АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПРОПОРЦІЇ ТІЛА ЛЮДИНИ, РОЗМІРНІ ВІДНОСИНИ ПО

ОСНОВНІЙ ОСІ, СПІВВІДНОШЕННЯ РОЗМІРІВ ЧАСТИН ТІЛА

ЛЮДИНИ. ВІКОВІ І ПОЛОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТІЛА ЛЮДИНИ.ТИПИ

КОНСТИТУЦІЙ

Думка про пропорційність, домірність виникає в кожного, що спостерігає людське тіло.

При усіх винятково багатих індивідуальних особливостях у ньому завжди вловимі середні типові риси. Так, нижні кінцівки завжди довше верхніх, плече довше передпліччя, стегно довше гомілки. Тілу дитини, у порівнянні з тілом дорослого, властиві свої характерні співвідношення. Особливі співвідношення частин тіла відрізняють жінку від чоловіка.

Знання типових для людського тіла співвідношень між його частинами значно допомагає художникові і скульпторові правдиво зображувати живу людину. Недарма художники всіх історичних епох, починаючи з Древнього Єгипту, цікавилися цією стороною творчості, залишаючи після себе зразки і правила, так називані канони і модулі.

Під каноном, розуміють систему типових розмірів тіла, прийнятих за зразок. Одиниця міри, узята для побудови того або іншого канону, називається модулем.

Безпосереднім матеріалом для створення канонів за всіх часів, яку стародавності, так і в наші дні служили спостереження, живого людського тіла, його співвідношень і пропорцій. Однак у створенні канону художниками завжди керувало не тільки бажання одержати в руки простий засіб, за допомогою якого було б легко відтворювати фігури будь-якого розміру, не звертаючи, щораз до натури, але і прагнення створити найбільш красивий, правильний образ людини, у якому всі частини були б у найбільшій гармонії один з одним.

Представлення про красу і досконалість, про ідеальне мистецтво мінялося в різні історичні періоди й обумовлювалося ідеологією художників, що відбивали в добутках світогляд свого народу, своєї епохи, свого класу. Канонів створювалася безліч, вони змінювалися, удосконалювалися, старі відкидалися і замінялися новими.

Соціальні відносини, умови праці і побуту, що формували світогляд народів Древньої Греції, визначили своєрідний реалізм, близькість до природи, натур мистецтв і грецьких скульпторів. Пропорції тіла грецьких статуй близькі до пропорцій живої людини.

Містицизм, відхід від реального життя, зречення від усього земного, тілесного, плотського, характерні для пануючої ідеології середньовіччя, обумовили зовсім інший стиль у мистецтві. Людська фігура стала тепер багато в чому умовною, далекою від живого тіла. Подовжена плоска фігура, схована складками одягу, непропорційно маленька голова, довгий прямий

ніс, вузькі і занадто маленькі стопа і кисть – от основні риси характерного для середніх століть візантійського мистецтва.

Величезні соціально-економічні й ідеологічні зрушення, що відбулися в XI, XV сторіччях, породили соковите, повнокровне мистецтво Відродження, що повернулося до зображення живої, реальної, земної людини. Твору Леонардо Да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля багаті новими канонами, у яких пропорції тіла стають знову близькими до натури, природи.

У процесі формування і розвитку реалістичного мистецтва в XVIII, XI і XX вв. Значну роль зіграли досягнення науки про людське тіло (анатомія й антропологія).

Занепад і розкладання характеризують сучасне буржуазне мистецтво. У той же час у нашому соціалістичному суспільстві формується і розвивається прогресивне, передове, життєстверджуюче, реалістичне радянське мистецтво.

У навчанні про пропорції художника в першу чергу цікавить визначення відносних величин різних частин людського тіла і їх взаімовідношення між собою і з цілою фігурою.

Одиницею міри, модулем для вимірів із древніх часів вибиралася яка-небудь частина людського тіла (голова, кисть, палець, стопа, ніс),з розмірами якої порівнювалися розміри всіх інших частин.

У Древньому Єгипті, як виявляється з обстеження статуй і рельєфів, модулем служила довжина середнього пальця кисті руки, що укладається в довжині всього тіла 19 разів. Висота стопи дорівнювала одному модулеві, лобок займав центр фігури, пупок розташовувався на 11-м розподілі знизу, грудні соски – між 14-м і 15-м, кінчик носа – на 17-м, лобові бугри - на 18-м.

У Древній Греції найбільшою популярністю користувався канон Поликлета, автора знаменитої скульптури Дорифора. Модулем у каноні Поликлета, за свідченням римлян(Галена і Вітрувия), служила ширина долоні. Голова складала 1/8 обличчя 1/10, а голова і шия разом 1/6 висоти усієї фігури. Правилами Поликлета користувалися і більш пізні грецькі художники (Прохач, Лисипп), у більшому або меншому ступені видозмінюючи них.

Лисипп – грецький художник ІVв. до н.е., сучасник Олександра Македонського, в основу свого канону поклав висоту голови, що укладалася у висоті усієї фігури, як і в Поликлета, 8 разів. Ріст людини був прийнятий їм рівним відстані між кінцями пальців розпростертих рук.

Відношення ширини розпростертих рук до росту одержало пізніше назву квадрата древніх. Виявилося, що якщо провести дві горизонтальні лінії: одну як дотичну до поверхні голови, а іншу до підошов, то ці лінії в перетинанні з двома вертикалями, що стосуються кінчиків пальців розпростертих рук, складуть правильний квадрат. Тому що всі сторони квадрата рівні, то, отже, ріст людини дорівнює довжині розпростертих рук.

Римський зодчий Витрувий (І в. до н.е.) у своєму навчанні про пропорції, що дійшло до нашого часу у виді рукописів, додержувався правил

своїх попередників – греків, синтезуючи і видозмінюючи ці правила. Співвідношення частин, по Витрувию, виражалися в наступному. Голова укладається у висоті фігури 8 разів, обличчя — 10 разів. Відстань від верхівки голови до сосків ¼ фігури, нижній край симфізу розташовується на середині всієї довжини тіла, розмах рук дорівнює висоті фігури.

Художники і скульптори епохи Відродження, як відомо, уписали чимало сторінок у теорію пластичного мистецтва. Характерно те, що художники цієї епохи вперше в історії звернулися до систематичного спостереження мертвої натури, до вивчення людського трупа, анатомії.

Канон Леонардо Да Вінчі являє собою видозміна квадрата древніх. По його каноні, фігура з піднятими і розведеними руками і розсунутими ногами легко вписується в коло, центром якого є пупок.

Одиницею виміру Леонардо брав голову, укладаючи її у фігурі 8 разів. У голові він виділяв мозкову і лицьову частини, вважаючи їхньою границею верхньоглазничий край. Тіло людини, зображуване відповідно до канону Леонардо Да Вінчі, відрізняється значною довжиною ніг, низьким розташуванням пупка, трохи подовженим обличчям, особливо носом. Багато рис у його фігурах, будучи відступом від старих ідеалів, наближають зображуване тіло до натури, до живого. Ретельне вивчення й аналіз домірності частин тіла були характерні і для творчих прийомів Мікеланджело.

Сучасник Леонардо Да Вінчі художник Дюрер залишив докладні трактати про пропорції людського тіла.

Будучи знавцем математики, Дюрер вносив у свої канони результати математичних обчислень, прагнучи цим шляхом зрозуміти основні закономірності будівлі тіла з метою найбільш точного його зображення. Побудова фігури в Дюрера, не завжди обґрунтоване анатомічно, носить відбиток абстрагованості й умогляду.

З російських художників XVIII і XI сторіч навчання про пропорції розроблялося А.П.Лосенко, А.І.Івановим, В.К.Шебуевим; з анатомів - І.В.Буяльским та іншими.

У вже згаданому "Поясненні короткої пропорції" Лосенко даний докладний опис співвідношень частин тіла дорослого чоловіка. В основу своїх вимірів Лосенко поклав ріст людини, рівним 8 головам і 10 обличчям і розділений їм на 30 рівних частин, кожна з яких, у свою чергу, поділялася на 12 часток, названих їм "хвилинами". Такий розподіл дозволяло Лосенко порівнювати і зіставляти один з одним розміри дуже малих частин тіла, що вносило в дослідження велику точність.

У XVIII й особливо XI столітті, завдяки розвиткові антропології і статистики, вчені і художники вже мали у своєму розпорядженні дані точних вимірів людського тіла і його частин. У зв'язку з цим у канонах того часу відбилося прагнення внести в навчання про пропорції наукове обґрунтування і підкріпити їх геометричними побудовами і математичними викладеннями. Багато з цих канонів, що відрізняються ретельною розробкою деталей, були

сугубо відверненими і формалістичними. Яскравим прикладом таких формалістичних канонів є канон Цейзинга, що носить назву правило золотого перетину.

Золотим перетином називається такий розподіл, при якому ціле повинне відноситься до його більшого відрізка, як цей більший відрізок до меншого. Цейзинг відзначає, що співвідношення між деякими розмірами людського тіла точно збігаються з правилом золотого перетину. Наприклад. Довжина всього тіла відноситься до відстані від пупка до землі, як останнє -до відстані від пупка до верхівки.

Поруч анатомів і антропологів були розроблені інші канони, модулями в яких служили різні частини людського тіла, у тому числі голова, обличчя, ніс, кисть, хребетний стовп і ін.(канон Фрича, Кольмана).

Великий інтерес представляють дослідження про пропорції російського анатома П Л. Карузіна.

Він багато в чому виправив і доповнив канон Фрича. Він ввів у канон розміри довжини стопи, що були відсутні у Фрича, уніс виправлення в розміри ширини пліч і стегон, поповнив креслення пропорцій голови й обличчя, визначив границю росту волосся, зіничну лінію, лінії рота і підборіддя. Людська фігура, побудована по канону Карузіна, значно наближає зображення до живого тіла. Багато коштовних указівок дає Карузін і по питанню про зміну пропорцій тіла в зв'язку з віком і статтю. Основна праця Карузіна "Посібники з пластичної анатомії" є настільною книгою для анатома і художника.

Економіка й ідеологія епохи, рівень розвитку образотворчих мистецтв, а пізніше і ступінь розвитку знань про людське тіло були факторами, що визначали виникнення і зміну канонів. Особливо важливо відзначити, що для талановитих художників всіх епох канони не залишалися застиглою мірою, шаблоном, а видозмінювалися і різноманітилися в залежності від задач, що ставив собі художник, від основної ідеї добутку або властивостей окремих персонажів.

Природно, що, зображуючи героя, користувалися каноном, що дозволяє побудувати високу могутню фігуру (8-9голів) з довгими ногами, широкими плічми, могутнім торсом. Тонка шия і довгі члени використовувалися для передачі шляхетності і грації. Бажаючи викликати враження грубої сили, робили товщею шию, укорочували ноги і додавали масивність голові і плечам (6-7 голів у висоті фігури).

У жіночих образах вузькі плечі і таз створювали враження юності, широкі стегна підкреслювали зрілість.

Уміння виявити основне, типове в даному образі в сполученні з бездоганною грамотністю малюнка завжди відрізняли великого художника і надовго приковували погляд до його витвору.

Форми і пропорції людських фігур у творах Мікеланджело, Рафаеля, Рембрандта, Рубенса Д.А.Іванова, І.Ю.Рєпіна, В.І.Сурикова, В.А.Сєрова, наших сучасників - І.Д.Шадра, В.І.Мухіній, В.Н.Яковлєва, Є.В.Вучетича, Н.В.Томського й інших завжди близькі до природи, натури, живій людини.

Сучасному художникові не може бути нав'язаний у виді рецепта який-небудь визначений канон або кілька канонів. Але, володіючи знаннями про пропорції людського тіла, про правила, розроблених його попередниками, володіючи всією художньою спадщиною минулого, художник легше зрозуміє і виберете, що співзвучно світоглядові його епохи, його класу, і створить свій індивідуальний стиль.

Сучасні зведення про пропорції тіла здорової людини, засновані на спостереженні натури, знанні анатомії й узагальненнях видатних художників, у даний час можна звести до наступного. Середній ріст дорослої людини – чоловіка – коливається від 165 до 170см. (у мистецтві для ідеальних фігур приймалися великі величини – 175 - 180см.). Довжина хребетного стовпа складає в середньому 40% висоти усієї фігури, дорівнює 4 кистям або 4 обличчям, причому довжина хребта менш усього варіабельна, і не вона, як правило, визначає високий або низький зріст. Різниця в зрості між високими і низькорослими людьми залежить переважно від довжини нижніх кінцівок. Таким чином, відносини хребетного стовпа до росту такі, що в низькорослих людей хребетний стовп завжди відносно довше, а у високорослих відносно коротше. Пупок у дорослого ніколи не є центром фігури. Ця крапка падає найчастіше на верхній край донного зрощення. Чим вище ріст, тим відносно нижче розташовується центр тіла. Висота тіла позаду може бути розділена на верхній і нижній відділи сідничними складками. Завдяки цим складкам ноги позаду здаються коротше, ніж попереду.

Діаметр пліч, тобто відстань між крайніми крапками плечового пояса в дорослого чоловіка, дорівнює в середньому 39см. і завжди більше відстані між крайніми крапками тазового пояса (діаметр стегон), рівного 31см.

Верхня кінцівка, опущена вертикально вниз паралельно тілу, у середньому завжди доходить кінчиком середнього пальця до середини стегна (у високорослих людей трохи вище, у низькорослих нижче). Довжина верхньої кінцівки дорівнює довжині хребта. Відношення довжини передпліччя до довжини плеча в антропології прийнято виражати плечовим індексом. Плечовий індекс дорослого в середньому дорівнює 75. Це значить, що довжина більш короткого передпліччя відноситься до довжини плеча, як 75:100, або якЗ:4.

Довжина кисті дорівнює приблизно 1/4 довжини усієї верхньої кінцівки. Стосовно інших частин тіла довжина кисті найбільш порівнянна з розмірами обличчя. При згинанні в ліктьовому суглобі плече попереду коротшає, а позаду подовжується, при розгинанні ж відносини зворотні.

З п'яти пальців кисті самий довгий середній, його довжина дорівнює половині довжини всієї кисті; за ним випливає безіменний палець, що більше сусіднього мізинця на довжину новоросійської фаланги. З фаланг пальців сама довга - основна фаланга, сама коротка — новоросійська. Розміри всіх трьох фаланг відносяться один до одного, як 5:3:2, окружність лучезапястного суглоба приблизно дорівнює довжині кисті, ширина кисті дорівнює довжині середнього пальця.

Довжина нижніх кінцівок від найбільш виступаючої крапки великого вертіла до підошви складає в середньому 53% висоти всього тіла. Довжина стегна дорівнює звичайно 1/4 довжини всього тіла і дорівнює довжині гомілки разом з висотою стопи. Отже, середина нижньої кінцівки точно відповідає положенню колінного суглоба. Важливо відзначити, що довжина стегна при зігнутому коліні здається значно більшою завдяки переміщенню вниз наколінника. Стегно позаду здається коротше завдяки наявності сідничної складки.

Гомілка коротше стегна на висоту стопи. Ширина зсунутих колін, як правило, дорівнює половині ширини пліч.

Пропорції стопи такі. Від землі до середини надколінка стопа укладається біля двох разів. Звичайно прийнято порівнювати довжину стопи з довжиною передпліччя, однак ці розміри далеко не завжди збігаються. Розміри стопи і кисті відносяться друг до друга, як 4:3. Висота стопи порівнянна з висотою дорослого. У гуртожитку нерідко довжину стопи порівнюють з розміром окружності стиснутої в кулак кисті на рівні голівок п'ясткових кісток. У довжині всього тіла стопа укладається до 7 разів. Голова, як уже можна було переконатися, частіше інших частин тіла приймалася художниками за модуль для побудови канону. Анатомічно це цілком обґрунтовано, тому що абсолютна величина голови, рівна у висоту 22см., Індивідуально коливається в незначних межах (від 21 до 23см.). Більшість авторів приймали в середньому голову рівної 1/8 довжини тіла (класичний канон усіх шкіл). Однак легко помітити, що такі співвідношення справедливі для людей високого зросту (180см. і більш). У людей ростом нижче 180см. голова укладається в довжині тіла 7,5 - 7 разів. У першому випадку (7,5) ріст людини можна визнати середнім, у другому випадку (7) чоловік буде низькорослим (22x7=154см.). Цікаво, що з давньогрецьких статуй пізнього періоду Аполлон Бельведерський має ріст, рівний 7²/₃голів, а Антиной 7 .

Голова, у порівнянні з ростом тіла, завжди тим менше, чим вище ріст. У відношенні пропорцій обличчя в даний час не можна не погодитися з доцільністю розподілу голови на 4 частини, кожна з яких дорівнює довжині носа. Однак це правило повинне застосовуватися з обліком того, що верхня, покрита волоссям чверть голови часто буває коротше за рахунок збільшення чола, а рото-подбородочная чверть коротше за рахунок подовження носа.

Доцільно вказати і на інші співвідношення: висота голови поділяється на 7 рівних частин, 1/7 приходиться на волосисту частину і по 2/7 на чоло, ніс і рото-подбородочний відділ. У цьому випадку нижня границя волосся визначається найбільше правильно.

Зінична лінія поділяє висоту голови на дві рівні частини. Довжина очної щілини і відстань між очима рівні між собою і складають кожна 1/8 висоти голови. Ширина ротової щілини більше відстані між очима на 1/3.

Вушна раковина розташовується між зіничною лінією і рівнем нижньої границі носа.

У числі пропорцій голови важливо відзначити черепний індекс, тобто відношення поперечного і передньозаднього діаметрів мозкового черепа, що визначають різні типи черепа — долихокранний, брахикранний і мезокранний. При зображенні голови в профіль допоможуть художникові відомості про лицьовий кут.

СТАТЕВІ ВІДМІННОСТІ В ПРОПОРЦІЯХ ТІЛА

Полові відмінності в пропорціях тіла досить значні. Добре, відомі ще древнім скульпторам, вони відбиті у всіх великих творах мистецтва і враховані при складанні канонів.

Тіло жінки відрізняється від тіла чоловіка меншим ростом, більш короткими верхніми і нижніми кінцівками, широким тазом і вузькими плічми, меншими розмірами кисті, стопи і лицьового відділу голови в порівнянні з мозковою частиною.

Говорячи про кістяк, уже були згадані особливості грудної клітки і таза жінки. Тут варто зупинитися на співвідношеннях діаметра плечей і діаметра стегон у чоловічому і жіночому тілі.

У чоловіків плечі звичайно значно ширше стегон. Середні розміри діаметра плечей у чоловіка дорівнюють 39см., а діаметр стегон - 31см.. Різниця діаметрів дорівнює 8см. (приблизно 1/5)

У жінки відповідні розміри інші: діаметр плечей у середньому дорівнює 35см., а діаметр стегон — 32см.. Різниця діаметрів дорівнює 3см. (приблизно 1/12).

Таким чином, у порівнянні з чоловіком жінка має більш широкі стегна, але в той же час діаметр її плечей у середньому в нормі перевершує діаметр стегон. Ці співвідношення важливо відзначити в противагу вказівкам древніх, що зображували тіло жінки як овал із широким нижнім кінцем, а тіло чоловіка - овал із широким верхнім кінцем. Така побудова фігури припускала, що в жінки діаметр стегон перевершує діаметр плечей, що зовсім невірно.

Варто сказати, що подібні співвідношення досить можливі і зустрічаються в житті, але не, як правило, а як індивідуальне відхилення. Враження більшої ширини стегон створюється завдяки типовому для жіночого тіла великому відкладенню жиру в області таза.

Тіло жінки характеризується більш довгою і тонкою шиєю, меншим, чим у чоловіків, виступом щитовидного хряща і трохи опущеними плічми. Верхній відділ грудної клітки в жінки вужче, ніж у чоловіка, у той же час і відстань між сосками грудних залоз у неї менше, ніж відстань між сосками в чоловіків. У зв'язку з більш короткими ногами пупок розташовується в жінки вище, ніж у чоловіка, так само, як і центр усієї фігури.

При зображенні жіночого тіла в профіль важливо врахувати типовий виступ таза в сполученні з більш за падаючим поперековим відділом хребта. Анатомічне пояснення цієї особливості вже дано при описі жіночого торса.

Голову жінки можна характеризувати, як правило, меншими в порівнянні з чоловічими розмірами, порівняно меншим розвитком лицьового черепа, зокрема вилиць і щелеп.

ВІКОВІ ВІДМІННОСТІ В ПРОПОРЦІЯХ ТІЛА

Вікові відмінності в пропорціях тіла винятково великі. Щоб переконатися в цьому, досить зіставити величину окремих частин тіла новонародженої дитини, підлітка і дорослого при умовно прийнятому однаковому розмірі. За даними П. І. Карузіна, голова немовляти складає ¼ висоти тіла, довжина верхньої кінцівки 2/5, а довжина нижньої кінцівки від промежини до підошви 1/3. Пупок є центром фігури. Ширина голови немовляти дорівнює приблизно ширині його пліч і стегон, а окружність голови дорівнює окружності грудної клітки. Розміри пліч і стегон близькі друг до друга, а довжина стопи складає 2/3 голови.

Зміни з віком полягають, з одного боку, в абсолютному збільшенні тіла і всіх його частин (у середньому на 125см.), а з іншого боку - у різкій зміні співвідношень між окремими частинами. Голова збільшується у висоту тільки в 2 рази, тулуб — у 3, руки — у 4, ноги — майже в 5, а шия — у 7 разів. Окружність голови збільшується в середньому в півтора разу, а окружність грудної клітки — майже в 3.

Шия і нижні кінцівки різко збільшуються й абсолютно і відносно до довжини інших частин, у той час як тулуб і голова відносно коротшають. Найбільшою мірою абсолютно і відносно збільшуються шия і нижні кінцівки.

Уся нижня частина тіла має велику енергію росту в порівнянні з верхньою. З віком відбувається поступове опускання пупка. Центр фігури переміщається вниз до донного зрощення.

У дворічної дитини ріст дорівнює 5 головам, у шестирічного — 6, а в дванадцятирічного хлопчика голова укладається у висоті фігури вже 7 разів.

Ріст тіла завершується в середньому до 25 років. Протягом цих років періоди посиленого росту змінюються періодами його значного уповільнення. За даними П.І.Карузіна, особливо енергійно росте дитина протягом першого року життя. Однак за цей рік співвідношення частин тіла змінюються мало, І однорічна і дворічна дитина залишається великоголовою, коротконогою з діаметром пліч і таза, що ще ненабагато перевищує діаметр голови.

З історії образотворчих мистецтв відомо чимало прикладів, коли малолітні діти — немовлята — зображувалися з пропорціями тіла дорослого.

У цих випадках навіть при добре уловленому дитячому вираженні обличчя дитина здається не дитиною, а маленьким дорослим, карликом.

Між 2 і 5 роками ріст тіла сповільнюється. У віці від 5 до 7 років тіло дитини значно витягається, худне.

Семирічна, добре складена дитина (хлопчик) має в середньому наступні пропорції: довжина тіла (ріст) 122см., висота голови 21см. (укладається в довжині тіла 5,81 разів), висота обличчя 13див, а довжина кисті і ключиці 14см. Ширина пліч 28см., а ширина стегон 26см.; відстань від пупка до п'ят 67см., від пупка до тімені 55см.; від нижнього краю донного зрощення до п'ят 56см., а до тімені 66см.. Таким чином, центр тіла лежить на лінії між пупком і нижнім крає млосного зрощення. Довжина стегна 30см., а гомілка разом з висотою стопи складають 33см..Довжина передпліччя -16см., а довжина стопи - 19см. (даних авторів).

Між 12-14 роками в дівчинок і 13 - 15 роками в хлопчиків настає новий період посиленого росту, що супроводжується сильною зміною співвідношень тіла. У цей період формуються також ознаки статі: у дівчинок розширюються таз, стегна й ікри, з'являються вторинні полові ознаки. Пропорції тіла підлітка починають наближатися до пропорцій тіла дорослого.

Однак малювати підлітка по системі пропорцій дорослого було б помилковим. Це і не дитина з типовими, яскраво вираженими особливостями пропорцій, і в той же час не дорослий. Форми тіла підлітка можна характеризувати деякою нерозмірністю. Розміри подовжніх осей тіла і кінцівок ще не ввійшли в типове для дорослого сполучення з розмірами його поперечних осей. Члени тіла в підлітків, особливо в дівчинок, відносно довгі, але тонкі, що не округлилися.

У зв'язку з цим при зображенні тіла підлітка художникові більше, ніж в інших випадках, повинне допомогти уважне спостереження натури. Статеве дозрівання й остаточне формування тіла завершується в дівчин до 18 - 24, а в юнаків — до 17 - 25 років.

Лекція 3

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 3185 | Нарушение авторских прав