 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Газообмін в легенях. Газообмін між вдихуваним і альвеолярним повітрям, альвеолами і кров’ю легеневих капілярів. Парційний тиск газів, вентиляційн –перфузійне співвідношення.
Координація - це об'єднання дій у єдине ціле, об'єднання різних нейронів у єдиний функціональний ансамбль, що вирішує конкретну задачу. Координація сприяє реалізації всіх функцій ЦНС. Виділяють такі принципи координації. 1. Явище конвергенції (концентрації) або принцип загального кінцевого шляху. Багато нейронів здійснюють свій вплив на один і той самий нейрон, тобто має місце сходження потоків імпульсів до одного нейрона. Ч. Шеррінгтон назвав це «принцип загального кінцевого шляху». Наприклад, скорочення м'яза (за рахунок збудження альфа-мотонейрона) можна викликати шляхом розтягу цього м'яза (рефлекс м'язевих веретен) або шляхом подразнення шкірних рецепторів (згинальний рефлекс) і т.п. 2. Принцип зворотнього зв'язку і копій еферентацiй. Це один із найважливіших принципів координації: неможливо точно координувати, управляти, якщо відсутній зворотнiй зв'язок, тобто дані про результати керування. Здійснюється цей зв'язок за рахунок потоку імпульсів з рецепторів. Цей принцип широко обговорюється у фізіології ЦНС, про нього вже говорив І.М. Сєченов, багато уваги йому приділив П.К. Анохін. Копiя еферентацii. Для керування важливо мати iнформацiю про те, якi команди посилаються на периферію. Відомо, що в системах, що управляють скелетними м'язами, кожний відділ, посилаючи сигнал керування до працюючого м'яза, одночасно сповіщає про це відділу, що знаходиться вище. Це варіант зворотнього зв'язку. 3. Принцип домінанти. Був відкритий А. А. Ухтомським. Вивчаючи відповіді скелетного м'яза кішки на електричні подразнення кори великих півкуль, він виявив, що при акті дефекацii відповіді м'яза припиняються. Проаналізувавши цей факт, А.А. Ухтомский прийшов до думки про наявність у ЦНС явища домінанти. Мова йде про те, що серед рефлекторних актів, що можуть бути виконані в даний момент часу, є рефлекси, реалізація яких представляє найбільший «інтерес» для організму, тобто вони в даний момент часу найважливіші. Тому ці рефлекси реалізуються, а інші - менш важливі - гальмуються. А.А. Ухтомский назвав центри, що беруть участь у реалізації домінантних рефлексів, - «домінантним осередком збудження». Цей «осередок» володіє важливими властивостями: він стійкий (його складно загальмувати), інтенсивність його збудження посилюється слабкими подразниками; цей осередок гальмує інші потенційні домінантні осередки. Чому ж саме даний осередок порушення є домінантним? Це визначається станом організму, наприклад, гормональним фоном. В голодної тварини домінантними рефлексами є харчові. Розвитком уявлення про домінанту є роботи П.К. Анохіна про функціональну систему, у якiй є блок, що приймає рішення. Саме на основі мотивацій і пам'яті (слідів) відбувається прийняття рішення («Що робити в даний момент часу») з врахуванням, звичайно, результатів аферентного синтезу. В даний час йде інтенсивне вивчення конкретних процесів, що лежать в основі становлення і формування домінантних осередків в ЦНС. Домінанта як один з основних принципів координаційної діяльності ЦНС має важливе значення в житті людини. Наприклад, саме завдяки домінанті можливо зосередження психічної (увага) і виконання розумової або фізичної діяльності (в даному випадку - це трудова домінанта). В період пошуку їжi і поїдання виникає харчова домінанта. Існують статева, захисна й інші види домінант. 4. Принцип загального кінцевого шляху. Цей принцип пов'язаний з особливістю будови центральної нервової системи. Ця особливість, як вже зазначалося, полягає в тому, що аферентних нейронів у кілька разів більше, ніж ефекторних, в результаті чого різні аферентні імпульси сходяться до загальних виходять шляхах. Кількісні співвідношення між нейронами схематично можна представити у вигляді воронки: порушення вливається в центральну нервову систему через широкий розтруб (аферентні нейрони) і випливає з неї через вузьку трубку (ефекторні нейрони). Спільними шляхами можуть бути не тільки кінцеві ефекторні нейрони, але й вставні. Гру́па кро́ві — це тип крові, що характеризується наявністю або відсутністю певних успадковуваних антигенів на поверхні еритроцитів. Такими антигенами можуть бути білки, вуглеводи, глікопротеїни або гліколіпіди, в залежності від системи груп крові. У людини відомо близько тридцяти систем груп крові, серед яких найважливішими є система ABO та система Rh. Резус-фактор - це антиген (білок), який лежить на поверхні еритроцитів, червоних кров'яних тілець. Близько 85% людей мають цей самий резус-фактор і, відповідно, є резус-позитивними. Інші ж 15%, які його не мають, є резус-негативними. Зазвичай негативний резус-фактор ніяких неприємностей його хазяїну не приносить. Несумісність між резус-позитивної і резус-негативною кров'ю є важливою причиною виникнення під час переливання крові реакцій, а також гемолітичної хвороби новонароджених. Газообмін відбувається між альвеолярним (а не вдиху-ваним) повітрям і венозною кров'ю легеневих капілярів. Він здійснюється шляхом дифузії газів, в основі якої лежить різниця напруження їх по обидві сторони альвеолярної стінки. Напруження, або п арціальний тиск, кисню в альвеолярному повітрі дорівнює 100 мм рт. ст., а у венозній крові легеневих капілярів— тільки 40 мм рт. ст. Напруження вуглекислого газу, навпаки, вище у венозній крові, ніж в альвеолярному повітрі. Із збільшенням різниці напруження газів посилюється швидкість дифузії їх, і навпаки. Тому штучне збільшення концентрації кисню у вдихуваній суміші газів сприяє кращій артеріалізації крові і тим самим зменшує кисневу недостатність організму (наприклад, при набряку або запаленні легень тощо). Проте на забезпечення організму киснем впливає і висота атмосферного тиску. Організм людини більше чутливий до пониження, ніж до підвищення атмосферного тиску. Так, на висоті 5000—6000 м над рівнем моря, коли атмосферний тиск знижується приблизно наполовину (а тим самим наполовину знижується і парціальний тиск кисню), виникає кисневе голодування тканин, тобто розвиваються явища гірської, або висотної, хвороби. Явища цієї хвороби звичайно слабше виражені у тренованих осіб (з допомогою барокамер), а також тоді, коли підйом здійснюється поступово, що дає можливість організмові пристосуватись до нових умов (збільшується кількість еритроцитів — переносників кисню до тканин тощо). Білет №10 Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 644 | Нарушение авторских прав |