АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Механізм передачі збудження в центральних синапсах (аксо-соматичних).

По аксону збуджувального нейрону проходить потенціал дії, який викликає деполяризацію пресинаптичної мембрани. Внаслідок деполяризації в цій мембрані відкриваються потенціал-залежні кальцієві канали і кальцій входить в середину аксона. Кальцій зв’язується з білком кальмодуліном і це прискорює рух везикул з медіатором до пресинаптичної мембрани. Пухирці (везикули) зливаються з пресинаптичною мембраною, лопаються і медіатор виділяється в синаптичну щілину. Процес виділення медіатора називається екзоцитозом. Медіатор транспортується через синаптичну щілину, діаметр якої 20 мкм, завдяки дифузії, тобто пасивного транспорту без витрат енергії за градієнтом концентрації хімічної речовини. Медіатор зв’язується з рецепторами постсинаптичної мембрани, які є частиною натрієвих або кальцієвих каналів мембрани. Збуджувальні медіатори – це ацетилхолін, серотонін, гістамін, субстанція Р, глютамат, аспартат. Для кожного з медіаторів існують свої специфічні рецептори. При проходженні збудження через центральний синапс спостерігається синаптична затримка, тобто сповільнення проведення збудження в порівнянні з часом проведення по нервовому волокну. Час синаптичної затримки дорівнює 2-3 мс, це час, що витрачається на екзоцитоз медіатора, його дифузію через щілину і взаємодію з специфічним рецептором. Комплекс медіатора з рецептором відкриває натрієві або кальцієві канали на постсинаптичній мембрані, іони натрію або кальцію входять в середину нейрона і на постсинаптичній мембрані виникає ЗПСП – збуджувальний постсинаптичний потенціал. У нейрона є найбільш збудлива ділянка – аксонний горбок. Це початковий сегмент аксона, не вкритий мієліном, з високою щільністю натрієвих каналів.

Тромбоци́ти — кров'яні пластинки. Це — без'ядерні елементи крові, що мають неправильну округлу форму й утворюються в червоному кістковому мозку. При пошкодженні стінки судини тромбоцити нагромаджуються в місці травми і руйнуються, виділяючи при цьому в плазму особливий фермент. Під його впливом розчинний білок — фібриноген, що знаходиться у плазмі, перетворюється в нерозчинну форму — фібрин,що утворює густу волокнисту мережу ниток, у якій застряють еритроцити, лейкоцити і тромбоцити, формуючи кровяний згусток — тромб. За рахунок видалення плазми, що залишилася, тромб ущільнюється, закупорює судину, і кровотеча припиняється. Через якийсь час тромб розсмоктується і прохідність судини відновлюється. Плазма крові без фібриногену називається сироваткою крові. У 1 л крові знаходиться від 180 до 400 тис. тробоцитів. Вони легко руйнуються при ушкодженні кровоносних судин.

Моторна функція шлунка. Рухова функція шлунка здійснюється за рахунок скорочення гладких м'язів, розташованих у стінці шлунка. Моторна функція шлунка забезпечує депонування в шлунку прийнятої їжі, перемішування її з шлунковим соком, переміщення вмісту шлунку до виходу в кишку в, нарешті, порціонне евакуацію шлункового вмісту у дванадцятипалу кишку.

У шлунку розрізняють два основних види русі - перистальтичні і тонічні.

Перистальтичні рухи здійснюються за рахунок скорочення циркулярних м'язів шлунка. Ці рухи починаються на великій кривизні в ділянці, що примикає до стравоходу, де знаходиться кардіальний водій ритму. Перистальтична хвиля, що йде по тілу шлунка, переміщає в пілоричну частина невелика кількість хімусу, який прилягає до слизової оболонки і найбільшою мірою піддається перетравлює дії шлункового соку. Велика частина перистальтичних хвиль гаситься в пілоричному відділі шлунка. Деякі з них розповсюджуються по пілоричному відділу з амплітудою, що (припускають наявність другого водія ритму, локалізованого в пілоричному відділі шлунка), що призводить до виражених перистальтичним скорочень цього відділу, підвищення тиску і частина вмісту шлунка переходить в дванадцятипалу кишку.

Другий вид скорочення шлунка - тонічні скорочення. Вони виникають за рахунок зміни тонусу м'язів, що призводить до зменшення об'єму шлунку та підвищення тиску в ньому. Тонічні скорочення сприяють перемішуванню вмісту шлунка і просякання його шлунковим соком, що значно полегшує ферментативне перетравлення харчової кашки.

Блюва́ння — (з лат. vomitum) мимовільні товчкоподібні викиди вмісту шлунка через рот. Цей акт регулюється спеціальним блювотним центром, який координує злагоджене скорочення мускулатури шлунка, а також рухи дихальних м'язів та черевного преса.

Блювання є складним рефлекторним актом, що зумовлюється

подразненням рецепторів різних органів (кореня язика, м'якого піднебіння, слизової шлунка, жовчного міхура, органу рівноваги та ін.), яке передається до т. з. блювотного центра довгастого мозку,

безпосереднім його подразненням при ураженнях ЦНС (новоутворення, травма, менінгіт), при підвищеному внутрішньочерепному тиску, різних інтоксикаціях (передозування, токсикоз вагітності, уремія).

Із шлунка в 12-палу кишку. В регуляції моторики шлунку беруть участь нервові та гуморальні механізми. Серед нервових механізмів виділяють місцеві та центральні.

Деякі м’язові клітини внутрішнього шару м’язової оболонки шлунку мають пейсмейкерну активність, тобто періодично генерують ПД – з частотою 3-2 на секунду, що спричиняє періодичне підвищення внутрішньошлункового тиску. Впливи парасимпатичної нервової системи, котрі досягають шлунку волокнами блукаючого нерву, теж стимулюють моторику.

Через деякий час після їди шлунок починає скорочуватися. У процесі таких скорочень, що повторюються з інтервалом близько 20 с, їжа, що знаходилась біля стінок, пересувається до антрального відділу – таким чином здійснюється її перемішування. Протягом першої години після вживання їжі перистальтичні хвилі слабкі, потім посилюються, при цьому швидше просувається та частина їжі, що містилася біля стінок. Гуморальні стимулятори шлункової моторики ХЦК-ПЗ, гастрин, мотилін, інсулін серотонін, ацетилхолін. Інгібітори секретин, ВІП, ШІП.

Перехід хімусу з шлунку до дванадцятипалої кишки визначається, в основному градієнтом тиску між ними. Також при надходженні до duodenum кислого хімусу, продуктів гідролізу жирів стимулюється секреція інгібіторів шлункової моторики.

Посилення моторики починається з впливу n.vagus, потім до нього приєднуються гуморальні механізми, після виходу хімусу, припиняється подразнення нервових закінчень, потім зникають гуморальні впливи – таким чином відновлюється рівень базальної секреції.

Білет №11

1. Основний, загальний енергетиний обмін.
2. Роль процесу виділення в забезпеченні сталості внутрішнього середовища організму. Морфо-функціональні вла-ті нирок.
3. Шкірна рецепція. Вісцерорецептори, ноцицептивна рецепція.Пропріорецепція.

Білет №12

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 889 | Нарушение авторских прав