 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Основні критерії призначення иммуномодулирующих препаратів
Лікарські засоби, дозволені як ІТЛС до медичного застосування за кордоном і основні захворювання, при яких вони призначаються, представлені в таблиці 2. Основні лікарські препарати, дозволені до медичного застосування як ІТЛС в Україні і Росії, приведені в таблиці 3. Підстава для проведення імунотерапії є результати клинико-иммунологического дослідження. На підставі даних цього обстеження можна виділити 3 групи людей: 1. Особи, що мають клінічні ознаки порушення імунітету і зміни імунологічних показників. 2. Особи, що мають клінічні ознаки порушення імунної системи за відсутності змін імунологічних показників, що виявляються за допомогою звичайних лабораторних тестів. 3. Обличчя, зміни імунологічних показників, що мають тільки, без клінічних ознак недостатності імунної системи.
Таблиця 2. Імунотропні лікарські засоби, дозволені до медичного застосування в західних країнах і Японії
Таблиця 3. Іммунотропниє лікарські засоби, дозволені до медичного застосування в Україні і Росії
Хворі 1 гр. повинні отримувати імунотерапію. Аналіз імунної системи осіб 2 гр. дозволяє виявити дефект фагоцитарною, Т- В-систем імунітету, систем комплементу і причину імунологічної недостатності. Хворі, що мають ознаки імунологічної недостатності, також повинні отримувати ІТЛС. По клінічних проявах можна поставити попередній діагноз і зробити припущення про рівень пошкодження імунної системи. Наприклад, часті бактерійні інфекції, такі, як отити і пневмонії, найчастіше є результатом дефекту в гуморальній ланці імунітету, тоді як грибкові і вірусні інфекції зазвичай свідчать про переважний дефект в Т-системе імунітету. На підставі клінічної картини можна зробити припущення про недостатність в системі секреторного IGA, по різній чутливості макроорганізму до патогенних мікробів можна судити про дефект в біосинтезі субкласів IGG, про дефекти в системі комплементу і фагоцитозу. Не дивлячись на відсутність видимих змін показників імунної системи у хворих 2 гр., проведення ним курсу імунотерапії повинно здійснюватися під контролем оцінки імунного статусу. Відносно осіб 3 гр. виникає питання, чи приведуть виявлені зміни до розвитку патологічного процесу або компенсаторні можливості організму в цілому і імунної системи, зокрема не дадуть їм розвинутися. Цей контингент потребує проведення імунологічного моніторингу. Головною мішенню дії препаратів мікробного походження служать клітки моноцитарно-макрофагальної системи, природним завданням яких є елімінація мікроба з організму. Вони підсилюють функціональну активність цих кліток, стимулюючи фагоцитоз і микробицидность. Паралельно з цим відбувається і активація цитотоксичної функції макрофагів, що виявляється їх здатністю руйнувати in vivo пухлинні клітки. Активовані моноцити і макрофаги починають синтезувати цитокины: IL-1, IL-3, TNF, колониестимулирующий чинник і ін. Наслідком цього є активація як гуморальної, так і клітинної ланки імунітету. Мішенню для дії препаратів тимического походження служать Т-лімфоцити, що виявляється індукцією синтезу Т-клетками цитокинов і посиленням проліферація, диференціювання і цитотоксичних властивостей. Мішенню для дії препаратів кістково-мозкового походження служать В-лімфоцити, що виявляється посиленням синтезу антитіл. Вибір иммуномодулирующего препарату і схеми його застосування визначаються лікарем-імунологом залежно від тяжкості основного захворювання, супутньої патології типу виявленого імунологічного дефекту. Свідчення до иммуномодулирующей (иммунокорригирующей) терапії виникають за наявності імунопатології: - рецидивів змішаної інфекції у зв'язку з ІД; - затяжних і хронічних інфекційно-запальних захворювань, при яких передбачається наявність ІД; - алергічних захворювань з недостатністю імунітету. Імуномодулятори зазвичай не дають ефекту у хворих з первинними генетично детермінованими формами імунодефіциту. Проте при вторинних иммунодефицитах иммуномодулирующая терапія може виявитися найбільш оптимальним методом відновлення функції системи імунітету і імунореабілітаціи. Свідчення до иммуномодулирующей терапії формуються не тільки на основі клінічних даних про хворому, але і на змінених лабораторних імунологічних показниках. Для багатьох иммуномодулирующих препаратів встановлена залежність спрямованості їх ефекту від дози. Один і той же препарат залежно від дози, способу застосування і клінічного стану хворого володіє протилежними ефектами: підсилює або пригноблює функції імунної системи.
Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 346 | Нарушение авторских прав |