребці (1, Х, Х1 і Х11) дуже легко відрізнить від інших. Тіла грудних хребців відповідно більшій загрузці, яка припадає на них, більше тіл грудних хребців. Суглобові відростки стоять фронтально. Поперечні відростки направлені в сторони і назад. На їх передній стороні мається невелика суглобова ямка, fovea costalis processus transverses – місце зчленування з горбиком ребер. На поперечних відростках. На поперечних відростках останніх двох хребців (Х1 і Х11) ці суглобові поверхні відсутні. Остисті відростки грудних хребців довгі і сильно нахилені вниз, внаслідок чого налягають один на другий на зразок черепиці, переважно в середній частині грудного відділу хребта.

3. Поперекові хребці, vertebrae lumbales, відзначаються масивністю тіл відповідно іще більшим, чім у вище розміщеного відділу хребтового стовпа, навантаженням. Остисті відростки направлені прямо дозаду, суглобові стоять сагітально. Поперечний відросток в більшій своїй частині являє рудиментарне ребро, яке злилося зі справжнім поперечним відростком і яке частково збереглося у вигляді невеликого відростку позаду основи його, який невірно називається додатковим, processus accessorius (accessorius – додатковий, приєднаний).

4. Крижові хребці, vertebrae sacrales, у юнацькому віці зростаються в одну кістку – крижову, os sacrum. Це зрощення є пристосуванням до втримання великого навантаження, яке витримує крижова кістка внаслідок його вертикального положення. Крижова кістка має трикутну форму з основою, basis ossis sacri, зверненою доверху, і вершиною, apex ossis sacri, – вниз. Передній край основи крижової кістки разом з тілом останнього поперекового хребця утворюють виступаючий наперед кут – мис, promontorium. Передня, або тазова поверхня крижової кістки, facies pelvina, ввігнута. На ній замітні місця зрощення тіл хребців у вигляді поперечних ліній, lineae transversae, а АН кінцях цих ліній – тазові крижові отвори, foramina sacralia pelvina. На спинній поверхні крижової кістки їм відповідають сприяння крижові отвори, foramina sacralia dorsalia. Вздовж її ідуть 5 гребнів, які утворилися від злиття окремих частин хребців, а саме: від зрощення остистих відростків – непарний гребінь по середній лінії, crista sacralis mediana, з боків від нього – парні проміжні крижові гребені, cristae sacrales intermediae (місця зрощення суглобових відростків), і ще латеральніше – парні бічні крижові гребені, cristae sacrales laterales (місця зрощення поперечних відростків). Зовні від крижових отворів знаходяться утворені від злиття поперечних відростків і крижових ребер бічні частини крижової кістки, partes laterales.На їх бічних сторонах знаходяться ввігнуті на зразок вушної мушлі (auricula) суглобові поверхні, facies articularis, для зчленування з клубовими кістками. Дозаду від них розміщується крижова гористість, tuberositas sacralis (місце прикріплення м’язів і зв’язок). Всередині крижової кістки знаходить крижовий канал, canalis sacralis, який є продовженням хребтового каналу. Внаслідок зникнення у людини хвоста і редукції хвостових м’язів редукуються і відповідні частини крижових хребців, тому крижовий канал в нижній своїй частині не замикається, а відкривається крижовою щілиною, hiatus sacralis (hiatus – щілина).

5. Куприкові хребці, vertebrae coccygeus. Як залишки зниклого хвоста є рудиментарними і зливаються у середньому віці в одну кістку – куприк, os coccygis.

Хребтовий стовп, будучи вертикальним, не являється, однак, прямим, утворюючи згини в сагітальній площині. Згини ці у грудній частині і в крижу направлені випуклістю назад, а в шийному і поперековому відділах – вперед. Згини, випуклі назад, носять назву кіфозів, kiphosis, а згини направлені опуклістю наперед, називають лордозами, lordosis. У новонародженого хребтовий стовп майже прямий, згини його тільки намічаються. Коли дитина починає держати голівку, то в ділянці шиї утворюється згин, голова, яка знаходиться в більшій мірі спереду хребтового стовпа, старається опуститись вниз, тому для її утримання в піднятому положенні хребтовий стовп згинається вперед, чому сприяють повторні спроби дитини підняти голову підняти голову і утримати її в такому положенні скороченням задніх м’язів голови. В результаті утворюється шийний лордоз. Потім при сидінні посилюється грудний кіфоз. Коли дитина навчиться стояти і ходити, утворюється головний згин – поперековий лордоз. При утворенні останнього виникає нахил тазу, з яким пов’язані ноги; хребтовий стовп, щоби залишитись у вертикальному положенні, повинен вигнутися у поперековому відділі, завдяки чому центр ваги переноситься дозаду від осі кульшового суглобу і цим попереджається закидання тулубу наперед. Поява двох лордозів обумовлює розвиток двох кіфозів (грудного і крижово – куприкового), що пов’язано з підтримкою вертикального положення тіла, що відрізняє людину від тварини.

Вигнутий таким чином хребтовий стовп завдяки своїй еластичності витримує навантаження ваги голови, верхніх кінцівок і тулубу з пружинячою протидією. При збільшенні навантаження згини хребтового стовпа посилюються, при протилежних умовах вони стають менше. Згини хребтового стовпа мають те значення, що вони зм’якшують поштовхи і стрясання вздовж хребтового стовпу, які виникають при стрибках і навіть при простій ходьбі; сила поштовху переходить на посилення кривизни згинів, не досягаючи в повній мірі черепу і мозку, який у ньому знаходиться. Крім зазначених згинів в сагітальній площині, в грудній частині хребтового стовпу буває замітним більш або менш виражений згин у фронтальній площині, випуклістю зазвичай направлений вправо (у рідких випадках – вліво). Цьому боковому викривленню хребтового стовпа, який називається сколіозом, scoliosis, давались різні пояснення. Так, у школярів в результаті тривалого нерухомого сидіння при неправильній осанці внаслідок невідповідності шкільної парти і зросту школяра, може розвинутись виражене бічне викривлення хребтового стовпа – шкільний сколіоз. Деякі професії, пов’язані зі звичним викривленням тулубу під час роботи, також може привести до розвитку сколіозу. Для попередження сколіозу необхідна раціональна гімнастика.

У старечому віці хребтовий стовп втрачає свої згини; завдяки зменшенню товщини міжхребцевих дисків і самих хребців і внаслідок втрати еластичності хребтовий стовп згинається до переду, утворюючи один великий грудний згин (старечий горб), при цьому довжина хребтового стовпа значно скорочується.

Рухи хребтового стовпа. При допомозі міжхребцевих дисків і зв’язок хребтовий стовп утворює гнучкий і еластичний вертикальний стовп, в якому дві еластичних системи протидіють одна іншій: хрящі мішають наблизити хребці, а зв’язки – віддалити їх друг від друга. Завдяки великій кількості сегментів, із яких складається хребтовий стовп, малі рухи між окремими хребцями, в підсумку дають для всього хребтового стовпу значну рухливість. Найбільш рухливими є шийна і верхньопоперекова ділянки хребтового стовпа, а найменше рухливою – грудна частина внаслідок її приєднання до ребер. Крижова кістка абсолютно нерухома.

В хребтовому стовпу можливі наступні рухи:

1) навкруги фронтальної осі – згинання і розгинання;

2) навкруги сагітальної – нахил вправо і вліво;

3) навкруги вертикальної осі – повороти тулуба вліво і вправо.

Крім того, можливі колові рухи, а також подовження і скорочення хребтового стовпа за рахунок збільшення або зменшення його згинів при скороченні або розслабленні відповідних м’язів (пружинячі рухи).

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 670 | Нарушение авторских прав