АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Анатомічна будова мозочка.

Прочитайте:
  1. Анатомічна будова ВНС.
  2. Анатомічна будова кореня.
  3. Анатомічна будова листка дводольних рослин.
  4. Анатомічна будова листка хвойних рослин.
  5. Анатомічна будова листка.
  6. Анатомічна будова стебла дерев’янистих рослин.
  7. Анатомічна будова стебла трав’янистих одно та дводольних рослин.
  8. Анатомічна будова та рефлеки середнього мозку.
  9. Анатомічна будова та функції базальних гангліїв.

Мозочок являє собою типову надсегментарну структуру, афе­рентні та еферентні зв'язки якої починаються та закінчуються в інших утворах мозку. Він формується на ранніх етапах філогенезу як елемент заднього мозку, який разом із стовбуровою частиною цього відділу мозку з перших етапів свого існування здійснював регуляцію рухових функцій. протягом еволюційного розвитку тваринного світу розміри мозочка та об`єм функцій істотно змінюють­ся. Оскільки основною функцією мозочка є координація рухів, то він добре розвинутий у риб і птахів, адже динаміка рухів у тримірному водному і повітряному середовищах вимагає чіткої координації роботи м'язів для швидкого маневрування при літанні і плаванні.

У амфібій і рептилій, які пересуваються по замлі і мають, як правило, низько розташований центр тяжіння, відбувається значна редукція мозочка. У людини з її вертикальним положенням тіла розміри і значення мозочка істотно зростають. Досить добре розвинутий мозочок і у інших ссавців.

Будова і зв’язки мозочка. Мозочок вищих тварин поділяють на три відділи: флокуло-нодулярна частка — давній мозочок, передня частка— ста­рий мозочок і задня частка — новий мозочок, останній безпосередньо пов'язаний з руховими зонами ко­ри великих півкуль головного мозку (рис.11.22). Зв`язок мозочка з іншими структурами мозку здійснюється за допомогою трьох пар ніжок. Нижні ніжки зв'язують мозочок з спинним і довгастим мозком, найтовщі середні ніжки охоплюють довгастий мозок і, розширюючись, переходять у варолієв міст, що сполучає мозочок із корою великих півкуль головного мозку, а крізь верхні ніжки проходять еферентні і аферентні шляхи, зок­рема спинномозочковий тракт Говерса..

Аферентна імпульсація, яка потрапляє в мозочок, є специ­фічною для кожного з його відділів. Так, імпульсація до давньо­го мозочка поступає по вестибулоцеребелярних трактах, які про­ходять крізь його нижні ніжки (тому він зветься вестибулярним). Старий мозочок одержує аферент­ну імпульсацію по мохоподібних волокнах переважно від спіно­церебелярних шляхів (спінальний мозочок), основними з яких є дорзальний і вентраль­ний спиномозочкові тракти Говерса і Флексіга. Новий мозочок пов'язаний перш за все з корою великих півкуль головного мозку і частково отримує інформацію також по спинно-мозочкових трактах.

У мозочку основна маса нервових елементів розташована на поверхні у вигляді кори мозочка, яка має три шари: поверхневий молекулярний шар, далі йде шар клітин Пуркін'є і нижній шар — гранулярний. Крім кори, в глибині мозочка, серед білої ре­човини є скупчення нервових клітин, які утворюють його підкір­кові парні ядра. Поверхня мозочка має багато складок і борозн, якими поділя­ється на окремі частки.

У кіркових шарах мозочка розташовані шість різних типів нервових клітин. Дрібні зернясті клітини, кількість яких у лю­дини становить 1010- 1011, розташовані у гранулярному шарі, а їхні аксони прямують у молекулярний шар. Там вони розгалужу­ються Т-подібно, посилаючи в обох напрямках вздовж поверхні кори гілочки (паралельні волокна) довжиною 1-2 мм. Ці гілочки проходять крізь ділянки розгалуження дендритів інших п'яти ти­пів нейронів і утворюють на них синапси. У гранулярному шарі розташовані також крупніші клітини Гольджі, дендрити яких по­ширюються на відносно невелику відстань, а аксони прямуюють до зернястих клітин (рис.11.23).

Шар клітин Пуркін'є налічує у людини до 15 млн нейронів, дендрити яких розгалужуються у молекулярному шарі. Аксони клі­тин Пуркін'є спускаються до ядер мозочка, а невелика їхня кількість закінчується на вестибулярних ядрах. Аксони останніх клітин становлять єдиний еферентний вихід мозочка.

Останні три типи нейронів — кошикоподібні й зірчасті ней­рони та клітини Лугаро лежать у молекулярному шарі, причому напрямок аксонів клітин Лугаро невідомий. Аксони кошикоподіб­них клітин закінчуються на сомі, а зірчастих клітин — на денд­ритах клітин Пуркін'є.

У кору мозочка входять два типи волокон. Повзучі (ліанопо ­ дібні) волокна проходять крізь гранулярний шар і закінчуються у молекулярному на дендритах клітин Пуркін'є, а дуже численні (у людини —до 50 млн) мохоподібні волокна закінчуються на зер­нястих клітинах. Кожне мохоподібне волокно віддає багато колатералей, завдяки чому воно іннервує кілька мозочкових клітин. Разом з тим, до кожної клітини кори мозочка підходять численні паралельні волокна від зернястих клітин, і тому через ці ней­рони на будь-якій клітині кори мозочка конвергують сотні мохо­подібних волокон (рис.11.23).

Майже половина соматосенсорних шляхів, включаючи спиномо­зочкові тракти Говерса і Флексіга, входять у мозочок у вигляді мохоподібних волокон. Решта являє собою спінооливарні тракти, котрі перемикаються у нижніх оливах на нейрони, що посилають повзучі волокна у кору мозочка. Деякі дослідники виділяють ще третю систему аферентних волокон — це адренергічні волокна, які поступають у кору мозочка від синьої плями.

Повзучі волокна утворюють численні збуджуючі синапси на дендритах клітин Пуркін'є, і тому досить одного стимула, щоб клітина Пуркін'є відповіла цілим розрядом імпульсів. Мохопо­дібні волокна збуджують зернясті клітини, які через паралельні волокна виявляють збуджуючий вплив на решту нейронів. Проте всі ці нейрони є гальмівними: клітини Гольджі гальмують зернясті клітини, а розряди клітин Пуркін'є гальмують нейрони ядер мо­зочка. Отже, за виключенням зернястих клітин, всі нейрони кори мозочка виконують гальмівні функції.

Для нейронів Пуркін'є властива спонтанна імпульсна актив­ність у стані спокою, чим і обумовлюється тонічне гальмування нейронів ядер мозочка. При зростанні активності цих гальмівних клітин Пуркін'є завдяки збудженню мохоподібних чи повзучих во­локон гальмування нейронів ядер мозочка значно підсилюється. Якщо ж самі нейрони Пуркін'є гальмуються (безпосередньо — зір­частими або кошикоподібними клітинами, посередньо — за допомо­гою клітин Гольджі), то це призводить до розгальмовування ниж­черозташованих структур мозочка.

На думку Дж.Екклса (1969), велика кількість гальмівних нейронів у корі мозочка необхідна для припинення тривалої цир­куляції імпульсів по нервових ланцюгах. Кожні 100 мс "обчислю­вальна машина" мозочка завдяки значним гальмівним зв'язкам, очищується від попередньої інформації і готова до нової робо­ти. Завдяки цій властивості мозочок може брати участь у опера­тивному управлінні рухом.

Аксони клітин Пуркін'є закінчуються переважно на нейронах підкіркових мозочкових ядер (найбільші з них — фастигіальне та інтер­позитне). Нейрони цих ядер утворюють аксони, які прямують до стов­бурових структур. Функціональне значення окремих ядер мозочка нерівнозначне. Так, проміжне ядро відповідає за підтримання пози тіла, а зубчасте — за точність, швидкість і плавність ру­хів. Проте цілісна свідома і несвідома рухова діяльність здійснюється за рахунок постійних взаємодій мозочкових і поза­мозочкових структур.

 


Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1096 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)