АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Анатомічна будова ВНС.

вегетативна нервова система (ВНС) — це комплекс центральних і периферичних структур, які підтримують та регулюють необхідний для адекватної реакціі організму рівень гомеостазу. Отже, ця система регулює ріст, розмноження, обмін речовин та діяльність внутрішніх органів, забезпечує процеси адаптації організму до умов довкілля. Вона є функціонально автономною, тобто здійснює свою діяльність самостійно, без впливу соматичної нервової системи, незалежно від нашої волі і свідомості..

Структура вегетативної нервової системи. Анатомічно і функціонально ВНС по­діляється на симпатичний та парасимпатичний відділи. Деякі вчені пропонують виділити метасимпатичний відділ, який по суті є постганліонарним відділом парасимпатичної нервової системи і включає комплекс мікрогангліонар­них утворень, розташованих переважно нтрамурально в м`язовій стінці внутрішніх органів (серце, кишечник тощо). Метасимпатична система здійснює регуляторний вплив на діяльність цих органів за допомогою місцевих перифе­ричних рефлексів, що замикаються в її межах і мо­жуть виконуватись при повній децентралізації органу (О.Д.Ноздрачов).

У мікроганглії метасимпатичної нервової системи входить невелика кількість нейронів (від 2-8 до 60), які синаптично пов"язані між собою, утворюючи різноманітні плетива. Характер­ною особливістю цих гангліїв є їхня постійна фонова актив­ність. У метасимпатичні ганглії входять симпатичні й парасим­патичні нервові волокна, через які здійснюються центральні впливи.

Особливістю будови вегетативної нервової системи є те, що еферентний шлях від ЦНС до органів-мішеней переривається у нервових вузлах ¾ гангліях. Нервові волокна, що входять у вегетативні ганглії, називаються прегангліонарними, а ті волокна, які виходять з ганліїв, звуть­ся постгангліонарними; вони прямують до виконавчих органів.

Симпатична нервова система починається від нейронів, розташованих у боко­вих рогах сірої речовини спинного мозку, починаючи від 1-2 грудного до 3-4 поперекового сегментів. ці нейрони називаються прегангліонарними, їхні аксони виходять із спинного мозку у складі передніх корінців, відгалужуються від них і у вигляді білих сполучних гілочок (мають міелінову оболонку) входять у симпатичні ганглії пограничного стовбура, а з гангліїв вже виходять постгангліо­нарні волокна у вигляді сірих сполучних гілочок ( не мають міелінової оболонки), які прямують на периферію до виконавчих органів.

До парасимпатичної нервової системи належать нейрони, що входять до складу ядер окорухового нерва, лицьового, язикоглоткового, блукаючого і під'язикового черепномозкових нер­вів. Друга частина парасимпатичної нервової системи утворена нейронами крижових сегментів спинного мозку, аксони яких виходять через передні корінці і йдуть у складі тазових нервів до органів тазу.

Вегетативні ганглії поділяються на вертебральні, превер­тебральні та внутріорганні. Вертебральні ганглії належать до симпатичної нервової системи. Вони розташовуються вздовж спин­ного мозку у вигляді двох пограничних стовбурів. У цих ганглі­ях переривається більшість симпатичних прегангліонарних воло­кон; менша їхня частина проходить крізь пограничний стовбур не перериваючись і переривається у превертебральних гангліях, які розташовані на значній відстані від пограничного стовбура і досить далеко від іннервованих органів. До превертебральних гангліїв відносяться симпатичні верхній і середній шийні, ганглії сонячного плетива і інші.

Волокна парасимпатичної нервової системи перериваються у гангліях, розташованих біля самих органів, що іннервуються цими волокнами, або всередині органів (рис.11.25), утворюючи там невеличкі вузли (в серці) або досить протяжні плетива (у кишечнику).

Вегетативні ганглії відіграють значну роль у розподілі і поширенні нервових імпульсів, які крізь них проходять. Оскільки кількість нейронів у гангліях у кілька разів (у шийному в 32, у ціліарному — в 2 рази) більша від кількості прегангліонарних во­локон, то кожне таке волокно, розгалужуючись, контактує з кількома постгангліонарними нейронами, що призводить до розширення зони впливу кожного преганг­ліонарного волокна (явище мультиплікації).

властивості ВНС. Є підстави вважати, що вегетативні ганглії — це нервові центри, винесені на периферію; частина їх виконує рефлекторну функцію ¾ в них замикаються периферичні вегетативні рефлекси. Вегетативні нервові волокна відрізняються від соматичних у функціональному відношенні: вони мають нижчу збудливість, більшу хронаксію, тривалий латентний період реакції, меншу швидкість проведення збудження.

Синаптична передача у ВНС. Збудження у вегетативній нервовій системі передається з нейрона на нейрон чи на іннервовану тканину за допомогою меді­аторів. За характером виділюваних медіаторів волокна поділя­ються на холінергічні (виділюють медіатор ацетилхолін) та адренергічні ( норадреналін ). У більшості випадків хо­лінергічними є пре- і постгангліонарні парасимпатичні волокна та прегангліонарні симпатичні волокна, адренергічними — постгангліонарні симпатичні волокна. Виклю­ченням є симпатичні постгангліонарні волокна, які прямують до потових залоз, а також невелика кількість симпатичних волокон, що йдуть до судин скелетної мускулатури і викликають їхнє розширення. Ці волокна ви­ділюють ацетилхолін, тобто є холінергічними.

Холінергічна передача здійснюється за допомогою Н-(ніко­тинових) і М-(мускаринових) холінорецепторів, а адренергічна — через a- і b-адренорецеп- тори, розташовані в серцевому м'язі, у непосмугованих м'язах кровоносних судин та внутрішніх органів. Встановлено, що зв'язування норадреналіна з a-адренорецепторами викликає від­криття каналів субсинаптичної мембрани для іонів Na⁺, що веде до генерації ЗПСП. взаємодія норадреналіну з b-адренорецепторами спричиняє гальмівний ефект, обумовлений, мабуть, пригніченням натрі­євої проникності мембрани.

При подразненні симпатичних нервів у іннервованому ними органі виникає повільна реакція з великим латентним періодом, а також тривала післядія, пов'язана з відносною стійкістю адреналіну і норадреналіну. Парасимпатична стимуляція викликає реакцію з малим латентним періодом, зумовленим швидким розщепленням ацетилхоліна холінестеразою ¾ферментом, що знаходиться на субинаптичній мембрані ефекторної клітини.

Функції ВНС.

Вегетативна нервова система здійснює два види рефлекторних впливів — функціональний і трофічний. Функціональний вплив на органи полягає в тому, що подразнення вегетативних нервів або посилює функцію органу, або гальмує її. Трофічний вплив поля­гає в тому, що у виконавчих органах змінюється безпосередньо обмін речовин, чим і визначається рівень їхньої діяльності. Тим самим, регулюються фізіологічні властивості органу, і він при­стосовується до певного виду діяльності. Цей ефект називаєть­ся адаптаційно-трофічним впливом.

Прикладом такого впливу може бути класичний дослід Орбе­лі-Гінецинського на скелетному м'язі. Так, якщо трива­лим ритмічним подразненням соматичного нерва викликати втому м'яза, то додаткове подразнення симпатичного нерва призводить до збільшення амплітуди м'язових скорочень. Це відновлення працездатності м'яза під впливом симпатичної імпульсації залежить від поси­лення обміну речовин у ньому.

Симпатична нервова система загалом сприяє інтенсивній ді­яльності організму у стресових ситуаціях, тоді як парасимпа­тична система забезпечує відновлення тих ресурсів, які були витрачені організмом при його напруженій діяльності. Так, при збудженні симпатичної нервової системи прискорюється діяльність серця, підвищується артеріальний тиск, мобілізується глікоген печінки, зростає рівень цукру в крові, збільшується працездатність скелетних м'язів, проте гальмується діяльність непосмугованих м'язів травного тракту.

При збудженні парасимпатичної нервової системи, навпаки, гальмується робота серця, знижується артеріальний тиск, збіль­шується секреція інсуліну, що знижує рівень цукру в крові, але зростає моторика шлунковокишкового тракту і посилюється його секреторна діяльність.

Вищенаведені дані нібито дають підставу говорити про "ан­тагонізм" симпатичної і парасимпатичної систем. Проте такі протилежні впливи цих систем виявляються не завжди. Так, для слинних залоз, що мають подвійну іннервацію, подразнення пара­симпатичних нервів викликає секрецію водянистої слини, а стиму­ляція симпатичних нервів — густої слини, багатої на ферменти. Отже, парасимпатична нервова система виявляє пусковий (секре­торний) вплив, а симпатична система — переважно трофічний ¾ стимулює синтез ферменів..

Співвідношення діяльності симпатичної і парасимпатичної систем в організмі буває у деяких випадках дещо зміщене в бік переважання однієї з них. Тому поряд з нормотоніками, у яких спостерігається збалансованість діяльності обох систем, існу­ють симпатотоніки і парасимпатотоніки —залежно від переважан­ня однієї з них.

У звичайних умовах у здорових людей спостерігаються добо­ві коливання тонусу вегетативної нервової системи. Вважається, що вночі підсилюється тонус парасимпатичної системи, а вдень — симпатичної. У фізично тренованих людей тонус симпатичної сис­теми при навантаженні зростає в більшій мірі, ніж у нетренова­них осіб, а в стані спокою зростає також тонус парасимпатичної системи.

Наведені вище дані про тонус симпаптичної чи парасимпатичної нервової системи грунтуються на уявленні, що кожна із цих систем є більш-менш однорідною і діє на контрольовані нею функції до деякої міри генералізовано. Проте останні дані свідчать, що це не зовсім так. Було встановлено, що фонова електрична активність у різних симпатичних нервових волокнах, що йдуть до різних органів чи тканин (до кровоносних судин шкіри чи скелетної мускулатури, до секреторних залоз травного тракту, потових залоз тощо) істотно відрізняється за частотою і залповим характером, а також по різному реагує на один і той же вплив на організм. На цій підставі розвивається погляд, що ВНС побудована із окремих блоків, які характеризуються різними властивостями, мають різні органи-мішені та різні функції (В.Яніг, 1992). і до того ж кожний блок має свій окремий набір медіаторів у нейроефекторних синапсах (Г.Барнсток, 1986). Звичайно, робота цих блоків є диференційованою, хоча вона координується вищими вегетативними центрами гіпоталамуса і кори півкуль головного мозку.

При подразненні інтеро- та екстероцепторів виникає ряд ве­гетативних рефлексів, серед яких розрізняють вісцеро-вісце­ральні, та сомато-вісцеральні (вісцеро-кутанні та кутанно-вісцеральні) рефлеси.

Вісцеро-вісцеральні рефлекси виникають при подразненні рецепторів внутрішніх органів і виявляються у змінах діяльнос­ті також внутрішніх органів. До таких рефлексів відносяться рефлекторні зміни діяльності серця, судинного тонусу, кровона­повнення селезінки тощо.

До соматовісцеральних рефлексів належать реакції вісцеральних органів чи систем на подразнення соматичних органів. Наприклад подразнення пропріорецепторів м`язів кінцівки при пасивному її згинанні спричиняє рефлекторне посилення вентиляції легень.

Вісцеро-кутанні рефлекси виникають при подразненні внут­рішніх органів і виявляються у змінах потовиділення, електроп­ровідності шкіри і шкірної чутливості на обмежаних ділянках тіла.

Кутано-вісцеральні рефлекси виявляються у тому, що при подразненні деяких ділянок шкіри з'являються судинні реакції та виникають зміни діяльності певних внутрішніх органів. На цьому грунтується цілий ряд лікувальних процедур, наприклад, локального нагрівання чи охолодження певних ділянок шкіри при захворюваннях внутрішніх органів, а також методика рефлексоте­рапії (акупунктура).

Метод акупунктури останним часом набув широкого застосування, хоча теоретичне його обгрунтування досить слабеньке. Вважається, що локальний стимулюючий вплив на біологічно ак­тивні точки (БАТ) чи на так звані зони Захар'їна-Геда викли­кає підвищення секреції ендорфінів — речовин, які відносяться до антибольової системи. У деяких випадках метод акупунктури дає блискучі результати.

Центри ВНС. Якщо вважати центрами скупчення нейронів в межах ЦНС, аксони яких виходять із неї та прямують безпосередньо чи з синаптичними перервами до відповідних органів, то в такому разі центром симпатичної нервової системи буде скупчення прегангліонарних нейронів у бокових рогах спинного мозку ¾ так зване інтермедіолатеральне ядро, що тягнется вподовж грудних та поперекових сегментів. Аксони його нейронів після переключення у відповідних вертебральних та превертебральних вузлах іннервують та регулюють роботу непосмугованих м`язів ока, тонус бронхів та кровоносних судин всього організма, роботу серця, органів травного тракта, нирок, ендокринних органів тощо.

Центри парасимпатичної нервової системи знаходяться у ядрах III, YII, IX та X пар черепномозкових нервів. Всі вони крім Х пари керують роботою органів голови (ока, слинних та слізних залоз). Останній парасимпатичний нерв¾ блукаючий регулює роботу майже всіх внутрішніх органів: стимулює моторику і секрецію у травному тракті, звужує бронхи, спричиняє скорочення мязів статевих органів, але гальмує роботу серця. Другий парасимпатичний центр міститься у крижових сегментах спинного мозку і є продовженням інтермедіолатерального ядра. Він контролює переважно органи малого таза: сечовий міхур, пряму кишку, їхні сфінктери, статеві органи. Але більшість центрів ВНС, особливо симпатичної нервової системи, не є самостійними, вони жорстко підпорядковані центрам довгастого та проміжного мозку. Вищий вегетативний центр, розташований у гіпоталамусі, координує через нижчі вегетативні центри роботу всіх внутрішніх органів і систем, шляхом спряженого (реципрокного) гальмування узгоджує діяльність центрів антагоністичних функцій (центри вдиху і видиху, серцевогальмівний та серцевоприскорюючий центри тощо).

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 806 | Нарушение авторских прав