АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Види пов’язок.

Розрізняють:

1. Укріплювальні пов’язки.

2. Клейові пов’язки.

3. Косинкові пов’язки.

4. Бинтові пов’язки.

Правила бинтування. Для того, щоб пов’язка лежала правильно і надійно фіксувала уражена ділянку необхідно використовувати бинти відповідної ширини і довжини, залежно від того, на яку частину тіла накладають пов’язку. Так, для тулуба використовують бинти шириною 10-12 см, для голови – 6-8 см, для китиці і пальців – 4-6 см.

1. Перед бинтуванням хворий повинен зайняти зручне для нього положення, а ділянка, яка підлягає бинтуванню, повинна бути легкодоступною.

2. Обов’язковою умовою є горизонтальне положення хворого (за виключенням невеликих пошкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень (непритомність, шок).

3. Для зручності пошкоджену частину тіла (голову, кінцівки) повинні підтримувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть на перев’язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки.

4. Необхідно завжди дотримуватись такого правила: пов’язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке найбільш функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на тривалий час.

5. Накладання пов’язки і сама пов’язка не повинні викликати у хворих неприємні відчуття, а навпаки – після її накладання хворий повинен відчути полегшення.

6. Бинтування складається із трьох етапів: 1) накладання початкової частини пов’язки; 2) накладання власне турів пов’язки; 3) фіксація пов’язки.

7. Бинтування починають з периферійних відділів, поступово накриваючи турами бинта центральну ділянку. Бинт потрібно накладати так, щоб не утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утворювали кишені. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки.

8. Змотану частину бинта (голівку) беруть в одну руку, а вільну частину (початок) – в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (за ходом годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною рукою. Починають бинтування з найтоншої частини тіла, поступово просуваючись до товстішої (на кінцівках, як правило, від китиці або стопи до тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити початок бинта, а кожен наступний частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його.

9. Закріплення пов’язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають ножицями в повздовжньому напрямку, кінці його перехрещують і зав’язують. Слід зауважити, що ні перехрест, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню. Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід і приколоти його до попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов’язка накладена правильно, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не викликаючи порушень кровообігу і не обмежує активних рухів.

Якщо пов’язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно переробити.

Тип пов’язки залежить від тієї частини тіла, на яку її накладають.

Розрізняють такі типи пов’язок:

· колова, або циркулярна;

· спіралеподібна;

· повзуча, або змієподібна;

· хрестоподібна;

· колосоподібна і черепахоподібна пов’язки.

Слід зазначити, що майже завжди складні пов’язки можна замінити простими циркулярними або спіралеподібними з доповненням їх 8-подібними перехресними турами.

Іммобілізуючі пов’язки використовують для утримання в тому чи іншому положенні якоїсь частини тіла, передусім кінцівок.

Вони поділяються на два види: 1) тимчасові; 2) постійні.

Інші види пов’язок.

На сьогодні, окрім звичайних марлевих бинтів, використовують еластичні сітчасто-трубчасті бинти.

Суспензорій – це спеціальна пов’язка, яку застосовують для фіксації калитки після оперативних втручань на яєчках та придатках.

Бандаж. Спеціальне пристосування, виготовлене з тканини та шкіри і призначене для укріплення слабких ділянок черевної порожнини. Бандажі, як правило, застосовують при черевних грижах у тих випадках, коли хворого з тих чи інших причин не можна оперувати.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 625 | Нарушение авторских прав