АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Диференційна діагностика.

Диференційну діагностику черевних гриж необхідно проводити з пухлиноподібними випинаннями іншого походження, які можуть бути роз­ташовані в ділянках, де переважно виникають грижі. Найчастіше, це доб­роякісні пухлини, збільшені лімфатичні вузли, метастази злоякісних пухлин, туберкульозні напливи, водянка сім’яного канатика та інші по­дібні захворювання. Для цих захворювань не характерні: І/ зміна ве­личини та консистенції випинання при напрузі живота та підвищенні внутрічеревного тиску, 2/ знаходження отвору /грижові ворота/ у че­ревній стінці на місті розташування випинення,3/позитивний симптом "кашльового поштовху". При необхідності проводяться додаткові методи об­стеження хворого, які допомагають веріфікувати діагноз.

Лікування гриж.

Вилікувати хворого з грижею можна лише операційним втручанням. Консервативні методи /облітерація грижового мішка, введенням в нього хімічних речовин, які викликають хронічне запалення очеревини мішка і його облітерацію/ мають лише історичне зацікавлення, тому що у подальшому, через два-три роки після їх виконання наступає рецидив грижі у всіх хворих. Застосування бандажу також є не ефективним і навіть шкід­ливим. Травмування тканин бандажем веде до їх атрофії та атонії, що сприяє лише збільшенню розмірів грижі. Зміни в тканинах під бандажем ведуть до послаблення їх міцності, що погіршує наслідки операційних втручань.

Отже ліквідувати грижу можна тільки шляхом операційним втручанням. Як тільки встановлено діагноз грижі, хворого слід спрямувати у хірур­гічне відділення для операційного лікування. Абсолютних протипоказань не має для проведення операції. Вони можуть бути тимчасовими при наявності у хворого супровідних захворювань. Після проведення передопераційного приготування спрямованого на лікування цих захворювань в амбулаторних або клінічних установах та покращанні стану хворого проводиться операційне втручання.

Передопераційна підготовка в хірургічному відділенні проводить­ся лише при великих грижах. Воно спрямовано на зменшення розміру грижового випинання поступовим, дозованим вправленням вмісту грижі у черевну порожнину і накладанням тісної пов’язки на грижу протягом 7-10 днів, а іноді і більше. Таке приготування при великих грижах вик­ликана тим, що внутрішні органи, які знаходяться у грижовому мішку, втрачають "права громадянства" в черевній порожнині, остання зменшується в обсязі і коли вправити вміст грижі в черевну порожнину під час операції без приготування можуть виникнути такі ускладнення, як порушення кровообігу, дихання, стиснення печінки, що значно ускладнюють післяопераційний період.

Операція ліквідації грижі с послідуючою пластикою може бути виконана як під місцевою анес­тезією, так і загальним знеболюванням. Вибір методу знеболювання за­лежить від віку хворого, загального стану його здоров’я, виду грижі і інших чинників. Перевага надається загальному ендотрахеальному наркозу.

Оперативне втручання складається із двох етапів. На першому ета­пі проводиться ліквідація грижі. Вибір розтину залежить від локалі­зації грижі. Розтинається шкіра, підшкірна клітковина, фасції, апоневрози, грижові ворота. Після цього виділяється та розрізається грижовий мішок. Грижовий вміст вправляється в черевну порожнину. Коли грижа невправна, то проводиться мобілізація грижового вмісту від стінки грижового мішка, або роз’єднується петлі кишок при їх злуках. Після вправлення грижового вмі­сту грижовий мішок прошивається шовковою ниткою в ділянці його шийки, перев’язується і відсікається, а куксу грижового мішка опускаю в передочеревинну клітковину. На цьому перший етап закінчується.

На другому етапі виконується пластика грижових воріт та укріплення „слабкого місця” черевної стінки. Пластика „слабкого місця” може бути проведена місцевими ткани­нами, автотрансплантантами /широка фасція стегна, велика підшкірна ве­на стегна/, гомотрансплантантами /тверда мозкова оболонка/ або алотрансплантатами / поліпропіленова сітка (мал.7).

Мал.7 Алопластика вентральної грижі.

Вибір методу пластики залежить від стану тканин черевної стінки. Приоритетним для пластики є використання оточуючих грижу шарів черевної стінки. При їх слабкості, розтягненості, або атрофії використовують авто- або гетеротрансплантати.

Останнім часом широке розповсюдження набули методи укріплення слабких місць черевної стінки без натягу тканин, які з'єднують­ся (багатошарова пластика Шолдайсом) та пластика синтетичними сітками, які не викликають реакції з боку тканин хворого (спосіб Ліхтен­штейна).

Натяг тканин в зоні герніопластики є головним фактором виникнення рецидивів грижі. В зоні натягу внаслідок атрофії тканин, зокрема м’язових, виникає їх слабкість, що призводить до рецидиву грижі. Останнім часом пластика без натягу тканин витісняє традиційні способи герніопластики при всіх видах гриж.

Велике значення при виконанні пластики грижових воріт має вибір шовного матеріалу. В останні роки досягнено значні успіхи у виготовленні нових шовних матеріалів, що значно перевищують фізико-хімічні і фізіологічні властивості раніше існуючих. Впровадження комп’ютерних технологій, особливо способів моделювання патологічних станів, дозволили запропонувати нові методи пластики грижового дефекту, що відповідають основному принципу техніки виконання операції – пластика без натягу /tension free/. Використання такого принципу герніопластики дозволяє значно покращити результати лікування великих і гігантських вентральних гриж, тому що при цьому не підвищується внутрішньочеревний тиск.

Усі сучасні алопластичні матеріали /атріум, марлекс, пролен, трилекс/ відповідають критеріям біологічної сумісності. Найбільш універсальними вважаються поліпропіленова і поліестеронова сітки, через які вільно проникають клітини сполучної тканини, що створює добрі умови для створення основи для фібробластів і їх проростання в тканини з низьким ризиком утворення сером. Крім того, пропіленова сітка найміцніша; при її використанні частота усклад­нень і реакція тканин на її присутність мінімальна. При застосуванні сіток після загоєння рани утворюються слабкі місця, особливо в зоні прошивання лігатурами, у зв’язку з тим краї сітки необхід­но розташовувати далеко за межами дефекту, що створює додаткову міцність на розрив. Найбільш надійна фіксація сітки у передочеревинному просторі, на 4-5 см латеральніше дефекту при наявності післяопера­ційної грижі черевної стінки, і на З см при паховій та стегновій грижах.

При використанні сітки для герніопластики, необхідно керуватися наступними принципами: 1/ вибирати сітку, а не пластику, 2/ викорис­товувати переважно м’яку сітку, особливо коли ложе для сітки розта­шоване глибоко, З/ при викроюванні сітки прагнути щоб протез покривав дефект з надлишком, 4/встановлювати сітку найкраще під піхву пря­мих м’язів живота, ніколи не слід імплантувати її в черевну порожнину, 5/ фіксувати протез необхідно лише після перевірки його точного роз­ташування, найкраще накладанням рідких швів, 6/ не слід використовувати сітку при наявності місцевої інфекції (виконувати операцію можна не раніше 6 місяців після її ліквідації), 7/ при виникненні нагноєн­ня якомога раніше і ретельніше слід зробити санацію рани не поспі­шаючи видаляти сітку, якщо створені добрі умови для ефективного дренування рани, 8/застосовувати антибактерійну профілактику перед операцією і в післяопераційному періоді, 9/ здійснювати необхідні заходи щодо профілактики тромбозів і емболій.

Основний принцип виконання операцій з використанням алопластичних матеріалів - обережна десекція і фіксація сітки без натягу та пош­кодження тканин і самої сітки. Сьогодні найширше широко застосовують три сітчасті трансплантати: поліестер /дакрон/, поліпропілєн /пролен/, марлекс і політетрафторпропілен.

Період зростання тканин при герніопластиці синтетичними матеріа­лами становить в середньому 1 рік. Загоєння рани у 80% пацієнтів відбувається протягом перших 6 місяців. Це означає, що шовний матері­ал не здатний утримувати тканини протягом зазначеного часу не може бути використаний для герніопластики. Тому, синтетичний мунофіламентний шовний матеріал, що розсмоктується, є кращим для виконання герніо­пластики. Українські та закордоні хірурги надають перевагу шовним матеріалам з поліаміду та поліпропілену.

При підозрі або виявлені ков­зної грижі рекомендують герніопластику без розкриття і видалення грижового мішка, який, інвагінується у бік черевної порожнини і над ним безприривним швом з’єднується листки поперечної фасції, операція завершується одним із видів пластики. Збереження цілості грижового мішка цілком виклю­чає небезпеку пошкодження порожнистих органів /сечового міхура, сліпої кишки, сигмоподібної кишки/ і значно спрощує та скорочує операцію.

Новим етапом розвитку сучасної герніології стало широке впровад­ження у клінічну практику лапороскопічної герніопластики при операційно­му лікуванні пахових та стегнових гриж. Після ліквідації грижі вхід до пахового та стегнового каналів закриваються поліпропіленовою сіткою.

Виконання операційних втручань з приводу гриж може супроводжуватися розвитком інтра - та післяопераційних ускладнень, які в значній мірі впли­вають на перебіг післяопераційного періоду та наслідки лікування. Серед них найбільше серйозними є пошкодження органів що знаходяться в грижовому мішку та поруч з ним /тонка та товс­та кишки, чепець, сечовий міхур/, кровотеча при пошкодженні судин, особ­ливо при операціях з приводу защемленої грижі. Основою профілактики вказаних інтраопераційних ускладнень є ретельне виконання технічних способів, бережливе ставлення до тканин, їх розтинання тільки під контролем зору.

Найбільш частими післяопераційними ускладненнями є затримка сечі, парез кишечника, гематоми, інфікування післяопераційної рани, тромбоемболія легеневої артерії, та інших судин.

При функціональних порушеннях сечовивідної системи та кишечника проводять відновлення їх функцій. Гематоми є наслідком, зазвичай, грубого травмування тканин, пошкодження судин. Ось чому, гемостаз під час операції повинен бути ідеальним. Для профілактики інфікування рани у деяких хворих виникає необхідність у проведенні антибактерійної терапії. Профілактика тромбоемболічних ускладнень, особливо у хворих захворювання вен та у людей похилого віку, проводиться призначенням в післяопераційному періоді антикоагулянтів прямої та не прямої дії /гепарин, фраксипарин, пелентан, сінкумар та інших/.

Післяопераційна летальність при неускладнених грижах становить 0,05 – 0,09%.

Рецидиви гриж наступають у 5-10% хворих. Причинами рецидивів є передовсім нагноєння рани, потім помилковий вибір способу операційного втручання, слабкість тканин черевної стінки при великих грижах. Значно зростає кількість рецидивів у хворих, оперованих з при­воду ускладненої грижі /защемлення або запалення грижі та травматичні пошкодження/.

Зменшення частоти виникнення рецидивів грижі будь-якої локалізації може бути досягнена: 1/ застосування сучасних способів операційних втручань, та використанням сучасних пластичних матеріалів, 2/ індивідуальним підходом до лікування кожного хворого, 3/ точним дотримуванням методів, виконання вибраного способу пластики грижі.

Профілактика гриж полягає насамперед в усуненні умов, які сприяють утворенню гриж - укріплення передньої черевної стінки фі­зичними вправами, лікування захворювань, що ведуть до підвищення внут­рішньочеревного тиску / надсадний кашель, фімоз, закрепи/.

Профілактика рецидивів це раннє операційне лікування гриж та застосування адекватних з кожним видом грижі операційних методів.

План і організаційна структура навчального заняття з дисципліни.

* в конкретних методичних рекомендаціях з дисципліни розподіл часу доцільно дати у хвилинах;

** форми контролю і засоби навчання конкретно визначаються кафедрою для кожного з етапів заняття; засоби контролю теоретичної та практичної підготовки студентів повинні бути стандартизованими.

5. Методика організації навчального процесу на практичному
(семінарському) занятті. '

Підготовчий етап.

Підкреслити (розкрити) значення теми заняття для подальшого вивчення дисципліни і професійної діяльності лікаря з метою формування мотивації для цілеспрямованої навчальної діяльності. Ознайомити студентів з конкретними цілями та планом заняття.

Провести стандартизований контроль початкового рівня підготовки студентів.

5.2. Основний етап - має бути структурованим і передбачати проведення
зі студентами навчальної діяльності залежно від видів навчальних занять
(практичних (семінарських); забезпечувати навчальну діяльність студента об'єктами або моделями, що їх замінюють з метою формування нових знань, умінь, практичних навичок відповідно до конкретних цілей заняття.

Важливим для засвоєння нових знань та умінь на цьому етапі є вирішення ситуаційних задач, зображення графіків, малюнків, схем. Бажано, щоб завдання для студентів на цьому етапі були точними і структурованими, виконувались письмово і перевірялись викладачем під час заняття, обговорювались результати.

Заключний етап.

Оцінюється поточна діяльність кожного студента упродовж заняття, стандартизований кінцевий контроль, проводиться аналіз успішності студентів, оголошується оцінка діяльності кожного студента і виставляється у журнал обліку відвідувань і успішності студентів. Староста групи одночасно заносить оцінки у відомість обліку успішності і, відвідування занять студентами, викладач завіряє їх своїм підписом.

Доцільно коротко інформувати студентів про тему наступного заняття і методичні прийоми щодо підготовки до нього.

6. Форми контролю знань та вмінь студентів:

Теоретичні запитання до заняття.

1. Вкажіть стінки пахвинного каналу

2. Що являє собою пахвинний проміжок?

3. Вкажіть стінки стегнового кільця.

4. Вкажіть анатомічні особливості глибокого латерального та медіального пахових кілець.

5. Визначення поняття грижі.

6. Причини виникнення грижі.

7. Загальна симптоматика гриж.

8. Значення форми і розмірів грижі для перебігу захворювання.

9. Класифікація зовнішніх гриж черевної стінки.

10. Ускладнення гриж.

11. Грижі білої лінії живота. Клініка, класифікація, діагностика, диференційна діагностика, лікування.

12. Пупкові грижі. Клініка, класифікація, діагностика, диференційна діагностика, лікування.

13. Косі пахові грижі. Клініка, класифікація, діагностика, диференційна діагностика, лікування.

14. Прямі пахові грижі. Клініка, класифікація, діагностика, диференційна діагностика, лікування.

15. Післяопераційні грижі. Клініка, класифікація, діагностика, диференційна діагностика, лікування.

16. Стегнові грижі. Клініка, класифікація, діагностика, диференційна діагностика, лікування.

17. Сучасні принципи і методи оперативного лікування гриж.

18. Профілактика гриж.

19. Внутрішні грижі. Клініка. Класифікація. Діагностика.

20. Грижі стравохідного отвору діафрагми. Клініка. Діагностика. Диференційна діагностика.

21. Які причини розвитку грижі стравохідного отвору діафрагми?

22. Який механізм розвитку грижі стравохідного отвору діафрагми?

23. Які існують види гриж стравохідного отвору діафрагми?

24. Які скарги хворих спостерігаються при грижі стравохідного отвору діафрагми?

25. Які об’єктивні прояви грижі стравохідного отвору діафрагми?

26. Які ускладнення можуть виникати при грижі стравохідного отвору діафрагми?

27. Назвіть діагностичну програму при стравохідного отвору діафрагми?

28. З якими захворюваннями слід проводити диференційну діагностику при грижі стравохідного отвору діафрагми?

29. У чому полягає консервативне лікування грижі стравохідного отвору діафрагми?

30. Які показання до хірургічного лікування грижі стравохідного отвору діафрагми?

31. У чому суть оперативних втручань при стравохідного отвору діафрагми?

32. Тимчасова непрацездатність і реабілітація хворих при грижі стравохідного отвору діафрагми.

33. Профілактика та прогноз у хворих з грижами.

Тестові завдання.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 822 | Нарушение авторских прав