Система дихання.
Основу діяльності нервової системи, її елементарний акт становить рефлекс. Рефлекс — це реакція організму у відповідь на подразники зовнішнього або внутрішнього середовища, яка відбувається з обов’язковою участю центральної нервової системи. Рефлекс виявляється у виникненні або припиненні якоїсь діяльності.
Шлях, яким за допомогою основних фізіологічних процесів здійснюється рефлекс, називається рефлекторною дугою. Рефлекторна дуга складається з таких ланок:
§ рецептора, який сприймає подразнення(перетворюють різні види енергії подразників на нервовий імпульс);
§ аферентного нервового волокна, по якому передається збудження від рецептора в центральну нервову систему;
§ вставних нейронів і синапсів, які передають збудження від аферентних до еферентних нейронів;
§ еферентних нервових волокон, по яких передається збудження до робочих органів;
§ ефектора, або робочого органа(зміною у своїй діяльності забезпечують реакцію-відповідь організму на дію подразників).
Умовний рефлекс
Рефлекс називають умовним, якщо він викликається стимулом, відмінним від первісного (або від уродженого). Це відбувається, коли другий подразник неодноразово повторюється разом із природнім стимулом.
Даний вид рефлексу вперше був описаний видатним російським фізіологом Іваном Павловим, який помітив, що якщо щораз під час годівлі собаки дзвонити в дзвіночок, то за якийсь час у нього починає виділятися слина як відповідь на дзенькіт дзвіночка — спочатку цю рефлекторну реакцію викликала тільки їжа. Саме описаний різновид умовного рефлексу лежить в основі багатьох сучасних методів, використовуваних для дресирування тварин.
Безумовний рефлекс
Безумовний рефлекс (від латів. reflexus — віддзеркалення) — це спадково закріплена форма реагування на біологічно значущі дії зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму.
Після відкриття безумовного рефлексу була визначена рефлекторна дуга. На відміну від умовних рефлексів, що діють таким же чином, безумовні рефлекси забезпечують пристосування до відносно постійним умовам. Проте в чистому вигляді|виді| безумовні рефлекси практично не існують. У онтогенезі на їх основі надбудовуються складні системи умовних рефлексів. Загальноприйнятій класифікації безумовних рефлексів немає, проте виділяють найважливіші з них — харчовий, оборонний, статевий, орієнтувальний.
Лейкоци́ти, білокрівці, білі (безбарвні) кров'яні клітини — складаються із цитоплазми і ядра; утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах.. На відміну від еритроцитів, що рухаються завдяки току крові, лейкоцити здатні самі активно рухатись подібно до амеби, проникати крізь стінку капілярів і виходити у міжклітинний простір. Лейкоцити виконують важливу функцію захисту організму від проникнення хвороботворних мікробів. При пошкодженні шкіри вони направляються із судин у тканини, до рани, де захоплюють бактерії і перетравлюють їх. Цей процес називається фагоцитозом, а білі кров'яні клітини, що здійснюють цю функцію, — фагоцитами.
Гранулоцити:
-базофільні (0 — 1 %(0,5))
-еозинофільні (0 — 5 %)
-нейтрофільні
-сегментоядерні (49 — 75 %)
-паличкоядерні (0(1) — 6 %)
метамієлоцити (0 — 1 %) (в СНД вик. «юні») <-мієлоцити<-промієлоцити<-мієлобласти
Агранулоцити:
-лімфоцити (20 — 40 %)
-моноцити (3 — 8 %).
Систему органів дихання людини становлять легені і повітроносні шляхи (носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи). Легені розміщені в грудній порожнині, в них відбувається процес обміну кисню і вуглекислого газу між кров'ю і атмосферним повітрям.
Під час вдиху міжреберні м'язи піднімають ребра, а діафрагма,
скорочуючись, стає менш опуклою, у результаті об'єм грудної клітки
збільшується, легені розширюються, тиск повітря в них стає нижче
атмосферного, і повітря спрямовується в легені — відбувається спокійний
вдих. Під час глибокого вдиху, крім зовнішніх міжреберних м'язів і
діафрагми, одночасно скорочуються м'язи грудей та плечового пояса.
Під час видиху міжреберні м'язи і діафрагма розслаблюються, ребра
опускаються, опуклість діафрагми збільшується, у результаті об'єм
грудної клітки зменшується, легені стискуються, тиск у них стає вище
атмосферного, і повітря спрямовується з легень — відбувається спокійний видих.
Герметична плевральна порожнина, між легенями й пристінковою плеврою зволожена і в ній немає повітря і тиск в ній від'ємний. Тому легені завжди щільно притиснуті до стінки грудної порожнини і їхній об'єм завжди змінюється зі зміною об'єму грудної порожнини.
Поки внутрішньо плевральний тиск залишається нижче атмосферного, розміри легень точно випливають за розмірами грудної порожнини. Руху легень відбуваються в результаті скорочення дихальних м'язів у сполученні з рухом частин грудної стінки і діафрагми.
Еластичні елементи легень і сили поверхневого натягу зумовлюють виникнення між плевральної напруги. Сумарна величина цих сил може бути визначена шляхом уведення канюлі манометра між листками плеври. Цей показник має назву внутрішньо плеврального тиску. Величина його на 5 см вод. ст. (0,3-0,5 кПа) нижча від показника атмосферного тиску. Під час вдиху тиск між листками плеври стає ще нижчим (-7,5 см вод. ст., 0,6-0,8 кПа), а під час глибокого вдиху може знизитись ще більшою мірою. При видиху ребра і плечовий пояс опускаються, а діафрагма піднімається. Внаслідок цього внутрішньо плевральний тиск збільшується від -7 до -5 см вод. ст.
Пневмоторакс — скупчення повітря в плевральній порожнині і підвищення тиску в ній. Повітря може потрапити в порожнину плеври при пораненнях, що проникають у грудну клітку, при розриванні емфізематозних альвеол на поверхні легені, розпаді легеневої тканини (туберкульоз, пухлина, абсцес). При цьому порожнина плеври може сполучатися з легенею та органами травлення — стравоходом, шлунком, кишкою. Іноді повітря вводять у плевральну порожнину з лікувальною метою.
Білет №8
Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 525 | Нарушение авторских прав
|