АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Організація профілактичної та лікувальної допомоги дітям

Лекція №1

Педіатрія- наука про здорову і хвору дитину, про закономірності, розвиток, причини і механізми захворювань, методику їх діагностики й лікування.

Педіатрія вивчає організм дитини від народження, а в деяких випадках і від останніх місяців внутрішньоутробного розвитку до віку підлітків.

Педіатрія (від греч. Paidos - дитина і iatreia - лікування) за визначенням основоположника російської педіатрії С. Ф. Хотовицького, даному в 1847 р. у першому вітчизняному керівництві «Педіятріка», «є наука про відмінні особливості в будові, відправленнях і хворобах дитячого організму і заснованому на тих особливостях збереженні здоров'я та лікуванні хвороб у дітей». Іншими словами, основним завданням педіатрії є збереження або повернення (при хворобі) стану здоров'я дитині, що дозволяє йому максимально повно реалізувати свій природжений потенціал життя.

З давніх часів племена, що населяли територію сучасної України (поляни, сіверяни, деревляни, бужани, волиняни, уличі та ін.), турбувалися про продовження роду, збільшення чисельності населення, яке могло б обробляти надзвичайно родючі українські чорноземи. Саме тому особливою була турбота про дітей.

У східних слов’ян, як і в інших народів, спроби лікування з’явилися ще в період первісно-родового ладу. Але майже до XIX ст. педіатрія не тільки не виділялася як окрема галузь медицини, але й не була навіть усвідомлена необхідність такого виділення. Таке положення було природним наслідком майже повної відсутності наукових даних про анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, особливо в окремі вікові періоди, і в зв’язку з цим мало місце нерозуміння причин виникнення і особливостей перебігу захворювань у дітей.

Разом з тим, родопоміч, догляд за новонародженими дітьми, лікування дитячих хвороб і запобігання їм, як відомо, є одним із найдавніших видів надання медичної допомоги. Слід відмітити, що медична допомога матері і дитині протягом тисячоліть залишалася прерогативою жінки, яка зберігала багатовіковий народний досвід. Серед осіб, які займалися лікуванням на Русі, згадуються «повитухи», до яких з любов’ю ставилися в народі. Цим представницям народної медицини належала основна роль щодо надання допомоги при пологах і лікуванні дітей.

Важливо підкреслити, що історія розвитку педіатрії в Україні тісно пов’язана з історією медицини і світової педіатрії. Розглядаючи історичні етапи розвитку педіатрії, вважаємо, що слід розпочати з Гіппократа (460-372 pp. до н.е.), великого лікаря античного світу, який мав величезний вплив на всі подальші етапи розвитку медицини і до наших днів. Звичайно, Гіппократ не був педіатром, але його роботи свідчать, що, вивчаючи хвороби у дорослих, він звернув увагу на особливості дитячого організму. Особливу увагу Гіппократ приділяв захворюванням новонароджених і немовлят—афтам, омфаліту, діареї та ін. Він залишив прекрасний опис клінічного перебігу епідемічного паротиту.

Особливо велике значення в галузі педіатрії мали роботи Сорана Ефесського, який жив у Римі в період правління Траяна та Адріана і був сучасником Галена.

Роботи Сорана містять багатий матеріал з дієтетики, догляду за новонародженими та дітьми грудного віку. Він детально розглянув такі питання, як перев’язка пуповини, одяг дитини, догляд за нею та ін. Особливе значення мала книга Сорана Ефесського «De arte obstetrica», що дозволило вважати його першим педіатром Риму.

З середини XIII ст. для Києва настав важкий час золотоординського іга. Медицина у ці роки зосереджувалася майже виключно в монастирях. Голод, розруха, тяжкі епідемії охоплювали українські міста і села. В XV-XVII ст. поряд з народними лікарями медичну допомогу надавали цирульники. В цей час починають з’являтися перші друковані книги, присвячені дитячим хворобам. Перша з таких книг, — «Libellus de ergitudinibus infantum» («Книга про дитячі хвороби») побачила світ 21 квітня 1472 р. в Італії. Її автором був Павло Багеллярд, який протягом 30 років викладав медицину в знаменитому Падуанському університеті.

На початку XVII ст. у розвитку медицини в Україні певну роль почали відігравати братства. У 1615 р. виникло Київське братство, яке мало свій госпіталь.

Київська Братсько-Могилянська академія, заснована в 1632 p., мала великий вплив на розвиток вітчизняної науки, у тому числі на підготовку національних медичних кадрів. Понад 40 вихованців академії захистили дисертації на здобуття ступеня доктора медицини, серед них такі видатні медики, як Д.С.Самойлович, М.М.Тереховський, О.М.Шумлянський, І.А.Полетика, К.І.Щепін та ін.

Вихованцем Києво-Могилянської академії був також і основоположник вітчизняного акушерства і педіатрії Н.М.Максимович-Амбодик.

У 1786 р. професор Н.М.Максимович-Амбодик видав велику оригінальну працю «Искусство повивания, или наука о бабьичем деле», п’ятий розділ (140 стор.) якої присвячений фізіології дитини, її гігієні, хворобам у дітей і догляду за ними. Видання цієї праці мало велике значення для подальшого розвитку педіатрії в Російській імперії. Власне ця праця стала першою, в якій детально описувалось «о новорожденных младенцах, их качествах, природных свойствах, содержании, попечении и воспитании; о причинах, препятствующих взращению и воспитанию младенцев...», а також відомості про різні захворювання дитини, зокрема такі як віспа, кір, гельмінтоз, рахіт («аглицкая болезнь») та ін.

Але, мабуть, найбільш значний внесок в розвиток педіатрії як науки зробив наш видатний земляк Степан Хомич Хотовицький (1796-1885), ім’я якого посідає почесне місце в історії світової і вітчизняної медицини.

С.Х.Хотовицький по праву вважається першим російським педіатром і основоположником педіатрії як самостійної галузі медицини.

У 1836 р. в Петербурзькій медико-хірургічній академії створено кафедру акушерства, жіночих і дитячих хвороб, яку очолив С.Х.Хотовицький. Особливу увагу він приділяє викладанню педіатрії і вперше третину лекцій присвячує дитячим хворобам. Дякуючи С.Х.Хотовицькому, відкривається перша дитяча кліника при академії, він розробляє докладний план її будівництва.

Вперше С.Х.Хотовицький застосовує для діагностики хвороб у дітей методики пальпації, перкусії, аускультації. Проте найвидатнішою подією в житті С.Х.Хотовицького, що принесла славу йому і всій медичній громадськості Росії, був вихід у світ у 1847 р. першого оригінального посібника з педіатрії «Педіятрика» (900 с.).

Слід відзначити, що з 1865 р. вивчення педіатрії стало обов’язковим для студентів.

Починаючи з 1870 р. педіатрію в Петербурзькій медико-хірургічній академії почав викладати професор Микола Іванович Бистров (1841-1906), який після закінчення (1864) з золотою медаллю медико-хірургічної академії був залишений при академії і вибрав своєю спеціальністю дитячі хвороби.

Важливим етапом покращення підготовки майбутніх лікарів-педіатрів в Російській імперії було встановлення з 1879 р. обов’язкового окремого іспиту з дитячих хвороб при атестації на звання лікаря. Це відбулося на 20-30 років раніше, ніж за кордоном: в Австрії — в 1901 p., в Швейцарії — в 1912 p., в Німеччині — в 1918 р. і т.д.

На кафедрі, крім навчання, серед студентів проводилась велика наукова робота. За 25 років на кафедрі видано 126 наукових праць, з них 22 дисертації. М.І.Бистровим була створена петербурзька школа педіатрів. Під його керівництвом підготовлена чудова плеяда видатних педіатрів, таких як І.П.Коровін, В.Є.Чернов, В.П.Якубович, М.Д.Ван-Путерен, В.П.Жуковський та ін. Багато учнів М.І.Бистрова стали організаторами кафедр педіатрії в ряді університетів Російської імперії.

Велику роль у підготовці лікарських кадрів, розвитку медичної науки відіграв відкритий у 1841 р. медичний факультет Київського університету. Значною була його роль і у розвитку педіатрії, акушерства, гінекології, розробці і здійсненні заходів щодо охорони здоров’я матері і дитини. Уже в період організації факультету було створено кафедру повивальної майстерності («повивального искусства»), на якій, починаючи з 1848 p., викладалися питання дитячих хвороб.

Організатором і першим керівником кафедри акушерства, жіночих і дитячих хвороб був заслужений ординарний професор Олександр Павлович Матвєєв (1816-1882).

Починаючи з 70-х років XIX ст. питання викладання педіатрії на кафедрі акушерства, жіночих та дитячих хвороб Київського університету посідали значне місце. З 1874 р. на цій кафедрі був організований доцентський курс дитячих хвороб, який читав доктор медицини Олександр Лукич Липський (1836-1889).

У 1885 р. для викладання педіатрії було запрошено ще одного приват-доцента — талановитого педіатра Івана Віссаріоновича Троїцького (1856-1923), учня професора М.І.Бистрова. У 1887 р. він видав перший в Україні посібник «Курс лекцій про хвороби дитячого віку», в якому активно пропагував природне вигодовування, підкреслював значення І факторів зовнішнього середовища, фізичного і гігієнічного виховання дитини для її нормального росту і гармонічного розвитку.

На кафедрі дитячих хвороб, яка була організована у 1889 p., медичного факультету Київського університету ім. Св. Володимира, де під час лекцій демонструвались амбулаторні хворі.

Це була перша в Україні кафедра дитячих хвороб і її керівником був професор Василь Єгорович Чернов (1852-1915) — вихованець Петербурзької медико-хірургічної академії (1974), учень професора М.І.Бистрова.

Значний внесок в розвиток української педіатрії зробив яскравий представник харківської школи педіатрів, член-кореспондент АМН, заслужений діяч науки України, професор Володимир Олександрович Бєлоусов (1895- 1971).

Особлива роль у розвитку педіатрії у Західному регіоні України належить професору С.І.Ігнатову. Завідуючи протягом 20 років кафедрою педіатрії, він брав активну участь в організації педіатричного факультету Львівського медичного інституту (1951) і був першим його деканом.

Певну роль в організації медичної допомоги дитячому населенню Києва відіграло засноване в 1900 р. товариство дитячих лікарів. Поодинокі дитячі заклади створювалися, як правило, на благодійні кошти. В 1906 р. з ініціативи Є.Л.Скловського при пологовому будинку було організовано першу в Україні консультацію для новонароджених, в 1911 р. — перші дитячі ясла, в 1912 р. — амбулаторію «Крапля молока». Заходи щодо охорони материнства і дитинства мали дуже обмежений характер. Смертність немовлят в 1911 р. становила 235 дітей на 1000 народжених живими.

міру зміцнення і розвитку народного господарства країни розвивалася система охорони здоров’я. По всій країні поступово розширилася мережа установ охорони материнства і дитинства, що відіграли велику роль у зниженні > дитячої захворюваності і смертності. Особливу увагу приділяли питанням надання допомоги матерям і дітям грудного та ясельного віку, створенню мережі установ закритого типу. Організовано також установи відкритого типу (консультації, молочні кухні, ясла та ін.), які посіли провідне місце в охороні здоров’я матері і дитини. Кількість дитячих консультацій в Києві збільшилася від 3 у 1914 р. до 17 у 1926 р. Було також відкрито 11 консультацій для вагітних.

Починаючи з 1924 p., широко застосовувався патронаж вдома. У Києві наприкінці 20-х років консультації обслуговували майже усіх дітей віком до року. Поступово розвивалася і мережа дитячих ясел.

З ініціативи професора Г.Ф.Писемського в Києві було відкрито першу жіночу консультацію. Він також був активним поборником підготовки кваліфікованіх кадрів акушерів-гінекологів у створеному в 1918 р. Інституті удосконалення лікарів. Ідея масового знеболювання родів, що одержала широке застосування, успішно проводилася спочатку Г.Ф.Писемським, а потім професором О.Ю.Лур’є. В 1938 p., з ініціативи О.Ю.Лур’є, вперше в історії родопомочі було встановлено контроль за материнською і дитячою смертністю.

Після Великої Вітчизняної війни в медичних інститутах були організовані кафедри педіатрії для різних факультетів і окремі кафедри пропедевтичної, факультетської та госпітальної педіатрії і кафедри дитячих інфекційних хвороб.

У 1944 р. кафедру факультетської педіатрії Київського медичного інституту очолила професор Віра Григорівна Балабан і завідувала протягом 20 років. Прекрасний клініцист, талановитий педагог, справедливий і вимогливий керівник, В.Г.Балабан користувалася великим авторитетом, повагою і прихильністю всіх, хто спілкувався з нею.

О.М.Хохол залишила яскравий слід в історії української педіатрії. Після закінчення в 1921 р. Київського медичного інституту працювала в дитячій консультації в Умані, потім у Київському будинку для грудних дітей, а з 1925 р. — у Київському інституті удосконалення лікарів.

Значний внесок у розвиток педіатрії в Україні зробив професор Іван Михайлович Руднєв. Після закінчення Дніпропетровського медичного інституту (1931) працював в Західній Україні, з 1951 р. — на посаді заступника директора Львівського НДІ охорони материнства і дитинства, з 1956 р. — завідуючого кафедрою факультетської педіатрії Львівського медичного інституту.

У 1929 р. в Києві було відкрито Інститут охорони материнства і дитинства, нині Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України.

З 1981 р. він став Республіканським центром охорони здоров’я матері і дитини, який забезпечує науково-методичне керівництво діяльністю наукових і практичних закладів охорони здоров’я, надає лікувально-профілактичну допомогу дітям і матерям нашої країни.

Тривалий час наукові статті з педіатрії публікувалися в загальномедичних журналах, оскільки в Україні не видавалися спеціальні журнали. Але в 1922 р. в Харкові почав видаватися перший в Україні спеціальний журнал «Вестник охраны материнства и младенчества». Його редакторами були М.Б.Голомб і Є.А.Федер. В роботі журналу активну участь брали відомі педіатри України Я.С.Аркавін, Є.Л.Скловський, А.Й.Гершензон, С.М.Ямпольський та ін.

Через деякий час журнал почав видаватися українською мовою під назвою «Охорона материнства і дитинства», а з №4 1936 р. став називатися «Педіатрія, акушерство і гінекологія».

Закінчуючи викладання короткої історії розвитку педіатрії, необхідно зазначити, що педіатрія стала самостійною наукою і галуззю медицини, яка вивчає дитячий: організм в цілому, використовуючи наявні сучасні методи досліджень. Причому обов’язково враховуються анатомо-фізіологічні та інші особливості дитячого організму в різні періоди; дитинства. Без знання цих особливостей неможливо здійснювати діагностику, лікування та профілактику захворювань у дітей, а також контроль за гармонійністю їх фізичного і нервово-психідного розвитку.

Основним законом спрямованим на поліпшення охорони здоров’я матері та дитини є Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (актуал. 10.2013)

Стаття 57. Заохочення материнства. Гарантії охорони здоров'я матері та дитини

Стаття 59. Піклування про зміцнення та охорону здоров'я дітей і підлітків

Стаття 60. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою

Стаття 61. Дитяче харчування

Стаття 62. Контроль за охороною здоров'я дітей у дитячих виховних і навчальних закладах

Стаття 63. Державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з дефектами фізичного або психічного розвитку

Стаття 64. Пільги, що надаються матерям в разі хвороби дітей

Стаття 65. Контроль за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці підлітків

Стаття 66. Обов'язкові медичні огляди працюючих підлітків

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про охорону дитинства. Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Згідно цього Закону терміни вживаються в такому значенні:

дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше;

дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття;

охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав;

Законодавство про охорону дитинства грунтується на Конституції України (254к/96-ВР), Конвенції ООН про права дитини (995_021), міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

1) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, необхідний для підтримання здоров'я людини;

2) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

3) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

4) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

5) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

6) участь в управлінні проектів здоров'я та проведення громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

7) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

8) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

9) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

10) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

11) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

Основні міжнародні документи, прийняті ООН, що захищають права дітей:

— Загальна декларація прав людини - 1948 р.;

—декларація прав дитини — 1959 р.;

-конвенція ООН про права дитини —1989 р.;

Організація профілактичної та лікувальної допомоги дітям

Дитячі заклади поділяють на лікувально – профілактичні та навчально – виховні.. До лікувально – профілактичних належать пологовий будинок, дитяча лікарня, дитяча поліклініка, ясла, будинок дитини, дитячий санаторій. Ці заклади перебувають у віданні органів охорони здоров’я. До навчально – виховних закладів належать дитячі садки, школи, школи – інтернати, дитячі будинки. Вони перебувають у віданні органів народної освіти.

В основу медичного обслуговування дітей покладено дільничний принцип. Кількість дітей на лікарській дільниці не повинна перевищувати 800. Дітей на дільниці обслуговує один педіатр – від часу виписки з пологового будинку аж до переведення дитини під нагляд поліклініки для дорослих (18 років). Для обслуговування дітей на дільниці передбачена 1 посада дільничного педіатра і 1,5 посади медсестри.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1044 | Нарушение авторских прав