АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ВИСНОВКИ

1. Спортивний травматизм є актуальною проблемою і невід’ємним негативним явищем професійного спорту. За статистичними даними середня кількість травм на 1000 осіб, що займаються спортом складає 4,7; найбільший інтенсивний показник травматичності відповідає змагальному періоду (8,3), дещо менший (2,1) – учбово-тренувальним заняттям. Основними причинами спортивного травматизму можна вважати недотримання методичних рекомендацій щодо структури та перебігу тренувально-змагального процесу, а також недостатній медичний та педагогічний контроль.

2. Одним з прогресивних напрямів найбільш повної ліквідації наслідків спортивних травм є реабілітація спортсменів. Головною метою фізичної реабілітації є психо-фізична, функціональна та соціальна реабілітація хворих, спортсменів, що отримали травми, скорочення періоду відновлення здоров’я завдяки засобам неспецифічної терапії. У комплексній фізичній реабілітації спортсменів із травмами щелепно-лицьової області, окрім загальноприйнятої програми (ЛФК, масаж, фізіотерапія, нетрадиційні засоби), яка спрямована на відновлення, перш за все, фізичного стану пацієнта, слід приділяти значну увагу психологічному супроводу таких хворих.

3. З метою обґрунтування необхідності психокорекційної роботи зі спортсменами, що отримали травму щелепно-лицьової області та оптимального відбору методик психологічного впливу нами було проведено психодіагностичне обстеження групи травмованих спортсменів. Для дослідження психічного стану даної нозологічної групи, нами були використані тестові методики, а саме, опитувальник САН, шкала особистісної та ситуативної тривожності Спілберга, шкала депресії Бека. За результатами обстеження, ми переконалися, що більшість травмованих мають погане самопочуття, знижений настрій та активність, знаходяться у стані депресії та відчувають високий рівень ситуаційної та особистісної тривожності. Такий психоемоційний стан не може сприяти загальному одужанню та повноцінному поверненню до соціально-акивного життя і потребує психотерапевтичної корекції.

4. У психолоігному супроводі травмованих спортсменів, слід виділити декілька рівнів психологічного супроводу: емоційна стимуляція, соціальна активація і відновлення комунікацій; вироблення адекватних стереотипів спілкування у несприятливих ситуаціях, тренування спілкування і підвищення соціальної упевненості; формування правильної уяви про травму і порушення функціональних зв'язків, корекція настанов і ставлень, оптимізація спілкування; розкриття змістовної сторони психологічного конфлікту, перебудова системи ставлень і формування адекватних форм психологічної компенсації. Зазначені рівні психологічного супроводу складають єдиний комплекс психосоціальних методів, поєднане застосування яких на клінічно диференційованій основі є, на наш погляд, вирішальною передумовою досягнення ефективного соціального і трудового відновлення пацієнтів і оптимізації їх особистісного реагування на соматичне захворювання.

5. У першій групі дозвіл на заняття спортом отримали 8 чоловік (80%) – у двох (20%) виникли ускладнення, один спортсмен повернений на повторне стаціонарне лікування, у одного функціональний стан організму виявився невідповідним професійному спорту; повернення до тренувально-змагального процесу відбулося через 35-40 днів після отримання травми. У другій групі ускладнень не спостерігалося, дозвіл на заняття спортом отримали 10 спортсменів (100%), відбулося це у термін 25-30 днів після травматичного ураження.

6. Критерієм моніторингу ефективності фізичної реабілітації є також спортивні результати досліджуваних спортсменів, а точніше, строки набуття ними показників фізичної форми та функціонального стану, котрий вони мали до травмування. Для першої групи повернення до гарної фізичної форми відбулося лише через два місяці тренувального процесу і лише у 60% спортсменів, для другої ж групи ці строки були скорочені до 3-х тижнів. Всі спортсмени показали високі спортивні результати.

7. За даними проведеного дослідження, ми переконалися в ефективності використання психотерапії у рамках реабілітаційного процесу. Особливо важливий цей фактор для спортсменів-професіоналів, він дозволяє їм, не втратити спортивної форми за час вимушеного відсторонення від тренувальної діяльності, що гарантує більш швидке відновлення та повернення до професійної діяльності, уникнення ускладнень, або, при найбільш тяжких травмах, перекваліфікацію пацієнтів, психологічну та соціальну його адаптацію до нових умов життя.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 564 | Нарушение авторских прав