Резистентність
Резистентність – це стійкість організму до дії патогенних факторів.
Реактивність тісно пов’язана з резистентністю. Разом вони відбивають основні властивості живого організму.
Розрізняють резистентність пасивну й активну.
Пасивна резистентність пов’язана з анатомо-фізіологічними особливостями організму – будовою шкіри, слизової оболонки, кісткової тканини, щільних покривів комах, черепах, які зумовлені анатомо-морфологічними і фізіологічними особливостями організму, які отримані організмом спадково, або були сформовані в процесі життя. При цьому не спостерігається активних реакцій організму на даний патогенний чинник і відповідно, ці реакції йдуть без затрат енергії. Функціонування пасивної резистентності можливо у разі включення наступних механізмів:
а) існування перешкод між організмом та патогенним чинником (біологічні бар’єри);
б) відсутність структур організму, які здатні взаємодіяти з патогенним чинником (відсутність рецепторів до певних вірусів чи антигенів);
в) знищення патогенного чинника реакціями і механізмами, які не пов’язані власне з цим фактором (знищення цілого ряду мікроорганізмів лізоцимом слини, або соляною кислотою шлункового соку);
г) сповільнення, або затримка включення патологічних реакцій при дії патогенного чинника (підвищення резистентності до дії інфекційних чи механічних подразників під час наркозу, гіпотермії). Існує точка зору, що цей механізм не можна називати резистентністю, І.А.Аршавський запропонував називати такі реакції витривалістю.
Активна резистентність зумовлена захисно-пристосувальними механізмами. Так, стійкість проти гіпоксії пов’язана зі збільшенням вентиляції легень, прискоренням кровотоку, збільшенням вмісту еритроцитів і гемоглобіну в крові й т.д. Стійкість проти інфекційного впливу – імунітет – пов’язана з утворенням антитіл і активізацією фагоцитозу. Цей вид резистентності відбувається з затратами енергії. Прикладом можуть бути реакції антитілоутворення, фагоцитозу, гіпервентиляція легень і посилений синтез еритроцитів при крововтратах, гіпоксії, тощо.
Резистентність може бути первинна (вроджена), пов’язана зі спадковими факторами, і вторинна – набута.
Вроджена резистентність – це первинна опірність організму, виникнення і розвиток якої зумовлені спадковими факторами. Новонароджена дитина має вроджений імунітет до цілого ряду інфекційних чинників, люди негроїдної раси володіють вищою резистентністю в порівнянні з європеоїдами до дії ультрафіолетових променів, а чоловіки в порівнянні з жінками мають більшу резистентність до дії токсинів, алкоголю, тощо.
Набута резистентність може бути активна і пасивна. Прикладом першої форми є підвищення стійкості до гіпоксії в результаті акліматизації чи посилення стійкості проти інфекції після вакцинації. Набута пасивна резистентність виникає при серотерапії – введенні в організм готових антитіл.
Специфічна резистентність об’єднує реакції організму, які розвиваються проти конкретного агента в межах імунологічної реактивності. Іншими словами, це імунний захист проти антигенів. Імунітет є активний і пасивний, вроджений (первинний) та набутий (вторинний).
Неспецифічна резистентність – це здатність організму протистояти дії чужорідних агентів стереотипними механізмами, виробленими в процесі еволюції. Вона об’єднує весь спектр реакцій організму, спрямованих проти найрізноманітніших патогенних чинників, які розвиваються на основі реакцій неспецифічної реактивності, тобто включення механізмів нервової, ендокринної систем, біологічних бар’єрів та системи мононуклеарних фагоцитів. Ця форма реагування виникла у філогенезі раніше, ніж фактори специфічного імунного захисту. Вона дозріває першою в онтогенезі і включається швидше за інші механізми при дії різноманітних антигенів. Неспецифічна резистентність тісно пов’язана із специфічною і є основою для вироблення повноцінного імунітету. Таким чином, між механізмами неспецифічної та специфічної резистентності існують синергічні, кооперативні стосунки.
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1319 | Нарушение авторских прав
|