АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Додаток до теми.

Висловитися, порозумітися, поспілкуватися ми можемо повною мірою лише завдяки мові, тобто вона задовольняє одну з найважливіших життєвих потреб людини. Мова - це найважливіший засіб спілкування і джерело інформації про світ, про народ, якому вона належить. Наше слово до того ж і розповідь про себе. Слово - форма, одяг наших думок, почуттів, переживань.

Слово за своїм змістовним багатством, узагальнювальним значенням принципово відрізняється від умовних подразників першої сигнальної системи і є подразником другої сигнальної системи. Діапазон психічної і фізичної дії слова розширюється завдяки тембру, силі голосу, інтонації та швидкості його вимовлення. Найбільше вражає,запам’ятовується все те, що сприймається насамперед на рівні емоцій, почуттів. Необережне слово здатне ранити, вплинути на погіршення стану здоров’я хворого. Догляд за пацієнтом, його лікування завжди залишається для медичного працівника мистецтвом. І як мистецтво, вимагає від нього розвиненої уяви, інтуїції, гармонії розуму і серця. Ці якості допомагають обрати оптимальний шлях лікування, його стратегію і тактику. Слово медика є свідченням його милосердя, чуйності, загальної культури й освіченості. Воно покликане повернути тому, хто потребує, втрачену гармонію з оточуючим світом. Мистецтво мовлення медичного працівника має унікальні, цілющі, пізнавальні, виховні можливості. Як писав Гегель, що слово – це «найеластичніший матеріал». Воно здатне викликати і прямі образи, й асоціації, що відновлюють у пам’яті давно пережите.

У повсякденному спілкуванні з пацієнтами, колегами медичний працівник використовує лексичні засоби, які характерні для офіційно-ділового, публіцистичного і навіть художнього стилів. Розмовний і науковий стилі разом з офіційно-діловим є характерними для фахового мовлення медика. У розмовному стилі вживають переважно побутову лексику, фразеологізми, вставні слова, вигуки, неповні речення. Науковому ж стилю притаманні повні речення, складні синтаксичні конструкції, терміни, логічність, обґрунтованість викладу.

Фахове мовлення медичного працівника – це переважно діалоги:

- лікаря – фельдшера;

- фельдшера – пацієнта;

- фельдшера – родичами пацієнта тощо.

Обов’язковим для медика є:

- вживання специфічних медичних термінів високого рівня стандартизації;

- зваженість і точність формулювань.

Звичайно, загальновживана лексика у мовленні медичного працівника зазнає певних змін, окремі слова набувають нових значень або нових відтінків.

Для повноцінного спілкування треба мати необхідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення.

Культура мовлення медика залежить від свідомого ставлення до написаного і мовленого слова, від того, що називають «відчуттям слова». Нахил до читання, щоденна робота над собою сприяє розвиткові «відчуття слова». Бездоганне знання спеціальної лексики не може в повній мірі забезпечити потреби реального спілкування, зокрема, такі типи мовлення як розповідь, опис, роздум, міркування. Усі вони вимагають від мовця змістовності, послідовності і точності, доречності, багатства і виразності мови. Медичному працівнику в процесі спілкування у пригоді стане план, що надасть викладу думок послідовності та взаємозв’язку. Враження будуть зіпсовані, мети не буде досягнуто, коли медичний працівник уживатиме однотипні речення, часто повторюватиме одні й ті ж самі слова або мова ряснітиме словами, що не несуть смислового навантаження, стають «паразитами», «бур’яном».

Специфічною ознакою мовлення фахівця є доречність. Мовні засоби мають відповідати ситуації спілкування, меті висловлювання. Наприклад, діалектизми, канцеляризми вживати недоречно.

В усному мовленні медичний працівник має враховувати зовнішні обставини, характер, настрій, стан співрозмовника, аудиторії стежити за точністю висловлювання власної думки, власного ставлення до предмета обговорення.

Так само залежно від ситуації використовуються слова-звертання: товаришу, пане, шановний Василю Васильовичу, колего тощо.

Справедливе твердження: культура мовлення – не тільки показник якості володіння мовою, а й духовне обличчя людини. Спілкування медичного працівника з пацієнтом – це бесіда обопільно зацікавлених людей, мета яких перемогти недугу. Вона вимагає зусиль, терпіння, нервових витрат, щоб в тій чи іншій ситуації залишитися доброзичливим, невимушеним, терпимим. Соматична хвороба пацієнта супроводжується страхом, переживаннями, очікуваннями, які здатні спричинити стресовий, депресивний стан. Хворого можуть відштовхнути, налякати навіть темп, висота звучання голосу, інтонація, яку іноді називають душею слова. Отже, словом можна вилікувати, а словом часом можна вбити, поранити. Може підбадьорити, стати «щитом і бальзамом для ран», і навпаки, знищити, перекреслити всі сподівання. Інтонація мовлення медика, так само як і актора, повинна узгоджуватися з його виразом обличчя, жестами. Для пацієнта все це є джерелом інформації, яку він потім прискіпливо аналізує, щоб винести вирок: довіряти чи ні.

Свідченням культури мовлення медичного фахівця є також правильне виділення слів, тобто логічний наголос. У слові, що виділяється, прихована душа, внутрішня сутність, основні моменти підтексту. Основний принцип у фахового мовлення є «Не нашкодь!». Необхідно бути уважним, обережним у виборі слів, особливо, коли йдеться про трагічний діагноз і треба зробити вибір: казати правду чи утриматися. Біля ліжка хворого не можна зловживати медичною термінологією. Вона дратує пацієнта, примушує нервуватися в очікуванні чогось несподіваного. Є слова-табу, які необхідно виключити із словника медика. Це зневажливі, грубі, безцеремонні звертання до колег, пацієнтів, запитання, репліки, коментарі в умовах, коли хворий не може бути відвертим. Наприклад, часто називають людину, яка хворіє «діабетиком», «астматиком». Недоречний чорний гумор: «не хвилюйтесь, розтин покаже», «все ясно, як у морзі», «спокійний, як пульс небіжчика», «важко в лікарні, легко в труні», «Лікар Х помиляється один раз…, але щодня».

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 771 | Нарушение авторских прав