АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Оперативна хірургічна техніка

План

1.Поняття про хірургічну операцію та оперативну хірургію. Види хірургічних операцій.

2.Загальний хірургічний інструментарій: для розсічення, зши­вання, захоплювання і фіксації тканин, розширення рани і припинення кровотечі.

3.Спеціальний хірургічний інструментарій для операцій на окре­мих органах.

4.Елементи операцій: розсічення тканин, гемостаз, фіксація тка­нин, видалення патологічного вогнища, з'єднання країв рани та її дренування.

5.Забір матеріалу на біопсію.

Хірургічна операція — це механічний вплив на органи і тка­нини, їх роз'єднання з метою оголення ураженого органа і вико­нання на ньому лікувальних або діагностичних маніпуляцій.

Оперативна хірургія — учення про хірургічні операції, при­свячене розробці способів виконання оперативних втручань.

Залежно від терміну проведення розрізняють екстрені, пла­нові та термінові операції.

Екстреними (негайними) називають операції, які проводять практично зразу ж після встановлення діагнозу. Як правило, та­кі операції необхідно виконати протягом 2 год після госпіталіза­ції хворого. Екстрені операції проводять при кровотечі, гостро­му апендициті, гострому холециститі та ін.

Плановими називають операції, результати яких практично не залежать від терміну їх виконання. Перед такими операціями проводять повне обстеження хворого. Обов'язковою є передопе­раційна підготовка. До планових відносять операції з приводу грижі, що вправляється, варикозного розширення вен нижніх кінцівок, неускладненої виразкової хвороби шлунка тощо.

Термінові операції виконують протягом 1—7 діб після госпі­талізації хворого або встановлення діагнозу. Перед операцією хворого обстежують, проводять передопераційну підготовку. Так,

у разі припинення кровотечі і коли є загроза її рецидиву хворого можна оперувати після стабілізації лабораторних показників.

Залежно від мети операції поділяють на діагностичні і ліку­вальні.

До діагностичних операцій відносять біопсії, спеціальні діаг­ностичні (ендоскопічні лапаро- і торакоскопії, бронхоскопія, ци­стоскопія тощо) і традиційні оперативні втручання.

Лікувальні операції поділяють на радикальні і паліативні.

Радикальною називають операцію, після якої хворий повніс­тю виліковується (видалення доброякісної пухлини, апендекто- мія, холецистектомія та ін.).

Паліативною називають операцію, яка не виліковує хворого, але полегшує його страждання і подовжує життя. Так, у пізніх стадіях раку прямої кишки створюють штучний задній прохід, виводячи на шкіру сигмоподібну ободову кишку.

Розрізняють одномоментні, а також дво-, три- чи багатомо- ментні операції (апендектомія, як правило, — одномоментна операція, пластичні операції, як правило, багатомоментні) та по­вторні, які виконують на тому самому органі з приводу тієї самої патології (планова релапаротомія при гнійному перитоніті).

Реконструктивні операції дозволяють відновити форму чи функцію органа (частини тіла).

Так, видаливши стравохід у хворого на рак (операція Торе- ка), виконують пластику стравоходу тонкою кишкою (операція Рі — Герцена — Юзіна).

Пластична операція це художнє відновлення форми від­сутнього або спотвореного органа, виправлення асиметрій. Так, косметичні операції дозволяють виправити форму носа чи вух, усунути зморшки та ін.

Розрізняють загальний і спеціальний хірургічний інструмен­ тарій. Загальний хірургічний інструментарій призначений для розсічення і зшивання тканин, припинення кровотеч, розширен­ня ран та ін.

Спеціальний хірургічний інструментарій застосовують для операцій у грудній порожнині, на судинах, для нейрохірургіч­них втручань та ін. Для всіх цих операцій є спеціальні набори.

Загальний хірургічний інструментарій використовують для операцій на органах черевної порожнини і кістках, для трахеото­мії та ін. Випускають великий і малий хірургічні набори.

Для розсічення м'яких тканин застосовують скальпелі, ножі і ножиці.

Скальпелі бувають гострокінцеві, прямі і черевцеві. Випуска­ються також скальпелі зі знімним лезом, виготовленим з високо­якісної сталі. За довжиною леза загальні хірургічні черевцеві скальпелі поділять на великі (довжина леза — 50 мм) і середні (довжина леза — 40 мм).

Ножі застосовують при операціях на кінцівках (при ампута­ціях, резекціях суглобів) та інших операціях, пов'язаних з роз­січенням великих груп м'язів і сухожилків.

Для захоплювання і фіксації м'яких тканин застосовують пін­цети (анатомічні, хірургічні, зубчасто-лапчасті), гачки пластин­часті (Фарабефа), зубчасті (Фолькмана).

Анатомічні пінцети мають насічки на кінцях, хірургічні — зубчики. Під час роботи в глибині порожнини застосовують дов­гі пінцети.

Хірургічними пінцетами користуються для захоплювання шкі­ри і її фіксації, анатомічними — під час проведення операцій на внутрішніх органах.

Гачки для розширення ран бувають різних розмірів. Вони можуть бути гострими і тупими. Гострі зубчасті гачки застосо­вують для розширення рани шкірних покривів. У глибині рани користуються тупими гачками Фарабефа і тупими зубчастими гачками.

Зонди застосовують для дослідження фістул, роз'єднання тка­нин (апоневрозу, рубців). Вони бувають ґудзикуватими і жоло­буватими.

М'які тканини розсікають скальпелем по жолобу зонда. Для роз'єднання тканин користуються зондом Кохера.

Для припинення кровотеч застосовують кровоспинні затиска­чі Кохера, Більрота, Пеана. Затискачі Кохера прямі, з нарізкою і зубцями на кінцях. Затискачі Більрота не мають зубців. Затис­качі Пеана мають поперечні насічки. Затискачі можуть бути пря­мими і зігнутими, різної довжини.

Для захоплювання судин, оболон мозку та інших ніжних тка­нин користуються спеціальними затискачами типу "Москіт" з тонкими браншами.

Цапки застосовують для фіксації білизни і серветок навколо операційної рани.

Корнцанг нагадує затискач Пеана великих розмірів. Ним опе­раційна сестра подає інструментарій, серветки тощо.

Для з'єднання тканин користуються голками і голкотримача­ми. Лігатурні голки Дешана і Купера застосовують для прове­дення лігатур навколо кровоносних судин.

Хірургічні голки бувають різних розмірів (№ 1 — № 12), за­гнуті і прямі, ріжучі і круглі.

Тригранні ріжучі голки застосовують для зашивання шкіри, апоневрозів. Випускають їх різних розмірів (№ 1—№ 12).

Товсті круглі голки (№ 2—№ 8) призначені для обколювання судин, тонкі (№ 1 — № 8) — для зашивання ран шлунка і кишок.

Прямі голки використовують рідко.

Для зшивання кровоносних судин користуються спеціальни­ми атравматичними голками без вушка, із впаяною ниткою.

Голкотримачі бувають різної форми і довжини. Найчастіше застосовують голкотримачі Гегара і Матьє.

Спеціальний інструментарій. Набір для операцій на орга­нах черевної порожнини. У ньому є загальний інструментарій для розсічення та зшивання тканин і припинення кровотечі. Для захоплювання очеревини і фіксації її до серветок користуються затискачами Микулича з кремальєрою, нарізкою і зубцями на кінцях.

Операційну рану черевної стінки розширюють за допомогою ранорозширювачів Госсе, Микулича або Зауербаха.

Для відведення печінки застосовують спеціальні печінкові дзеркала — великі і середні.

Під час операцій на порожнистих органах застосовують шлун­кові та кишкові затискачі (еластичні і жорсткі). Для операцій на шлунку і кишках розроблені спеціальні затискачі.

Кишкові затискачі бувають прямі і зігнуті, еластичні і жорст­кі. На внутрішній поверхні робочої частини затискачів є поздов­жні нарізки для надійної фіксації кишки.

Для операцій на жовчному міхурі і жовчних протоках вико­ристовують зігнуті затискачі, ложки і щипці для видалення жовч­них каменів.

За допомогою пластинки Ревердена і лопаточки Буяльського шлунок, кишки та інші органи захищають від поранення голкою під час зашивання черевної порожнини.

Для пункцій черевної порожнини застосовують троакари. Во­ни складаються зі стилета з рукояткою і порожнистої трубки діа­метром 1, 2, 2,5 і 4 мм.

Під час операцій на прямій кишці користуються ректальним дзеркалом для розширення заднього проходу і вікончастими затискачами Люера для захоплювання гемороїдальних вузлів. На робочій поверхні губок затискачів є кільцеподібні канавки, які за­безпечують надійну фіксацію вузлів. Огляд прямої кишки здійс­нюють за допомогою ректороманоскопа.

Для трахеотомії застосовують однозубі гострі гачки, якими фіксують трахею, розширник трахеотомічної рани Труссо і трахеотомічні канюлі Люера. Трахеотомічні канюлі складаються з двох трубок і щитка з прорізами для фіксації. Внутрішню труб­ку слід періодично виймати і прочищати.

Для операцій на органах грудної порожнини також викорис­товують спеціальний інструментарій. Для резекції ребра корис­туються распаторами і спеціальними ребровими гострозубцями, призначеними для відокремлення окістя. Останні можуть бути прямими, зігнутими і типу Дуаєна (правий і лівий). Для перекушування ребер застосовують гострозубці різної конструкції і реброві ножиці, для розведення й фіксації країв рани при торакотоміях використовують спеціальні гвинтові ранорозширювачі.

Для операцій на легенях призначені спеціальні довгі крово­спинні затискачі (прямі і типу затискачів Федорова), для захоп­лювання легень — вікончасті щипці Люера або Фрідріха.

У легеневій хірургії застосовують спеціальні апарати: УБК-25 — для ушивання кукси бронха і УКЛ-60 — для ушивання кореня легені танталовими скобками.

Під час операцій на серці застосовують спеціальні дзеркала, вальвулотоми, комісуротоми і розширювачі різної конструкції (для розширення отворів серця), а також апарат для ушивання вушка серця, за допомогою якого можна одномоментно накласти на вушко серця лінійний двобічний шов танталовими скобками.

Під час операцій на кінцівках користуються ампутаційними і двосічними ножами. Для розсічення сухожилків, щільних фасцій і суглобової сумки застосовують резекційний ніж, для вичленення фаланг і пальців — фалангеальний ніж. Для зміщення і фіксації м'яких тканин і запобігання випадковому ушкодженню їх пилкою під час ампутації застосовують ретрактори.

Ретрактори складаються з чашоподібних стулок, з'єднаних шарніром.

Під час операцій на кістках для відокремлення окістя засто­совують распатори, долота, остеотоми металеві і молотки (дере­в'яні, текстолітові та металеві), які призначені для довбання і розсічення кісток; для розпилювання кісток призначені медич­ні пилки: рамкова (для великих кісток), ножова (для ампутації дрібних кісток) і дротяна пилка Джіглі; з метою фіксації кісток використовують щипці Фарабефа і Ольє, які мають на робочій поверхні зубці; для вишкрібання кісткових порожнин і видален­ня дрібних кісткових уламків призначені гострі кісткові ложки Фолькмана; для скушування ділянок кістки — гострозубці Лістона і Люера; коловоротом з набором фрез і свердел користуються для просвердлювання кістки.

Для операцій на нирці застосовують дзеркало-лопатку для відведення нирки; для захоплювання і затиснення ниркової ніж­ки призначені зігнуті затискачі Федорова. Для видалення каме­нів користуються спеціальними щипцями.

Для спорожнення і промивання сечового міхура застосову­ють уретральні катетери. Випускають м'які гумові, металеві і на­півжорсткі шовкові катетери. Еластичні катетери мають різні діаметри (від 2,66 до 6,66 мм). Випускають їх семи номерів (за шкалою Шар'єра).

Металеві уретральні катетери для чоловіків — зігнуті, для жінок — прямі, менших розмірів. Чоловічі катетери залежно від діаметра випускають семи номерів (від 2,5 до 6,5 мм), жіночі - чотирьох (від 2,5 до 5,5 мм), дитячі — теж чотирьох номерів (від 1,5 до 3,5 мм).

Для огляду сечового міхура і дослідження функцій нирок ко­ристуються цистоскопами, що мають оптичну систему.

Для катетеризації сечоводів застосовують сечовивідні катете­ри, виготовлені з бавовняної або шовкової тканини, просоченої спеціальним лаком.

Катетери вводять за допомогою катетеризаційних цистоско­пів. Для дроблення каменів у сечовому міхурі призначені літо­триптори.

Для лікування звужень сечівника широко застосовують зігнуті металеві й еластичні бужі. Металеві бужі випускають дванадцяти номерів за шкалою Шар'єра — від № 16 (діаметр 5,33 мм) до

№ 27 (діаметр 9 мм). Під час нейрохірургічних операцій для свердління отворів у кістках черепа застосовують коловороти з набором фрез і свердел або електротрепан. Гострозубці Єгорова—Фрейдіна і Дальгрена призначені для резекції кісток.

Для скушування дужок хребта застосовують спеціальні по­тужні гострозубці з подвійною передачею типу Лістона і Люера.

Кістки розпилюють витими дротяними пилками.

Кровотечі із судин мозку спиняють, користуючись кровоспин­ними затискачами типу "Москіт" і металевими кліпсами, які на­кладають за допомогою спеціального інструмента на судини.

У нейрохірургії широко застосовують електрокоагулятори і електроаспіратори з трубками різної форми й діаметра.

До набору інструментів для операцій на головному мозку входять спеціальні ножиці, шпателі, ложки для видалення пух­лин та ін.

Хірургічна операція складається з 3 етапів:

1)оперативний доступ;

2)оперативний прийом;

3)завершення операції.

Оперативний доступ має бути анатомічним, фізіологічним, кос­метичним. Як роз'єднують тканини? Тканини роз'єднують по­ступово, шар за шаром. Шкіру і м'які тканини розсікають черев- цевим скальпелем, абсцеси — гострокінцевим.

Під час розсічення шкіру фіксують великим і вказівним паль­цями лівої руки. Скальпель тримають у правій руці як писальне перо або столовий ніж. Розсікаючи шкіру, скальпель спочатку ставлять вертикально, а потім під кутом, і плавно розсікають шкіру та підшкірну жирову клітковину. Спиняють кровотечу, захоплюючи ушкоджені судини затискачами Кохера або Більро- та, після чого їх лігують. Фасції розсікають обережно, розсічен­ня апоневрозу в ділянці судини і нервів здійснюють за допомо­гою жолобуватого зонда. М'язи роз'єднують тупим способом за ходом волокон, рідше розсікають. Очеревину розсікають дуже обережно, між двома пінцетами. Кістки роз'єднують за допомо­гою спеціальних пилок, доліт і остеотомів.

Для з'єднання тканин використовують голкотримач і хірургі­чні голки, механічні, зшивальні апарати та скобки. Для з'єднан­ня шкіри застосовують шовк, у глибині рани на м'язи і фасції накладають, як правило, кетгутові шви. Для зшивання судин ко-

ристуються капроновими швами. Застосовують переважно вуз­лові шви або безперервний шов.

Оперативний прийом — основна частина операції (видалення органа — ектомія, його частини — резекція). При завершенні операції потрібно максимально відновити цілість тканин. Для цього рану пошарово зашивають. За необхідності в рані залиша­ють тампони і її не зашивають.

На шкіру накладають вузлові шви. Зашивати шкіру слід ста­ранно, захоплюючи підшкірну жирову клітковину, щоб запобіг­ти утворенню порожнин і забезпечити щільне прилягання країв рани. Шви накладають на відстані 1 — 2 см один від одного, від­ступивши на 1 см від країв рани. Спочатку роблять укол голкою на голкотримачі через шкіру, потім виводять її з боку рани на протилежний бік. Вузлові шви зав'язують збоку від рани.

Безперервний шов застосовують для зашивання очеревини, стінки кишок або шлунка, фасції й апоневрозу. Для накладання безперервного шва потрібна довга нитка (відповідно до розмірів рани). Спочатку вколюють голку, виводять її з одного краю ра­ни і зав'язують нитку вузлом. Потім зашивають рану, як при на­кладанні вузлового шва, або накладають шви збоку рани (куш­нірський шов). Рідше застосовують П-подібний і матрацні шви. Закінчуючи шов, зав'язують кінець нитки з петлею попередньо­го стібка. Нитки зав'язують простим, морським або подвійним хірургічним вузлом. Капронові і кетгутові нитки для міцності зав'язують двічі.

Біопсія — операція, під час якої хірург проводить забір ді­лянки органа чи тканини для гістологічного дослідження з ме­тою встановлення остаточного діагнозу. Виділяють 3 види біо­псії: ексцизійну, інцизійну і пункційну.

Під час ексцизійної біопсії анатомічне утворення видаляють цілком. (Наприклад, можуть бути видалені лімфатичний вузол, молочна залоза та ін.).

Під час інцизійної біопсії видаляють частину анатомічного утворення. (Наприклад, щитоподібної залози, підшлункової за­лози та ін.).

Пункційну біопсію відносять до індивідуальних методів об­стеження. Виконують черезшкірну пункцію органа чи тканини. Пунктат у вигляді мікростовпчика залишається в голці. Його на­носять на скло і направляють на гістологічне дослідження.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 893 | Нарушение авторских прав