АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Органічні кислоти

План

1.Нарис з історії хірургії.

2.Початок розвитку хірургії. М.І. Пирогов — видатний хірург XIX ст.

3.Розвиток хірургії у XX ст.

4.Розвиток хірургії в Україні. Українська школа хірургів.

5.Місце хірургії в сучасній медицині. Організація хірургічної допомоги в Україні.

6.Хірургічна діяльність фельдшера.

7.Юридичні аспекти хірургічної діяльності.

Хірургія — розділ медицини, який вивчає захворювання, під час діагностики і лікування яких використовують методи меха­нічного впливу на анатомічні структури організму. Хірургія є найдавнішою медичною спеціальністю. У Стародавньому Єгипті лікуванням займалися жерці, цивіль­ні особи і навіть раби. У ці часи вже було багато хірургічних інструментів, за допомогою яких виконувалися складні опера­ції — ампутації, видалення каменів, трепанація черепа.

На муміях (3000 р. до н.е.) були виявлені сліди операцій у ділянці живота і на щелепах.

У Стародавній Ассирії та Вавилоні хірурги видаляли пухли­ни і катаракти, робили ампутації. Давньоіндійські хірурги вико­нували лапаротомії, трепанації черепа, ампутації, пластичні опе­рації.

У Стародавній Греції славнозвісний лікар античної медици­ни Гіппократ розробив методи лікування ран, переломів і ви­вихів.

За часів Римської імперії Авл Корнелій Цєльс (ЗО р. до н.е 45 р. н.е.) у трактаті "Про медицину" описав основні симптоми запалення, методи літування судин.

Найвидатнішим лікарем середніх віків вважається Ібн-Сіна (Авіценна, 980—1037). У своїй праці "Канон лікарської науки" він докладно висвітлив техніку виконання різних операцій (ам­путації, трахеотомії, видалення каменів із сечового міхура та ін.) методи лікування ран і переломів.

У середні віки панувала інквізиція, медицина як наука пере­бувала в повному занепаді.

Дальший розвиток хірургії пов'язаний з епохою Відродження.

Численні війни дали поштовх розвитку військово-польової хі­рургії. Видатний французький хірург Амбруаз Паре (1510-1590) почав застосовувати пов'язки для лікування ран, літування судин.

У 1731 р. у Парижі була заснована Академія хірургії.

У XIX ст. розвитку хірургії сприяли відкриття наркозу (У.Мартон, Ч.Джексон, 1846; Дж.Сімпсон, 1847) і розробка ме­тоду антисептики (Дж. Лістер, 1867), а пізніше і методу асепти­ки (Е.Бергман, 1890). К.Ландштейнер у 1900 р. відкрив 3 групи крові. Я.Янський (1907) і Мосе (1910) незалежно один від одно­го відкрили IV групу крові.

Розвиток сучасної хірургії нерозривно пов'язаний з діяль­ністю геніального хірурга М.І. Пирогова.

М.І. Пирогов — основоположник експериментальної хірургії. Він також вивчав топографічну анатомію. Для цього цей вчений запропонував і детально розробив методи заморожування трупів і їх розтину. Він уперше у світі застосував ефірний наркоз у вій­ськово-польових умовах. Історичною заслугою М.І. Пирогова е організація перших загонів сестер милосердя, які надавали ме­дичну допомогу пораненим на полі бою. Він запропонував кіст­ково-пластичну ампутацію гомілки, уперше у світі використав гіп­сову пов'язку для лікування переломів кісток.

Свій досвід М.І. Пирогов узагальнив у класичній праці "Осно­ви загальної військово-польової хірургії".

У XX ст. хірургія як наука розвивалася завдяки працям М.В. Скліфосовського, С.І. Спасокукоцького, О.М. Баку лева, П.І. Дьяконова, С.П. Федорова, О.В. Вишневського, М.М. Пет­рова, Б.В. Петровського, М.Н. Бурденка.

С.І. Спасокукоцький збагатив хірургію фундаментальними до­слідженнями. Він запропонував методи хірургічного лікування гнійних захворювань легень і плеври, розробив метод обробки рук (за Спасокукоцьким — Кочергіним).

О.М. Бакулєв є автором багатьох операцій на легенях (при раку, туберкульозі, запальних процесах).

П.І. Дьяконов багато працював над удосконаленням методів антисептики та асептики. Він розробив операції на стравоході і жовчних шляхах, ринопластику.

С.П. Федоров запропонував методи оперативного лікування жовчнокам'яної хвороби, захворювань сечової системи.

О.В. Вишневський присвятив свої дослідження вивченню трофічної функції нервової системи. Ним розроблені новокаїно­ві блокади, метод інфільтраційної анестезії, запропонована мас­ляно-бальзамічна пов'язка.

М.М. Петров — творець сучасної системи боротьби з раком. Багато уваги він приділяв лікуванню вогнепальних ран. Піоне­ром серцево-судинної хірургії в СРСР був О.М. Бакулєв.

Завдяки працям Б.В. Петровського значних успіхів досягли судинна хірургія (операції на аорті та великих судинах), хірур­гія серця і стравоходу.

Н.М. Бурденко — військово-польовий хірург, один з осново­положників нейрохірургії. Ще студентом брав участь у російсь­ко-японській війні, був помічником лікаря. З 1910 р. викладав на кафедрі хірургії Юр'ївського університету.

Під час першої світової війни працював головним військо- во-санітарним інспектором. Він є автором більше як 300 науко­вих праць із різних проблем клінічної і теоретичної медицини, зокрема з онкології (пухлини ЦНС і вегетативної нервової си­стеми).

Історія хірургії в Україні бере початок з глибокої давнини. Розкопки поселень раннього бронзового віку (3000 — 2000 р. до н.е.) засвідчили, що древні слов'яни вже в ті часи використовували спеціальні медичні інструменти, виконували хірургічні втручан­ня — трепанації.

Християнство, що поширилося за часів Київської Русі, дало поштовх розвитку медицини. У Києво-Печерській лаврі і бага­тьох монастирях монахи лікували хворих засобами народної ме­дицини.

В XI-XII CT. в Україні були відкриті перші шпиталі. В епоху середньовіччя хірургічну допомогу надавали цирульники. Вони зупиняли кровотечу, застосовували губки, які стягували свіжі рани без нагноєння.

Воїнів Богдана Хмельницького лікували в шпиталях. Пора­нених виносили з поля бою і надавали їм медичну допомогу.

У 1806 р. у Харкові було відкрито медичний факультет університету, а в 1814 р. — хірургічну клініку на 6 ліжок, у 1820 р. — анатомічний театр.

У 1834 р. було засновано Київський університет, а в 1840 р. - відкрито медичний факультет і хірургічну клініку на 20 ліжок.

У 2-й половині XIX ст. хірургічні клініки медичних факуль­тетів університетів стають справжніми осередками хірургічної науки і практики в Україні. У Київському університеті хірургіч­ну науку очолив учень М.І. Пирогова, видатний хірург В.О. Ка- раваєв. Він віртуозно володів хірургічною технікою й успішно виконував багато складних операцій, у тому числі лапаротомію. Він написав підручник з оперативної хірургії. У 1847 р. почав оперувати під ефірним наркозом.

С.П. Коломнін у 1872 — 1876 рр. очолив госпітальну хірургіч­ну клініку Київського університету. Він уперше зробив перев'яз­ку зовнішньої сонної артерії, застосував правила антисептики під час лікування вогнепальних ран у бойових умовах, здійснив внутрішньоартеріальне переливання дефібринованої крові.

Третім центром підготовки медичних кадрів в Україні став Одеський університет, який був відкритий у 1865 р. K.M. Сапеж- ко, який завідував кафедрою хірургії, запропонував оригіналь­ний метод резекції шлунка, операцію при пупковій грижі, пере­садження слизової оболонки.

З 1911 р. професором кафедри очних хвороб в Одесі працю­вав В.П. Філатов, який розробив методику шкірної пластики круглим стеблом.

О.П. Кримов займався оперативним лікуванням гриж, напи­сав книжку "Учення про грижі".

М.М. Дітеріхс вивчав захворювання суглобів, переломи кін­цівок. Він винайшов і застосував для транспортної іммобілізації при переломі стегна дерев'яну шину. Запропонував використо­вувати геліотерапію для лікування кісткового туберкульозу, на­писав праці з військово-польової хірургії.

У 1907 р. в Україні був створений Харківський ортопедо-трав- матологічний інститут, який очолив М.І. Сітенко. Він уперше застосував метод скелетного витягнення, був ініціатором ство­рення журналу "Ортопедія і травматологія".

Значний внесок у вітчизняну хірургію зробив О.О. Шалімов, який багато років очолював Київський науково-дослідний інсти­тут клінічної та експериментальної хірургії. Він є автором 11 мо­нографій і 300 наукових праць. Цей видатний хірург широкого профілю виконав понад 20 000 операцій, запропонував оригі­нальні методики резекції стравоходу і кардії, пластики страво­ходу і жовчних шляхів, панкреатодуоденальної резекції тощо. М.М. Амосов — відомий український хірург, академік АН Укра­їни, заслужений діяч науки України. У 1957 р. він організував відділення серцевої хірургії, а з 1960 р. почав виконувати опе­рації зі штучним кровообігом. Він є автором більше як 250 нау­кових праць, у тому числі 10 монографій. Основні напрямки його науково-практичної діяльності — торакальна хірургія і біо- кібернетика. У 1983 р. було створено Київський НДІ серцевої хірургії.

Операції на серці проводяться також у клініках експеримен­тальної хірургії Львівського і Запорізького медичних універси­тетів та ін.

У 1920 р. був організований Київський НДІ онкології, у 1950 р.— Київський НДІ нейрохірургії.

Місце хірургії в сучасній медицині визначається тим, що при багатьох захворюваннях операція є єдиним надійним лікуваль­ним заходом. Хірургічного лікування потребують:

Усі види відкритих і закритих ушкоджень опорно-рухового апарату, судин, внутрішніх органів, ЦНС..

Гнійно-запальні захворювання м'яких тканин, внутрішніх органів, ЦНС.

Природжені вади розвитку практично всіх органів і тканин.

Деякі набуті захворювання.

Доброякісні і злоякісні пухлини.

Паразитарні захворювання (ехінококоз, опісторхоз та ін.).

Особливістю організації хірургічної допомоги в Україні є її

максимальне наближення до населення.

Перша долікарська допомога надається на ФАПах і здоров- пунктах підприємств. У деяких віддалених від районних центрів

дільничних лікарнях надається хірургічна допомога при травмах і гострій хірургічній патології. У хірургічних відділеннях район­них лікарень надається кваліфікована хірургічна допомога хво­рим, які її потребують.

У міській поліклініці є хірургічне відділення, де хірурги ве­дуть амбулаторний прийом, виконують перев'язки і невеликі операції.

У міських лікарнях є загальнохірургічні відділення, де вико­нують планові та екстрені операції, відділення гнійно-септичної хірургії, а також проктологічне, урологічне і травматологічне від­ділення.

В обласних лікарнях крім загальнохірургічного функціо­нують травматологічне, торакальне і нейрохірургічне відділен­ня, тобто населенню надаються всі види спеціалізованої медич­ної допомоги.

Хірургічна допомога надається також у клініках науково-до­слідних інститутів, на кафедрах вищих навчальних медичних закладів III —IV рівня акредитації, республіканських центрах хірургії.

Для надання екстреної хірургічної допомоги в усіх містах і великих населених пунктах організовано пункти невідкладної допомоги (травматологічні, стоматологічні та ін.).

Хірургічна діяльність фельдшера різноманітна. Фельдшер самостійно працює на фельдшерсько-акушерських пунктах, здо- ровпунктах підприємств, на станціях швидкої медичної допомо­ги. У деяких ситуаціях фельдшер може замінити лікаря в амбу­латорії, завідувати сільською лікарською дільницею. Ці функції може виконувати і медсестра-бакалавр.

Не менше ніж 1/3 робочого часу фельдшер присвячує хірур­гічній діяльності. Остання включає діагностику хірургічних за­хворювань, швидке надання першої медичної допомоги, органі­зацію транспортування хворого в лікувальний заклад.

Фельдшер має право самостійно виконувати малі операції: розтин поверхневих абсцесів, видалення сторонніх тіл з м'яких тканин, перев'язку ушкодженої судини, накладання шкірних швів на рану. Він також може робити пункцію вени, уводити лі­карські засоби, визначати групу крові, вправляти нескладні виви­хи, накладати гіпсові пов'язки, лейкопластирне витягнення при переломах, проводити місцеву анестезію, тампонаду при носові

і матковій кровотечах, катетеризацію сечового міхура м'яким ка­тетером та ін.

Фельдшер може асистувати лікарю під час операцій, робити рентгенівські знімки, переливати кров, проводити інгаляційний і внутрішньовенний наркоз.

Юридичні аспекти хірургічної діяльності визначені законо­давчими актами. Верховна Рада України 19.11.1992 р. прийняла "Основи законодавства України про охорону здоров'я". У цьому документі конкретизовано юридичні аспекти медичного, зокрема хірургічного, втручання. Медичне втручання проводять лише в тих випадках, коли воно не може заподіяти шкоди здоров'ю па­цієнта. Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, виконують у разі крайньої необхідності, коли лікві­дація загрози здоров'ю пацієнта за допомогою інших методів не­можлива.

Хірургічне втручання проводять, коли отримано добровільну згоду на виконання операції дієздатного хворого. Пацієнтам ві­ком до 15 років або тим, які визнані судом недієздатними, ме­дичне втручання виконують тільки в тому разі, якщо на це дали згоду батьки або інші законні представники хворого. Це стосу­ється і тих хворих, фізичний стан яких не дозволяє повідомити про своє рішення щодо проведення операції.

Якщо пацієнт відмовляється від операції, лікар повинен по­яснити йому всі наслідки такого рішення.

За наявності реальної загрози життю згода пацієнта або його законних представників на оперативне втручання не потрібна.

Розділ 2

Загальна хірургія

Профілактика хірургічної інфекції

План

1.Актуальність проблеми профілактики хірургічної інфекції. Поняття про внутрішньолікарняну інфекцію, її профілактика.

2.Поняття про асептику. Профілактика повітряно-краплинної, контактної та імплантаційної інфекції. Поняття про дезінфек­цію. Передстерилізаційна обробка медичних інструментів.

3.Поняття про антисептику. Види антисептики.

Профілактика і лікування гнійно-запальних процесів є над­звичайно актуальною проблемою.

Розвиток інфекційного процесу залежить від виду збудника інфекції, його патогенності і вірулентності, вхідних воріт і стану макроорганізму.

Основні збудники гнійної інфекції — стрептококи, стафіло­коки, синьогнійна паличка, анаеробні бактерії тощо.

Джерелом гнійної інфекції можуть бути хворі люди чи твари­ни, а також носії інфекції.

Збудник хірургічної інфекції може проникнути в рану із зовнішнього середовища або з вогнища інфекції в організмі.

Хірургічна інфекція, збудник якої проникає в рану з хро­нічних вогнищ інфекції, котрі містяться в організмі людини, називається ендогенною. Ця інфекція поширюється в організмі лімфо- і гематогенним шляхами, іноді — нейрогенним (нейро- блація).

Інфекція, яка проникає в рану із зовнішнього середовища, на­зивається екзогенною.

У рану збудник екзогенної хірургічної інфекції може проника­ти трьома основними шляхами: повітряно-краплинним (аероген­ним), контактним та імплантаційним (В.І. Стручков, C.B. Пет­ров). При аерогенному шляху факторами передачі інфекції є повітря, слина, слиз; при контактному — предмети, які контак­тують з раною (медичний інструментарій, хірургічна білизна, пе­рев'язувальний матеріал, руки хірурга тощо); при імплантацій- ному — предмети, які залишаються в рані (шовний матеріал, дренажі, тампони, ендопротези тощо).

Післяопераційні ускладнення часто спричинює внутрішньо- лікарняна інфекція.

За визначенням Європейського регіонального бюро ВООЗ, внутрішньолікарняна інфекція — це будь-яке клінічно розпізна­не інфекційне захворювання, що розвивається у хворого під час його перебування в лікарні, або ж інфекційне захворювання в медичних працівників, що виникає внаслідок їх роботи в даному закладі.

Внутрішньолікарняні інфекції в хірургічних відділеннях у ря­ді випадків призводять до смерті пацієнта, а в разі відносно спри­ятливого перебігу хвороби — збільшують термін лікування.

Для профілактики хірургічної інфекції в хірургічних відді­леннях проводять санітарно-гігієнічні заходи. Вони включають ретельне прибирання і дезінфекцію приміщень, меблів та медич­ного інструментарію, суворе дотримання правил гігієни персо­налом та хворими, носіння спецодягу медичними працівниками тощо. Розклад роботи хірургічних відділень побудований так, щоб запобігти занесенню інфекції під час відвідування хворих родичами.

В операційній, перев'язочній, відділенні реанімації та інтен­сивної терапії, приміщенні для ендоскопії слід забезпечити суво­рий режим стерильності, щоб виключити можливість потраплян­ня в них патогенних мікроорганізмів.

Асептика — комплекс заходів, спрямованих на запобігання проникненню мікроорганізмів у рану.

Профілактика хірургічної інфекції може бути успішною тіль­ки тоді, коли боротьба з нею ведеться на всіх етапах епідемічного процесу. МОЗ СРСР був виданий наказ № 720 від 31.07.1978 p., в якому передбачені такі заходи профілактики:

1)своєчасне виявлення та ізоляція хворих із гнійною інфек­цією;

2)виявлення і санація носіїв патогенних мікроорганізмів;

3)застосування високоефективних засобів для обробки рук і операційного поля;

4)організація централізованої стерилізаційної служби;

5)дезінфекція всіх предметів, які можуть бути факторами передачі внутрішньолікарняної інфекції (одяг, взуття, постіль, посуд тощо).

12.16.1989 р. МОЗ СРСР видав наказ № 408 "Про заходи щодо зниження захворюваності на вірусний гепатит у країні". Згідно з цим наказом, головні державні санітарні лікарі зобов'я­зані суворо контролювати дотримання в лікувально-профілактич­них закладах протиепідемічного режиму, режимів дезінфекції, передстерилізаційного очищення і стерилізації медичних інстру­ментів. Ці накази і нині є дійсними.

25.05.2000 р. МОЗ України видав наказ № 120 "Про вдоско­налення організації допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію (СНІД)" та "Інструкцію по профілактиці внутрішньолікарняного і профе­сійного зараження ВІЛ-інфекцією".

Залежно від шляхів передачі інфекції в хірургії розрізня­ють повітряно-краплинну, контактну та імплантаційну інфекцію (В.І. Стручков, 1988; Д.Ф. Скрипниченко, 1992; C.B. Петров, 1999).

Повітряно-краплинна інфекція розвивається в разі проникнення в рану мікроорганізмів, які містяться в повітрі (в аерозольному стані чи в крапельках рідини).

Профілактика повітряно-краплинної інфекції — це насампе­ред боротьба з пилом. Слід регулярно й ретельно прибирати при­міщення, провітрювати і дезінфікувати операційні, використову­вати кондиціонери з бактеріальними фільтрами, стерилізувати повітря бактерицидними лампами.

Щоб запобігти потраплянню в повітря мікроорганізмів із краплинами слизу і слини, проводять такі заходи:

1) в операційну не допускаються хворі і співробітники з під­вищеною температурою тіла і катаральними явищами, а також носії інфекції;

2) кожного співробітника, якого беруть на роботу в хірургічне відділення, слід обстежити на носійство патогенних мікроорганіз-

мів (досліджують мазки з носової частини глотки); його повинен оглянути стоматолог і отоларинголог;

3) в операційному блоці персонал повинен працювати в мас­ках, які закривають рот і ніс.

Контактна інфекція передається предметами, які контак­тують з раною під час операції (медичні інструменти, перев'язу­вальний матеріал, гумові рукавички та ін.).

Імплантаційна інфекція заноситься в рану через пред­мети, що залишаються в рані (шви, дренажі, тампони, ендопро- тези тощо).

Профілактику контактної та імплантаційної інфекції прово­дять фізичними (тепловими, променевими, ультразвуковими) та хімічними (розчинами та парою) методами стерилізації.

До теплових методів стерилізації відносять пастеризацію, кип'ятіння, стерилізацію парою і сухим жаром, прожарювання і обпалювання.

Пастеризація — нагрівання рідин до температури 70 °С протягом ЗО хв або 80 °С протягом 5 — 10 хв.

Кип'ятіння — метод стерилізації інструментів, гумових ру­кавичок, дренажів, скляних предметів. Знищення вегетативних форм мікроорганізмів досягається кип'ятінням у стерилізаторах протягом 15 хв, у разі забруднення гноєтворними мікроорганіз­мами — протягом 45 хв, анаеробними — протягом 2 год.

Парою під тиском стерилізують білизну, перев'язуваль­ний матеріал, інструментарій: під тиском 1,1 атм (120 °С) — протягом 45 хв, 2 атм (близько 134 °С) — протягом 20 хв. Мате­ріал перед стерилізацією кладуть у спеціальні металеві барабани (бікси), що мають дрібні отвори, через які гаряча пара проникає всередину. До ручки барабана прикріпляють етикетку (із зазна­ченням матеріалу і терміну стерилізації).

Сухоповітряну стерилізацію проводять у спеціальних повітряних стерилізаторах (СС-200, СС-1, ШСС-80, АЛВ-IV та ін.). Повітря в них нагрівається до 140 — 200 °С. За темпера­тури 200 °С інструменти стерилізують протягом 40 хв, 180 °С — протягом 60 хв, 160 °С — протягом 150 хв.

Холодну стерилізацію антисептичними розчинами засто­совують для стерилізації ріжучих і колючих медичних інстру­ментів, гумових виробів. їх можна занурювати в 96 % етиловий спирт (на 2 год), 6 % розчин перекису водню (на 6 год або на

3 год за температури 50 °С), 4,8 % розчин первомуру (препарату С-4, на 15 хв), 1 % розчин дезоксону-1 (на 45 хв), 1 — 2 % розчин бета-пропіонлактону (на 1 год), 2 — 3 % розчин лізолу, підігрі­того до 40 °С (на 1 — 2 год), водний розчин мертіолату (1:2500, на ЗО хв), розчин діоциду (1:100) чи 10 % розчин карзоліну іД (на 60 хв), карзолекс-базик та ін.

Стерилізація газом застосовується для знезаражування оптич­них систем ендоскопічних предметів, деталей апаратів штучного кровообігу, виробів із пластмаси, кетгуту. Газ добре проникає через поліетиленову упаковку, заміщуючи там повітря. Стерилі­зацію проводять сумішшю оксиду етилену з метилу бромідом у співвідношенні 1:2,5 протягом 6 год за температури 50—60 °С і вологості 80—100 % у пакетах з паперу або пергаменту. Засто­совують газові стерилізатори ГГД-250 та інші.

За відсутності газових стерилізаторів можна проводити стери­лізацію парами 40 % розчину формальдегіду в етиловому спирті в параформаліновому стерилізаторі або в герметичній посудині з притертим корком за температури 80 °С протягом 3 год.

Стерилізація гамма-випромінюванням. Гамма-променями сте­рилізують різні біологічні препарати і тканини, які застосову­ються в сучасній хірургії. Опромінення не змінює властивостей предметів, які стерилізуються. їх можна стерилізувати в герме­тичних поліетиленових або паперових пакетах, через які гамма- промені вільно проникають.

Контроль за стерильністю матеріалу здійснюють постійно. Для термічного контролю використовують порошкоподібні речо­вини, що плавляться за певної температури (сірка — 111 —120 °С, антипірин — 113 °С, резорцин — 110 — 119 °С, бензойна кис­лота — 121 °С, сечовина — 132 °С, фенацетин — 134 — 135 °С), їх поміщають у пробірки (по 0,5—1 мл), закривають ватними тампонами і кладуть у бікси. Перетворення порошку на компакт­ну масу свідчить про надійність стерилізації.

Рідше вдаються до хімічного методу (методу Микулича). На білих папірцях пишуть слово "стерильно", після чого їх обробляють розчином крохмалю, а після підсушування — роз­чином Люголя. Папірці синіють унаслідок зв'язування крохма­лю з йодом. їх закладають у бікси. Після стерилізації внаслі­док випаровування йоду на папірцях стає помітним слово "сте­рильно".

Найточнішим методом контролю стерильності є бактеріологіч­не дослідження. Для цього роблять посів з перев'язувального матеріалу і білизни або застосовують біологічні тести. З цією ж метою використовують пробірку зі спорами відомої непатогенної культури (сінної палички) мікроорганізмів, які гинуть за певної температури. Пробірки кладуть у глибину біксів. Після закін­чення стерилізації їх виймають і направляють у лабораторію. Від­сутність росту мікробів свідчить про стерильність матеріалу і на­дійність роботи автоклаву. Посіви з перев'язувального матеріалу і білизни слід робити 1 раз на 10 днів.

Для профілактики імплантаційної інфекції слід стерилізува­ти матеріал для швів, дренажів, штифти, ендопротези, алло- та гетеротрансплантати та ін.

Дезінфекція — це комплекс заходів, що спрямовані на зни­щення збудників інфекційних хвороб у приміщеннях, на посуді, білизні, одязі, медичних інструментах, перев'язувальному мате­ріалі і шприцах, у виділеннях хворих.

Відповідно до ДГСТу 42-21-2-85 (галузевий стандарт) дез­інфекцію медичного інструментарію проводять шляхом кип'ятін­ня в 2 % розчині натрію гідрокарбонату протягом 15 хв, замочу­вання в 1 % розчині хлораміну протягом ЗО хв або в 3 % розчині перекису водню разом з 0,5 % розчином мийного засобу протя­гом 80 хв.

Для знищення збудників туберкульозу інструменти замочу­ють у 5 % розчині хлораміну протягом 4 год або в 6 % розчи­ні перекису водню протягом 3 год, інфекційного гепатиту — у 3 % розчині хлораміну або 6 % розчині перекису водню протя­гом 1 год, газової гангрени і правця — у 6 % розчині перекису водню протягом 90 хв.

Нині в Україні використовують такі дезінфектанти: карзо- лін іД (Німеччина), гембар (Україна), бацилоцид расант (Німеч­чина), карзолекс базик (Німеччина), карзолекс АФ (Німеччина), дезоформ (Німеччина), деконекс ФФ (Швейцарія), дескотон форте (Німеччина), дисмозон пур (Німеччина), бацилол плюс (Німеччина), клорсепт (Ірландія), лізоформін 3000 (Німеччина), лізоформін спеціальний (Німеччина—Швейцарія), мікробак фор­те (Німеччина), сокрена (Німеччина), сайдекс (США), хеліпур плюс (Швейцарія), хлоран (Україна), хлорантоїн (Україна), де- зефект (Україна), бодефен (Німеччина), саніфект-128 (США),

одо-бан (США), дескозал (Німеччина), гексакварт С (Швейца­рія), мельсепт СФ (Швейцарія).

Після дезінфекції кожний виріб ополіскують під проточною водою протягом ЗО с.

Перед стерилізацією необхідно провести передстерилізаційну обробку інструментарію.

Згідно з ДГСТом 42-21-2-85, передстерилізаційну обробку хірургічного інструментарію проводять так.

1.етап — замочування в мийному розчині:

а) при застосуванні мийного розчину "Біолот" інструменти замочують за температури 40 °С протягом 15 хв;

б) при застосуванні перекису водню з мийним засобом ("Про­грес", "Марічка", "Астра", "Лотос") інструменти замочують за температури 50 °С протягом 15 хв;

в) при застосуванні перекису водню з мийним засобом ("Ло­тос", "Лотос-автомат") та інгібітором корозії (натрію олеат) інструменти замочують за температури 50 °С протягом 15 хв.

2.етап — миття кожного виробу в мийному розчині за допо­могою йоржа або ватно-марлевого тампона протягом ЗО с.

3.етап — ополіскування проточною водою (якщо застосо­вували мийний засіб "Біолот" — 3 хв, "Прогрес" — протягом 5 хв, "Астру" і "Лотос" — протягом 10 хв).

4.етап — ополіскування дистильованою водою (кожен ін­струмент) протягом ЗО с.

5.етап — сушіння гарячим повітрям у сушильній шафі за температури 85 °С до повного зникнення вологи.

Для передстерилізаційного очищення термостабільних і тер­молабільних медичних інструментів, у тому числі гнучких ендо­скопів, використовують сучасні ефективні дезінфектанти: боде- фен (швидко видаляє кров, білок, секрети і жири), біомий, бла- нізол.

Після передстерилізаційної обробки необхідно перевірити його ефективність. З цією метою проводять такі проби:

Бензидинова проба. Готують реактив № 1 (змішують у рів­них кількостях 0,5-1 % розчин солянокислого бензидину і 3 % розчин перекису водню), реактив № 2 (у пробірку вливають 5 мл 5 % розчину оцтової кислоти, додають 0,025 г сірчанокисло­го бензидину, обережно перемішують, щоб бензидин повністю розчинився, додають 5 мл 3 % перекису водню). На контрольний

інструмент за допомогою піпетки треба налити 2 — 3 краплі реак­тиву № 1 або № 2. Зміна забарвлення реактиву на синьо-зеле­не свідчить про недостатню передстерилізаційну обробку інстру­мента (є білкові залишки — кров, гній та ін.).

Ортотолуїдинова проба. Готують реактив № 1 (5 — 10 мл

4 % розчину ортотолуїдину у 96 % етиловому спирті змішують у рівній кількості з 50 % розчином оцтової кислоти і додають

5 — 10 мл дистильованої води), реактив № 2 (у пробірку вли­вають 5 мл 50 % розчину оцтової кислоти, додають 0,025 г орто­толуїдину, обережно перемішують до повного його розчинення і додають 5 мл 3 % розчину перекису водню) або реактив № З (змішують у рівній кількості 1 % водний розчин ортотолуїдину і 3 % розчин перекису водню). На контрольний інструмент за допомогою піпетки слід нанести 2 — 3 краплі реактиву № 2 або № 3. Якщо на інструмент наносять 2 — 3 краплі реактиву № 1, необхідно на це місце нанести ще 2 — 3 краплі 20 % розчину пере­кису водню. Якщо забарвлення реактиву змінюється на синьо- зелене, пробу вважають позитивною. Це свідчить про недостат­ню передстерилізаційну обробку інструмента (є білкові залиш­ки — гній, кров та ін.).

Азопірамова проба. Азопірам наносять на інструментарій, змі­на кольору реактиву свідчить про його недостатню передстерилі­заційну обробку (є залишки крові).

Фенолфталеїнова проба. На контрольний інструмент за до­помогою піпетки наносять 1—2 краплі 1 % спиртового розчи­ну фенолфталеїну. Якщо колір реактиву змінюється на роже­вий, пробу вважають позитивною, що свідчить про недостатню передстерилізаційну обробку інструмента (є залишки мийного засобу).

Обробка рук — важливий метод профілактики контактної інфекції. В основу різних способів миття рук покладено 3 основ- ні процеси:

1. Механічне очищення рук стерильними щітками і милом.

2. Дезінфекція — знищення бактерій, які залишилися, анти­септичними речовинами.

3. Дублення шкіри 70 % або 90 % етиловим спиртом, який зву­жує пори шкіри і ніби замуровує в них бактерії на час операції.

Велике значення має послідовність миття рук: спочатку за допомогою щітки і мила миють долонну, а потім тильну поверхню

кожного пальця, міжпальцьові проміжки і нігтьові ложа лівої кисті. Так само миють пальці правої руки. Після цього миють за­п'ясток з тильної і долонної поверхонь лівої, а потім правої ру­ки, і, нарешті, передпліччя. Ще раз протирають щіткою нігтьові ложа. Мильну піну постійно змивають проточною водою, стру­мінь якої повинен бути спрямованим від пальців до ліктя.

Метод Фюрбрінгера — руки миють щіткою в гарячій воді з милом протягом 10 хв. Після витирання стерильними серветка­ми або рушником руки обробляють 70 % етиловим спиртом про­тягом 3 хв, потім 0,5 % розчином ртуті дихлориду протягом 3 хв; кінчики пальців змазують спиртовим розчином йоду.

Метод Альфельда — руки миють у проточній водопровідній або перевареній воді з бака щітками, кожною протягом 5 хв. Під час миття руки слід тримати так, щоб вода стікала з кисті на пе­редпліччя. Руки витирають стерильним рушником або серветкою й обробляють протягом 5 хв 96 % етиловим спиртом. Нігтьові ложа змазують спиртовим розчином йоду.

Метод Спасокукоцького—Кочергіна — руки обробляють 0,5 % розчином аміаку протягом б хв. Розчин наливають у два стерильних, заздалегідь обпалених тази. У кожному з них руки ретельно обробляють серветками протягом 3 хв, потім витира­ють стерильними серветками і ретельно обробляють протягом 5 хв 70 % або 90 % етиловим спиртом. Спирт має бактерицидну і дубильну дію. 70 % етиловий спирт глибше проникає в пори шкіри. 96 % етиловий спирт має більш виражені дубильні влас­тивості, але при цьому він виявляє більш поверхневу бактерицид­ну дію.

Обробка рук розчином хлоргексидину біглюконату. Хлоргек- сидин випускають у скляних пляшках по 500 мл у вигляді 20 % водного розчину. Для обробки рук використовують 0,5 % спиртовий розчин препарату. Розчин препарату треба розвести в 70 % етиловому спирті в співвідношенні 1:40. Метод обробки рук такий. Спочатку миють руки милом, витирають стерильни­ми серветками, потім обробляють ватним тампоном, змоченим 0,5 % розчином хлоргексидину біглюконату протягом 2 — 3 хв. Використовують також новокленс (новосол) — 4 % спиртовий розчин хлоргексидину глюконату.

Обробка рук розчином дегміну. Після миття рук протягом З хв і ретельного обполіскування руки витирають стерильними

серветками і протирають двома тампонами, змоченими 1 % роз­чином дегміну (по 3 хв кожним). Обробку рук розчином дегмі- цину в розведенні 1:30 проводять так само.

Обробка рук препаратом С-4 (первомур). Препарат С-4 го­тують, змішуючи в скляному посуді перекис водню і мурашину кислоту (на 1 л розчину — 17,1 мл ЗО —33 % розчину перекису водню, 6,9 мл 100 % і 8,1 мл 85 % мурашиної кислоти). Посуд ставлять у холодну воду на 1 — 1,5 год, щільно закривають скля­ною пробкою і періодично струшують. Користуються 2,4 % роз­чином препарату С-4.

Спочатку руки миють водою з милом (без щіток) протягом 1 хв, потім змивають водою мило, витирають стерильними сер­ветками або рушником і обробляють протягом 1 хв препаратом С-4, який наливають в емальований таз. Знову витирають руки насухо стерильними серветками і надягають рукавички.

Обробка рук ритосептом. Руки миють протягом 2 хв сте­рильними щітками з милом у теплій проточній воді, витирають насухо стерильними серветками, після цього двічі по 2 хв оброб­ляють стерильною серветкою, змоченою розчином ритосепту.

Обробка рук розчином діоциду. Діоцид — білий порошок, розчинний у воді, складається з двох препаратів — етанолмер- курхлориду і цитилпіридиній-хлориду. Під час тривалого збері­гання діоцид стає бурим, з'являється неприємний запах. Тому його складові частини випускають окремо у вигляді таблеток № 1 діа­метром 15 мм (цитилпіридиній-хлорид) і таблеток № 2 діамет­ром 12 мм (етанолмеркурхлорид). Розчин для миття рук (1:5000) готують із двох таблеток № 1 і однієї № 2 (на 5 л води). Руки обробляють цим розчином у стерильних тазах серветками протя­гом 3 хв, а потім ще 2 хв — 96 % етиловим спиртом.

Якщо потрібно провести обробку рук без води, застосовують такі способи: спосіб Бруна — обробка рук 96 % етиловим спир­том протягом 10 хв або спосіб Заблудовського — обробка рук 5 % спирт-таніном протягом 2 — 5 хв, у крайньому разі — ретель­не протирання рук протягом 2 — 3 хв 1—2 % спиртовим розчином йоду. Після обробки рук хірург надягає маску, стерильний ха­лат і гумові рукавички.

Обробка рук церигелем. Церигель — в'язка рідина, що має бактерицидну дію. На повітрі швидко засихає. Під час обробки рук церигелем на них утворюється плівка (стерильні "рукавиці").

У сухі долоні наливають 5 мл церигелю і протягом 8 —10 хв енер­гійно розтирають його з таким розрахунком, щоб розчин покрив поверхню пальців, кисть і променево-зап'ястковий суглоб. Руки сушать протягом 2 —3 хв у такому положенні, щоб пальці не тор­кались один одного. Плівка легко змивається з рук тампоном, змоченим спиртом.

Обробка рук новосептом. Руки миють 3 % водним розчином протягом 2 — 3 хв.

Для миття рук сконструйовані спеціальні ультразвукові ван­ни. Обробка здійснюється зануренням рук на 1 хв у розчин антисептика, через який пропускають ультразвукові хвилі, які забезпечують "ефект миття".

Для обробки рук і шкіри застосовують такі сучасні дезінфек­танти:

стериліум — виявляє бактерицидну і фунгіцидну дію, інакти- вує ВІЛ, віруси гепатиту В і герпесу. Має пролонговану дію (до З год) і не спричинює професійних дерматозів;

стериліум віругард — застосовується в інфекційних відді­леннях;

бактолін-базик — емульсія з антисептичними домішками, ефек­тивний засіб для обробки рук, активний щодо широкого спектра мікроорганізмів (зокрема, діє на холерний вібріон), не містить мила і лугів, гіпоалергійний.

Для обробки шкіри рук застосовують такі антисептики: АХД-2000, хоспісент, хоспідермін, бетадин, браунозол.

Для догляду за шкірою рук хірурги використовують бакта- лон (рідка емульсія з антисептичними і природними доміш­ками для профілактики мікротравматичних ушкоджень шкіри рук хірургів і медичного персоналу) і бакталон-антитранспірант (препарат для нормалізації водно-сольового балансу).

Жоден метод знезаражування рук не забезпечує абсолютної асептики. Повну стерильність рук хірурга забезпечують тільки гумові рукавички. Гумові рукавички були запропоновані росій­ським хірургом Цеге-Ментейфелем (1884), нитяні — Мику- личем (1897), а тонкі гумові — Фрідріхом (1898). Нині засто­совують рукавички з вінілу, натурального каучуку (латексу) і нітрилу.

Стерилізацію рукавичок проводять:

а) в автоклаві (1,1 атм, 120 °С, 20 хв);

б) кип'ятінням у воді без натрію гідрокарбонату протягом 15 хв;

в) зануренням на 15 хв у 2 % розчин хлораміну або на 30 — 60 хв у розчин сулеми 1:1000;

г) гамма-променями.

Для проведення операції в асептичних умовах необхідно про­вести підготовку операційного поля.

Напередодні операції хворий повинен прийняти загальну гі­гієнічну ванну (за відсутності протипоказань — шоку, кровотечі та ін.), замінити білизну; якщо ушкоджена частина тіла дуже забруднена, шкіру протирають ефіром чи нашатирним спиртом. Перед операцією ділянку навколо рани або операційне поле бри­ють сухим методом, після чого шкіру протирають етиловим спиртом.

Операційне поле (за методом Гроссіха — Філончикова) рані­ше 4 рази обробляли 10 % спиртовим розчином йоду:

1. до накладання операційної білизни (двічі);

2. після накладання операційної білизни;

3. до накладання швів на рану;

4. після накладання швів на рану.

Нині застосування 10 % спиртового розчину йоду забороне­но. Замість цього розчину були запропоновані інші препарати: 5 % спиртового розчину таніну, пікринова кислота, церигель, гі- бітан, 1 % розчин брильянтового зеленого, 1 % розчин йодонату, 4 % розчин йодопірону, 2,4 % розчин первомуру.

Для обробки операційного поля в наш час застосовують такі сучасні препарати, як кутасепт Г, кутасепт Ф, йодобак, бетадин, браунозал. Вони виявляють бактерицидну, фунгіцидну і вірулі- цидну (ліпофільні віруси, ВІЛ, вірус гепатиту В) дію, діють на мікобактерії туберкульозу.

Антисептика — комплекс заходів, спрямованих на знищен­ня мікроорганізмів у рані, патологічному вогнищі чи організмі в цілому.

Розрізняють фізичну, механічну, хімічну та біологічну анти­септику.

Фізична антисептика ґрунтується на застосуванні фізичних методів. При цьому в рані створюються несприятливі умови для розвитку бактерій, зменшується всмоктування токсинів і продук­тів розпаду тканин. Це досягається застосуванням гігроскопічної

марлі, тампонів з марлі, змочених 10 % розчином натрію хло­риду (що посилює гігроскопічні властивості марлі), гумових чи поліхлорвінілових дренажів, висушуванням рани в абактеріаль- ному середовищі. Застосовують також ультрафіолетові промені, лазер, ультразвук, діадинамічні токи (токи Бернара), електро­форез та ін.

Механічна антисептика здійснюється шляхом первинної хі­рургічної обробки ран. З рани видаляють змертвілі тканини, які є живильним середовищем для мікроорганізмів, потім викону­ють туалет рани, промивають її антисептиками і накладають шви.

Основні групи хімічних антисептиків

До антисептичних речовин, що застосовуються в хірургії, на­лежать галоїди, феноли, похідні бензойної кислоти, альдегіди, спирти, окисники, барвники, нафтиридини і хіноліни, 8-оксихі- ноліни, фторхінолони, сульфаніламідні препарати тощо.

Механізм дії антисептичних речовин залежить від їх хімічної структури.

Галоїд и

Хлорамін Б. 1—3 % розчин застосовують для дезінфекції предметів догляду за хворими, рук, неметалевих інструментів, катетерів, дренажних трубок, рукавичок.

Йод. 5 —10 % спиртовий розчин йоду — сильний антисептич­ний засіб, який має бактерицидну, бактеріостатичну, припікаль­ну і дубильну дію.

. Йодонат. 1 % розчин застосовують для обробки операційного поля.

Иодопірон. 0,1 % розчин застосовують для обробки рук хі­рурга, 1 % — для обробки операційного поля, 0,5 — 1 % — для лікування гнійних ран.

Розчин Люголя — розчин йоду у водному розчині калію йодиду (йоду — 1 частина, калію йодиду — 2 частини, води — 17 частин). Застосовують для стерилізації кетгуту, змазування слизової оболонки глотки і гортані з метою санації бактеріоносіїв. Призначають усередину по 10 — 15 крапель 2 рази на день для передопераційної підготовки хворих на тиреотоксичний зоб.

Йодобак ("БОДЕ", Німеччина). Препарат застосовують для обробки слизових оболонок, шкіри, ран, виразок, пролежнів, операційного поля. Має бактерицидну, спороцидну і віруліцид- ну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.

Хлоран, хлорантоїн (Україна). Це порошок чи таблетки, з яких готують робочі розчини для дезінфекції.

Йоддицерин. Застосовують для лікування гнійної інфекції.

Окисники

Розчин перекису водню. З % водний розчин перекису водню застосовують для туалету ран, 6 % — для дезінфекції медичного інструментарію.

Калію перманганат. Це сильний окисник. Застосовують водні розчини для полоскання ротової порожнини, промивання шлун­ка, обробки гнійних ран (0,1 —0,5 %) і лікування опіків (2 —5 %).

Солі важких металів

Ртуті дихлорид (сулема). Розчин сулеми (1:1000 — 1:2000) виявляє сильну бактерицидну дію. Застосовують для стериліза­ції шовку, дезінфекції шкіри, білизни, одягу, рукавичок, мета­левих катетерів, предметів догляду за хворими.

Ртуті оксиціанід. У розведенні 1:1000—1:5000 застосовують для промивання сечового міхура і дезінфекції оптичних інстру­ментів, цистоскопів, ректоскопів, лапароскопів.

Діоцид. Розчин діоциду (1:5000) застосовують для обробки рук. Розчин 1:1000 застосовують для холодної стерилізації ін­струментів, приладів, шовного матеріалу (кетгут).

Срібла нітрат. 0,1—0,2 % розчин застосовують для проми­вання ран і гнійних порожнин, 1 —2 % — для лікування виразок

тріщин, 5— 10 % — для припікання надлишкових грануляцій.

Протаргол. 1—5 % розчин застосовують в урологічній прак­тиці для змазування слизових оболонок. Коларгол (колоїдне срібло). 0,2—1 % розчин використовують для лікування ран,

2% розчин при сепсисі вводять внутрішньовенно.

Неорганічні кислоти і луги

Кислота борна. 2 —3 % водний розчин застосовують для про­мивання порожнин, нориць, гнійних ран, інфікованих синьо- гнійною паличкою.

Розчин нашатирного спирту. 0,5 % розчин має протимікробну і спороцидну дію. Застосовують для обробки рук хірурга за ме­тодом Спасокукоцького —Кочергіна.

Розчин гідрокарбонату натрію. 2 % розчин підвищує темпера­туру кипіння до 104—106 °С, застосовують для стерилізації ме­дичного інструментарію, а в суміші з 1 % розчином нашатирного

спирту і 3 % розчином перекису водню — для знезаражування дренажних трубок і катетерів.

Спирти

"Етиловий спирт застосовують для дезінфекції (70 % розчин) і дублення (96 % розчин) рук хірурга, зберігання стерильного шо­вку, дезінфекції ріжучого інструментарію.

Альдегіди

Розчин формальдегіду або формалін (водний розчин, містить 36,5—37,8 % формальдегіду). Має сильну бактерицидну дію. За­стосовується для дезінфекції гумових рукавичок, дренажів, ме­дичних інструментів.

Жзоформ. Складається із 40 частин формаліну, 40 частин ка­лійного мила, 20 частин етилового спирту. Виявляє дезінфекцій­ну і дезодораційну дію. 1—3 % розчин застосовують для дезін­фекції рук, медичних інструментів, перев'язочних і операційних.

Карзолекс-базик ("БОДЕ", Німеччина). Це засіб для дезін­фекції термолабільних і термостабільних медичних інструментів.

Карзолін іД — концентрат для дезінфекції термостабільних і термолабільних медичних інструментів. Виявляє бактерицид­ну, спороцидну і віруліцидну (ВІЛ, вірус гепатиту В, поліовіру- си) дію.

Феноли

Фенол, або карболова кислота. 2 —3 % розчин застосовують для дезінфекції дренажів, катетерів, рукавичок, медичних інстру­ментів.

Лізол. З —10 % розчин застосовують для дезінфекції білиз­ни, миття операційних і перев'язочних, 1—3 % — для дезодора­ції ран.

Дьоготь березовий. Виявляє дезінфекційну дію, входить до складу мазі Вишневського, яку застосовують для лікування ран.

Кислота пікринова. 5 % розчин використовують для дезінфе­кції шкіри.

Іхтіол. Застосовують у вигляді 5 —20 % мазі, свічок. Має про­тизапальну дію.

Потрійний розчин (розчин Крупеніна). Містить карболову кислоту (3 г), вуглекислий натрій (15 г), формалін (20 г), дис­тильовану воду (100 г). Використовують для стерилізації ріжу­чих інструментів, виробів із пластмаси, поліетиленових трубок.

Органічні кислоти

Кислота саліцилова. 1—2 % спиртовий розчин, 2 — 5 % при­сипки і 1 — 10 % мазі застосовують як антисептичний засіб.

Первомур (препарат С-4). 2,4 % розчин застосовують для об­робки рук і операційного поля, 4,8 % — для стерилізації рукави­чок, інструментів і шовного матеріалу.

Барвники

Брильянтовий зелений. 1 — 2 % водний або спиртовий розчин застосовують для стерилізації кетгуту, обробки операційного по­ля, саден і поверхневих ран.

Етакридину лактат (риванол). 0,05 — 0,1 % водний розчин ви­користовують для лікування піодермії.

Метиленовий синій. 1—3 % спиртовий розчин застосовують для обробки поверхневих ран, для лікування піодермії.

Детергенти

Церигель. Застосовують для обробки рук.

Дегміцид. 1% розчин застосовують для обробки рук і опера­ційного поля.

Хлоргексидин. Випускається у вигляді 20 % водного розчину хлоргексидину біглюконату (плівасент, гібіскраб). Для обробки рук використовують 0,5 % спиртовий розчин.

Рокал. Розчин 1:1000 використовують для обробки рук хіру­рга, 1 % — для обробки операційного поля, розчин 1:1000 — для стерилізації хірургічного інструментарію, 10 % розчин — для стерилізації гумових рукавичок.

Органічні речовини природного походження

Хлорофіліпт. Використовують для лікування гнійних ран. 1 % спиртовий розчин розводять у співвідношенні 1:5 в 0,25 % розчині новокаїну.

Похідні нітрофурану

Фурацилін (таблетки по 0,1 г для приймання всередину і по 0,02 г для приготування розчинів). Застосовують у вигляді 0,02 % водного або 0,066 % спиртового розчину для лікування гнійних ран і 0,2 % мазі для обробки ран у фазі дегідратації, пролежнів, опіків.

Фуразолідон (трихофурин; таблетки по 0,05 г). Застосову­ють усередину.

Фурагін (таблетки по 0,05 г). Застосовують усередину.

Фурагін (розчинний порошок у банках по 100 г, капсули гго 0,05 г). 0,1 % розчин уводять внутрішньовенно краплинно.

Фурадонін (фуралдатон; таблетки по 0,05 г). Застосовують усередину.

У клінічній практиці застосовують також нітрофурантоїн, апо- нітрофурантоїн (ніфурантин), ніфуртоїнол (левантин), ніфуро- ксазид.

Сульфаніламідні препарати

Сульфаніламідні препарати є активними протимікробними засобами. Вони виявляють бактеріостатичну дію, але у високих концентраціях іноді можуть діяти бактерицидно.

За терапевтичним ефектом сульфаніламіди поділяють на дві групи:

1)препарати, які застосовують при системних інфекціях і призначають, як правило, усередину;

2)препарати, які застосовують при кишкових інфекціях: суль- гін, сукцинілсульфатіазол, фталазол, саліцилазосульфапіридин та ін.

Залежно від тривалості дії розрізняють:

1)препарати короткої дії: норсульфазол (таблетки по 0,5 г), норсульфазол-натрій (5 % розчин), сульфазин (таблетки по 0,5 г), сульфадимезин (таблетки по 0,5 г), сульфацил-натрій (ЗО % роз­чин), сульфафуразин (таблетки по 0,5 г), етазол (таблетки по 0,25 і 0,5 г), етазол-натрій (10 % і 20 % розчин);

2)препарати середньотривалої дії: сульфаметоксазол (табле­тки по 0,5 г), сульфазимозин (таблетки по 0,5 г), сульфафена- зол (таблетки по 0,5 г);

3)довготривалої дії: сульфадиметоксин (мадрибон; таблетки по 0,2 і 0,5 г), сульфаметоксин (таблетки по 0,5 г), сульфапі- ридазин-натрій (10 % розчин), сульфамонометоксин (таблетки по 0,5 г), сульфален (келфізин; таблетки по 0,2 г), сульфален (18,5 % розчин).

Триметоприм — препарат, який має бактеріостатичну дію.

Нині застосовують кілька комбінованих препаратів, до скла­ду яких входять сульфаніламіди короткої дії і триметоприм: бісептол (сульфаметоксазол і триметоприм), потесептил (сульфа­димезин і триметоприм), дитрим для внутрішньовенних ін'єк­цій (сульфадіазин, сульфаметоприм та ін.), гросептол, сульфатон (сульфамонометоксин і триметоприм).

Сульфаніламідні препарати застосовують також у вигляді ма­зі: 10 % стрептоцидова мазь (або 5 % лінімент), 20 % мазь суль- фадіазину срібла (сульфаргін).

Хіноксаліни

Діоксидин. 1 % водний розчин застосовують для промивання гнійних ран, 5 % мазь — для лікування опіків і трофічних вира­зок. При сепсисі внутрішньовенно краплинно вводять 0,5 % роз­чин (препарат розводять у 5 % розчині глюкози або ізотонічному розчині натрію хлориду).

Хіноксидин. Застосовують для лікування гнійних запальних процесів.

Похідні нітронідазолу

Метронідазол (таблетки по 0,25 і 0,5 г, свічки по 0,5 г; роз­чин у флаконах по 100 мл, що містить 500 мг метронідазолу).

Фторхіноли

Оксофлацин (таривід, зиноцин, менефлокс; таблетки по 0,2 г).

Пефлоксацин (абактал, пефлобід; таблетки по 0,5 г; ампу­ли по 5 мл, які містять 0,4 г пефлоксацину).

Ципрофлоксацин (арфлокс, афеноксин, іфіципро, сифлокс, лайпроквін, цифран, ципронал; таблетки по 0,25, 0,5 і 0,75 г; 0,2 % розчин у флаконах по 50 і 100 мл; ампули по 10 мл 1 % розчину, який розводять у 5 % розчині глюкози). У клініч­ній практиці застосовують також ломефлоксацин.

Нафтиридини і хіноліни

Невіграмон (налідиксова кислота, негралі; у капсулах і таблет­ках по 0,5 г). Використовують при інфекції сечовидільних шляхів.

Грамурин (оксолінова кислота; таблетки по 0,25 г). Застосо­вують при інфекції сечовидільних шляхів.

8-оксихіноліни

Хлорхінальдол (квезил, хлорхінальдин; таблетки по 0,1 г). Інтестопан (таблетки по 0,2 і 0,04 г). Застосовують при кишко­вих інфекціях.

5-НОК (нітроксолін, нібіол, нітрокс; таблетки по 0,05 г). При­значають при інфекції сечовидільних шляхів.

Інші препарати, які мають протизапальну дію

Димексид (ампули по 10 і 25 мл, флакони по 50 і 100 мл). 20 — 30 % розчин димексиду застосовують для лікування глибо­ких опіків і ран, 25 — 50 % розчин — для компресів, 10—15 % розчин — для мікроклізм.

Мефенаміну натрієва сіль (0,1—0,2 % водний розчин або 1 % паста).

Інші препарати, які виявляють антисептичну дію*

Стериліум - препарат для хірургічної і гігієнічної дезінфек­ції рук. Має бактерицидну і фунгіцидну дію. Інактивує віру­си гепатиту В, герпесу, ротавіруси, вірус імунодефіту людини (ВІЛ). Знищує мікобактерії туберкульозу.

Стериліум віругард — препарат для дезінфекції рук. Дає бак­терицидний, фунгіцидний і віруліцидний ефект (ВІЛ, вірус ге­патиту В та ін.). Знищує мікобактерії туберкульозу.

Кутасепт — препарат (забарвлений) для перед- і післяопе­раційної обробки операційного поля. Має бактерицидну, фунгі­цидну, віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.

Кутасепт Ф — препарат (незабарвлений) для перед- і після­операційної обробки шкіри і ран. Виявляє бактерицидну, фунгі­цидну і віруліцидну дію.

и

Йодооак — препарат для дезінфекції шкіри, слизових оболо­нок, ран та ін. Має бактерицидну, фунгіцидну, спороцидну і ві­руліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.

*Наведені нижче препарати виготовлені фірмою "БОДЕ" (Німеччина).

Бактолін базик — універсальний засіб для миття рук і тіла. Не містить мила і лугів.

Карзолін іД — концентрат для дезінфекції, холодної стерилі­зації і миття медичних інструментів, у тому числі гнучких ендо­скопів. Виявляє бактерицидну, фунгіцидну, спороцидну і вірулі­цидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить форм­альдегіду.

Бодефен — препарат для передстерилізаційної обробки ме­дичних інструментів. Посилює дію препарату карзолін іД.

Бацилоцид расант — засіб для дезінфекції зон особливого ризику (операційного блоку, інфекційного відділення). Має бак­терицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить формальдегіду.

Дисмозон пур — препарат для дезінфекції високочутливої апаратури і наближених до пацієнта зон (наркозний апарат, бло­ки діалізу, кювези та ін.). Виявляє бактерицидну, фунгіцидну ї віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Препарат безбарвний, не має запаху.

Мікробах форте — препарат для дезінфекції наближених до пацієнта зон. Маг бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить альдегідів, без­барвний, не має запаху.

Сокрена — засіб для дезінфекції і миття інвентарю і посуду. Має бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Розчиняє жири в холодній воді.

Бацилол плюс — швидкодіючий засіб для дезінфекції інвен­тарю. Виявляє бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Зни­щує мікобактерії туберкульозу.

Карзолекс АФ — засіб для дезінфекції медичних інструментів.

Карзолекс базик — засіб для дезінфекції та очищення медич­них інструментів. Містить альдегіди.

Нині застосовують також комбіновані препарати для дезін­фекції і стерилізації інструментарію: дезоформ, дескотон форте, лізоформін 3000, дезофект (Німеччина), деконекс ФФ, хеліпур плюс (Швейцарія), хлорашіон (Україна).

Творцем біологічної антисептики був Луї Пастер. До біологіч­них антисептиків відносять біологічні препарати, які діють без­посередньо на мікробну клітину або токсини, і групу речовин, які підвищують імунологічну реактивність організму. До біоло­гічних препаратів належать антибіотики, бактеріофаги та анти­токсини, які створюють несприятливі умови для розвитку бакте­рій у рані і навколо неї, зменшують усмоктування токсинів і про­дуктів розпаду тканин. До цієї ж групи можна віднести і протео­літичні ферменти, які розплавляють нежиттєздатні тканини, фі­брин і гній, сприяють швидкому очищенню ран, зменшують на­бряк і мають протизапальну дію.

Антибіотики належать до біологічних антисептиків. Вони діють на різні види обміну мікробної клітини. Розрізняють такі групи антибіотиків.

Група пеніциліну

Бензилпеніциліну натрієва (калієва) сіль (порошок у флако­нах по 250 000, 500 000 і 1 000 000 ОД).

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (порошок у флаконах по 300 000, 600 000 і 1 200 000 ОД).

"Новоцин" — суміш бензилпеніциліну новокаїнової та нат­рієвої солі (порошок V флаконах по 300 000, 600 000, 1 200 000 і 2 400 000 ОД).

Біцилін-3 (порошок у флаконах по 300 000, 600 000 900 000 і 1 200 000 ОД).

Біцилін-5 (порошок у флаконах по 1 500 000 ОД).

Феноксиметилпеніцилін (таблетки по 0,1 і 0,25 г, порошок у флаконах по 0,3, 0,6 і 1,2 г для приготування суспензії).

Оспен (бімепен) — похідне феноксиметилпеніциліну (таблет­ки і сироп, у 5 мл сиропу міститься 750 000 ОД бензотин-фено- ксиметилпеніциліну).

Оксациліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 і 0,5 г).

Диклоксациліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,125 і 0,25 г, капсули по 0,25 г).

Ампіцилін (таблетки і капсули по 0,25 г, порошок у флако­нах по 5 г для приготування суспензій).

Ампіциліну тригідрат (таблетки і капсули по 0,25 і 0,5 г).

Ампіциліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г).

Ампіокс-натрій (порошок у флаконах по 0,1, 0,2 і 0,5 г).

Карбеніциліну динатрієва сіль (порошок у флаконах по 1 г).

Уназин (суміш сульфабактаму та ампіциліну; порошок у фла­конах по 0,75, 1,5 і 3 г).

Азлоцилін (порошок у флаконах для внутрішньовенного вве­дення по 4, 5 і 10 г і для внутрішньом'язового введення по 0,5, 1 і 2 г).

Амоксицилін (таблетки по 1 г, капсули по 0,25 і 0,5 г).

Амоксиклав (амоксицилін + клавуланат; таблетки по 0,375 і 0,625 г, порошок у флаконах по 0,6 і 1,2 г).

Група цефалоспоринів

Дефалоридин (цепорин; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1,0 г).

Цефалозин (рефлін, кефзол, цефазолін біохемі; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1 і 2,4 г).

Цефалотину натрієва сіль (кефлін; порошок у флаконах по 0,5; 1 і 2 г).

Цефалексин (споридекс); капсули по 0,25 г і таблетки по 0,5 г, порошок у флаконах по 2,5 г (для приготування суспензій).

Цефуроксим (зиноцеф, цефоген, зинат; порошок у флаконах по 0,75 г).

Цефуроксим-аксетил (порошок у флаконах по 0,75 г).

Цефотоксин (порошок у флаконах по 0,5 і 2 г).

Цефтріаксон (роцефін, офрамакс; порошок у флаконах по 0,25 г).

Цефоперазон (медоцеф; порошок у флаконах по 0,5—1,0 г).

Цефтазидим (фортум; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1 і 2 г).

Цефпірам (порошок у флаконах по 2 г).

Офрамакс (порошок у флаконах по 0,25 і 1 г).

Цефобід (порошок у флаконах по 1 і 2 г).

Зинацеф (порошок у флаконах по 250 мг).

Аміноглікозиди

Неоміцину сульфат (таблетки по 1 і 0,25 г, порошок у флако­нах по 0,5 г, 0,5 % і 2 % мазь).

Мономіцин (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 г).

Канаміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,5 г, ампули по 5—10 мл 0,5 % розчину).

Гентаміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,08 г, ампули по 1 і 2 мл 4 % розчину).

Тобраміцин (бруламіцин; порошок у флаконах по 40, 50, 75 і 80 мг).

Сизоміцину сульфат (ампули по 1 мл 5 % розчину).

Мономіцин (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 г).

Амікацин (ампули по 2 мл).

Неогелазоль (аерозоль, що містить неоміцин).

Софрадекс (очні та вушні краплі, що містять неоміцин).

Гарозон (мазь у тубах по 5 г, краплі у флаконах по 5 мл, що містять гентаміцин).

Макроліди

Еритроміцин (таблетки по 0,1 і 0,25 г).

Ерициклін (капсули по 0,25 г).

Олеандоміцину фосфат (таблетки по 0,125 г).

Олететрин — комбінований препарат (олеандоміцину фос­фат + тетрациклін; таблетки по 0,125 і 0,25 г, капсули по 0,25 г).

Макропен (таблетки по 400 мг).

Кларитроміцин (таблетки по 250 мг).

Група лінкоміцину

Лінкоміцину гідробромід (ЗО % розчин в ампулах по 1 мл, порошок у капсулах по 0,5 г).

Кліндаміцин (капсули по 0,25 і 0,075 г).

Група стрептоміцину

Стрептоміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г).

Стрептоміцину хлоркальцієвий комплекс (порошок у флако­нах по 0,1, 0,2 і 0,5 г).

Група левоміцетину

Левоміцетин (таблетки по 0,25 і 0,5 г, 0,25 % очні краплі, мазь "Левомеколь", "Левосин", аерозоль "Левовінізоль".

Левоміцетину стеарат (таблетки по 0,25 г).

Левоміцетину сукцинат (розчинний порошок у флаконах по 0,5 і 1 г).

Синтоміцин (лінімент синтоміцину).

"Іруксол" (містить левоміцетин).

Група тетрацикліну

Тетрациклін (таблетки по 0,05 і 0,25 г; 0,1 % очна мазь).

Тетрацикліну гідрохлорид (таблетки по 0,1 г, очна мазь, по­рошок у флаконах по 0,1 г і в капсулах по 0,25 г).

Окситетрацикліну дигідрат (таблетки по 0,25 г, мазь "Ок- сизон").

Окситетрацикліну гідрохлорид. Застосовується для виготов­лення мазі "Гіоксизон", аерозолей "Оксициклазоль", "Оксикорт", "Геокортон-спрей".

Хлортетрацикліну гідрохлорид (мазь у тубах по 10 г, дибіо- міцинова очна мазь).

Морфоциклін (порошок у флаконах по 0,1 і 0,15 г).

Метацикліну гідрохлорид (капсули по 0,15 і 0,3 г).

Доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин, капсули по 0,05 і 0,1 г).

Рифампіцини

Рифампіцин БУ (рифоцин; ампули по 1,5 і 3 мл, які містять 125 і 250 мг препарату, ампули по 10 мл, які містять 500 мг пре­парату).

Рифампіцин (бенерицин; капсули по 0,05 і 0,15 г).

Тієнаміцини

Тієнам (комбінація іміпенему і циластину натрію), добова до­за 1—2 г.

Азтреонам (порошок у флаконах по 0,5 і 1 г; порошок для ін'єкцій у флаконах по 60 мл — по 0,25 г іміпенему і циластину натрію; порошок для ін'єкцій у флаконах по 120 мл — по 0,5 г іміпенему і циластину натрію).

Меропекам (порошок у флаконах по 0,5 і 1 г).

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 900 | Нарушение авторских прав