АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ВИМІРЮВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО КРОВ'ЯНОГО ТИСКУ.

Вперше артеріальний кров'яний тиск був визначений прямим методом у собаки Галесом в 1727 р. Він вводив голку в зовнішню-сонну артерію. Потім цим же методом кров'яний тиск визначали Паузель та Людвіг. Однак прямий (кров'яний) метод був незруч­ним для застосування у практиці, тому учені вели пошуки безкров­ного (непрямого) визначення артеріального кров'яного тиску. Впер­ше ідея такого способу була здійснена Мареєм у 1860 р. Потім при­лад і методику удосконалили Ваш, Пашонь, Яроцький та ін. В 1896 р. Ріва-Роччі запропонував манжетний сфігмоманометр, але пальпаторним методом Ріва-Роччі можна було визначити лише максимальний кров'яний тиск, тому його метод і прилад були удос­коналені Коротковим, який запропонував аускультативний метод артеріотонометрії. Він полягає у вислуховуванні звуків, що виника-

ють у артеріях під час пульсації, за допомогою фонендоскопа та вимірюванні кров'яного тиску ртутним або пружинним манометра­ми. Цей метод знайшов широке застосування у медичній практиці. Для ветеринарної медицини найбільш придатним став осцилятор-ний метод, який може бути осцилометричним і осцилографічним.

При непрямому методі визначення артеріального кров'яного тиску (АКТ) одержують дані, які залежать від трьох основних факторів: внутрішньоартеріального тиску, опору стінок судин і стану тканин, що оточують судину. На величину показників АКТ при даному методі впливають: калібр судини, анатомічна ділянка, де вимірюють тиск, чутливість приладу, тривалість маніпуляцій при вимірюванні АКТ. У практиці ветеринарної медицини для ви­мірювання АКТ застосовують осцилосфігмоманометри і артеріаль­ні осцилографи. При цьому у великих тварин АКТ визначають на серединній хвостовій артерії, накладаючи манжетку на корінь хвоста, а у дрібних тварин — на стегновій або плечовій артеріях при накладанні манжетки на стегно або плече. В манжетку нагні­тають повітря доти, поки тиск у ній не перевищить максимальний артеріальний тиск приблизно на 20—ЗО мм рт. ст., відкривають вентиль і стежать за коливанням стрілки пружинного манометра. В момент, коли тиск у манжетці стає чуть меншим систолічного тиску крові, з'являється перше чітке коливання стрілки маномет­ра, що й є показником максимального тиску, а коли ці коливання

різко послаблюються, відмічають величину мінімального тиску. Да­ний метод одержав назву осциляторного.

АКТ — це тиск, який чинить кров на стінки судини (боковий тиск) і на той стовп крові, який наповнює судину (кінцевий тиск). АКТ залежить від трьох основних факторів — функціонального стану серця, тонусу периферичних артеріальних судин і кількості циркулюючої в організмі крові.

При вимірюванні АКТ визначають максимальний, середній, мі­німальний і пульсовий тиск. Максимальним тиском (Мх) назива­ють найвищий тиск в артеріальній системі під час систоли серця, тому його ще називають систолічним. Мінімальний тиск (Мп) — це найнижчий тиск в артеріальній системі під час діастоли. Його називають діастолічним. Він залежить в основному від тонусу пе­риферичних артеріальних судин, особливо артеріол і капілярів. Максимальний тиск лабільніший за мінімальний. Різниця між Мх і Мп тиском становить пульсовий тиск, який відповідає висоті пульсової хвилі і характеризує систолічний об'єм серця. Середній артеріальний тиск (Му) найбільш стабільна величина із показни­ків АКТ, яка відповідає дійсному внутрішньосудинному тиску. Його визначають за найбільшими осциляціями артерії.

АКТ у клінічно здорових тварин різних видів коливається у невеликих межах (табл. 4). На нього впливають ряд фізіологічних факторів — стать, вік, конституція, темперамент тварин, сезон ро­ку, час доби, годівля, водопій, фізичне навантаження. Так, у же­ребців АКТ дещо вищий, ніж у кобил. У молодих тварин він ниж­чий, ніж у старих. У коней астенічного типу конституції АКТ ви­щий, ніж у коней мускульного і пікнічного типів конституції. Взим­ку АКТ вищий, ніж влітку. Після фізичного навантаження, годівлі він підвищується. АКТ може бути підвищеним у вагітних тварин, високопродуктивних корів у період максимальної лактації. Після нічного відпочинку тиск знижується, а на вечір підвищується. Най-

більш виражене підвищення (гіпертонія) АКТ спостерігають при захворюваннях нирок — запаленні клубочків нирок (нефрит), не­фросклерозі, при артеріосклерозі, деяких пороках серця (недостат­ність клапанів аорти) і при їх компенсації; при деяких хворобах, що супроводяться болями (механічні травми, м'язовий і суглобо­вий ревматизм, кольки, перитоніт).

Зниження АКТ (гіпотонія) може бути при хворобах серця (міокардит, міокардоз, ексудативний перикардит), при парезі ар­теріальних судин внаслідок інфекційних хвороб та інтоксикацій, при колапсі, значних крововтратах, анемії, деяких пороках серця (стеноз аортального отвору).

Визначення венозного кров'яного тиску (ВКТ). Методика вимі­рювання ВКТ у тварин розроблена й запропонована І. Г. Шара-бріним у 1936 p., який замінив запропонований Моріцем і Табо-рой кров'яний метод визначенням ВКТ. Флеботонометр І. Г. Щара-бріна являє собою водяний манометр, який складається із U-подіб-ної скляної трубки з внутрішнім діаметром 4 мм. Одне з колін манометра з'єднане з гумовою трубкою довжиною 60—70 см, у кі­нець якої вставлена канюля для приєднання голки, яку вводять у яремну вену на межі верхньої і середньої третин шиї. В гумову трубку накапують кілька крапель 3—5%-ного розчину натрію ци­трату, потім вводять голку в вену і з'єднують її з гумовою труб­кою приладу. При цьому нульову поділку шкали приладу установ­люють на рівні введення голки. ВКТ визначають у мм водяного стовпа (табл. 5). Необхідно ураховувати, що тиск у правій ярем­ній вені дещо нижчий, ніж у лівій, оскільки анатомічні умови від­току крові до правого передсердя в правій яремній вені кращі. ВКТ залежить також від місця вимірювання: чим дальше від серця, тим він буде більшим.

Венозний кров'яний тиск залежить від таких основних факторів: функціонального стану серця, тонусу венозних судин, кількості циркулюючої в організмі крові, тонусу скелетних м'язів, величини артеріального кров'яного тиску. Підвищення його спостерігається після фізичного навантаження, при збудженні, хворобах міокарда, пороках серця, особливо в стадії декомпенсації, при травматичко-

му перикардиті. Знижується ВКТ при недостатності або відсутності моціону, анемії, крововтратах, при хворобах з вираженою інтокси­кацією і зниженням тонусу венозних судин і скелетних м'язів.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1037 | Нарушение авторских прав