АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Організація роботи відділення реабілітації хворих з травмою щелепно-лицьової області на прикладі обласної лікарні м. Миколаїв

Задачею початкового етапу медичної реабілітації є встановлення правильного діагнозу і надання лікарської допомоги в об'ємі, що забезпечує наступне і цілеспрямоване проведення реабілітаційних заходів. Після виконання цієї задачі хворих направляють на стаціонарне лікування. Так, здійснення реабілітаційних заходів у хворих з переломами нижньої щелепи необхідно починати в догоспітальному періоді, причому на початковому етапі їх важливо проводити в стоматологічній поліклініці або в приймальному відділенні стоматологічного стаціонару.

Приймальне відділення спеціалізованої лікувальної установи — це зв'язуюча ланка між різними лікувальними установами амбулаторно-поліклінічного типу. У ньому уточнюють діагноз і починають проводити лікарські маніпуляції, що впливають на подальший перебіг захворювання і запобігають розвитку ускладнень.

Стаціонар стоматологічного відділення — другий етап медичної реабілітації хворих. У його задачі входять ліквідація гострих проявів захворювання, анатомічне відновлення пошкодженого органу і профілактика можливих ускладнень як основного, так і супутніх захворювань. Термін стаціонарного лікування залежить від тяжкості пошкодження або захворювання і визначається індивідуально.

Постгоспітальний період є завершальним етапом медичної реабілітації. Задачами цього етапу є продовження наступного лікування, профілактика можливих ускладнень і відновлення функції втраченої в результаті травми або захворювання. Якнайповніші реабілітаційні заходи на завершальному етапі можуть бути здійснені в кабінеті реабілітації хірургічних стоматологічних хворих. Організація кабінету реабілітації і об'єм заходів, що проводяться в ньому, забезпечують спадкоємність, безперервність лікування і оптимальний результат медичної реабілітації.

У зв язку зі збільшенням відсотку щелепно-лицьових травм у спорті доцільно біло б відкрити при фізкультурно-спортивному диспансері м.Миколаєва кабінет (або відділення при стоматологічній поліклініці) реабілітації, де пацієнтам може бути наданий весь спектр реабілтаційних послуг: реабілітаційний супровід, діагностика, індивідуально програма відновлення, ЛФК, масаж, фізіотерапевтичні процедури та ін.

Організація кабінету реабілітації дозволить значно скоротити терміни стаціонарного лікування хворих, що приведе до збільшення пропускної спроможності стаціонарних відділень, де надають висококваліфіковану хірургічну стоматологічну допомогу, зменшенню числа ускладнень у хворих за рахунок поступового цілеспрямованого лікування в постгоспітальному періоді, скороченню кількості повторних госпіталізацій з приводу виниклих ускладнень, а також дозволить скоротити терміни тимчасової непрацездатності даних хворих. В результаті буде одержаний значний економічний ефект.

Пропонуємо наступну модель організації кабінету фізичної реабілтації хворих з травмою щелепно-лицьовою областю.

Кабінет реабілітації повинен бути організований залежно від місцевих умов в обласній або міській стоматологічній поліклініці або фізкультурно-спортивному диспансері. Кабінет буде організаційно-методичним, консультативним і учбовим центром по реабілітації хірургічних стоматологічних хворих в постгоспітальному періоді, а також по навчанню і спеціалізації медичного персоналу. Робота кабінету повинна проводитися погоджено з діяльністю стаціонарних стоматологічних відділень. Кадровий склад такого кабінету може складатися із хірурга-стоматолога, фахівця з діагностики, реабілітологів, інструкторів ЛФК, масажистів та молодшого медичного персоналу.

Науково обгрунтована доцільність організації кабінету реабілітації з однією лікарською одиницею за наявності стаціонарних стоматологічних відділень потужністю в 30 ліжок. Функції персоналу реабілітаційного кабінету можуть бути розширені за рахунок надання екстреної допомоги хворим з пошкодженнями щелепно-лицьової області і здійснення первинного консультативного прийому планових хворих із записом в амбулаторній карті обгрунтувань до госпіталізації.

Для організації кабінету практично не потрібні які-небудь матеріальні витрати. Організація кабінету реабілітації дозволяє сконцентрувати хірургічних стоматологічних хворих в постгоспітальному періоді в одній лікувальній установі, забезпечити надання їм висококваліфікованої допомоги, розвантажити інші стоматологічні установи.

Досвід роботи кабінету реабілітації при щелепно-лицьовому відділенні обласної лікарні м. Миколаїв.

У зв'язку з числом хворих, що постійно збільшується, з пошкодженнями тканин щелепно-лицьової області (у тому числі і спортсменів), все зростаючою потребою в спеціалізованих ліжках і необхідністю ранньої виписки із стаціонарів постраждалих на амбулаторне доліковування виникли передумови до організації поліклінічних центрів для їх реабілітації. Досвід організації таких центрів прийшов до нас із Росії, перші центри були організовані у Кемерові (1973), Ленінграді (1975), Москві (1975) Горькому (1981) і в багатьох інших містах.

В м. Миколаїв поки що немає реабілітаційних центрів даного профілю, проте здійснюються перші кроки в даному напрямку. З 2003 року відкритий кабінет реабілітації при щелепно-лицьовому відділенні обласної клінічної лікарні. Основною його задачею на етапі доліковування хворих з травмою щелепно-лицьової області є така організація лікувально-відновних заходів, яка б забезпечувала повне відновлення здоров'я постраждалих в можливо коротші терміни і сприяла їх поверненню до суспільно корисної праці.

Досвід лікування хворих з пошкодженням кісток лицьового скелета в Миколаєві показують, що в кабінеті реабілітації, окрім проведення комплексу лікувально-реабілітаційних заходів в постгоспітальному періоді, необхідно здійснювати організаційно-методичну і консультатівну роботу. Є потреба у створенні Центру реабілтації, який повинен розміщуватися в спеціально виділеному приміщенні на базі міської або районної стоматологічної поліклініки, що має в своєму складі рентгенологічне і фізіотерапевтичне відділення і операційну.

Знайомлячись з історією хвороби, фахівець кабінету реабілітації сумісно з гігієністом-пародонтологом, терапевтом-стоматологом і ортопедом складає індивідуальний план реабілітації хворого, що поступив на доліковування, на основі вивчення медичної документації (виписна довідка із стаціонару), рентгенограм, даних опиту, огляду і інструментального обстеження хворого. Рентгенограми, виготовлені в стаціонарі, при необхідності слід видавати на руки хворому, роблячи про це відмітку у виписній довідці; після закінчення лікування в відділенні реабілітації хворого зобов'язаний повернути їх в архів стаціонару. При необхідності проводять додаткове рентгенографічне обстеження хворого в амбулаторних умовах.

Обов'язком реабілітолога є здійснення постійного контролю за станом засобів іммобілізациі з метою створення оптимальних умов для загоєння кісткової рани. Необхідно систематично контролювати стан назубних дротяних шин, надійність їх фіксації і стан еластичної міжщелепної тяги.

З 4087 хворих з пошкодженнями тканин щелепно-лицьової області, що знаходилися на лікуванні в херсонських стаціонарах, в відділення реабілітації за 9 років (2003—2012) поступили і одержали лікування в повному об'ємі 3011 (64,85%) чоловік, зокрема 2946 хворих (97,2%) з переломами нижньої щелепи, 65 (2,8%) з переломами кісток середньої третини лиця і множинними пошкодженнями верхньої і нижньої щелеп.

Група хворих з переломами верхньої щелепи і множинними пошкодженнями порівняно нечисленна, до цих хворих необхідно проявляти особливу увагу: на етапі доліковування виникає необхідність в консультативних висновках і допомозі невропатолога, окуліста, отоларинголога.

Хворі з переломами кісток носа, скулової кістки і дуги звертаються рідко і, як правило, по напрямах районних поліклінік у зв'язку з розвинутими ускладненнями: незрощеними застарілими або неправильно зрощеними переломами. Ці хворі потребують повторної госпіталізації для здійснення оперативного лікування в умовах стаціонару.

У щелепно-лицьовому відділенні Миколаївської обласної клінічної лікарні вже протягом останніх 2-х років його роботи вдалося понизити частоту ускладнень при переломах нижньої щелепи з 12,8 до 4,56% завдяки впровадженню комплексної фізичної реабілітації. Це не було наслідком введення яких-небудь нових методів лікування хворих, а з'явилося результатом раціональної організації їх доліковування в амбулаторних умовах. За свідченнями, в цілях профілактики розвитку травматичного остеомієліта травматолог видаляє зуби, прилеглі до щілини перелому, проводить внутрішньоротовим доступом видалення невеликих секвестрів. При розвитку ускладнень, вичерпавши всі доступні в амбулаторних умовах засоби, реабілітолог зобов'язаний за наявності показань своєчасно рекомендувати повторно госпіталізувати хворих. При своєчасному напрямі хворих з травматичним остеомієлітом, що розвивається, в стаціонар в значній мірі зменшується тяжкість перебігу захворювання. Так, з 296 хворих, вторинно госпіталізованих у щелепно-лицьове відділення в період коли ще не впроваджувались реабілітаційні заходи, у 31 (10,5%) утворилися помилкові суглоби, у 22 (7,4%) спостерігалося неправильне зрощення відламків нижньої щелепи, у зв'язку з чим в подальшому потрібно тривале лікування в стаціонарі. За період з 2010 по 2012 р., після організації кабінету реабіілтації, травматичний остеомієліт спостерігався у 72 хворих, у 6 (7,59%) з них в подальшому розвинулися помилкові суглоби або виникло неправильне зрощення відламків.

В той же час, не дивлячись на організацію реабілітації хворих з травмою щелепно-лицьової області і скорочення термінів їх перебування в стаціонарах з 13,25 (2010 р.) до 10,4 дні (2012 р.), загальний термін непрацездатності постраждалих при неускладненому перебігу процесу загоєння залишився майже колишнім, склавши при одиночних переломах нижньої щелепи 26,9 (2008 р.) і 26,7 дні (2010 р.); при подвійних переломах кістки — відповідно 35,5 і 33,5, при множинних пошкодженнях — 43,4—43,0 дні. Не змінився цей показник і у хворих з неускладненими переломами інших кісток лицьового скелета: 59,7—60,2 дні при переломах верхньої щелепи, 23,1—21,9 дні при переломах скулової кістки і дуги. В той же час термін непрацездатності хворих з ускладненими формами перебігу переломів зменшився з 77,6 до 62,9 днів тільки завдяки упровадженню нової організаційної форми допомоги потерпілим.

В умовах реабілітації створюються можливості для об'єктивної оцінки результатів впровадження нових методів лікування хворих з травмою тканин щелепно-лицьової області, вживаних в умовах стаціонару, і для аналізу помилки, що припускається при цьому.

Одною з найважливіших обов'язків реабілітолога є участь в роботі з оцінки впроваджуваних в практику наукових досягнень в лікуванні хворих, аналіз помилок при наданні першої лікарської і спеціалізованої допомоги і обговорення цих матеріалів з лікарями поліклінік і стаціонару. Такий аналіз доцільно проводити поквартально. Підсумком цієї роботи повинне бути видання методичних і учбових рекомендацій для лікарів та реабілітологів.

Важлива роль на етапі доліковування хворих з травмою тканин щелепно-лицьової області відводиться ортопедичній допомозі, основною метою якої є створення оптимальних умов для загоєння кісткової рани, а отже, і для зрощення перелому пошкодженої кістки в можливо ранні терміни та реабілітаційним заходам, що забезпечують відновлення функції жувального апарату.

Із заходів, направлених на реабілітацію хворих з переломами нижньої щелепи, у щелепно-лицьовому відділенні значне місце відводиться функціональній терапії, оскільки її застосування сприяє повноцінному відновленню функції пошкодженого органу в ранні терміни. У хворих з пошкодженнями тіла щелепи цей вид терапії сприяє створенню оптимальних умов для загоєння кісткової рани, а в лікуванні хворих з пошкодженнями гілки і, особливо, головки щелепи є визначаючим,

Як відомо, особливості будови нижньої щелепи і системи жувальних м'язів виключають застосування існуючих в загальній травматології методик функціонального лікування. Ці особливості визначаються перш за все анатомічними і функціональними ознаками. Разом з тим ефективність процесу регенерації тканини будь-якої кістки визначається інтенсивністю кровопостачання, яка знаходиться в прямій залежності від функції органу.

Досвід показує, що функціональна терапія не може бути повноцінною тільки при застосуванні її в умовах стаціонару, де хворі знаходяться порівняно недовго. Забезпечення ж належної спадкоємності в умовах поліклінік виявилося нереальним. Така спадкоємність була забезпечена тільки після створення відділення реабілітації, куди всіх хворих направляли із стаціонару з рекомендаціями продовжувати почату терапію і де її повністю і успішно завершували.

Виходячи з оцінки результатів експериментальних досліджень, функціональні навантаження, створювані пластинковими протезами при дефектах зубного ряду, сприятливо відображаються на перебігу консолідації при переломах нижньої щелепи. У зв'язку з цим в умовах кабінету реабілітації був здійснений принцип раннього раціонального протезування хворих, що забезпечило можливість здійснювати функціональне лікування і повноцінну реабілітацію.

Досвід роботи кабінету реабілітації за останні 4 роки показав, що лікувального протезування потребують 15,2% хворих з пошкодженнями кісток лицьового скелета, а в реабілітаційному — 80 %.

Невід'ємною частиною комплексу реабілітаційних заходів є фізіотерапевтичні методи лікування хворих з травмою тканин щелепно-лицьової області, лікувальна фізкультура і масаж. Їх починають застосовувати в стаціонарі, і хворих виписують в центр реабілітації, як правило, з рекомендаціями продовжувати фізіотерапевтичні процедури. Досвід роботи показує, що цього виду терапії потребують 96% хворих з травмою тканин щелепно-лицьової області.

Крім доліковування постраждалих і здійснення експертизи їх непрацездатності, в рамках реабілітації проводять диспансерне спостереження за хворими, перш за все з поєднаною травмою центральної нервової системи. У цих найбільш тяжкохворих потрібен ретельний контроль за відновленням неврологічного статусу, для чого користуються консультаціями відповідних фахівців. Диспансерне спостереження встановлюють також за хворими, що перенесли остеопластічні операції, артропластику і інші оперативні втручання, у яких необхідно здійснювати тривалий контроль за відновленням функції нижньої щелепи, а часто і складне протезування. Періодичний огляд цих хворих здійснюють 1 разів на місяць протягом першого півріччя і 1 разів в 2 місяці в другому, після чого за відсутності об'єктивних причин і скарг їх переводять в групу практично здорових людей.

Велику групу хворих—17,2% від загального числа, що вимагають реабілітації та диспансерного спостереження — склали особи, у яких можна було чекати розвитку ускладнень в процесі загоєння кісткової рани. Враховуючи, що найчастіше розвиток ускладнення запального характеру розвивається в терміни від 4 до 8 тижнів з моменту травми, доцільно проводити диспансерні огляди хворих, що клінічно видужали, через 5, 7 і 10 тижнів після травми. Подальші огляди слід проводити 1 раз в 2 місяці до закінчення року, після чого хворих знімають з диспансерного обліку. При виявленні ознак запалення під час будь-якого з вказаних оглядів термін диспансерного спостереження збільшують на 1 рік після завершення лікування хворого.

Подальший планомірний розвиток реабілітації хворих з травмою щелепно-лицьової області допоможе досягти оптимальних результатів в їх лікуванні, стане реальною мірою профілактики ускладнених форм перебігу травматичної хвороби і інвалідності.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 938 | Нарушение авторских прав