АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лейкоцитарна формула здорової дорослої людини.

Наприклад, нейтрофільний лейкоцитоз є ознакою запальних процесів в організмі. Збільшення числа еозинофілів спостерігається при захворюваннях, пов’язаних з присутністю в організмі паразитів. Збільшення числа лімфоцитів відмічається при деяких інфекційних ангінах.

При розглядання під мікроскопом мазка пофарбованої крові можна помітити, що лейкоцити є різноманітні. Розрізняють дві групи лейкоцитів – гранулоцити (зернисті) та агранулоцити (незернисті) – залежно від наявності в цитоплазмі різних включень. В свою чергу, гранулоцити за характером фарбування зернистості поділяються на еозинофіли (фарбуються кислими барвниками), нейтрофіли (фарбуються нейтральними барвниками) та базофіли (основними барвниками). Нейтрофіли доцільно поділити в залежності від ступеня зрілості на метамієлоцити (незрілі), паличкоядерні (більш зрілі) та сегментоядерні (зрілі). Агранулоцити поділяють на лімфоцити та моноцити.

Нейтрофіли становлять більшість гранулоцитів. Причому у крові їх міститься біля 10%, а решта перебуває у тканинах і депонується у кістковому мозку. У кровоносному руслі вони перебувають 6-8 годин, мігруючи переважно до слизових оболонок, скупчуються у місцях розвитку запального процессу. Там вони здатні захоплювати і перетравлювати (фагоцитувати) різні мікроорганізми та продукти розпаду тканин. За цю властивість та невеликі розміри нейтрофіли називають мікрофагами. Отже, нейтрофільні гранулоцити здійснюють неспецифічний імунітет і завдяки своїй величезній кількості в організмі відіграють винятково важливу роль у цьому процесі. Захоплюючи бактерії, нейтрофіли швидко гинуть і разом з залишками зруйнованих клітин становлять основу гною. Нейтрофіли беруть участь також у синтезі інтерферону – речовини, що має противірусний ефект. Утворюють вони також фактори, що мають бактерицидну дію, стимулюють регенерацію тканин після ушкодження.

Еозинофіли функціонально належать до мікрофагів, але їх фагоцитарна активність нижча, ніж у нейтрофілів. В тканинах еозинофіли є антагоністами базофілів і нейтралізують їх біологічно активні речовини (гістамін, гепарин), гальмуючи таким чином розвиток алергічних реакцій. Крім того еозинофіли утворюють речовини, що згубно діють на гельмінтів та їх личинки. Виходячи з вищезазначених факторів зрозуміло, що збільшення кількості еозинофілів у крові (еозинофілія) може свідчити про розвиток алергійних реакцій або про зараження організму гельмінтами. Кількість еозинофілів коливається протігом доби, що обумовлено коливанням рівня глюкокортикоїдів. У другій половині дня та зранку їх на 20% менше середньодобового рівня, опівночі – на 30% більше.

Базофіли після оброблення лужним барвником набувають синього кольору. Ці клітини мають у цитоплазмі великі гранули, що містять велику кількість таких біологічно активних речовин, як гістамін та гепарин. Гістамін підвищує проникність стінок капілярів і розширює дрібні судини, гепарин протидіє зсіданню крові. На мембрані базофілів розміщені білкові молекули-рецептори, які з'єднуючись з антитілами, активуються і спричинюють звільнення з гранул їх вмісту. У цьому полягає участь базофілів у розвитку алергічних реакцій, а базофілія (збільшення кількості базофілів) є однією з ознак розвитку алергії.

В початковий період надходження в організм мікроорганізмів базофіли сприяють розвитку запалення, а після його ліквідації – беруть участь у розсмоктуванні запального вогнища. Функція базофілів полягає в підтриманні кровотоку у дрібних судинах, в регуляції росту нових капілярів, а також в участі забезпечення міграції інших лейкоцитів в тканинах до місця запалення.

Моноцити – найбільші клітини крові. Їх специфічною функцією є фагоцитоз бактерій, ушкоджених та старих клітин. Тому їх називають макрофагами. Таким чином, моноцити очищують вогнище запалення і готують ділянку до загоєння. Моноцити є основною ланкою системи мононуклеарних фагоцитів. З кісткового мозку виходять молоді незрілі моноцити, які 2-3 дні перебувають у кров'яному руслі, а потім надходять до тканин, де дозрівають і перетворюються на тканинні макрофаги. Кожна тканина має свій вид макрофагів: у сполучній тканині це гістіоцити, у легенях – альвеолярні макрофаги, у кістках – остеокласти, у нервовій тканині – мікрогліоцити, у печінці – клітини Купфера.

Макрофаги беруть участь у продукції інтерферона. Вони здатні продукувати у кровотік ендогенний піроген – речовину, що впливає на центр терморегуляції і викликає підвищення температури під дією патогенних збудників. Також макрофаги беруть участь у розпізнаванні антигену і формуванні антитіл. Крім того, макрофаги задіяні в реакціях клітинного імунітету, захисті від ракових клітин, відторгненні чужорідного трансплантанта.

Лімфоцити, як і інші клітини крові, утворюються з стовбурових клітин кісткового мозку, але завершують дозрівання в певних тканинах, внаслідок чого набувають спеціалізації і здатності виконувати певні функції. Основна функція лімфоцитів – підтримання специфічного імунітету, тобто участь у реакціях клітинного та гуморального імунітету.

Частина лімфоцитів з кров'ю потрапляє до загруднинної залози – тимуса, де перетворюється на Т-лімфоцити. Т-лімфоцити відповідають за клітинну імунну відповідь

Розрізняють декілька форм Т-лімфоцитів. Т-кілери (вбивці) здійснюють реакції клітинного імунітету та лізують чужорідні клітини, інфекційні збудники, пухлинні клітини та клітини-мутанти. Т-хелпери (помічники) секретують фактори росту В-клітин, що сприяють перетворенню В-лімфоцитів на плазматичні клітини які здатні виробляти антитіла, тобто допомагають у розвитку гуморального імунітету. При старінні та пухлинних процесах вміст хелперів знижується, а наприклад, при реакціях відторгнення пересаджених трансплантатів – збільшується. Т-супресори (пригнічувачі) блокують надмірні реакції В-лімфоцитів. головним чином обмежують утворення антитіл, активність клітин-кілерів. Т-клітини пам’яті зберігають інформацію про антигени, з якими раніше зустрічався організм.

Друга частина лімфоцитів дозріває у лімфатичних вузлах, лімфатичній системі кишківника, селезінці і перетворюється на В-лімфоцити.

В-лімфоцити (бурсозалежні) диференціюються у лімфатичних вузлах, лімфатичній системі кишківника та селезінці. Вони здійснюють реакції гуморального імунітету. Більшість з них, перетворюючись у плазматичні клітини, продукують специфічні для даного антигену антитіла, які розпізнають, зв’язують і нейтралізують антигени. Існує 5 видів антитіл або імуноглобулінів: IgG, IgM, IgE, IgA, IgD. Інші активовані антигеном В-лімфоцити перетворюються у В-клітини імунологічної пам’яті і “запам’ятовують” даний антиген. Тому при повторному контакті організму з цим антигеном імунна відповідь, в тому числі і швидкість утворення антитіл, істотно відрізняється від первинної реакції.

Початкова реакція у відповідь на перше потрапляння антигенів розвивається в організмі відносно повільно, оскільки достатньо висока концентрація антитіл накопичується лише через 2-3 тижні, знаходяться вони у крові порівняно недовго. При повторному потраплянні антигенів завдяки імунній пам’яті ці процеси різко прискорюються. Достатньо велика кількість антитіл з'являється вже через кілька годин, до того ж ці антитіла можуть знаходитись в організмі значно довше, ніж антитіла після першої імунізації. На цьому принципі базується корисний ефект щеплень.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 595 | Нарушение авторских прав