Переливання крові. Кровозамінні рідини
План
1.Інфузійно-трансфузійна терапія в сучасній хірургії, реаніматології та інтенсивному лікуванні.
2.Шляхи введення інфузійних речовин.
3.Донорство.
4.Переливання крові. Основи ізосерології.
5.Показання та протипоказання до гемотрансфузії.
6.Способи і методи переливання крові. Проби на сумісність крові донора і реципієнта. Догляд за хворими під час гемотрансфузії і після неї, лабораторний контроль.
7.Документація, яку веде медична сестра.
8.Помилки та ускладнення під час переливання крові.
9.Компоненти і препарати крові, їх клінічне застосування.
10.Кровозамінники і гемокоректори, їх класифікація.
11.Поняття про повне та часткове парентеральне живлення.
Інфузія — парентеральне введення в організм великої кількості рідини. її проводять для нормалізації об'єму і складу крові, боротьби з інтоксикацією, парентерального живлення, поліпшення реологічних властивостей крові.
Інфузійні розчини вводять внутрішньовенно і внутрішньо- артеріально, украй рідко — внутрішньокістково (у губчасті кістки).
Розрізняють одномоментні і довготривалі, струминні і краплинні інфузії.
Краплинні внутрішньовенні інфузії проводять зі швидкістю 60 — 70 крапель за 1 хв. Струминне введення лікарських засобів найчастіше застосовують у реанімації та під час проведення інтенсивної терапії.
Для інфузійної терапії застосовують системи одноразового використання. При довготривалій інфузії у вену вводять тонкий пластиковий катетер.
Інфузії проводять у периферійні або центральні вени (підключичну, верхню порожнисту та ін.)
Доступ у вену здійснюють шляхом венепункції, пункційної інтубації вени за Сельдінгером або венесекції.
Трансфузіологія — розділ медичної науки про керування функціями організму шляхом цілеспрямованої корекції морфологічного складу крові за допомогою переливання цільної крові, її компонентів і препаратів, а також кровозамінників та інших лікарських засобів. Трансфузіологія вивчає також мієлотрансп- лантацію (трансплантацію кісткового мозку),
Трансфузійна служба (науково-дослідні інститути, станції і відділення переливання крові) забезпечує лікувальні заклади кров'ю, її компонентами і кровозамінниками.
Донорство є головним джерелом крові, її препаратів і компонентів. Осіб, які добровільно здають свою кров для введення хворим, називають донорами. Хворих, яким уводять донорську кров, називають реципієнтами.
Безплатні донори здають кров без грошової компенсації.
Платні донори систематично здають свою кров протягом багатьох років і одержують за це грошову компенсацію.
Донорів, які регулярно здають кров у заклади служби крові, називають активними.
Донорами резерву називають осіб, які хоча б 1 раз здавали кров і згодні в разі потреби здати її знову.
Імунні донори — донори, у крові яких містяться антитіла до антигенів у достатньому титрі. їх імунізують шляхом уведення специфічних антигенів, наприклад стафілококового чи правцевого анатоксину.
Під антигенною системою розуміють сукупність антигенів крові, які визначаються алельними генами.
Антигени крові поділяють на клітинні і плазмові.
Клітинні антигени — це складні структурні компоненти мембрани клітин крові. Розрізняють 3 види клітинних антигенів: еритроцитарні, лейкоцитарні і тромбоцитарні.
Відомо близько 250 антигенів еритроцитів, які утворюють майже 20 антигенних систем (АВ0, резус-фактор Rh — Нr, Келл, Даффі, MNSs та ін.).
Чотири груш крові за системою АВ0 визначаються алельними генами, які містяться в IX хромосомі.
Антигенна система AB0 є головною серологічною системою, яка визначає сумісність чи несумісність крові, котра переливається. її складають 2 аглютиногени (А і В), які містяться в стромі еритроцитів і 2 аглютиніни (α і β), які містяться в сироватці крові. В еритроцитах і сироватці крові одного пацієнта не може бути однойменних аглютиногенів і аглютинінів. За наявності однойменних аглютиногенів і аглютинінів виникає реакція ізо- гемагл ютинації.
Резус-фактор був відкритий у сироватці кроликів, імунізованих еритроцитами макак резус. Він зустрічається в сироватці крові 85 % людей.
Група крові — це поєднання нормальних імунологічних і генетичних ознак крові, що спадково детерміновано і є біологічною властивістю кожного індивідуума.
Залежно від наявності в еритроцитах аглютиногенів А і В, а в сироватці крові відповідних їм аглютинінів а і р виділяють 4 групи крові:
1-ша група — 0 (І) — еритроцити не містять аглютиногенів (0), у сироватці крові містяться обидва аглютиніни — α і β;
2-ша група — А (II) — еритроцити містять аглютиноген А, у сироватці крові міститься аглютинін β;
3-тя група — В (III) — еритроцити містять аглютиноген В, у сироватці крові міститься аглютинін α;
4-та група — АВ (IV) — еритроцити містять аглютиногени А і В. У сироватці крові аглютинінів немає (0).
З урахуванням серологічних факторів групи крові можна позначати так: І - 0αβ, II - Аβ, III - Вα, IV — АВ(0).
Аглютиноген А має різновиди A1 (виявляють у 95 % випадків) і А2 (у 5 % випадків). У зв'язку з цим розрізняють дві підгрупи в 2-й і 4-й групах: II (A1) і II (А2), IV (А1В) і (A2B), Оскільки існує два різновиди аглютиногену А, слід дуже уважно перевіряти реакцію на сумісність крові, переливаючи хворим кров II (А) групи.
Під час переливання крові відбувається реакція аглютинації між аглютиногенами еритроцитів крові донора та аглютинінами сироватки хворого (реципієнта). Аглютиніни крові донора не вступають у реакцію аглютинації з аглютиногенами еритроцитів реципієнта, оскільки кров, що переливається, значною мірою розводиться в крові реципієнта. При значних крововтратах і переливанні великої кількості крові групи 0(1) можлива зворотна аглютинація між аглютинінами донорської крові і еритроцитами реципієнта. Тому при крововтраті слід переливати кров тільки однойменної групи.
Визначення групи крові за допомогою стандартних сироваток. Найчастіше застосовують методику визначення групи крові за допомогою реакції ізогемаглютинації зі стандартними сироватками І (0), II (А) і III (В) груп крові.
Стандартні сироватки готують із крові донорів відповідної групи. Сироватки випускають в ампулах з консервантом (тимолом або борною кислотою). На кожній ампулі є паспорт, де зазначені група, час приготування і термін придатності сироватки. Вона має бути прозорою, без пластівців. Титр сироватки повинен бути не нижчий від 1:32. Реакцію проводять за температури 15-25 °С у приміщенні з добрим освітленням.
Визначають групу крові так. На чистій білій невеликій тарілці проставляють зліва вгорі і справа написи: І (0), II (А) і III (В). Під кожним написом наносять відповідну краплю стандартної сироватки І (0), II (А) і III (В) груп крові.
Кров на дослідження беруть, проколовши голкою шкіру нігтьової фаланги IV пальця лівої кисті. Голки перед цим стерилізують кип'ятінням, шкіру обробляють етиловим спиртом.
За допомогою скляної стерильної палички кров наносять на тарілку поряд із сироваткою. Крові має бути менше, ніж сироватки (1/10).
Кожну краплю крові і сироватки за допомогою окремої скляної палички або одним із ріжків предметного скла змішують між собою/ після чого тарілку обережно похитують протягом 5 хв, спостерігаючи за реакцією аглютинації. Потім у кожну краплю додають по 1 краплі ізотонічного розчину натрію хлориду. Можливі такі результати реакції:
1.Реакція аглютинації не відбулася. Отже, еритроцити не містять аглютиногенів і належать до І (0) групи крові.
2.Реакція аглютинації відбулась із сироваткою І та III груп і не відбулась із сироваткою II групи. Отже, еритроцити містять аглютиноген А і належать до II (А) групи крові.
3.Реакція аглютинації відбулась із сироваткою І та II груп і не відбулась із сироваткою III групи. Отже, еритроцити містять аглютиноген В і належать до III (В) групи крові.
4.Реакція аглютинації відбулася з усіма трьома групами сироваток. Отже, еритроцити містять аглютиноген А і В і належать до IV (АВ) групи крові.
Визначати групу крові слід у добре освітленій кімнаті за температури повітря 12 —20 °С. За низької або дуже високої температури можлива панаглютинація, тобто аглютинація з будь- якою кров'ю (в усіх трьох краплях). У разі використання слабких сироваток можлива несправжня аглютинація (псевдоаглютинація).
На відміну від справжньої аглютинації, при псевдоаглютинації реакція нечітка, настає пізно, пластівці еритроцитів менш стійкі і розпадаються після струшування. У сумнівних випадках слід повторити визначення групи крові, суворо дотримуючись інструкції.
Визначення групи крові за допомогою цоліклонів анти-А і анти-В. Цоліклони анти-А і анти-В — розведена асцитна рідина мишей — носіїв відповідної гібридоми, в якій містяться специфічні імуноглобуліни класу М — антитіла до групоспецифічних антигенів (А або В) людини.
Цоліклони анти-А і анти-В випускають у ліофілізованій формі в ампулах, в яких окрім реагентів міститься також консервант (натрію азид) і відповідний барвник. До кожної ампули цолі- клону додається ампула розчинника, який ідентичний для обох компонентів).
Цоліклони анти-А (рожевого кольору) і анти-В (синього кольору) випускають в ампулах по 20, 50, 100 і 200 доз, розчинник — в ампулах по 2, 5, 10 і 20 мл відповідно. Термін зберігання — 3 роки (у холодильниках за температури 2 — 8 °С). У темному місці за температури 10 — 25 °С і відносній вологості (65±15) % ампули можна зберігати протягом 2 років.
Техніка визначення групи крові людини така. Розкривають ампулу цоліклонів анти-А й анти-В і дві ампули з розчинником. Окремими чистими піпетками переносять розчинники у відповідні ампули. Кожну ампулу струшують кілька разів. Повне розчинення відбувається_протягом 1л-2 хв.
Поряд iз краплями антитіл наносять по одній краплі крові,
приблизно в 10 разів меншій від краплі антитіл. На пластинці скляною паличкою змішують краплі. При позитивному результаті протягом 1—2 хв відбувається аглютинація еритроцитів.
Результати реакції оцінюють так:
1.Аглютинації немає ні з цоліклоном анти-А, ні з цоліклоном анти-В. Отже, в еритроцитах немає антигенів А і В і кров належить до групи 0 (І).
2.Аглютинація (+) спостерігається тільки з цоліклоном анти-А. Кров належить до групи А (II).
3.Аглютинація (+) спостерігається тільки з цоліклоном анти-В. Кров належить до групи В (III).
4.Аглютинація спостерігається з цоліклонами анти-А й анти-В. Кров належить до групи АВ (IV).
Для виключення автоаглютинації, яка спостерігається в деяких випадках (при мієломній хворобі, опіках), а також під час дослідження пупкової крові немовлят у разі аглютинації еритроцитів із цоліклонами анти-А й анти-В необхідно провести контроль з ізотонічним розчином натрію хлориду.
Визначення групи крові за допомогою стандартних еритроцитів. Дослідження проводять у лабораторії.
Стандартні еритроцити готують із крові донорів з відомою групою крові, зберігають за температури 4 —8 °С протягом 2 — 3 днів.
Кров для дослідження беруть з вени в суху пробірку, центрифугують для відокремлення сироватки й еритроцитів.
На маркіровану тарілку піпеткою в 6 лунок наносять по одній великій краплі сироватки досліджуваної крові з пробірки, а поруч з ними — по одній маленькій (у 10 раз меншій) краплі стандартних еритроцитів груп 0 (І), А (II) і В (III) по 2 серії, змішують скляними паличками. Тарілку похитують, спостерігають за реакцією протягом 5 хв. У краплі, де відбулась аглютинація, додають ізотонічний розчин натрію хлориду, після чого оцінюють результати реакції (табл. 2).
Результати визначення групи крові перехресним методом вірогідні, якщо результати реакцій зі стандартними ізогемаглютинувальними сироватками і стандартними еритроцитами (відповідно до групи досліджуваної крові) збігаються.
Під час визначення групової належності за допомогою реакції аглютинації можливі помилки через низьку якісіь реагентів, особливості досліджуваної крові або технічні помилки.
Таблиця 2. Оцінка результатів визначення групи крові
перехресним методом
Наявність аглютинації при реакції зі стандартними ізогемаглютинувальними сироватками таких груп
| Наявність аглютинації при реакції зі стандартними еритроцитами таких груп
| Група крові
| 0(1)
| А (II)
| В (III)
| АВ (IV)
| 0(1)
| А (II)
| В (III)
|
—
|
—
| —
|
|
—
| +
| +
| 0αβ(І)
|
+
|
-
|
+
|
|
—
|
—
| +
| Аβ (II)
| +
| +
|
—
|
|
—
| +
|
—
| Вα (III)
| +
| +
| +
|
—
|
—
|
—
|
—
|
AB0(IV)
| Примітка: +— аглютинація є, - — аглютинації немає.
| Стандартні ізогемаглютинувальні сироватки і стандартні еритроцити можуть мати низькі аглютинувальні властивості. Тому треба слідкувати за терміном придатності реагенту та умовами його зберігання.
Технічні помилки пов'язані з недотриманням методики та умов проведення реакції. Погане освітлення не дає можливості виявити реакцію аглютинації. Підвищення температури повітря (понад 25 °С) різко гальмує аглютинацію. За низької температури може спостерігатись аглютинація із сироватками всіх груп крові (холодова панаглютинація). Неправильне розміщення сироваток, порушення співвідношення кількості сироватки і крові, змиття сусідніх крапель можуть призвести до неправильної інтерпретації результатів реакції.
Псевдоаглютинацію можна прийняти за справжню, якщо в краплю, де відбулась аглютинація, не додати ізотонічного розчину натрію хлориду.
У 1940 р. К.Ландштейнер і О.С. Візнер виявили в еритроцитах людини новий антиген, названий ними резус-фактор (Rh).
Визначеюія резус-належності крові в клініці:
1.Експрес-метод зі стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігріву. На дно центрифужної пробірки об'ємом не менше ніж 10 мл наносять 1 краплю стандартного універсального реагенту, який являє собою антирезусну сироватку групи АВ (IV), що містить 33 % поліглюкіну. Потім до неї додають 1 краплю досліджуваної крові. Круговими рухами похитують пробірку так, щоб її вміст розтікся по стінках. Стійкий комплекс антитіло-антиген утворюється через 3 хв. Потім додають 2 —3 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і перемішують вміст пробірки.
Наявність аглютинації (великі пластівці на фоні світлої рідини) свідчить про те, що кров є резус-позитивною.
2.Експрес-метод на площині без підігріву. На білій пластинці пишуть прізвище та ініціали особи, кров якої досліджують. На лівому краю пластинки пишуть "сироватка антирезус", на правому — "контрольна сироватка". Останньою служить розведена альбуміном сироватка групи АВ (IV), яка не містить антитіл антирезус. Відповідно до напису на пластинці розміщують по 1—2 краплі реактиву "антирезус" і контрольної сироватки. До обох крапель додають досліджувані еритроцити. Кров розмішують з реактивом сухою скляною паличкою, розмазуючи на пластинці до утворення краплі діаметром 1,5 см. Пластинку похитують. Через 3 — 4 хв до кожної краплі додають 5 — 6 крапель ізотонічного розчину натрію хлориду. Пластинку знову похитують протягом 5 — 6 хв.
Виражена аглютинація в краплі зліва свідчить про те, що кров є резус-позитивною, а відсутність аглютинації в цій краплі — про те, що вона резус-негативна. Результат вважають вірогідним лише за відсутності ознак аглютинації в правій (контрольній) краплі.
Визначення резус-належності крові в лабораторії. Застосовують реакцію з анти-О-моноклональними антитілами (реагентом анти-D супер).
На пластинці змішують велику краплю (0,1 мл) реагенту з маленькою краплею (0,01—0,05 мл) крові. Через 20 — 30 хв починають похитувати пластинку. Через 2 —3 хв відбувається пелюсткова аглютинація. Якщо кров резус-негативна, аглютинація відсутня.
Якщорезус-фактор виявляють у донора, то в разі негативної реакціїаглютинації обов'язково проводять дослідження крові з реагентом анти-С супер (методика така сама, як і з реагентом ан- ти-В супер). За відсутності аглютинації з анти-С-моноклональ ними антитілами кров можна вважати резус-негативною.
Для визначення показань до гемотрансфузії треба знати, який впливсправляє на організм перелита кров.
Переливання крові дає такі ефекти:
замісний — нормалізується об'єм крові після крововтрати;
гемодинамічний — позитивно діє на серцево-судинну систему;
імунологічний — посилює функції імунної системи реципієнта;
гемостатичний —стимулює систему гемостазу (особливо кров з малим терміном зберігання — до 3 діб);
стимулювальний — стимулює гіпоталамо-гіпофізарно-адре- налову систему.
Показання до переливання крові та її компонентів можна поділити на абсолютні та відносні.
Абсолютні показання: гостра крововтрата (понад 15 % ОЦК), травматичний шок, важкі операції, які супроводжуються кровотечею.
Відносні показання: анемія, важка інтоксикація, кровотеча, яка продовжується, зниження імунологічної реактивності організму, деякі отруєння.
Протипоказання до гемотрансфузії теж поділяють на абсолютні та відносні.
Абсолютні протипоказання: гостра серцево-легенева недостатність, яка супроводжується набряком легень, інфаркт міокарда.
Відносні протипоказання: "свіжий" тромбоз, емболія, важкі розлади мозкового кровообігу, септичний ендокардит, вади серця, міокардит, міокардіосклероз із недостатністю кровообігу ІІБ —III ступеня, гіпертонічна хвороба III стадії, важкі розлади функцій печінки і нирок, дисемінований туберкульоз, ревматизм.
При масивній крововтраті та травматичному шоку абсолютних протипоказань до переливання крові немає. У таких випадках кров переливають обов'язково.
Розрізняють внутрішньовенні та внутрішньоартеріальні гемо- трансфузії. Найчастіше кров уводять внутрішньовенно краплинно. Лише при масивній крововтраті і дуже низькому АТ кров уводять внутрішньоартеріально.
Методи переливання крові можна розділити на дві групи:
1)автогемотрансфузія (переливання власної крові);
2)переливання донорської крові.
Автогемотрансфузія здійснюється двома способами:
трансфузія власної заздалегідь заготовленої крові;
реінфузія крові.
У клінічній практиці найчастіше користуються консервованою кров'ю. Це донорська кров, змішана з консервувальним розчином у співвідношенні 4:1 (або заморожена). Консервувальні розчини дозволяють:
1)стабілізувати кров у рідкому стані (кров не згортається);
2)запобігти передчасному руйнуванню формених елементів крові;
3)запобігти псуванню крові.
Нині застосовують різноманітні консерванти. Вони містять стабілізатор (завдяки йому кров не згортається), речовину, що дозволяє запобігти передчасному гемолізу крові, та антибактеріальні препарати.
Одним із консервантів є глюкозоцитратний розчин. Кров, змішана з цим консервантом, може зберігатися в холодильнику за температури 4 —6 °С протягом 10-14 діб.
Консервант, до складу якого входять антикоагулянтні речовини (цитрат, фосфат, глюкоза, аденін), що підтримують метаболізм в еритроцитах, дозволяє зберігати кров за температури 2 —6 °С до 35 днів.
Для стабілізації крові, крім цитрату натрію, можуть бути використані катіонно-обмінна смола (зв'язується з іонами кальцію), гірудин, гепарин.
Зараз практикують консервування і зберігання крові за допомогою холоду. Заморожена кров може зберігатися впродовж 15 — 16 років. Для цього на станціях переливання крові організовано спеціальні відділення, так звані банки тривалого зберігання крові. Такий банк є в Київському інституті гематології і переливання крові, а також на великих станціях переливання крові.
Свіжоцитратна кров — це донорська кров, змішана з 3,5— 4 % розчином цитрату натрію (1:9). У холодильнику може зберігатися протягом кількох годин.
Гепаринізоваиа кров. Як стабілізатор і консервант до неї до
дають гепарин, глюкозу і левоміцетин. Така кров зберігається протягом доби. її використовують для заповнення апаратів штучного кровообігу.
Плацентарна кров. Одержують із плаценти після перев'язки пуповини із дотриманням усіх правил асептики.
Автокров — це кров, яка під час травми вилилася в порожнини плеври, перикарда або очеревини і не забруднена вмістом великих бронхів і порожнистих органів черевної порожнини. Змішана зі стабілізатором і профільтрована, вона може бути перелита цьому самому хворому.
Останніми роками проводять переливання крові, яку заздалегідь беруть у хворого. Кров цю беруть до операції (400 — 600 мл), консервують і переливають хворому під час операції або в післяопераційний період.
Трупна кров (посмертна, фібринолізна). Основоположником переливання фібринолізної крові в клініці є С.Юдін. Трупну кров беруть у хворих, які загинули раптово.
Штучна кров по суті є кровозамінником. Вона виконує одну з основних функцій крові — переносить кисень. Жоден інший кровозамінник не здатний виконувати цю функцію. Препарат штучної крові синтезований у Росії. Нині він застосовується як у Росії, так і в Україні.
Переливання донорської крові та її компонентів може бути прямим і непрямим. Крім того, виділяють обмінне переливання крові.
Переливання крові та її компонентів виконує лікар. Фельдшер або медична сестра під контролем лікаря виконують усі маніпуляції, пов'язані з гемотрансфузією.
Для переливання крові необхідно:
визначити показання до гемотрансфузії, зібрати трансфузіо- логічний анамнез;
візуально оцінити придатність крові;
визначити групу крові, резус-фактор реципієнта;
вибрати відповідну одногруину та однорезусну кров і візуально оцінити її придатність;
перевірити групу крові донора (із флакона) за системою АВ0; провести пробу на індивідуальну сумісність та на сумісність за резус-фактором;
провести діагностичну пробу.
Тільки після цього проводять гемотрансфузію, заповнюють документацію.
Після гемотрансфузії необхідно спостерігати за станом пацієнта.
Оглядаючи флакон з кров'ю або його компонентами, слід звернути увагу:
на правильність паспортизації; на термін придатності; на герметичність упаковки;
кров повинна бути розділена на 3 шари: внизу розміщується червоний шар — еритроцити, вище — вузька сіра смужка лейкоцитів і тромбоцитів, над ними — жовта прозора плазма;
плазма повинна бути прозорою, не містити плівки і пластівців (інфікована кров), згустків; вона не повинна мати червоного забарвлення (гемоліз).
Проби на індивідуальну сумісність проводять за системою АВ0 і за резус-фактором.
Проба на індивідуальну сумісність за системою АВ0. На білу поверхню (тарілку, пластинку) наносять велику краплю сироватки крові реципієнта і маленьку краплю крові донора з флакона, змішують їх, періодично похитуючи тарілку (пластинку).
Пробу проводять за температури 15 — 25 °С, результат оцінюють через 5 хв. Відсутність аглютинації еритроцитів донора свідчить про сумісність крові донора і реципієнта за системою АВ0, а її наявність — про її несумісність.
Проба на індивідуальну сумісність за резус-фактором. її проводять у центрифужній пробірці без підігріву протягом 5 хв. На дно пробірки вносять 2 краплі сироватки реципієнта, 1 краплю донорської крові й 1 краплю 33 % розчину поліглюкіну. Після цього вміст пробірки перемішують, нахиляючи пробірку та обертаючи її навколо осі протягом 5 хв. Потім додають 3—4 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і обережно перемішують, 2 — 3 рази нахиляючи пробірку до горизонтальної
площини. Оцінюють результат проби. Аглютинація еритроцитів свідчить про несумісність крові донора і реципієнта за резус-фа- ктором, а рівномірне забарвлення крові — про сумісність крові донора і реципієнта за резус-фактором.
Теплова проба. На чашку Петрі наносять 2 краплі сироватки хворого і маленьку краплю крові донора, перемішують скляною паличкою. Чашку поміщають у водяну баню (42—45 °С) на 10 хв. Відсутність аглютинації свідчить про біологічну сумісність крові донора і реципієнта.
Після підключення системи для переливання крові до голки, уведеної у вену хворого, слід провести пробу на біологічну сумісність крові донора і реципієнта. Для цього кров вливають тричі (по 25 мл через 3 — 5 хв). Відсутність реакції хворого свідчить про біологічну сумісність крові реципієнта і донора.
За відсутності ознак біологічної несумісності розпочинають краплинне переливання крові. За 30—40 хв до трансфузії флакон із кров'ю виймають із холодильника, а в екстрених ситуаціях його підігрівають до 37 °С на водяній бані. Переливання проводять за допомогою одноразової системи для переливання крові з фільтром зі швидкістю 40 — 60 крапель за 1 хв.
Під час гемотрансфузії медсестра або фельдшер повинні спостерігати за станом хворого. Треба контролювати пульс, АТ і температуру тіла, слідкувати за кольором шкірних покривів.
Після переливання крові пацієнт повинен лежати протягом 2 год. Необхідно візуально оцінити першу порцію сечі після переливання крові. Якщо переливання проводилося під наркозом, то на операційному столі необхідно вивести сечу катетером.
Через 1 год після переливання крові тричі вимірюють температуру тіла хворого і реєструють ці дані в протоколі переливання крові.
Наступного дня (вранці) проводять загальний аналіз крові і сечі.
Після переливання крові пляшку з 10—15 мл крові хворого протягом 2 діб зберігають у холодильнику (вона може знадобитися для проведення аналізів у разі розвитку гемотрансфузійних ускладнень).
Після закінчення гемотрансфузії лікар повинен оформити протокол переливання крові.
Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1268 | Нарушение авторских прав
|