АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ІІІ. Основні принципи лікування

Залежать від локалізації виразки (шлунок чи ДПК), фази захворювання, тяжкості перебігу, наявності ускладнень, зв’язку з Helicobacter pylori.

При загостренні:

1. Вибір режиму харчування (призначення дієтичного харчування – стіл №1^а, 1 або № 5), вибір рухового режиму.

2. Індивідуальне призначення комплексного лікування з урахуванням етіології, провідних патогенетичних механізмів і клініко-ендоскопічного симптомо-комплексу.

При НР- асоційованій виразковій хворобі:

· призначення однієї з загальноприйнятих схем (потрійна або квадротерапія) протягом 7-10 днів, з наступним підтвердженням ефективності ерадикації (через 4 тижні та через 6 місяців) – будь-якими двома методами верифікації НР. Як базисному засобу для проведення ерадикаційної терапії перевага надається Де-нолу;

· призначення антисекреторної терапії (перевага – блокаторам Н₂-рецепторів гістаміну – 2 - 4 поколінь, селективним М₁-холінолітикам) на термін 3-4 тижні, з поступовою відміною або призначенням підтримуючої дози (до 6-8 тижнів);

· при необхідності для посилення лікувального ефекту – місцеве лікування (через ендоскоп) виразкового дефекту – 6-10 сеансів.

Після відміни антихелікобактерної терапії призначають на строк 3-4 тижні:

- цитопротектори: Смекта, Сукральфат (Вентер), препарати кореня солодки (Ліквірітон);

- репаранти: (Спіруліна, облепіхова олія та інші);

· при порушеннях моторики (рефлюкси, дуоденостаз) – прокінетики (Мотіліум) – на 10-14 днів;

· седативні препарати – Персен – на 3 тижні;

· антистресорні засоби (Сибазон) – на 3 тижні;

· симптоматичне лікування:

- спазмолітики (Но-шпа, Галідор, М₂-холінолітики) – на 10-15 днів;

- полівітамінні препарати – до 4 тижнів.

Курс лікування в середньому 4 тижні, може бути продовжений до 6-8 тижнів.

Питання про призначення підтримуючої терапії, кратність та час протирецидивних курсів лікування вирішується індивідуально.

В фазі загострення захворювання для нормалізації секреторної і моторної функції шлунка, а також підвищення трофіки СОШ призначається:

- високочастотна електротерапія (ВЧ) – індуктотермія;

- надвисокочастотна терапія (НВЧ) або мікрохвильова терапія: сантиметрова або дециметрова;

- електротерапія імпульсними струмами (діадинамотерапія).

При вираженому больовому синдромі застосовуються діадинамічні струми, електрофорез із спазмолітиками.

При зниженні секреторної діяльності шлунка призначається:

- гальванізація області шлунка;

- електрофорез з кальцієм за поперечною методикою;

- електростимуляція за допомогою діадинамічних струмів

У фазі неповної ремісії:

- магнітотерапія;

- електросон;

- теплолікування (парафінові, озокеритові аплікації та ін.);

- водолікування.

Для нормалізації моторно-евакуаторної функції шлунку та підвищення трофіки слизової оболонки шлунку застосовується лазерна та магніто-лазерна терапія.

Протипоказами для фізіотерапевтичного лікування є тяжкий перебіг захворювання, кровотеча, індивідуальна несприятливість до фізичних методів.

Серед немедикаментозних методів лікування застосовуються: рефлексотерапія, фітотерапія, гомеопатія, мікрохвильова резонансна терапія.

У стадії ремісії поряд з застосуванням фізіотерапевтичних методів показано лікування мінеральними водами. Показаним є санаторно-курортне лікування.

Строки перебування в стаціонарі – в середньому 28 днів, при тяжкому перебігу – до 6-8 тижнів.

Диспансерний нагляд: кратність обстежень – не менше 3 разів на рік; кратність ендоскопічного дослідження – не менше 2-3 разів на рік або індивідуально.

Підшлункова залоза (ПЗ) – найбільша і важлива залоза травної системи і одночасно важлива залоза внутрішньої секреції, яка приймає участь в регуляції вуглеводного обміну.

Підшлункова залоза розміщена позаочеревинно біля задньої стінки верхнього відділу черевної порожнини і займає частину середньоепігастральної області і лівого підребір’я. В органі виділяють три відділи: головку, тіло, хвіст.

На момент народження дитини маса залози складає 2-3,5 г, довжина 4-6 см, ширина 0,5-1,6 см, товщина 0,5-1 см. Проекція головки: межі ХІІ грудного та І поперекового хребців; тіло – від Х грудного до ІІ поперекового хребців; хвіст – від Х грудного до І поперекового хребців.

До головки підшлункової залози прилягає 12-пала кишка, охоплюючи її у виді підкови зверху, справа і знизу. Через головку проходить загальна жовчева протока, а ззаду прилягають нижня порожниста вена і початковий відділ ворітної вени. Тіло ПЗ має передню, задню і нижню поверхні і поступово переходить в хвостовий відділ. По задній поверхні тіла розміщується аорта, верхні брижові судини, частина сонячного сплетіння, а в ділянці хвоста – ліва нирка і лівий наднирник.

У товщі ПЗ розміщується система її протоків, яка складається із головного (вірсунгового), додаткового (санторієвого) протоків і їх більш дрібних гілок другого і третього порядків. Головна панкреатична протока утворюється в хвостовому відділі ПЗ і проходить від її хвоста до головки. По виході із залози віна проникає в стінку 12-палої кишки і відкривається на верхівкці фатерового соска. Кровопостачання: верхня брижова, печінкова і селезінкова артерії, які утворюють багату сітку анастомозів в самій залозі і навколо неї. Інервація: симпатичні і вагусні волокна.

ПЗ не має чіткої фіброзної капсули, і покрита ззовні сполучнотканинною капсулою, вирости якої проникають в глибину органа і ділять його на дольки.

Тканина ПЗ представлена двома видами морфологічних утворень – екзокринними і ендокринними. Екзокринна частина утворюється ацинусами. Ендокринна (зовнішньо- секреторна) функція ПЗ розділяється на екболічну (виробіток клітинами ацинусів ферментів і проферментів) та гідрокінетичну (секреція переважно клітинами вивідних протоків води, гідрокарбонатів та інших електролітів).

Секрет ПЗ містить більше 20 ферментів і проферментів, які можна розділити на декілька основних груп:

1. Протеолітичні, які розщеплюють складні харчові білки до петидів і амінокислот – ендо- і екзопептиди (трипсин і хімотрипсини).

2. Амінолітичні, які гідролізують полісахариди (крохмал, глікоген) до дисахаридів (альфа-амілаза).

3. Ліполітичні, які здійснюють гідроліз жирів (ліпаза).

4. Нуклеотичні, які розщеплюють нуклеїнові кислоти (РНК-аза, ДНК-аза).

Окрім ферментів в секреті ПЗ містяться альбуміни, глобуліни, бікарбонати, мінеральні речовини (натрій, калій, фосфор, кальцій, цинк, мідь, марганець та ін.).

Ендокринна частина ПЗ – острівки Лангерганса.

Виділяються 4 типи секреторних клітин: альфа-клітини (20%), які продукують глюкагон; бета-клітини (70%) - інсулін; дельта-клітини (8%)- соматостатин; РР-клітини (0,5%)-панкреатичний поліпептид.

Регуляція панкреатичної секреції – нервовий та гуморальний шлях. Нервова регуляція: вегетативна нервова система (парасимпатичні, адренергічні і дофамінергічні структури).

Виділяють три фази секреторного процесу в ПЗ: центральна, шлункова, кишечна.

Екскреторна функція ПЗ - виведення з організму ряду продуктів обміну (сечовини, сечової кислоти, креатину), а також деяких речовин, які поступають ззовні (сульфаніламідні препарати, стрептоміцин, тетрациклін та ін.).

Панкреатит – захворювання ПЗ пов’язане з активацією панкреатичних ферментів всередині самої залози і ферментативною токсемією. По перебігу панкреатит у дітей може бути гострим, хронічним.

Гострий панкреатит – у дітей протікає більш доброякісно, ніж у дорослих. Він розділяться на гострий набряк ПЗ, гострий геморагічний панкреатит, гострий жировий некроз, гострий гнійний панкреатит. Етіологія.

1. Вірусні захворювання: епідемічний паротит, вірусний гепатит, кір, грип, вітряна віспа, інфекційний мононуклеоз.
2. Бактеріальні інфекції: дизентерія, скарлатина, сепсис, стафілококова інфекція.
3. Харчова та медикаментозна алергії.
4. Ендокринна патологія: цукровий діабет.
5. Травми ПЗ.
6. Патологія органів травлення: виразкова хвороба, холелітіаз, та ін.

Основу патологічного процесу складає активація панкреатичних ферментів, яка призводить до аутолізу тканини залози із розвитком реактивного запалення, порушенням органної мікроциркуляції. Поступлення в кров і лімфу ферментів ПЗ, продуктів ферментативного розщеплення білків, ліпідів, біогенних амінів, активація кінінової та плазмінової систем проявляється токсемією. Остання характеризується порушенням гемодинаміки, функції ЦНС і пошкодженням паренхіматозних органів. Приєднання інфекції може привести до інфекційного запалення залози.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 421 | Нарушение авторских прав