Органічні кислоти
План
1.Нарис з історії хірургії.
2.Початок розвитку хірургії. М.І. Пирогов — видатний хірург XIX ст.
3.Розвиток хірургії у XX ст.
4.Розвиток хірургії в Україні. Українська школа хірургів.
5.Місце хірургії в сучасній медицині. Організація хірургічної допомоги в Україні.
6.Хірургічна діяльність фельдшера.
7.Юридичні аспекти хірургічної діяльності.
Хірургія — розділ медицини, який вивчає захворювання, під час діагностики і лікування яких використовують методи механічного впливу на анатомічні структури організму. Хірургія є найдавнішою медичною спеціальністю. У Стародавньому Єгипті лікуванням займалися жерці, цивільні особи і навіть раби. У ці часи вже було багато хірургічних інструментів, за допомогою яких виконувалися складні операції — ампутації, видалення каменів, трепанація черепа.
На муміях (3000 р. до н.е.) були виявлені сліди операцій у ділянці живота і на щелепах.
У Стародавній Ассирії та Вавилоні хірурги видаляли пухлини і катаракти, робили ампутації. Давньоіндійські хірурги виконували лапаротомії, трепанації черепа, ампутації, пластичні операції.
У Стародавній Греції славнозвісний лікар античної медицини Гіппократ розробив методи лікування ран, переломів і вивихів.
За часів Римської імперії Авл Корнелій Цєльс (ЗО р. до н.е 45 р. н.е.) у трактаті "Про медицину" описав основні симптоми запалення, методи літування судин.
Найвидатнішим лікарем середніх віків вважається Ібн-Сіна (Авіценна, 980—1037). У своїй праці "Канон лікарської науки" він докладно висвітлив техніку виконання різних операцій (ампутації, трахеотомії, видалення каменів із сечового міхура та ін.) методи лікування ран і переломів.
У середні віки панувала інквізиція, медицина як наука перебувала в повному занепаді.
Дальший розвиток хірургії пов'язаний з епохою Відродження.
Численні війни дали поштовх розвитку військово-польової хірургії. Видатний французький хірург Амбруаз Паре (1510-1590) почав застосовувати пов'язки для лікування ран, літування судин.
У 1731 р. у Парижі була заснована Академія хірургії.
У XIX ст. розвитку хірургії сприяли відкриття наркозу (У.Мартон, Ч.Джексон, 1846; Дж.Сімпсон, 1847) і розробка методу антисептики (Дж. Лістер, 1867), а пізніше і методу асептики (Е.Бергман, 1890). К.Ландштейнер у 1900 р. відкрив 3 групи крові. Я.Янський (1907) і Мосе (1910) незалежно один від одного відкрили IV групу крові.
Розвиток сучасної хірургії нерозривно пов'язаний з діяльністю геніального хірурга М.І. Пирогова.
М.І. Пирогов — основоположник експериментальної хірургії. Він також вивчав топографічну анатомію. Для цього цей вчений запропонував і детально розробив методи заморожування трупів і їх розтину. Він уперше у світі застосував ефірний наркоз у військово-польових умовах. Історичною заслугою М.І. Пирогова е організація перших загонів сестер милосердя, які надавали медичну допомогу пораненим на полі бою. Він запропонував кістково-пластичну ампутацію гомілки, уперше у світі використав гіпсову пов'язку для лікування переломів кісток.
Свій досвід М.І. Пирогов узагальнив у класичній праці "Основи загальної військово-польової хірургії".
У XX ст. хірургія як наука розвивалася завдяки працям М.В. Скліфосовського, С.І. Спасокукоцького, О.М. Баку лева, П.І. Дьяконова, С.П. Федорова, О.В. Вишневського, М.М. Петрова, Б.В. Петровського, М.Н. Бурденка.
С.І. Спасокукоцький збагатив хірургію фундаментальними дослідженнями. Він запропонував методи хірургічного лікування гнійних захворювань легень і плеври, розробив метод обробки рук (за Спасокукоцьким — Кочергіним).
О.М. Бакулєв є автором багатьох операцій на легенях (при раку, туберкульозі, запальних процесах).
П.І. Дьяконов багато працював над удосконаленням методів антисептики та асептики. Він розробив операції на стравоході і жовчних шляхах, ринопластику.
С.П. Федоров запропонував методи оперативного лікування жовчнокам'яної хвороби, захворювань сечової системи.
О.В. Вишневський присвятив свої дослідження вивченню трофічної функції нервової системи. Ним розроблені новокаїнові блокади, метод інфільтраційної анестезії, запропонована масляно-бальзамічна пов'язка.
М.М. Петров — творець сучасної системи боротьби з раком. Багато уваги він приділяв лікуванню вогнепальних ран. Піонером серцево-судинної хірургії в СРСР був О.М. Бакулєв.
Завдяки працям Б.В. Петровського значних успіхів досягли судинна хірургія (операції на аорті та великих судинах), хірургія серця і стравоходу.
Н.М. Бурденко — військово-польовий хірург, один з основоположників нейрохірургії. Ще студентом брав участь у російсько-японській війні, був помічником лікаря. З 1910 р. викладав на кафедрі хірургії Юр'ївського університету.
Під час першої світової війни працював головним військо- во-санітарним інспектором. Він є автором більше як 300 наукових праць із різних проблем клінічної і теоретичної медицини, зокрема з онкології (пухлини ЦНС і вегетативної нервової системи).
Історія хірургії в Україні бере початок з глибокої давнини. Розкопки поселень раннього бронзового віку (3000 — 2000 р. до н.е.) засвідчили, що древні слов'яни вже в ті часи використовували спеціальні медичні інструменти, виконували хірургічні втручання — трепанації.
Християнство, що поширилося за часів Київської Русі, дало поштовх розвитку медицини. У Києво-Печерській лаврі і багатьох монастирях монахи лікували хворих засобами народної медицини.
В XI-XII CT. в Україні були відкриті перші шпиталі. В епоху середньовіччя хірургічну допомогу надавали цирульники. Вони зупиняли кровотечу, застосовували губки, які стягували свіжі рани без нагноєння.
Воїнів Богдана Хмельницького лікували в шпиталях. Поранених виносили з поля бою і надавали їм медичну допомогу.
У 1806 р. у Харкові було відкрито медичний факультет університету, а в 1814 р. — хірургічну клініку на 6 ліжок, у 1820 р. — анатомічний театр.
У 1834 р. було засновано Київський університет, а в 1840 р. - відкрито медичний факультет і хірургічну клініку на 20 ліжок.
У 2-й половині XIX ст. хірургічні клініки медичних факультетів університетів стають справжніми осередками хірургічної науки і практики в Україні. У Київському університеті хірургічну науку очолив учень М.І. Пирогова, видатний хірург В.О. Ка- раваєв. Він віртуозно володів хірургічною технікою й успішно виконував багато складних операцій, у тому числі лапаротомію. Він написав підручник з оперативної хірургії. У 1847 р. почав оперувати під ефірним наркозом.
С.П. Коломнін у 1872 — 1876 рр. очолив госпітальну хірургічну клініку Київського університету. Він уперше зробив перев'язку зовнішньої сонної артерії, застосував правила антисептики під час лікування вогнепальних ран у бойових умовах, здійснив внутрішньоартеріальне переливання дефібринованої крові.
Третім центром підготовки медичних кадрів в Україні став Одеський університет, який був відкритий у 1865 р. K.M. Сапеж- ко, який завідував кафедрою хірургії, запропонував оригінальний метод резекції шлунка, операцію при пупковій грижі, пересадження слизової оболонки.
З 1911 р. професором кафедри очних хвороб в Одесі працював В.П. Філатов, який розробив методику шкірної пластики круглим стеблом.
О.П. Кримов займався оперативним лікуванням гриж, написав книжку "Учення про грижі".
М.М. Дітеріхс вивчав захворювання суглобів, переломи кінцівок. Він винайшов і застосував для транспортної іммобілізації при переломі стегна дерев'яну шину. Запропонував використовувати геліотерапію для лікування кісткового туберкульозу, написав праці з військово-польової хірургії.
У 1907 р. в Україні був створений Харківський ортопедо-трав- матологічний інститут, який очолив М.І. Сітенко. Він уперше застосував метод скелетного витягнення, був ініціатором створення журналу "Ортопедія і травматологія".
Значний внесок у вітчизняну хірургію зробив О.О. Шалімов, який багато років очолював Київський науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної хірургії. Він є автором 11 монографій і 300 наукових праць. Цей видатний хірург широкого профілю виконав понад 20 000 операцій, запропонував оригінальні методики резекції стравоходу і кардії, пластики стравоходу і жовчних шляхів, панкреатодуоденальної резекції тощо. М.М. Амосов — відомий український хірург, академік АН України, заслужений діяч науки України. У 1957 р. він організував відділення серцевої хірургії, а з 1960 р. почав виконувати операції зі штучним кровообігом. Він є автором більше як 250 наукових праць, у тому числі 10 монографій. Основні напрямки його науково-практичної діяльності — торакальна хірургія і біо- кібернетика. У 1983 р. було створено Київський НДІ серцевої хірургії.
Операції на серці проводяться також у клініках експериментальної хірургії Львівського і Запорізького медичних університетів та ін.
У 1920 р. був організований Київський НДІ онкології, у 1950 р.— Київський НДІ нейрохірургії.
Місце хірургії в сучасній медицині визначається тим, що при багатьох захворюваннях операція є єдиним надійним лікувальним заходом. Хірургічного лікування потребують:
Усі види відкритих і закритих ушкоджень опорно-рухового апарату, судин, внутрішніх органів, ЦНС..
Гнійно-запальні захворювання м'яких тканин, внутрішніх органів, ЦНС.
Природжені вади розвитку практично всіх органів і тканин.
Деякі набуті захворювання.
Доброякісні і злоякісні пухлини.
Паразитарні захворювання (ехінококоз, опісторхоз та ін.).
Особливістю організації хірургічної допомоги в Україні є її
максимальне наближення до населення.
Перша долікарська допомога надається на ФАПах і здоров- пунктах підприємств. У деяких віддалених від районних центрів
дільничних лікарнях надається хірургічна допомога при травмах і гострій хірургічній патології. У хірургічних відділеннях районних лікарень надається кваліфікована хірургічна допомога хворим, які її потребують.
У міській поліклініці є хірургічне відділення, де хірурги ведуть амбулаторний прийом, виконують перев'язки і невеликі операції.
У міських лікарнях є загальнохірургічні відділення, де виконують планові та екстрені операції, відділення гнійно-септичної хірургії, а також проктологічне, урологічне і травматологічне відділення.
В обласних лікарнях крім загальнохірургічного функціонують травматологічне, торакальне і нейрохірургічне відділення, тобто населенню надаються всі види спеціалізованої медичної допомоги.
Хірургічна допомога надається також у клініках науково-дослідних інститутів, на кафедрах вищих навчальних медичних закладів III —IV рівня акредитації, республіканських центрах хірургії.
Для надання екстреної хірургічної допомоги в усіх містах і великих населених пунктах організовано пункти невідкладної допомоги (травматологічні, стоматологічні та ін.).
Хірургічна діяльність фельдшера різноманітна. Фельдшер самостійно працює на фельдшерсько-акушерських пунктах, здо- ровпунктах підприємств, на станціях швидкої медичної допомоги. У деяких ситуаціях фельдшер може замінити лікаря в амбулаторії, завідувати сільською лікарською дільницею. Ці функції може виконувати і медсестра-бакалавр.
Не менше ніж 1/3 робочого часу фельдшер присвячує хірургічній діяльності. Остання включає діагностику хірургічних захворювань, швидке надання першої медичної допомоги, організацію транспортування хворого в лікувальний заклад.
Фельдшер має право самостійно виконувати малі операції: розтин поверхневих абсцесів, видалення сторонніх тіл з м'яких тканин, перев'язку ушкодженої судини, накладання шкірних швів на рану. Він також може робити пункцію вени, уводити лікарські засоби, визначати групу крові, вправляти нескладні вивихи, накладати гіпсові пов'язки, лейкопластирне витягнення при переломах, проводити місцеву анестезію, тампонаду при носові
і матковій кровотечах, катетеризацію сечового міхура м'яким катетером та ін.
Фельдшер може асистувати лікарю під час операцій, робити рентгенівські знімки, переливати кров, проводити інгаляційний і внутрішньовенний наркоз.
Юридичні аспекти хірургічної діяльності визначені законодавчими актами. Верховна Рада України 19.11.1992 р. прийняла "Основи законодавства України про охорону здоров'я". У цьому документі конкретизовано юридичні аспекти медичного, зокрема хірургічного, втручання. Медичне втручання проводять лише в тих випадках, коли воно не може заподіяти шкоди здоров'ю пацієнта. Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, виконують у разі крайньої необхідності, коли ліквідація загрози здоров'ю пацієнта за допомогою інших методів неможлива.
Хірургічне втручання проводять, коли отримано добровільну згоду на виконання операції дієздатного хворого. Пацієнтам віком до 15 років або тим, які визнані судом недієздатними, медичне втручання виконують тільки в тому разі, якщо на це дали згоду батьки або інші законні представники хворого. Це стосується і тих хворих, фізичний стан яких не дозволяє повідомити про своє рішення щодо проведення операції.
Якщо пацієнт відмовляється від операції, лікар повинен пояснити йому всі наслідки такого рішення.
За наявності реальної загрози життю згода пацієнта або його законних представників на оперативне втручання не потрібна.
Розділ 2
Загальна хірургія
Профілактика хірургічної інфекції
План
1.Актуальність проблеми профілактики хірургічної інфекції. Поняття про внутрішньолікарняну інфекцію, її профілактика.
2.Поняття про асептику. Профілактика повітряно-краплинної, контактної та імплантаційної інфекції. Поняття про дезінфекцію. Передстерилізаційна обробка медичних інструментів.
3.Поняття про антисептику. Види антисептики.
Профілактика і лікування гнійно-запальних процесів є надзвичайно актуальною проблемою.
Розвиток інфекційного процесу залежить від виду збудника інфекції, його патогенності і вірулентності, вхідних воріт і стану макроорганізму.
Основні збудники гнійної інфекції — стрептококи, стафілококи, синьогнійна паличка, анаеробні бактерії тощо.
Джерелом гнійної інфекції можуть бути хворі люди чи тварини, а також носії інфекції.
Збудник хірургічної інфекції може проникнути в рану із зовнішнього середовища або з вогнища інфекції в організмі.
Хірургічна інфекція, збудник якої проникає в рану з хронічних вогнищ інфекції, котрі містяться в організмі людини, називається ендогенною. Ця інфекція поширюється в організмі лімфо- і гематогенним шляхами, іноді — нейрогенним (нейро- блація).
Інфекція, яка проникає в рану із зовнішнього середовища, називається екзогенною.
У рану збудник екзогенної хірургічної інфекції може проникати трьома основними шляхами: повітряно-краплинним (аерогенним), контактним та імплантаційним (В.І. Стручков, C.B. Петров). При аерогенному шляху факторами передачі інфекції є повітря, слина, слиз; при контактному — предмети, які контактують з раною (медичний інструментарій, хірургічна білизна, перев'язувальний матеріал, руки хірурга тощо); при імплантацій- ному — предмети, які залишаються в рані (шовний матеріал, дренажі, тампони, ендопротези тощо).
Післяопераційні ускладнення часто спричинює внутрішньо- лікарняна інфекція.
За визначенням Європейського регіонального бюро ВООЗ, внутрішньолікарняна інфекція — це будь-яке клінічно розпізнане інфекційне захворювання, що розвивається у хворого під час його перебування в лікарні, або ж інфекційне захворювання в медичних працівників, що виникає внаслідок їх роботи в даному закладі.
Внутрішньолікарняні інфекції в хірургічних відділеннях у ряді випадків призводять до смерті пацієнта, а в разі відносно сприятливого перебігу хвороби — збільшують термін лікування.
Для профілактики хірургічної інфекції в хірургічних відділеннях проводять санітарно-гігієнічні заходи. Вони включають ретельне прибирання і дезінфекцію приміщень, меблів та медичного інструментарію, суворе дотримання правил гігієни персоналом та хворими, носіння спецодягу медичними працівниками тощо. Розклад роботи хірургічних відділень побудований так, щоб запобігти занесенню інфекції під час відвідування хворих родичами.
В операційній, перев'язочній, відділенні реанімації та інтенсивної терапії, приміщенні для ендоскопії слід забезпечити суворий режим стерильності, щоб виключити можливість потрапляння в них патогенних мікроорганізмів.
Асептика — комплекс заходів, спрямованих на запобігання проникненню мікроорганізмів у рану.
Профілактика хірургічної інфекції може бути успішною тільки тоді, коли боротьба з нею ведеться на всіх етапах епідемічного процесу. МОЗ СРСР був виданий наказ № 720 від 31.07.1978 p., в якому передбачені такі заходи профілактики:
1)своєчасне виявлення та ізоляція хворих із гнійною інфекцією;
2)виявлення і санація носіїв патогенних мікроорганізмів;
3)застосування високоефективних засобів для обробки рук і операційного поля;
4)організація централізованої стерилізаційної служби;
5)дезінфекція всіх предметів, які можуть бути факторами передачі внутрішньолікарняної інфекції (одяг, взуття, постіль, посуд тощо).
12.16.1989 р. МОЗ СРСР видав наказ № 408 "Про заходи щодо зниження захворюваності на вірусний гепатит у країні". Згідно з цим наказом, головні державні санітарні лікарі зобов'язані суворо контролювати дотримання в лікувально-профілактичних закладах протиепідемічного режиму, режимів дезінфекції, передстерилізаційного очищення і стерилізації медичних інструментів. Ці накази і нині є дійсними.
25.05.2000 р. МОЗ України видав наказ № 120 "Про вдосконалення організації допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію (СНІД)" та "Інструкцію по профілактиці внутрішньолікарняного і професійного зараження ВІЛ-інфекцією".
Залежно від шляхів передачі інфекції в хірургії розрізняють повітряно-краплинну, контактну та імплантаційну інфекцію (В.І. Стручков, 1988; Д.Ф. Скрипниченко, 1992; C.B. Петров, 1999).
Повітряно-краплинна інфекція розвивається в разі проникнення в рану мікроорганізмів, які містяться в повітрі (в аерозольному стані чи в крапельках рідини).
Профілактика повітряно-краплинної інфекції — це насамперед боротьба з пилом. Слід регулярно й ретельно прибирати приміщення, провітрювати і дезінфікувати операційні, використовувати кондиціонери з бактеріальними фільтрами, стерилізувати повітря бактерицидними лампами.
Щоб запобігти потраплянню в повітря мікроорганізмів із краплинами слизу і слини, проводять такі заходи:
1) в операційну не допускаються хворі і співробітники з підвищеною температурою тіла і катаральними явищами, а також носії інфекції;
2) кожного співробітника, якого беруть на роботу в хірургічне відділення, слід обстежити на носійство патогенних мікроорганіз-
мів (досліджують мазки з носової частини глотки); його повинен оглянути стоматолог і отоларинголог;
3) в операційному блоці персонал повинен працювати в масках, які закривають рот і ніс.
Контактна інфекція передається предметами, які контактують з раною під час операції (медичні інструменти, перев'язувальний матеріал, гумові рукавички та ін.).
Імплантаційна інфекція заноситься в рану через предмети, що залишаються в рані (шви, дренажі, тампони, ендопро- тези тощо).
Профілактику контактної та імплантаційної інфекції проводять фізичними (тепловими, променевими, ультразвуковими) та хімічними (розчинами та парою) методами стерилізації.
До теплових методів стерилізації відносять пастеризацію, кип'ятіння, стерилізацію парою і сухим жаром, прожарювання і обпалювання.
Пастеризація — нагрівання рідин до температури 70 °С протягом ЗО хв або 80 °С протягом 5 — 10 хв.
Кип'ятіння — метод стерилізації інструментів, гумових рукавичок, дренажів, скляних предметів. Знищення вегетативних форм мікроорганізмів досягається кип'ятінням у стерилізаторах протягом 15 хв, у разі забруднення гноєтворними мікроорганізмами — протягом 45 хв, анаеробними — протягом 2 год.
Парою під тиском стерилізують білизну, перев'язувальний матеріал, інструментарій: під тиском 1,1 атм (120 °С) — протягом 45 хв, 2 атм (близько 134 °С) — протягом 20 хв. Матеріал перед стерилізацією кладуть у спеціальні металеві барабани (бікси), що мають дрібні отвори, через які гаряча пара проникає всередину. До ручки барабана прикріпляють етикетку (із зазначенням матеріалу і терміну стерилізації).
Сухоповітряну стерилізацію проводять у спеціальних повітряних стерилізаторах (СС-200, СС-1, ШСС-80, АЛВ-IV та ін.). Повітря в них нагрівається до 140 — 200 °С. За температури 200 °С інструменти стерилізують протягом 40 хв, 180 °С — протягом 60 хв, 160 °С — протягом 150 хв.
Холодну стерилізацію антисептичними розчинами застосовують для стерилізації ріжучих і колючих медичних інструментів, гумових виробів. їх можна занурювати в 96 % етиловий спирт (на 2 год), 6 % розчин перекису водню (на 6 год або на
3 год за температури 50 °С), 4,8 % розчин первомуру (препарату С-4, на 15 хв), 1 % розчин дезоксону-1 (на 45 хв), 1 — 2 % розчин бета-пропіонлактону (на 1 год), 2 — 3 % розчин лізолу, підігрітого до 40 °С (на 1 — 2 год), водний розчин мертіолату (1:2500, на ЗО хв), розчин діоциду (1:100) чи 10 % розчин карзоліну іД (на 60 хв), карзолекс-базик та ін.
Стерилізація газом застосовується для знезаражування оптичних систем ендоскопічних предметів, деталей апаратів штучного кровообігу, виробів із пластмаси, кетгуту. Газ добре проникає через поліетиленову упаковку, заміщуючи там повітря. Стерилізацію проводять сумішшю оксиду етилену з метилу бромідом у співвідношенні 1:2,5 протягом 6 год за температури 50—60 °С і вологості 80—100 % у пакетах з паперу або пергаменту. Застосовують газові стерилізатори ГГД-250 та інші.
За відсутності газових стерилізаторів можна проводити стерилізацію парами 40 % розчину формальдегіду в етиловому спирті в параформаліновому стерилізаторі або в герметичній посудині з притертим корком за температури 80 °С протягом 3 год.
Стерилізація гамма-випромінюванням. Гамма-променями стерилізують різні біологічні препарати і тканини, які застосовуються в сучасній хірургії. Опромінення не змінює властивостей предметів, які стерилізуються. їх можна стерилізувати в герметичних поліетиленових або паперових пакетах, через які гамма- промені вільно проникають.
Контроль за стерильністю матеріалу здійснюють постійно. Для термічного контролю використовують порошкоподібні речовини, що плавляться за певної температури (сірка — 111 —120 °С, антипірин — 113 °С, резорцин — 110 — 119 °С, бензойна кислота — 121 °С, сечовина — 132 °С, фенацетин — 134 — 135 °С), їх поміщають у пробірки (по 0,5—1 мл), закривають ватними тампонами і кладуть у бікси. Перетворення порошку на компактну масу свідчить про надійність стерилізації.
Рідше вдаються до хімічного методу (методу Микулича). На білих папірцях пишуть слово "стерильно", після чого їх обробляють розчином крохмалю, а після підсушування — розчином Люголя. Папірці синіють унаслідок зв'язування крохмалю з йодом. їх закладають у бікси. Після стерилізації внаслідок випаровування йоду на папірцях стає помітним слово "стерильно".
Найточнішим методом контролю стерильності є бактеріологічне дослідження. Для цього роблять посів з перев'язувального матеріалу і білизни або застосовують біологічні тести. З цією ж метою використовують пробірку зі спорами відомої непатогенної культури (сінної палички) мікроорганізмів, які гинуть за певної температури. Пробірки кладуть у глибину біксів. Після закінчення стерилізації їх виймають і направляють у лабораторію. Відсутність росту мікробів свідчить про стерильність матеріалу і надійність роботи автоклаву. Посіви з перев'язувального матеріалу і білизни слід робити 1 раз на 10 днів.
Для профілактики імплантаційної інфекції слід стерилізувати матеріал для швів, дренажів, штифти, ендопротези, алло- та гетеротрансплантати та ін.
Дезінфекція — це комплекс заходів, що спрямовані на знищення збудників інфекційних хвороб у приміщеннях, на посуді, білизні, одязі, медичних інструментах, перев'язувальному матеріалі і шприцах, у виділеннях хворих.
Відповідно до ДГСТу 42-21-2-85 (галузевий стандарт) дезінфекцію медичного інструментарію проводять шляхом кип'ятіння в 2 % розчині натрію гідрокарбонату протягом 15 хв, замочування в 1 % розчині хлораміну протягом ЗО хв або в 3 % розчині перекису водню разом з 0,5 % розчином мийного засобу протягом 80 хв.
Для знищення збудників туберкульозу інструменти замочують у 5 % розчині хлораміну протягом 4 год або в 6 % розчині перекису водню протягом 3 год, інфекційного гепатиту — у 3 % розчині хлораміну або 6 % розчині перекису водню протягом 1 год, газової гангрени і правця — у 6 % розчині перекису водню протягом 90 хв.
Нині в Україні використовують такі дезінфектанти: карзо- лін іД (Німеччина), гембар (Україна), бацилоцид расант (Німеччина), карзолекс базик (Німеччина), карзолекс АФ (Німеччина), дезоформ (Німеччина), деконекс ФФ (Швейцарія), дескотон форте (Німеччина), дисмозон пур (Німеччина), бацилол плюс (Німеччина), клорсепт (Ірландія), лізоформін 3000 (Німеччина), лізоформін спеціальний (Німеччина—Швейцарія), мікробак форте (Німеччина), сокрена (Німеччина), сайдекс (США), хеліпур плюс (Швейцарія), хлоран (Україна), хлорантоїн (Україна), де- зефект (Україна), бодефен (Німеччина), саніфект-128 (США),
одо-бан (США), дескозал (Німеччина), гексакварт С (Швейцарія), мельсепт СФ (Швейцарія).
Після дезінфекції кожний виріб ополіскують під проточною водою протягом ЗО с.
Перед стерилізацією необхідно провести передстерилізаційну обробку інструментарію.
Згідно з ДГСТом 42-21-2-85, передстерилізаційну обробку хірургічного інструментарію проводять так.
1.етап — замочування в мийному розчині:
а) при застосуванні мийного розчину "Біолот" інструменти замочують за температури 40 °С протягом 15 хв;
б) при застосуванні перекису водню з мийним засобом ("Прогрес", "Марічка", "Астра", "Лотос") інструменти замочують за температури 50 °С протягом 15 хв;
в) при застосуванні перекису водню з мийним засобом ("Лотос", "Лотос-автомат") та інгібітором корозії (натрію олеат) інструменти замочують за температури 50 °С протягом 15 хв.
2.етап — миття кожного виробу в мийному розчині за допомогою йоржа або ватно-марлевого тампона протягом ЗО с.
3.етап — ополіскування проточною водою (якщо застосовували мийний засіб "Біолот" — 3 хв, "Прогрес" — протягом 5 хв, "Астру" і "Лотос" — протягом 10 хв).
4.етап — ополіскування дистильованою водою (кожен інструмент) протягом ЗО с.
5.етап — сушіння гарячим повітрям у сушильній шафі за температури 85 °С до повного зникнення вологи.
Для передстерилізаційного очищення термостабільних і термолабільних медичних інструментів, у тому числі гнучких ендоскопів, використовують сучасні ефективні дезінфектанти: боде- фен (швидко видаляє кров, білок, секрети і жири), біомий, бла- нізол.
Після передстерилізаційної обробки необхідно перевірити його ефективність. З цією метою проводять такі проби:
Бензидинова проба. Готують реактив № 1 (змішують у рівних кількостях 0,5-1 % розчин солянокислого бензидину і 3 % розчин перекису водню), реактив № 2 (у пробірку вливають 5 мл 5 % розчину оцтової кислоти, додають 0,025 г сірчанокислого бензидину, обережно перемішують, щоб бензидин повністю розчинився, додають 5 мл 3 % перекису водню). На контрольний
інструмент за допомогою піпетки треба налити 2 — 3 краплі реактиву № 1 або № 2. Зміна забарвлення реактиву на синьо-зелене свідчить про недостатню передстерилізаційну обробку інструмента (є білкові залишки — кров, гній та ін.).
Ортотолуїдинова проба. Готують реактив № 1 (5 — 10 мл
4 % розчину ортотолуїдину у 96 % етиловому спирті змішують у рівній кількості з 50 % розчином оцтової кислоти і додають
5 — 10 мл дистильованої води), реактив № 2 (у пробірку вливають 5 мл 50 % розчину оцтової кислоти, додають 0,025 г ортотолуїдину, обережно перемішують до повного його розчинення і додають 5 мл 3 % розчину перекису водню) або реактив № З (змішують у рівній кількості 1 % водний розчин ортотолуїдину і 3 % розчин перекису водню). На контрольний інструмент за допомогою піпетки слід нанести 2 — 3 краплі реактиву № 2 або № 3. Якщо на інструмент наносять 2 — 3 краплі реактиву № 1, необхідно на це місце нанести ще 2 — 3 краплі 20 % розчину перекису водню. Якщо забарвлення реактиву змінюється на синьо- зелене, пробу вважають позитивною. Це свідчить про недостатню передстерилізаційну обробку інструмента (є білкові залишки — гній, кров та ін.).
Азопірамова проба. Азопірам наносять на інструментарій, зміна кольору реактиву свідчить про його недостатню передстерилізаційну обробку (є залишки крові).
Фенолфталеїнова проба. На контрольний інструмент за допомогою піпетки наносять 1—2 краплі 1 % спиртового розчину фенолфталеїну. Якщо колір реактиву змінюється на рожевий, пробу вважають позитивною, що свідчить про недостатню передстерилізаційну обробку інструмента (є залишки мийного засобу).
Обробка рук — важливий метод профілактики контактної інфекції. В основу різних способів миття рук покладено 3 основ- ні процеси:
1. Механічне очищення рук стерильними щітками і милом.
2. Дезінфекція — знищення бактерій, які залишилися, антисептичними речовинами.
3. Дублення шкіри 70 % або 90 % етиловим спиртом, який звужує пори шкіри і ніби замуровує в них бактерії на час операції.
Велике значення має послідовність миття рук: спочатку за допомогою щітки і мила миють долонну, а потім тильну поверхню
кожного пальця, міжпальцьові проміжки і нігтьові ложа лівої кисті. Так само миють пальці правої руки. Після цього миють зап'ясток з тильної і долонної поверхонь лівої, а потім правої руки, і, нарешті, передпліччя. Ще раз протирають щіткою нігтьові ложа. Мильну піну постійно змивають проточною водою, струмінь якої повинен бути спрямованим від пальців до ліктя.
Метод Фюрбрінгера — руки миють щіткою в гарячій воді з милом протягом 10 хв. Після витирання стерильними серветками або рушником руки обробляють 70 % етиловим спиртом протягом 3 хв, потім 0,5 % розчином ртуті дихлориду протягом 3 хв; кінчики пальців змазують спиртовим розчином йоду.
Метод Альфельда — руки миють у проточній водопровідній або перевареній воді з бака щітками, кожною протягом 5 хв. Під час миття руки слід тримати так, щоб вода стікала з кисті на передпліччя. Руки витирають стерильним рушником або серветкою й обробляють протягом 5 хв 96 % етиловим спиртом. Нігтьові ложа змазують спиртовим розчином йоду.
Метод Спасокукоцького—Кочергіна — руки обробляють 0,5 % розчином аміаку протягом б хв. Розчин наливають у два стерильних, заздалегідь обпалених тази. У кожному з них руки ретельно обробляють серветками протягом 3 хв, потім витирають стерильними серветками і ретельно обробляють протягом 5 хв 70 % або 90 % етиловим спиртом. Спирт має бактерицидну і дубильну дію. 70 % етиловий спирт глибше проникає в пори шкіри. 96 % етиловий спирт має більш виражені дубильні властивості, але при цьому він виявляє більш поверхневу бактерицидну дію.
Обробка рук розчином хлоргексидину біглюконату. Хлоргек- сидин випускають у скляних пляшках по 500 мл у вигляді 20 % водного розчину. Для обробки рук використовують 0,5 % спиртовий розчин препарату. Розчин препарату треба розвести в 70 % етиловому спирті в співвідношенні 1:40. Метод обробки рук такий. Спочатку миють руки милом, витирають стерильними серветками, потім обробляють ватним тампоном, змоченим 0,5 % розчином хлоргексидину біглюконату протягом 2 — 3 хв. Використовують також новокленс (новосол) — 4 % спиртовий розчин хлоргексидину глюконату.
Обробка рук розчином дегміну. Після миття рук протягом З хв і ретельного обполіскування руки витирають стерильними
серветками і протирають двома тампонами, змоченими 1 % розчином дегміну (по 3 хв кожним). Обробку рук розчином дегмі- цину в розведенні 1:30 проводять так само.
Обробка рук препаратом С-4 (первомур). Препарат С-4 готують, змішуючи в скляному посуді перекис водню і мурашину кислоту (на 1 л розчину — 17,1 мл ЗО —33 % розчину перекису водню, 6,9 мл 100 % і 8,1 мл 85 % мурашиної кислоти). Посуд ставлять у холодну воду на 1 — 1,5 год, щільно закривають скляною пробкою і періодично струшують. Користуються 2,4 % розчином препарату С-4.
Спочатку руки миють водою з милом (без щіток) протягом 1 хв, потім змивають водою мило, витирають стерильними серветками або рушником і обробляють протягом 1 хв препаратом С-4, який наливають в емальований таз. Знову витирають руки насухо стерильними серветками і надягають рукавички.
Обробка рук ритосептом. Руки миють протягом 2 хв стерильними щітками з милом у теплій проточній воді, витирають насухо стерильними серветками, після цього двічі по 2 хв обробляють стерильною серветкою, змоченою розчином ритосепту.
Обробка рук розчином діоциду. Діоцид — білий порошок, розчинний у воді, складається з двох препаратів — етанолмер- курхлориду і цитилпіридиній-хлориду. Під час тривалого зберігання діоцид стає бурим, з'являється неприємний запах. Тому його складові частини випускають окремо у вигляді таблеток № 1 діаметром 15 мм (цитилпіридиній-хлорид) і таблеток № 2 діаметром 12 мм (етанолмеркурхлорид). Розчин для миття рук (1:5000) готують із двох таблеток № 1 і однієї № 2 (на 5 л води). Руки обробляють цим розчином у стерильних тазах серветками протягом 3 хв, а потім ще 2 хв — 96 % етиловим спиртом.
Якщо потрібно провести обробку рук без води, застосовують такі способи: спосіб Бруна — обробка рук 96 % етиловим спиртом протягом 10 хв або спосіб Заблудовського — обробка рук 5 % спирт-таніном протягом 2 — 5 хв, у крайньому разі — ретельне протирання рук протягом 2 — 3 хв 1—2 % спиртовим розчином йоду. Після обробки рук хірург надягає маску, стерильний халат і гумові рукавички.
Обробка рук церигелем. Церигель — в'язка рідина, що має бактерицидну дію. На повітрі швидко засихає. Під час обробки рук церигелем на них утворюється плівка (стерильні "рукавиці").
У сухі долоні наливають 5 мл церигелю і протягом 8 —10 хв енергійно розтирають його з таким розрахунком, щоб розчин покрив поверхню пальців, кисть і променево-зап'ястковий суглоб. Руки сушать протягом 2 —3 хв у такому положенні, щоб пальці не торкались один одного. Плівка легко змивається з рук тампоном, змоченим спиртом.
Обробка рук новосептом. Руки миють 3 % водним розчином протягом 2 — 3 хв.
Для миття рук сконструйовані спеціальні ультразвукові ванни. Обробка здійснюється зануренням рук на 1 хв у розчин антисептика, через який пропускають ультразвукові хвилі, які забезпечують "ефект миття".
Для обробки рук і шкіри застосовують такі сучасні дезінфектанти:
стериліум — виявляє бактерицидну і фунгіцидну дію, інакти- вує ВІЛ, віруси гепатиту В і герпесу. Має пролонговану дію (до З год) і не спричинює професійних дерматозів;
стериліум віругард — застосовується в інфекційних відділеннях;
бактолін-базик — емульсія з антисептичними домішками, ефективний засіб для обробки рук, активний щодо широкого спектра мікроорганізмів (зокрема, діє на холерний вібріон), не містить мила і лугів, гіпоалергійний.
Для обробки шкіри рук застосовують такі антисептики: АХД-2000, хоспісент, хоспідермін, бетадин, браунозол.
Для догляду за шкірою рук хірурги використовують бакта- лон (рідка емульсія з антисептичними і природними домішками для профілактики мікротравматичних ушкоджень шкіри рук хірургів і медичного персоналу) і бакталон-антитранспірант (препарат для нормалізації водно-сольового балансу).
Жоден метод знезаражування рук не забезпечує абсолютної асептики. Повну стерильність рук хірурга забезпечують тільки гумові рукавички. Гумові рукавички були запропоновані російським хірургом Цеге-Ментейфелем (1884), нитяні — Мику- личем (1897), а тонкі гумові — Фрідріхом (1898). Нині застосовують рукавички з вінілу, натурального каучуку (латексу) і нітрилу.
Стерилізацію рукавичок проводять:
а) в автоклаві (1,1 атм, 120 °С, 20 хв);
б) кип'ятінням у воді без натрію гідрокарбонату протягом 15 хв;
в) зануренням на 15 хв у 2 % розчин хлораміну або на 30 — 60 хв у розчин сулеми 1:1000;
г) гамма-променями.
Для проведення операції в асептичних умовах необхідно провести підготовку операційного поля.
Напередодні операції хворий повинен прийняти загальну гігієнічну ванну (за відсутності протипоказань — шоку, кровотечі та ін.), замінити білизну; якщо ушкоджена частина тіла дуже забруднена, шкіру протирають ефіром чи нашатирним спиртом. Перед операцією ділянку навколо рани або операційне поле бриють сухим методом, після чого шкіру протирають етиловим спиртом.
Операційне поле (за методом Гроссіха — Філончикова) раніше 4 рази обробляли 10 % спиртовим розчином йоду:
1. до накладання операційної білизни (двічі);
2. після накладання операційної білизни;
3. до накладання швів на рану;
4. після накладання швів на рану.
Нині застосування 10 % спиртового розчину йоду заборонено. Замість цього розчину були запропоновані інші препарати: 5 % спиртового розчину таніну, пікринова кислота, церигель, гі- бітан, 1 % розчин брильянтового зеленого, 1 % розчин йодонату, 4 % розчин йодопірону, 2,4 % розчин первомуру.
Для обробки операційного поля в наш час застосовують такі сучасні препарати, як кутасепт Г, кутасепт Ф, йодобак, бетадин, браунозал. Вони виявляють бактерицидну, фунгіцидну і вірулі- цидну (ліпофільні віруси, ВІЛ, вірус гепатиту В) дію, діють на мікобактерії туберкульозу.
Антисептика — комплекс заходів, спрямованих на знищення мікроорганізмів у рані, патологічному вогнищі чи організмі в цілому.
Розрізняють фізичну, механічну, хімічну та біологічну антисептику.
Фізична антисептика ґрунтується на застосуванні фізичних методів. При цьому в рані створюються несприятливі умови для розвитку бактерій, зменшується всмоктування токсинів і продуктів розпаду тканин. Це досягається застосуванням гігроскопічної
марлі, тампонів з марлі, змочених 10 % розчином натрію хлориду (що посилює гігроскопічні властивості марлі), гумових чи поліхлорвінілових дренажів, висушуванням рани в абактеріаль- ному середовищі. Застосовують також ультрафіолетові промені, лазер, ультразвук, діадинамічні токи (токи Бернара), електрофорез та ін.
Механічна антисептика здійснюється шляхом первинної хірургічної обробки ран. З рани видаляють змертвілі тканини, які є живильним середовищем для мікроорганізмів, потім виконують туалет рани, промивають її антисептиками і накладають шви.
Основні групи хімічних антисептиків
До антисептичних речовин, що застосовуються в хірургії, належать галоїди, феноли, похідні бензойної кислоти, альдегіди, спирти, окисники, барвники, нафтиридини і хіноліни, 8-оксихі- ноліни, фторхінолони, сульфаніламідні препарати тощо.
Механізм дії антисептичних речовин залежить від їх хімічної структури.
Галоїд и
Хлорамін Б. 1—3 % розчин застосовують для дезінфекції предметів догляду за хворими, рук, неметалевих інструментів, катетерів, дренажних трубок, рукавичок.
Йод. 5 —10 % спиртовий розчин йоду — сильний антисептичний засіб, який має бактерицидну, бактеріостатичну, припікальну і дубильну дію.
. Йодонат. 1 % розчин застосовують для обробки операційного поля.
Иодопірон. 0,1 % розчин застосовують для обробки рук хірурга, 1 % — для обробки операційного поля, 0,5 — 1 % — для лікування гнійних ран.
Розчин Люголя — розчин йоду у водному розчині калію йодиду (йоду — 1 частина, калію йодиду — 2 частини, води — 17 частин). Застосовують для стерилізації кетгуту, змазування слизової оболонки глотки і гортані з метою санації бактеріоносіїв. Призначають усередину по 10 — 15 крапель 2 рази на день для передопераційної підготовки хворих на тиреотоксичний зоб.
Йодобак ("БОДЕ", Німеччина). Препарат застосовують для обробки слизових оболонок, шкіри, ран, виразок, пролежнів, операційного поля. Має бактерицидну, спороцидну і віруліцид- ну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.
Хлоран, хлорантоїн (Україна). Це порошок чи таблетки, з яких готують робочі розчини для дезінфекції.
Йоддицерин. Застосовують для лікування гнійної інфекції.
Окисники
Розчин перекису водню. З % водний розчин перекису водню застосовують для туалету ран, 6 % — для дезінфекції медичного інструментарію.
Калію перманганат. Це сильний окисник. Застосовують водні розчини для полоскання ротової порожнини, промивання шлунка, обробки гнійних ран (0,1 —0,5 %) і лікування опіків (2 —5 %).
Солі важких металів
Ртуті дихлорид (сулема). Розчин сулеми (1:1000 — 1:2000) виявляє сильну бактерицидну дію. Застосовують для стерилізації шовку, дезінфекції шкіри, білизни, одягу, рукавичок, металевих катетерів, предметів догляду за хворими.
Ртуті оксиціанід. У розведенні 1:1000—1:5000 застосовують для промивання сечового міхура і дезінфекції оптичних інструментів, цистоскопів, ректоскопів, лапароскопів.
Діоцид. Розчин діоциду (1:5000) застосовують для обробки рук. Розчин 1:1000 застосовують для холодної стерилізації інструментів, приладів, шовного матеріалу (кетгут).
Срібла нітрат. 0,1—0,2 % розчин застосовують для промивання ран і гнійних порожнин, 1 —2 % — для лікування виразок
тріщин, 5— 10 % — для припікання надлишкових грануляцій.
Протаргол. 1—5 % розчин застосовують в урологічній практиці для змазування слизових оболонок. Коларгол (колоїдне срібло). 0,2—1 % розчин використовують для лікування ран,
2% розчин при сепсисі вводять внутрішньовенно.
Неорганічні кислоти і луги
Кислота борна. 2 —3 % водний розчин застосовують для промивання порожнин, нориць, гнійних ран, інфікованих синьо- гнійною паличкою.
Розчин нашатирного спирту. 0,5 % розчин має протимікробну і спороцидну дію. Застосовують для обробки рук хірурга за методом Спасокукоцького —Кочергіна.
Розчин гідрокарбонату натрію. 2 % розчин підвищує температуру кипіння до 104—106 °С, застосовують для стерилізації медичного інструментарію, а в суміші з 1 % розчином нашатирного
спирту і 3 % розчином перекису водню — для знезаражування дренажних трубок і катетерів.
Спирти
"Етиловий спирт застосовують для дезінфекції (70 % розчин) і дублення (96 % розчин) рук хірурга, зберігання стерильного шовку, дезінфекції ріжучого інструментарію.
Альдегіди
Розчин формальдегіду або формалін (водний розчин, містить 36,5—37,8 % формальдегіду). Має сильну бактерицидну дію. Застосовується для дезінфекції гумових рукавичок, дренажів, медичних інструментів.
Жзоформ. Складається із 40 частин формаліну, 40 частин калійного мила, 20 частин етилового спирту. Виявляє дезінфекційну і дезодораційну дію. 1—3 % розчин застосовують для дезінфекції рук, медичних інструментів, перев'язочних і операційних.
Карзолекс-базик ("БОДЕ", Німеччина). Це засіб для дезінфекції термолабільних і термостабільних медичних інструментів.
Карзолін іД — концентрат для дезінфекції термостабільних і термолабільних медичних інструментів. Виявляє бактерицидну, спороцидну і віруліцидну (ВІЛ, вірус гепатиту В, поліовіру- си) дію.
Феноли
Фенол, або карболова кислота. 2 —3 % розчин застосовують для дезінфекції дренажів, катетерів, рукавичок, медичних інструментів.
Лізол. З —10 % розчин застосовують для дезінфекції білизни, миття операційних і перев'язочних, 1—3 % — для дезодорації ран.
Дьоготь березовий. Виявляє дезінфекційну дію, входить до складу мазі Вишневського, яку застосовують для лікування ран.
Кислота пікринова. 5 % розчин використовують для дезінфекції шкіри.
Іхтіол. Застосовують у вигляді 5 —20 % мазі, свічок. Має протизапальну дію.
Потрійний розчин (розчин Крупеніна). Містить карболову кислоту (3 г), вуглекислий натрій (15 г), формалін (20 г), дистильовану воду (100 г). Використовують для стерилізації ріжучих інструментів, виробів із пластмаси, поліетиленових трубок.
Органічні кислоти
Кислота саліцилова. 1—2 % спиртовий розчин, 2 — 5 % присипки і 1 — 10 % мазі застосовують як антисептичний засіб.
Первомур (препарат С-4). 2,4 % розчин застосовують для обробки рук і операційного поля, 4,8 % — для стерилізації рукавичок, інструментів і шовного матеріалу.
Барвники
Брильянтовий зелений. 1 — 2 % водний або спиртовий розчин застосовують для стерилізації кетгуту, обробки операційного поля, саден і поверхневих ран.
Етакридину лактат (риванол). 0,05 — 0,1 % водний розчин використовують для лікування піодермії.
Метиленовий синій. 1—3 % спиртовий розчин застосовують для обробки поверхневих ран, для лікування піодермії.
Детергенти
Церигель. Застосовують для обробки рук.
Дегміцид. 1% розчин застосовують для обробки рук і операційного поля.
Хлоргексидин. Випускається у вигляді 20 % водного розчину хлоргексидину біглюконату (плівасент, гібіскраб). Для обробки рук використовують 0,5 % спиртовий розчин.
Рокал. Розчин 1:1000 використовують для обробки рук хірурга, 1 % — для обробки операційного поля, розчин 1:1000 — для стерилізації хірургічного інструментарію, 10 % розчин — для стерилізації гумових рукавичок.
Органічні речовини природного походження
Хлорофіліпт. Використовують для лікування гнійних ран. 1 % спиртовий розчин розводять у співвідношенні 1:5 в 0,25 % розчині новокаїну.
Похідні нітрофурану
Фурацилін (таблетки по 0,1 г для приймання всередину і по 0,02 г для приготування розчинів). Застосовують у вигляді 0,02 % водного або 0,066 % спиртового розчину для лікування гнійних ран і 0,2 % мазі для обробки ран у фазі дегідратації, пролежнів, опіків.
Фуразолідон (трихофурин; таблетки по 0,05 г). Застосовують усередину.
Фурагін (таблетки по 0,05 г). Застосовують усередину.
Фурагін (розчинний порошок у банках по 100 г, капсули гго 0,05 г). 0,1 % розчин уводять внутрішньовенно краплинно.
Фурадонін (фуралдатон; таблетки по 0,05 г). Застосовують усередину.
У клінічній практиці застосовують також нітрофурантоїн, апо- нітрофурантоїн (ніфурантин), ніфуртоїнол (левантин), ніфуро- ксазид.
Сульфаніламідні препарати
Сульфаніламідні препарати є активними протимікробними засобами. Вони виявляють бактеріостатичну дію, але у високих концентраціях іноді можуть діяти бактерицидно.
За терапевтичним ефектом сульфаніламіди поділяють на дві групи:
1)препарати, які застосовують при системних інфекціях і призначають, як правило, усередину;
2)препарати, які застосовують при кишкових інфекціях: суль- гін, сукцинілсульфатіазол, фталазол, саліцилазосульфапіридин та ін.
Залежно від тривалості дії розрізняють:
1)препарати короткої дії: норсульфазол (таблетки по 0,5 г), норсульфазол-натрій (5 % розчин), сульфазин (таблетки по 0,5 г), сульфадимезин (таблетки по 0,5 г), сульфацил-натрій (ЗО % розчин), сульфафуразин (таблетки по 0,5 г), етазол (таблетки по 0,25 і 0,5 г), етазол-натрій (10 % і 20 % розчин);
2)препарати середньотривалої дії: сульфаметоксазол (таблетки по 0,5 г), сульфазимозин (таблетки по 0,5 г), сульфафена- зол (таблетки по 0,5 г);
3)довготривалої дії: сульфадиметоксин (мадрибон; таблетки по 0,2 і 0,5 г), сульфаметоксин (таблетки по 0,5 г), сульфапі- ридазин-натрій (10 % розчин), сульфамонометоксин (таблетки по 0,5 г), сульфален (келфізин; таблетки по 0,2 г), сульфален (18,5 % розчин).
Триметоприм — препарат, який має бактеріостатичну дію.
Нині застосовують кілька комбінованих препаратів, до складу яких входять сульфаніламіди короткої дії і триметоприм: бісептол (сульфаметоксазол і триметоприм), потесептил (сульфадимезин і триметоприм), дитрим для внутрішньовенних ін'єкцій (сульфадіазин, сульфаметоприм та ін.), гросептол, сульфатон (сульфамонометоксин і триметоприм).
Сульфаніламідні препарати застосовують також у вигляді мазі: 10 % стрептоцидова мазь (або 5 % лінімент), 20 % мазь суль- фадіазину срібла (сульфаргін).
Хіноксаліни
Діоксидин. 1 % водний розчин застосовують для промивання гнійних ран, 5 % мазь — для лікування опіків і трофічних виразок. При сепсисі внутрішньовенно краплинно вводять 0,5 % розчин (препарат розводять у 5 % розчині глюкози або ізотонічному розчині натрію хлориду).
Хіноксидин. Застосовують для лікування гнійних запальних процесів.
Похідні нітронідазолу
Метронідазол (таблетки по 0,25 і 0,5 г, свічки по 0,5 г; розчин у флаконах по 100 мл, що містить 500 мг метронідазолу).
Фторхіноли
Оксофлацин (таривід, зиноцин, менефлокс; таблетки по 0,2 г).
Пефлоксацин (абактал, пефлобід; таблетки по 0,5 г; ампули по 5 мл, які містять 0,4 г пефлоксацину).
Ципрофлоксацин (арфлокс, афеноксин, іфіципро, сифлокс, лайпроквін, цифран, ципронал; таблетки по 0,25, 0,5 і 0,75 г; 0,2 % розчин у флаконах по 50 і 100 мл; ампули по 10 мл 1 % розчину, який розводять у 5 % розчині глюкози). У клінічній практиці застосовують також ломефлоксацин.
Нафтиридини і хіноліни
Невіграмон (налідиксова кислота, негралі; у капсулах і таблетках по 0,5 г). Використовують при інфекції сечовидільних шляхів.
Грамурин (оксолінова кислота; таблетки по 0,25 г). Застосовують при інфекції сечовидільних шляхів.
8-оксихіноліни
Хлорхінальдол (квезил, хлорхінальдин; таблетки по 0,1 г). Інтестопан (таблетки по 0,2 і 0,04 г). Застосовують при кишкових інфекціях.
5-НОК (нітроксолін, нібіол, нітрокс; таблетки по 0,05 г). Призначають при інфекції сечовидільних шляхів.
Інші препарати, які мають протизапальну дію
Димексид (ампули по 10 і 25 мл, флакони по 50 і 100 мл). 20 — 30 % розчин димексиду застосовують для лікування глибоких опіків і ран, 25 — 50 % розчин — для компресів, 10—15 % розчин — для мікроклізм.
Мефенаміну натрієва сіль (0,1—0,2 % водний розчин або 1 % паста).
Інші препарати, які виявляють антисептичну дію*
Стериліум - препарат для хірургічної і гігієнічної дезінфекції рук. Має бактерицидну і фунгіцидну дію. Інактивує віруси гепатиту В, герпесу, ротавіруси, вірус імунодефіту людини (ВІЛ). Знищує мікобактерії туберкульозу.
Стериліум віругард — препарат для дезінфекції рук. Дає бактерицидний, фунгіцидний і віруліцидний ефект (ВІЛ, вірус гепатиту В та ін.). Знищує мікобактерії туберкульозу.
Кутасепт — препарат (забарвлений) для перед- і післяопераційної обробки операційного поля. Має бактерицидну, фунгіцидну, віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.
Кутасепт Ф — препарат (незабарвлений) для перед- і післяопераційної обробки шкіри і ран. Виявляє бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію.
и
Йодооак — препарат для дезінфекції шкіри, слизових оболонок, ран та ін. Має бактерицидну, фунгіцидну, спороцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.
*Наведені нижче препарати виготовлені фірмою "БОДЕ" (Німеччина).
Бактолін базик — універсальний засіб для миття рук і тіла. Не містить мила і лугів.
Карзолін іД — концентрат для дезінфекції, холодної стерилізації і миття медичних інструментів, у тому числі гнучких ендоскопів. Виявляє бактерицидну, фунгіцидну, спороцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить формальдегіду.
Бодефен — препарат для передстерилізаційної обробки медичних інструментів. Посилює дію препарату карзолін іД.
Бацилоцид расант — засіб для дезінфекції зон особливого ризику (операційного блоку, інфекційного відділення). Має бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить формальдегіду.
Дисмозон пур — препарат для дезінфекції високочутливої апаратури і наближених до пацієнта зон (наркозний апарат, блоки діалізу, кювези та ін.). Виявляє бактерицидну, фунгіцидну ї віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Препарат безбарвний, не має запаху.
Мікробах форте — препарат для дезінфекції наближених до пацієнта зон. Маг бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить альдегідів, безбарвний, не має запаху.
Сокрена — засіб для дезінфекції і миття інвентарю і посуду. Має бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Розчиняє жири в холодній воді.
Бацилол плюс — швидкодіючий засіб для дезінфекції інвентарю. Виявляє бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.
Карзолекс АФ — засіб для дезінфекції медичних інструментів.
Карзолекс базик — засіб для дезінфекції та очищення медичних інструментів. Містить альдегіди.
Нині застосовують також комбіновані препарати для дезінфекції і стерилізації інструментарію: дезоформ, дескотон форте, лізоформін 3000, дезофект (Німеччина), деконекс ФФ, хеліпур плюс (Швейцарія), хлорашіон (Україна).
Творцем біологічної антисептики був Луї Пастер. До біологічних антисептиків відносять біологічні препарати, які діють безпосередньо на мікробну клітину або токсини, і групу речовин, які підвищують імунологічну реактивність організму. До біологічних препаратів належать антибіотики, бактеріофаги та антитоксини, які створюють несприятливі умови для розвитку бактерій у рані і навколо неї, зменшують усмоктування токсинів і продуктів розпаду тканин. До цієї ж групи можна віднести і протеолітичні ферменти, які розплавляють нежиттєздатні тканини, фібрин і гній, сприяють швидкому очищенню ран, зменшують набряк і мають протизапальну дію.
Антибіотики належать до біологічних антисептиків. Вони діють на різні види обміну мікробної клітини. Розрізняють такі групи антибіотиків.
Група пеніциліну
Бензилпеніциліну натрієва (калієва) сіль (порошок у флаконах по 250 000, 500 000 і 1 000 000 ОД).
Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (порошок у флаконах по 300 000, 600 000 і 1 200 000 ОД).
"Новоцин" — суміш бензилпеніциліну новокаїнової та натрієвої солі (порошок V флаконах по 300 000, 600 000, 1 200 000 і 2 400 000 ОД).
Біцилін-3 (порошок у флаконах по 300 000, 600 000 900 000 і 1 200 000 ОД).
Біцилін-5 (порошок у флаконах по 1 500 000 ОД).
Феноксиметилпеніцилін (таблетки по 0,1 і 0,25 г, порошок у флаконах по 0,3, 0,6 і 1,2 г для приготування суспензії).
Оспен (бімепен) — похідне феноксиметилпеніциліну (таблетки і сироп, у 5 мл сиропу міститься 750 000 ОД бензотин-фено- ксиметилпеніциліну).
Оксациліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 і 0,5 г).
Диклоксациліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,125 і 0,25 г, капсули по 0,25 г).
Ампіцилін (таблетки і капсули по 0,25 г, порошок у флаконах по 5 г для приготування суспензій).
Ампіциліну тригідрат (таблетки і капсули по 0,25 і 0,5 г).
Ампіциліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г).
Ампіокс-натрій (порошок у флаконах по 0,1, 0,2 і 0,5 г).
Карбеніциліну динатрієва сіль (порошок у флаконах по 1 г).
Уназин (суміш сульфабактаму та ампіциліну; порошок у флаконах по 0,75, 1,5 і 3 г).
Азлоцилін (порошок у флаконах для внутрішньовенного введення по 4, 5 і 10 г і для внутрішньом'язового введення по 0,5, 1 і 2 г).
Амоксицилін (таблетки по 1 г, капсули по 0,25 і 0,5 г).
Амоксиклав (амоксицилін + клавуланат; таблетки по 0,375 і 0,625 г, порошок у флаконах по 0,6 і 1,2 г).
Група цефалоспоринів
Дефалоридин (цепорин; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1,0 г).
Цефалозин (рефлін, кефзол, цефазолін біохемі; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1 і 2,4 г).
Цефалотину натрієва сіль (кефлін; порошок у флаконах по 0,5; 1 і 2 г).
Цефалексин (споридекс); капсули по 0,25 г і таблетки по 0,5 г, порошок у флаконах по 2,5 г (для приготування суспензій).
Цефуроксим (зиноцеф, цефоген, зинат; порошок у флаконах по 0,75 г).
Цефуроксим-аксетил (порошок у флаконах по 0,75 г).
Цефотоксин (порошок у флаконах по 0,5 і 2 г).
Цефтріаксон (роцефін, офрамакс; порошок у флаконах по 0,25 г).
Цефоперазон (медоцеф; порошок у флаконах по 0,5—1,0 г).
Цефтазидим (фортум; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1 і 2 г).
Цефпірам (порошок у флаконах по 2 г).
Офрамакс (порошок у флаконах по 0,25 і 1 г).
Цефобід (порошок у флаконах по 1 і 2 г).
Зинацеф (порошок у флаконах по 250 мг).
Аміноглікозиди
Неоміцину сульфат (таблетки по 1 і 0,25 г, порошок у флаконах по 0,5 г, 0,5 % і 2 % мазь).
Мономіцин (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 г).
Канаміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,5 г, ампули по 5—10 мл 0,5 % розчину).
Гентаміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,08 г, ампули по 1 і 2 мл 4 % розчину).
Тобраміцин (бруламіцин; порошок у флаконах по 40, 50, 75 і 80 мг).
Сизоміцину сульфат (ампули по 1 мл 5 % розчину).
Мономіцин (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 г).
Амікацин (ампули по 2 мл).
Неогелазоль (аерозоль, що містить неоміцин).
Софрадекс (очні та вушні краплі, що містять неоміцин).
Гарозон (мазь у тубах по 5 г, краплі у флаконах по 5 мл, що містять гентаміцин).
Макроліди
Еритроміцин (таблетки по 0,1 і 0,25 г).
Ерициклін (капсули по 0,25 г).
Олеандоміцину фосфат (таблетки по 0,125 г).
Олететрин — комбінований препарат (олеандоміцину фосфат + тетрациклін; таблетки по 0,125 і 0,25 г, капсули по 0,25 г).
Макропен (таблетки по 400 мг).
Кларитроміцин (таблетки по 250 мг).
Група лінкоміцину
Лінкоміцину гідробромід (ЗО % розчин в ампулах по 1 мл, порошок у капсулах по 0,5 г).
Кліндаміцин (капсули по 0,25 і 0,075 г).
Група стрептоміцину
Стрептоміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г).
Стрептоміцину хлоркальцієвий комплекс (порошок у флаконах по 0,1, 0,2 і 0,5 г).
Група левоміцетину
Левоміцетин (таблетки по 0,25 і 0,5 г, 0,25 % очні краплі, мазь "Левомеколь", "Левосин", аерозоль "Левовінізоль".
Левоміцетину стеарат (таблетки по 0,25 г).
Левоміцетину сукцинат (розчинний порошок у флаконах по 0,5 і 1 г).
Синтоміцин (лінімент синтоміцину).
"Іруксол" (містить левоміцетин).
Група тетрацикліну
Тетрациклін (таблетки по 0,05 і 0,25 г; 0,1 % очна мазь).
Тетрацикліну гідрохлорид (таблетки по 0,1 г, очна мазь, порошок у флаконах по 0,1 г і в капсулах по 0,25 г).
Окситетрацикліну дигідрат (таблетки по 0,25 г, мазь "Ок- сизон").
Окситетрацикліну гідрохлорид. Застосовується для виготовлення мазі "Гіоксизон", аерозолей "Оксициклазоль", "Оксикорт", "Геокортон-спрей".
Хлортетрацикліну гідрохлорид (мазь у тубах по 10 г, дибіо- міцинова очна мазь).
Морфоциклін (порошок у флаконах по 0,1 і 0,15 г).
Метацикліну гідрохлорид (капсули по 0,15 і 0,3 г).
Доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин, капсули по 0,05 і 0,1 г).
Рифампіцини
Рифампіцин БУ (рифоцин; ампули по 1,5 і 3 мл, які містять 125 і 250 мг препарату, ампули по 10 мл, які містять 500 мг препарату).
Рифампіцин (бенерицин; капсули по 0,05 і 0,15 г).
Тієнаміцини
Тієнам (комбінація іміпенему і циластину натрію), добова доза 1—2 г.
Азтреонам (порошок у флаконах по 0,5 і 1 г; порошок для ін'єкцій у флаконах по 60 мл — по 0,25 г іміпенему і циластину натрію; порошок для ін'єкцій у флаконах по 120 мл — по 0,5 г іміпенему і циластину натрію).
Меропекам (порошок у флаконах по 0,5 і 1 г).
Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 890 | Нарушение авторских прав
|