АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Система крові АВ0 та резус.

Ще з давніх часів були відомі факти зцілення людини завдяки переливанню крові, але велика кількість смертельних випадків цієї процедури перешкоджала її впровадженню в лікарську практику. І лише на початку ХХ ст.. коли австрійський гематолог К.Ландштейнер і незалежно від нього чеський дослідник Я.Янський описали чотири групи крові, було розроблено методи визначення груп крові та їх сумісності і почалось широке використання переливання крові в медицині.

Антигенна специфічність, що визначає групи крові характерна для еритроцитів. Групові антигени фіксуються на мембранах еритроцитів. За своєю хімічною природою це гліколіпіди або глікопротеїди. Вони називаються аглютиногенами, з якими можуть реагувати специфічні розчинені у цитоплазмі - антитіла (аглютиніни). Під час реакції «антиген-антитіло» молекула антитіла з’єднується містками з кількома еритроцитами. Відбувається склеювання (аглютинація) еритроцитів, після чого настає їх гемоліз (руйнування). У крові кожної людини міститься індивідуальний набір специфічних еритроцитарних аглютиногенів, які визначаються генетично і не міняються протягом усього життя. На даний час їх виявлено понад 400; близько 30 зустрічаються досить часто. Однак антигенні властивості більшості аглютиногенів виражені слабко і не враховуються у медичній практиці. Найбільше значення мають антигенні системи АВ0 та Rh.

Аглютиногени містяться на мембранах еритроцитів і позначаються А та В. У плазмі крові містяться аглютиніни, що позначаються α та β. У природних умовах у крові людини не можуть одночасно міститись однойменні антиген і антитіло, наприклад А і α, В і β, бо це призводить до аглютинації еритроцитів.

За співвідношенням названих факторів в системі АВ0 виділяють 4 групи крові:

Люди з групою крові І(0) мають аглютиноген Н, до якого у сироватці крові немає аглютиніну. Крім того виявлено також декілька підтипів аглютиногенів А і В. Але на знак поваги до праці першовідкривача Ландштейнера в сучасній назві системи залишено «0-антигени» замість Н.

Антигени еритроцитів успадковуються, причому А і В успадковуються по домінантному механізму, 0 – по рецесивному.

Плазма крові новонароджених, як правило, ще не має α- і β-антитіл. Ці антитіла з’являються після народження до того фактора, якого нема у власних еритроцитах. Вважають, що продукція названих антитіл пов'язана із надходженням у кров дітей якихось речовин з їжею або тих, що продукуються кишковою мікрофлорою. Кількість антитіл поступово зростає досягаючи максимуму у віці 10-14 років, в зрілому віці їх концентрація підтримується на постійному рівні, а в старості поступово знижується.

У різних народностей процентне співвідношення людей з різними групами крові різне. Більше 40% людей, що проживають в Центральній Європі, мають першу групу крові, приблизно 40% - другу, 10% - третю і 6% - четверту групу. Близько 90% жителів Північної Америки мають І групу крові, 20% населення Центральної Азії мають ІІ групу крові

На мембранах еритроцитів крім антигенів АВ0(Н) містяться й інші антигени, що визначають їх антигенну специфічність. Виділяють більше 20 різних систем крові за наявністю інших антигенів: Rh, М, S, Р, А, КК тощо. Однак до багатьох з цих чинників у природних умовах нема антитіл. Вони можуть утворюватись як звичайні імунні антитіла, після надходження в організм антигенів і будуть викликати гемоліз еритроцитів у разі повторного переливання. Тому в разі переливання крові бажана сумісність не тільки за системою АВ0, але і за іншими чинниками. У реальних умовах важко домогтися повної сумісності, оскільки навіть із тих антигенів, які бажано враховувати, можна скласти понад 300 млн комбінацій.За винятком одно яйцевих близнюків на Землі не існує двох людей з абсолютно ідентичною групою крові.

У наш час встановлено, що встановлення перед переливанням групової належності крові лише за системою АВ0 недостатньо. Як мінімум треба встановити ще й резус-належність.

Антигенна система СDE (Rh-належність) складніша за будовою і кількістю антигенів, ніж інші системи крові. Прийняте подвійне позначення цієї системи символами Ландштейнера-Вінера (r, R, R⁰, R^І, R^ІІ) і символами Рейеса-Фішера (D, C, E, d, c, e). Резус-антигени, як і інші групові ознаки крові людини, успадковуються від батьків, не змінюються протягом життя, локалізуються лише на еритроцитах. У більшості людей (до 85%) на мембрані еритроцитів є так званий резус-фактор, що міститься також в еритроцитах мавп макака-резус. Такі люди називаються резус-позитивними. Резус-фактор – це група ізоантигенів (С, D, E та ін.), серед яких найактивнішим є антиген D. Цілком природно, що відповідних антитіл (аглютинінів) у крові резус-позитивних людей нема. Однак, немає їх і у резус-негативних людей. Тому останні ніяк нк реагують на перше переливання їм крові з Rh-позитивним D-антигеном. Проблеми виникають при повторних переливаннях, коли Rh-позитивні еритроцити донора стимулюють вироблення Rh-позитивних антитіл у крові Rh-негативного реципієнта. Цей процес відбувається досить повільно, протягом кількох місяців, і наступне переливання Rh-позитивної крові Rh-негативній людині спричиняє аглютинацію з відповідними наслідками.

Найбільше значення має D-аглютиноген, тому що антитіла до нього виробляються більш активно, ніж до інших. Кров людини є резус-позитивною (Rh⁺) за наявності в його еритроцитах Rh-фактора (D), за його відсутності кров вважається резус-негативною (Rh^-). Населення Кавказу у 85 % є резус-позитивним, а у 15% - резус-негативним. У Азії 99% населення є резус-позитивним.

Резус-фактор має значення не тільки в разі переливання крові, але й під час вагітності. Якщо резус-негативна жінка вагітна резус-позитивним плодом, то у відповідь на надходження у її організм еритроцитів плода поступово, протягом кількох місяців, утворюються антирезус- антитіла. За нормального перебігу вагітності це можливо лише під час пологів, коли ушкоджується плацентарний бар’єр (у нормі кров плода і матері не змішується). Аглютиніни проти Rh⁺ фактора, що при цьому з'являються здатні легко проникати через плаценту. Тому під час повторної резус-конфліктної вагітності саме вони спричиняють руйнування еритроцитів плода з усіма негативними наслідками (гемолітична жовтяниця). Таким чином загрозу становить лише повторна вагітність резус-позитивним плодом. Однак, якщо з певних причин еритроцити плоду потрапляють у кровоносне русло жінки при першій вагітності, тоді гемолітична анемія новонароджених, викликана резус-несумісністю, може виникнути і під час першої вагітності.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 670 | Нарушение авторских прав