АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Осмотичний та онкотичний тиск крові.

Осмотичний та онкотичний тиск плазми належать до найбільш контрольованих гомеостатичних констант організму.

Осмотичним тиском називається тиск, зумовлений електролітами і деякими неелектролітами з низькою молекулярною масою (наприклад, глюкоза). Чим вища концентрація таких речовин у розчині, тим вищий осмотичний тиск. Оскільки більша частина іонів плазми - це неорганічні іони, то саме від їх концентрації в найбільшій мірі і залежить величина осмотичного тиску плазми. В нормі вона складає близько 7,4-7,5 атмосфер. Близько 60% його припадає на долю хлориду натрію. В підтриманні сталості осмотичного тиску крові першочергове значення належить видільній функції нирок і потових залоз.

Тиск, зумовлений білками, які здатні утримувати воду, має назву онкотичного і становить лише 0,03-0,04 атм. Незважаючи на таку незначну величину, онкотичний тиск грає велику роль в перерозподілі води між кров'ю і тканинами. Справа в тому, що стінки більшості капілярів практично непроникні для білків. В зв'язку з цим концентрація білків у міжклітинному просторі дуже мала, що зумовлює градієнт концентрації білків по обидві сторони судннної стінки. Що ж стосується неорганічних іонів, то їх концентрація в судинному руслі і в міжклітинній рідині майже однакова. Саме тому онкотичний тиск утримує частину води в судинному руслі, а його коливання відображаються на перерозподілі води між кров'ю і тканинами. Онкотичний тиск впливає на процеси утворення тканинної рідини, лімфи, сечі, всмоктування води у кишківнику. Стабільність онкотичного тиску визначається активністю процесів біосинтезу білків у печінці, їхнім використанням або виділенням.

Якщо рідини внутрішнього середовища чи штучно приготовані розчини мають такий же осмотичний тиск як і плазма крові, то їх називають ізотонічними. Так, ізотонічним є 0,9% розчин кухонної солі або 5% розчин глюкози. Розчин із більш високим осмотичним тиском називають гіпертонічним, а із нижчим - гіпотонічним.

Осмотичний тиск забезпечує перехід розчинника через напівпроникну мембрану від розчину із меншою концентрацією до розчину із більшою концентрацією розчинених речовин. Такий перехід можна спостерігати при знаходженні еритроцитів в гіпер — або гіпотонічних розчинах.

В гіпертонічному розчині вода із еритроцитів переходить в розчин, внаслідок чого вони зморщуються. При перебуванні еритроцитів у гіпотоиічних розчинах вода навпаки із розчину переходить в еритроцит, викликає його набухання і наступний гемоліз (руйнування).

У клінічній практиці часто виникають ситуації, коли вкрай необхідне переливання кровозамінників. Найпростішим серед них є фізіологічний розчин – 0,9% розчин NaCl. Розроблені також рецепти розчинів, які більш відповідають вмісту солей у плазмі. Найпоширенішими серед них є розчин Рінгера, Рінгер-Локка, Тіроде. Ці розчини не мають білкових колоїдів, тому швидко виводяться з організму. Тому були створені колоїдні кровозамінники (реополіглюкін, гемодез, полідез, желатиноль). Проте ідеального кровозамінника, який повністю виконував усі функції крові поки що не існує.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 1078 | Нарушение авторских прав