 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Клінічні методи обстеженняКлінічні методи обстеження передбачають огляд обличчя, органів і тканин порожнини рота, мускулатури жувального апарату, скронево-нижньощелепного суглоба. Для виявлення патологічних змін в органах і тканинах щелепно-лицевої ділянки використовуються загальноклінічні прийоми: огляд, перкусія, пальпація, аускультація. Здійснюючи клінічне обстеження, необхідно продовжувати опитування хворого, оцінюючи його реакцію на суб'єктивні відчуття. Огляд і дослідження обличчя. Зовнішній огляд обличчя, зважаючи на етичні міркування, потрібно проводити під час розмови непомітно для хворого. У процесі обстеження вивчаються анатомічні характеристики, морфологічні і функціональні особливості обличчя (рис. 2, рис.З).
Поділ обличчя на три частини: а)верхня; б) середня; в) нижня.
Рис. 3. Анатомія нижньої третини обличчя: 1 - носогубна складка; 2 - верхня губа; З - фільтр; 4 - кут рота; '") - лінія змикання губ; 6 - червона кайма губ; 7 - підборідно-губна складка.. Оформляючи цю графу історії хвороби, слід зазначити: тип обличчя, симетричність правої і лівої половин обличчя, вертикальний розмір нижнього відділу обличчя, виразність підборідної і носогубних шкірних складок, стан шкірних покривів обличчя і шиї, співвідношення верхньої і нижньої губи, і положення кутів рота, розмір оголення зубів під час розмови і у посмішці, ступінь відкривання рота, виразність підщелепних і підборідних лімфатичних вузлів. Під час зовнішнього огляду оцінюють характер та амплітуду рухів нижньої щелепи, ступінь відкривання роту. Аускдльтативно визначають виникнення шумів – хрусту, щолчків, тертя в начале чи вкінці відкривання рота, що може вказувати на наявність у хворого патології СНЩС. При наявності шумів та скарг хворого на стан СНЩС проводять пальпаторне дослідження СНЩС та жувальних м’язів. За допомогою односторонньої і двосторонньої пальпації жувальних і шийних м'язів можна виявити підвищену чутливість або біль у м'язах з підвищеним тонусом або скутістю. Пальпують наступні м'язи: жувальну, скроневу, медіальну і латеральну крилоподібні, грудинно-ключично-соскоподібну, задню шийну і верхньо під'язикові (М Д. Гросс, ДЖ Д Метьюс, 1986). Пальпація скронево-нижньощелепних суглобів як правило проводиться з 2-х сторін під час рухів нижньої щелепи при відкриванні та закриванні. Можна виявити асиметричні рухи, зміщення суставовних головок, клацання і крепітацію. Дистальні поверхні суглобових головок і тканини розташовані позаду суглоба, можна пальпувати помістивши вказівні пальці в зовнішній слуховий прохід. При відхиленні від норми лікар призначає ряд допоміжних досліджень: а) електроміографічне дослідження жувальних м’язів; б) томографію суглобів при закритому та відкритому роті; в) дослідження оклюзії пацієнта за допомогою оклюдограми та в артикуляторі. Після проведення зовнішнього огляду обличчя пацієнта проводять дослідження порожнини. Оцінка стану зубів. Огляд і обстеження зубів необхідно проводити у визначеному порядку, починаючи з зуба мудрості одного боку до однойменного зуба іншого боку. При цьому, з якої щелепи починати огляд (верхньої або нижньої), напрямок огляду (справа або зліва), принципового значення не має. Оформляючи цю графу історії хвороби, потрібно оцінити положення кожного зуба, форму, колір, стан твердих тканин коронкової частини (наявність пломб і штучних коронок), стійкість зуба, співвідношення внутрішньоальвеолярної і зовнішньоальвеолярної його частини. Отримані дані записують у зубну формулу (рис. 4) А
18 17 16 15 14 13 12 11 21 22 23 24 25 26 27 28
48 47 46 45 44 43 42 41 31 32 33 34 35 36 37 38
Рис. 4. Зубна формула (міжнародна схема): А постійний прикус. При наявності дефекта твердих тканин зуба його класифікують за класифікацією Блека(V класів): І – дефекти твердих тканин розміщуються на жувальних поверхнях і премолярів ІІ – дефект уражує апроксимальні поверхні молярів і премолярів ІІІ – дефект твердих тканин захоплює апроксимальну поверхню різців IV – дефект з ушкодженням ріжучого краю різців V – дефект розміщується в пришийковій частині різців. Можна оцінювати дефекти за класифікацією Куріленко В.С., яка всі порожнини поділяє на 2 класи: І клас – зуби з живою пульпою (є 4 підкласи) ІІ клас – депульповані зуби. Оцінюють стан тканин пародонта кожного зуба. Ступінь оголення кореня та рухливості зуба (ІІІ ступіні рухливості).
Оцінка стану зубних рядів. Оцінку стану зубних рядів верхньої і нижньої щелеп проводять окремо, визначаючи при цьому форму зубних дуг, кількість наявних зубів, протяжність і топографію дефектів, заміщені або ні відсутні зуби протезами (їхня функціональна цінність), рівень оклюзійної поверхні, розташування зубів відносно оклюзійної площини. Для того, щоб правильно оцінити механізм руху нижньої щелепи, необхідно отримані дані про артикуляційні й оклюзійні співвідношення зубних рядів. Оформляючи цю графу історії хвороби, необхідно зазначити таке:
— форму зубних дуг. Зубні дуги верхньої та нижньої щелеп визначають вид прикусу. В ортогнатичному прикусі зубний ряд постійних зубів верхньої щелепи має форму напівеліпса, нижньої - параболи (рис. 5). При прямому прикусі верхні та нижні ряди мають форму напівеліпса, при біпрогнатичному прикусі фронтальний сегмент верхньої та нижньої щелеп витягується вперед. При фізіологічній прогенії (на фоні нормальної будови зубного ряду верхньої щелепи, має форму напівеліпса), фронтальна ділянка зубної дуги нижньої щелепипи витягується вперед, а при фізіологічній прогнатії відмічаються зворотні співвідношення.
А
Рис. 5 Верхній та нижній зубні ряди: А – у формі напівеліпса; Б – у формі параболи. - кількість наявних зубів. Розрізняють малі дефекти зубних рядів (відсутні від 1 до 3 зубів), середні дефекти (відсутні від 4 до 6 зубів), великі дефекти (відсутні понад 6 зубів) та повну відсутність зубів.
— характер контактів між сусідніми зубами. В інтактних зубних рядах міжзубні контактні пункти у фронтальних зубах розташовані поблизу різального краю, а у бічних - поблизу поверхні змикання (жувальної). З віком контактні пункти стираються і замість них утворюються контактні площадки (рис. 6).
б Рис. 6. Міжзубні контактні пункти (а) та площадки (б). - наявність, протяжність і топографію дефектів у зубному ряді. З метою систематизації варіантів дефектів зубних рядів запропоновано кілька класифікацій, серед яких найбільш поширеною є класифікація Кеннеді (рис.7).
Визначення дефектів зубних рядів за Кеннеді або Бетельману Класифікація зубних рядів за Кеннеді: Клас І. Двосторонні беззубі ділянки, розташовані позаду від наявних природних зубів. Клас II. Одностороння беззуба ділянка, розташована позаду від наявних зубів. Клас Ш. Беззубий простір бокових ділянок щелепи, обмежений наявними зубами спереду і позаду. Клас IV. Беззубий простір, розташований спереду від наявних зубів який пересікає середню лінію щелепи. Основною перевагою класифікації Кеннеді є її логічність і простота; що дає змогу відразу визначити вид дефекту і відповідну конструкцію протеза. Кожний клас може мати підкласи, які визначаються числом додаткових дефектів зубного ряду. Applegate (1954) доповнив класифікацію Кеннеді, запропонувавши 8 правил її застосування: 1. Визначення класу дефекту не повинне передувати видаленню зубів, оскільки це може змінити попередньо встановлений клас дефекту. 2. Відсутній третій моляр не враховується у класифікації, якщо він не по винен заміщатися. 3. Наявний третій моляр повинен ураховуватися у класифікації, якщо він повинен використовуватися як опорний зуб. 4. Відсутній другий моляр не враховується у класифікації, якщо він не повинен заміщатися. 5. Клас дефекту визначається залежно від найбільш дистально розташованої беззубої ділянки. 6. Додаткові дефекти розглядаються як підкласи і визначаються їхнім числом. 7. Величина додаткових дефектів не розглядається; враховується тільки їхнє число, яке визначається номером підкласу. 8. У IV класі немає підкласів. Беззубі ділянки, що лежать позаду від дефекту фронтальної ділянки зубів, визначають клас дефекту. - заміщені або ні протезами відсутні зуби.
1 клас II клас III клас IV клас
Рис. 7. Класифікація дефектів зубних рядів за Кеннеді
Класифікація зубних рядів за Бетельманом, який виділяє 2 класи: І клас – дистально необмежені дефекти: а) з одного боку зубного ряду; б) з обох боків. ІІ клас – включені дефекти зубного ряду: а) менше з-х зубів; б) більше 3-х зубів.
За наявності протезів докладно описують стан конструкцій. — розташування зубів відносно оклюзійної площини. Оклюзійна площина - це площина проведена від різального краю центрального різця нижньої щелепи до вершини дистального щічного бугра другого (третього) моляра і середини ретромолярного пагорбка. Зубний ряд нижньої щелепи в ортогнатичному прикусі розташовується по відносно оклюзійної площшш таким чином: різальні краї різців, верхівки іклів та дистальний щічний бугор третього моляра торкаються цієї площини, перший та другий премоляри і моляри розташовані нижче площини (рис. 8).
ОП
— вид прикусу. Прикус це співвідношення зубних рядів у положенні центральної оклюзії Усі види прикусів поділяються на фізіологічні (рис.9) і патологічні (рис.10).
Рис. 9. Фізіологічні види прикусів: а - ортогнатичний, б - прямий
а б
в г д
Рис. 10. Аномальні види прикусів: а - прогнатія, 6 – про генія – по сагіталі, в – глибокий прикус, г - відкритий прикус – по вертикалі, д - перехресний прикус – по трансверзалі. Після визначення виду прикусу необхідно обстежити взаємовідношення зубних рядів для з'ясування групи дефектів, яка залежить від кількості у пацієнта пар антагонючих зубів і їх розташування їх в зубних дугах. зубного ряду, утворюючи 3-и і більше точок контакту в різних лощинах. з протилежного боку зуби антагоністи Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1503 | Нарушение авторских прав |
П Л
Рис. 8. Відношення зубів до оклюзійної площшш (ОП).
