МЕТОДИЧНЕ ОПРАЦЮВАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ (СРС) ЗА ТЕМОЮ: "Нефрогенна артеріальна гіпертензія: етіопатогенез, клініка, діагностика, лікування".
Викладач: Базаринський О.Г.
"ЗАТВЕРДЖЕНО"
На засіданні кафедри хірургічних хвороб "____" ______________ р.
протокол № _______
Зав. кафедрою, професор Є.Д. Хворостов
НЕФРОГЕННА АРТЕРІАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ
Артеріальна гіпертензія — симптом багатьох захворювань, але 35—40 % пацієнтів, у яких спостерігається "гіпертонічна хвороба",— це хворі з ураженням нирок Цей різновид підвищення АД дістав назву нефрогенної (ниркової) артеріальної гіпертензії, її виділено в окрему групу гіпертензій, які не належать до ідаопатичної артеріальної гіпертензії — гіпертонічної хвороби.
Артеріальна гіпертензія досить часто спостерігається при гострих дифузних захворюваннях нирок (наприклад, гострому гломерулонефриті, нефротичному синдромі будь якого походження, особ ливо в початковій стадії) У таких випадках гіпертензія супроводжує набрякання і зникає після спадання набряків і значного зменшення протеїнури і гематурії Вона зумовлена переповненням судин кров'ю (гіперволемією) і є наслідком затримки натрію і води в організмі 3 часом гіпертензія може проявитись як ускладнення якогось хронічного захворювання нирок, зокрема гломерулонефриту, пієлонефриту, сечокам'яної хвороби, туберкульозу тощо.
Нефрогенна артеріальна гіпертензія спостерігається майже при всіх захворюваннях і аномаліях нирок — гідронефрозі, туберкульозі, кістах, пухлинах, сечокам'яній хворобі, променевому ураженні та ін Але найчастіше її спричинює пієлонефриг—первинний чи такий, що розвинувся на фоні інших захворювань.
Зумовити нефрогенну гіпертензію можуть усі захворювання, які здатні спричинити ішемію (гіпоксію) нирки.
Розрізняють вазоренальну (реноваскулярну) і паренхіматозну (ренопаренхимну, нефросклеротичну) нефрогенну артеріальну гіпертензію.
При вазоренальній гіпертензії нирка не одержує потрібної кількості крові через зменшення калібру ниркової артерії і й головних гілок, при паренхіматозній — внутрішньоорганна мережа судин через різні причини не здатна вмістити достатню кількість крові На долю вазоренальної гіпертензії припадає 30 %, паренхіматозної— 70%.
В основі розвитку нефрогенно'і артеріальної гіпертензії лежать гуморальні механізми. Венозна кров, що відтікає з ішемізованої нирки, як і гемогенат з такої нирки, має пресорні властивості, а носієм цієї властивості є реюнтермолабільна речовина. Ренін виробляється в юкстагломерулярному комплексі (ЮГК) кіркової речовини нирки, у якому утворюються гранули. При ішемії нирки число цих гранул збільшується або відбувається їх дезорганізація, внаслідок якої в обох випадках розпочинається пперпродукція реніну. Надмірної кількості реніну в крові ще не досить для розвитку гіпертензії. Ренін сполучається з α-глобуліновою фракцією плазми крові — ангіотензиногеном і утворюється поліпептид — ангіотензин І. З часом у процес включаються амінокислоти і утворюється антипептид — ангіотензин II, який має вазопресивну дію і тому дістав назву гіпертензину.
Мозкова речовина здорової нирки виробляє фермент ангіотензиназу, який руйнує ппертензин або гальмує прояв його пресорної дії. У патологічних умовах продукція анпотензинази зменшена або активність її не досить висока.
Таким чином, нефрогенна артеріальна гіпертензія розвивається за одним із таких варіантів:
а) гіперпродукція ренін-ангіотензину,
б) зниження продукції ангіотензинази, в) інактивація ангіотензинази під впливом ще якогось компонента крові. Можливе поєднання кількох названих чинників.
Існують різні теорії виникнення нефрогенної артеріальної гіпертензії Згідно з ренопресорною теорією, вона є наслідком гіперпродукції реніну, а за ренопривною теорією — посиленої інактивації анпотензинази. Отже, це складний процес і не зовсім вивчений.
Артеріальна гіпертензія є і симптомом захворювання нирок, і самостійною нозологічною одиницею (нефрогенна гіпертензія).