АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Будова нервової системи. Головний мозок

Головний мозок - вищий відділ нервової системи людини (мал. 15). Міститься у черепній коробці й через великий потилич­ний отвір переходить у спинний мозок. У головному мозку розріз­няють стовбур, мозочок та великий мозок, або кінцевий мозок. Стовбур — це продовження спинного мозку. До стовбура мозку відно­сять довгастий мозок, міст, середній та проміжний мозок. Головний мозок вкритий такими самими оболонками, що й спинний. Вони ут­ворюють єдиний покрив ЦНС.

У головному мозку, як і в спинному, є біла і сіра речовина. Біла речовина утворює його провідні шляхи. Вони зв'язують відділи го­ловного мозку між собою та зі спинним мозком. Сіра речовина у вигляді окремих скупчень (ядер) міститься всередині білої. Крім того, вона утворює кору великого мозку і мозочка.

Будова і функції відділів головною мозку. Довгастий мо­зок є продовженням спинного мозку. Це найдовший відділ голов­ного мозку. У довгастому мозку локалізуються дихальні, серцево-судинні центри, центри, що регулюють секреторну діяльність травних залоз, жування, ковтання, блювання, кашлю, слиновиді­лення та інші життєво важливі функції.

Тут, як і в інших відділах стовбура мозку, розташована ретику­лярна формацій (сітчастий утвір) - дифузне скупчення нервових клітин різного виду і розміру з дуже розгалудженими дендритами і довгими аксонами. Ретикулярна формація має велику кількість двобічних зв'язків з усіма відділами нервової системи. Завдяки цьому ретикулярна формація відіграє важливу роль у регуляції збудливості й тонусу всіх відділів ЦНС.

Довгастий мозок і міст разом із нервовими структурами середнього мозку забезпечують рефлекси пози і випрямні рефлекси. Нервові структури, що здійснюють ці функції, утворюють зв'язки з мозоч­ком, середнім і проміжним мозком, корою великого мозку. Через дов­гастий мозок і міст проходять усі низхідні шляхи спинного мозку.

Середній мозок, що розташований між мостом та проміжним мозком, забезпечує морфологічний і функціональний зв'язок цих відділів мозку. Через середній мозок вгору і вниз проходять нервові центри, у тому числі підкіркові центри зору, слуху, м’язового тонусу тощо, які забезпечують виникнення орієнтувальних рефлексів, що проявляються у повороті голови у відповідь на відповідне подразнен­ня. Вони дозволяють організмові швидко реагувати на подразнення, які виникають зненацька, та орієнтуватися відповідно до ситуації.

Середній мозок є одним із основних центрів регуляції рухів. Він відіграє важливу роль у регуляції тонусу скелетних м'язів. Діючи через довгастий мозок, середній мозок підсилює або послаблює сти­мулюючий вплив ретикулярної формації на нейрони спинного моз­ку. Середній мозок впливає переважно на тонус тих м'язів, які про­тидіють силі гравітації (розгиначі ніг, м'язи спини).

Проміжний мозок є кінцевим відділом стовбура мозку, над яким міститься великий мозок. Він складається із зорових горбів (таламу­са), підзоровогорбової ділянки (гіпоталамуса) та шишкоподібного тіла (епіфіза), яке належить до залоз внутрішньої секреції. Зорові горби - це головні колектори чутливих нервових волокон, що передають імпульси від усіх рецепторів, за винятком нюхових, до кори великого мозку. У зоровому горбі міститься вищий центр больової чутливості.

Підзоровогорбова ділянка, або гіпоталамус, є частиною про­міжного мозку, що керує вегетативними реакціями організму, і анатомічно пов'язана з нижнім мозковим придатком — гіпофізом. Ядра гіпоталамуса, отримуючи інформацію від рецепторів внутрішнього середовища, визначають характер та ступінь порушення гомеоста­зу і за допомогою нервових та гуморальних механізмів ефективно впливають на виправлення відхилень, що виникають в організмі. Механізм керування сталістю параметрів гомеостазу пов'язаний, по-перше, із нейрогуморальним впливом автономної нервової сис­теми, а по-друге — зі змінами поведінки організму.

Однією з важливих функцій гіпоталамуса є регуляція діяльності гіпофіза - головної залози внутрішньої секреції, а через нього і діяль­ності інших залоз внутрішньої секреції. Крім того, сам гіпоталамус (деякі його ядра) здатний виробляти біологічно активні речовини і здійснювати гуморальну регуляцію функцій організму.

Мозочок розташований безпосередньо над довгастим мозком. Він складається з двох півкуль, сполучених черв'яком,. Поверхня мо­зочка вкрита сірою речовиною, в товщі півкуль і черв'яка міститься біла речовина, в якій є скупчення сірої речовини - ядра. Мозочок зв'я­заний провідними шляхами (чутливими і руховими) зі спинним, дов­гастим і середнім мозком, а через міст — з корою великого мозку. Пря­мого зв'язку з рецепторами та руховими нервовими закінченнями організму мозочок не має. Мозочок відіграє важливу роль у регулю­ванні рівноваги тіла, координації рухів і підтримуванні тонусу м'язів.

Коли порушується нормальне функціонування мозочка, втра­чається здатність до точних, узгоджених рухів, до зберігання рів­новаги тіла. Люди з такими порушеннями не можуть, наприклад, засилити нитку у вушко голки, їхня хода непевна, рухи рук і ніг під час ходіння незграбні, іноді різкі, розмашисті. Дуже швидко настає втома, оскільки знижується тонус і сила м'язів. При видаленні мо­зочка спостерігається зміна діяльності непосмугованих м'язів внутрішніх органів, кровообігу, дихання, травлення, обміну речо­вин, тобто процесів, спрямованих на трофічне забезпечення м'язової діяльності.

Великий мозок (кінцевий мозок) складається з двох півкуль (пра­вої і лівої), з'єднаних мозолистим тілом, (мал.16), яке складаєть­ся з білої речовини. Через мозолисте тіло здійснюється зв'язок між обома півкулями. Півкулі зовні вкриті корою, утвореною сірою ре­човиною, що складається з тіл нейронів. Кора — осередок усіх вищих функцій, носій нашого людського інтелекту. Від кори всередину мозку відходять відростки нейронів, які разом із нервовими волокна­ми, що спрямовані до кори, утворюють білу речовину великого мозку, яка виконує роль провідників нервових імпульсів. У білій речовині півкуль містяться скупчення нервових клітин — вузли (ядра) сірої ре­човини, або базальні ганглії. Це філогенетичне стара частина півкуль, яку називають підкірною. Поверхня півкуль ніби зібрана в складки (звивини) різних розмірів, між якими є щілини (борозни). Понад 2/3 поверхні кори сховані в борознах. Виділяють три найглибші борозни півкуль: латеральну (бічну), центральну і потилично-тім'яну. Вони є основними орієнтирами для поділу півкуль мозку на чотири основні частки: лобову, тім'яну, скроневу і потиличну (рис. 16).

Значення кори великого мозку. У корі великого мозку розріз­няють чутливі (сенсорні), рухові й асоціативні зони. Вони утворю­ють апарат, який забезпечує сприймання і перетворення сигналів, що надходять до них із периферії, та формування адекватної реакції організму на ці сигнали. До чутливих зон надходять імпульси від різних рецепторів організму (органів чуттів, шкіри, внутрішніх органів, м'язів, сухожиль). Під час збудження цих зон у людини ви­никають відповідні відчуття (мал.17).

У задній звивині, позаду від центральної борозни, розміщена зона шкірної та суглобово-м'язової чутливості. Тут сприймаються й ана­лізуються сигнали, які виникають при дотикуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах, зміні напруження м'язів тощо. У скроневій частині міститься слухова зона. Сюди надходять і тут аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха. Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків, а при ураженні цих ділянок втрачається слух. Відповідно імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною (розміщена в потиличних частках кори), смакових — смако­вою зоною, нюхових— нюховою (ці зони розташовані у скроневій частці кори). Ураження цих зон спричиняє порушення роботи відпо­відних аналізаторів.

У передній центральній звивині, спереду від центральної бороз­ни, знаходиться рухова зона, а в ній ділянки, що забезпечують рух зони призводять до паралічу м'язів тіла. Єдиної мовної зони немає. Ділянки, що пов'язані з мовою, знаходяться в корі скроневої, лобо­вої та тім'яної часток лівої півкулі. Ураження їх супроводжується розладом мови.

Асоціативні зони поєднують діяльність рухових і сенсорних (чутливих) зон. забезпечують асоціативну (інтегруючу) функцію мозку. З діяльністю асоціативних зон найбільше пов'язані вищі психічні функції: пам'ять, мова, мислення, свідомість і регулюван­ня поведінки. Кора функціонує як єдине ціле. Вона є матеріальною основою психічної діяльності людини.

Електроенцефалографія (ЕЕГ) — метод графічної реєстрації біопотенціалів головного мозку, що дозволяє проаналізувати його фізіологічні зрілість і стан, наявність осередкових уражень, загальмозкових розладів і їхній характер.

Полягає в реєстрації й аналізі сумарної біоелектричної активності головного мозку - електроенцефалограми (ЕЕГ). ЕЕГ може зніматися як зі скальпу, так і з глибоких структур мозку.

ЕЕГ використовується для діагностики захворювань, що супроводжуються втратою свідомості, судомами, падіннями, непритомностями, вегетативними кризами. ЕЕГ інформативна при головних болях, епілепсії, панічних атаках, істерії, отруєннях ліками, будь-яких епізодах втрати свідомості.

Електроенцефалографія вважається одним із класичних методів психофізіологічних досліджень. Хоча і визнається, що, незважаючи на перспективність цього методу, він залишається для психофізіолога поки ще й одним з найменш зрозумілих джерел даних, а інформативність одержуваних результатів багато в чому залежить від досвіду дослідника.

ЕЕГ вимірюється між двома точками. Існують два основних методи її реєстрації: біполярний і монополярний. При біполярному методі реєструється різниця потенціалів між двома активними електродами (обидва електроди розташовуються в електрично активних точках скальпа). При монополярному - реєструється різниця потенціалів між різними точками на поверхні голови стосовно якої-небудь індиферентної точки. Міжнародною федерацією товариств електроенцефалографії була прийнята система "10-20", що дозволяє точно вказувати розташування електродів.

Хоча остаточно питання про походження ЕЕГ не вирішено, вважається, що електричні процеси, яга реєструються енцефалографом (який звичайно може мати від 8 до 16 каналів), пов'язані із синаптичною активністю нейронів. В ЕЕГ відображаються тільки низькочастотні електричні процеси тривалістю від 10 мс до 10 хв.

У залежності від частоти показників, що реєструються у ЕЕГ, виділяють такі основні ритми мозку: дельта-ритм (0,5- 4 Гц); тета-ритм (5-7 Гц); альфа-ритм (8-14 Гц) - основний ритм ЕЕГ, переважає в стані спокою; бета-ритм (15-35 Гц); гамма-ритм (вище 35 Гц).

Перехід від стану спокою до напруги завжди супроводжується реакцією десинхронізації, головним компонентом якої служить високочастотна бета-активність. Розумова діяльність у дорослих супроводжується підвищенням потужності бета-ритму. Причому значуще посилення високочастотної активності спостерігається при розумовій діяльності, що включає елементи новизни, у той час як стереотипні, повторювані розумові операції супроводжуються її зниженням. Встановлено також, що успішність виконання вербальних завдань і тестів на зорово-просторові відносини виявляється позитивно пов'язаною з високою активністю бета-діапазону ЕЕГ лівої півкулі [7].

Друга важлива характеристика електричних потенціалів мозку - амплітуда коливань, яка пов'язана з їхньою частотою. Так, в однієї тієї самої особи амплітуда високочастотних бета-хвиль може бути нижчою за амплітуду більш повільних альфа-хвиль майже в 10 разів.

Існує ще один метод енцефалографічних досліджень, який у порівнянні з електроенцефалографією використовується набагато рідше - магнітоенцефалографія. Він полягає у реєстрації параметрів магнітного поля, що виникає внаслідок сумарної біоелектричної активності головного мозку. Запис цих параметрів здійснюється неконтактним способом за допомогою спеціальних датчиків і камери, що ізолює магнітні поля мозку від більш сильних зовнішніх полів, і дозволяє одержати магнітоенцефалограму (МЕГ). Вважається, що МЕГ доповнює інформацію про активність мозку, одержувану за допомогою електроенцефалографії.

Контрольні питання:

1. На які частини поділяють головний мозок?

2. Будова і функції дов­гастого мозку.

3. Будова і функції середнього мозку.

4. Будова і функції проміжного мозку.

5. Будова і функції великого (кінцевого) мозку.

6. Яким чином будова мозочка впливає на його функції?

7. Де у головному мозку розміщена сіра та біла мозкові речовини?

8. Які зони диферен­ціюються у корі великого мозку?

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 710 | Нарушение авторских прав