АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Організація та методи досліджень

З метою практичного підтвердження гіпотези щодо кризового стану особистості спортсмена, викликаного травмою та впливу його на ефективність комплексної фізичної реабілітації нами було проведено психодіагностичне обстеження групи травмованих спортменів, що знаходяться на відновному етапі реабілітації в щелепно-лицьовому відділенні обласної лікарні м. Миколаїв та центру прогресивної медицини і реабілітації «Реа+Мед».

До експериментальної групи увійшли 20 хворих (чоловіки віком від 18 до 27 років).

Для діагностування психічного стану та виявлення особистісних змін, викликаних хворобою, експериментальної групи хворих були обрані наступні тестові методики:

- тест дифференціальної самооцінки функціонального стану (САН);

- шкала особистісної та реактивної тривожності Спілберга;

- опитувальник депресії Бека [3, 16, 35].

Тест дифференціальної самооцінки функціонального стану (САН)

За допомогою методики САН, ми можемо адекватно оцінити самопочуття, рівень активності та настрій хворого в даний, конкретний момент.

Опитувальник складається з 30 рядків, в кожному з яких представлені два полярні твердження, з них 10 рядків характеризують самопочуття випробовуваного (1, 2, 7, 8, 13, 14, 19, 20, 25, 26), 10 — активність (3, 4, 9, 10, 15, 16, 21, 22, 27, 28), 10 — настрій (5, 6, 11, 12, 17, 18, 23, 24, 29, 30).

Рядки згруповані попарно: 1, 2 — самопочуття (С), 3, 4 — активність (А), 5, 6 — настрій (Н), і т. д.

Випробовуваному дається наступна інструкція: Перед Вами два ряди слів, які представляють ті або інші особливості психічного стану. Кожна ознака має два протилежні полюси. Вам необхідно критично оцінити свій стан зараз. Для цього спочатку виберіть полюс, до якого Ви відносите свій стан. Чим ближче до полюса Ви закреслюватимете цифру, тим більше дана якість у Вас виражена зараз.

«3» — закреслюйте в тому випадку, якщо воно виражене сильно;

«2» — якщо виражено помірно;

«1» — якщо виражено в найменшій мірі;

«0» — невизначене положення, коли Ви не можете вирішити — до якого полюса віднести свій стан.

Над відповідями довго не роздумуйте. Відповідати потрібно швидко.

Обчислення показників самопочуття, активності і настрою здійснюється таким чином:

Спочатку необхідно перевести закреслювані цифри у відповідні їм оцінні бали.

Для показників самопочуття і настрої вони шифруються за шаблоном № 1:

цифри опитувальника — 3 2 1 0 1 2 3

відповідні їм бали — 7 6 5 4 3 2 1

Для показника активності — за шаблоном № 2:

цифри опитувальника — 3 2 1 0 1 2 3

відповідні їм бали — 1 2 3 4 5 6 7

Після перекладу закреслюваних цифр в оцінні бали по кожному показнику підраховується сума балів і ділиться на число одержаних відповідей (закреслюваних цифр), що і представляє собою власне показник самопочуття, активності або настрою.

Показники самопочуття нижчі 5,4 бали, активності — нижчі 5,0 балів, настрої — нижче 5,1 бали розцінюються як низькі (нижчі норми).

Шкала особистісної та реактивної тривожності Спілберга.

Шкала реактивної і особової тривожності Спілбергера-Ханіна є вельми надійним і інформативним інструментом для вимірювання тривожності як властивої особистості, так і стану в певний момент (у минулому, справжньому, майбутньому).

Під особовою тривожністю розуміється відносно стійка індивідуальна характеристика, межа, що дає уявлення про схильність людини до тривожності, тобто про його схильність сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливі і реагувати на ці ситуації появою стану тривожності різного рівня.

Високий показник особової тривожності дає уявлення про високу вірогідність появи стану тривожності у суб'єкта в ситуаціях, де йдеться про оцінку його компетентності, підготовленості і сприйманих ним як загрозливі. Ця група людей звичайно вимагає підвищеної уваги з боку лікаря.

Низькотривожні суб'єкти, навпаки, не схильні сприймати загрозу своєму престижу, самооцінці в широкому діапазоні ситуацій. Вірогідність виникнення у них стану тривожності значно нижча, хоча і не виключена в окремих особливо важливих і особово значущих випадках

Реактивна тривожність, як стан, характеризується емоціями напруги, занепокоєння, заклопотаності, «нервозності», що суб'єктивно переживаються, та супроводжуються активацією вегетативної нервової системи. Стан тривожності як емоційної реакції на стресову ситуацію, може бути різної інтенсивності і є достатньо динамічним і мінливим за часом.

Високий показник реактивної тривожності побічно свідчить про виражену психоемоційну напругу пацієнта. Цей показник чутливо реагує на зміни психоемоційного стану хворого в процесі лікування і є одним з найзручніших для оцінки ефективності психотерапевтичної корекції.

Шкала Спілбергера-Ханіна складається з 40 питань, зокрема з 20 питань, що характеризують реактивну тривожність (опитувальник А) і ще 20 питань, що характеризують особову тривогу (опитувальник Б).

Випробовуваному пропонується відповісти на питання, вказавши, як він себе відчуває в даний момент (реактивна тривожність, 1–20 питання) і як він себе відчуває звичайно (особова тривожність, 21–40 питання).

На кожне питання можливі 4 варіанти відповіді по ступеню інтенсивності реактивної тривожності (зовсім ні, напевно так, вірно, цілком вірно) і по частоті вираженої особової тривожності (майже ніколи, іноді, часто, майже завжди).

На заповнення обох опитувальників звичайно достатньо 15–20 хвилин. Для зниження вірогідності утворення установки на позитивні або негативні питання в кожен з опитувальників включене приблизно однакове число думок, що характеризують високий і низький ступінь тривожності.

Відповідь «1» на високотривожні питання означає відсутність або легкий ступінь тривожності, а відмітка «4» означає високу тривожність. При обробці результатів бальні оцінки в цих питаннях мають зворотну спрямованість.

У шкалі реактивної тривожності це питання 1, 2, 5, 8, 10, 11, 13, 16, 19, 20; у шкалі особової тривожності це питання 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39.

Рівень реактивної тривожності обчислюється по формулі:

Тр = Ерп – Еро + 50

Тр — показник реактивної тривожності;
Ерп — сума балів з прямих питань (3, 4, 6, 7, 9, 12, 14, 15, 17, 18);
Еро — сума балів із зворотних питань (1, 2, 5, 8, 10, 11, 13, 16, 19, 20).

Для числення рівня особової тривожності застосовується формула:

То = Еоп – Еоо + 35

То — показник особової тривожності;
Еоп — сума балів з прямих питань (22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 37, 38, 40);
Еоо — сума балів із зворотних питань (21, 26, 27, 30, 33, 36, 39).

Показник, що не досягає 30 балів, розглядається, як той, що свідчить про низьку тривожність, від 31 до 45 балів — помірну, понад 45 бали — високу.

Опитувальник депресії Бека.

Депресія, знижений настрій — одне їх найнеприємніших емоційних станів особи, часто виникаюче в різних життєвих ситуаціях, а також один з найважливіших симптомів більшості порушень психіки. Найбільш часті випадки так званої «реактивної депресії», що виникає як реакція на події, що травмують життя даного індивідуума.

Депресія виявляється перш за все в зміні настрою. Людина стає сумною, похмурою, її долають думки про своє невдале життя, палить гостре відчуття вини. Вона втрачає смак до життя і здатність чинити опір труднощам, втрачає інтерес до тих явищ, які раніше привертали. Відмічено, що в стані депресії у людини сповільнюються як рухова активність, так і процеси мислення. Найяскравіша межа депресивної особи — самобичування: людина відчуває себе невдахою. До цього додається підвищена чутливість до всього, що додатково знижує самооцінку. Наприклад, сварка із значимою людиною, яка є не більш як скороминучим життєвим епізодом, розцінюється мало не як кінець світу; невдача на іспиті сприймається як доказ абсолютної бездарності і нікчемності. При цьому необхідно підкреслити, що в стані депресії індивідуум вважає своє сприйняття єдиним правильним, а періоди свого життя в іншому стані, поза депресією, представляються йому ілюзією (спотворюється розуміння минулого).

За допомогою даної методики ми можемо діагностувати наявність у пацієнта депресивного стану та визначити його рівень: легка депресія, помірна депресія, тяжкий депресивний стан.

Опитувальник депресії Бека включає в себе 21 категорію симптомів та скарг, найбільш значимих для картини депресії. Категорії позначені буквами і відповідають наступним проявам:

А. Настрій;

Б. Песимізм;

В. Відчуття неповноцінності;

Г. Невдоволеність;

Д.Відчуття провини;

Е. Відчуття, що буде покараний;

Ж. Відраза до самого себе;

З. Ідеї самозвинувачення;

И. Суїцідальні думки;

К. Слізливість;

Л. Роздратованість;

М. Порушення соціальних зв’язків;

Н. Нерешимість;

О. Образ тіла;

П. Втрата працеспроможності;

Р. Порушення сну;

С. Стомлюваність;

Т. Втрата апетиту;

У. Втрата ваги;

Ф. Занепокоєність тілесними відчуттями;

Х. Втрата лібідо.

Головною метою фізичної реабілітації є психо-фізична, функціональна та соціальна реабілітація хворих, спортсменів, що отримали травми, скорочення періоду відновлення здоров’я завдяки засобам неспецифічної терапії [48].

Основні завдання фізичної реабілітації при травмах щелепно-лицьової області:

- запобігати ускладненням, що можуть бути викликані різноманітними травмами щелепно-лицьової області;

- запобігати, в першу чергу, виникненню застійних явищ;

- сприяти відновленню діяльності серцево-судинної, дихальної, нервової систем, опорно-рухового апарату;

- постійно підвищувати загальний тонус хворого та створювати у них позитивний настрій;

- відновлювати фізичний та психічний стан;

- формувати компенсаторні реакції;

- відновлювати фізичні якості: швидкість, гнучкість, спритність;

- формувати цінності здорового способу життя.

Всі засоби, що застосовуються з метою профілактики захворювань та реабілітації, можна розподілити на кілька груп – засоби здорового способу життя (ЗСЖ), які включають: гігієнічні фактори, сили природи, загартування, раціональне харчування, режим, фізичні вправи, психорегуляція, медико-біологічні фактори відновлення, нетрадиційні засоби відновлення; другу групу складають вправи різного характеру, що об’єднуються терміном „кінезотерапія”; окрему самостійну групу засобів реабілітації складають гігієнічні фактори, природні явища, масаж, фізіопроцедури, збалансоване харчування.

До засобів реабілітації відносяться: психотерапевтичний вплив, медикаментозна корекція, ЛФК (кінезотерапія), фізіотерапія, масаж, працетерапія, курортно-санаторне лікування, арттерапія, фітотерапія, аромотерапія, мануальна терапія.

Провідне місце серед засобів фізичної реабілітації відводиться фізичним вправам – це важлива умова формування здорового способу життя.

Засоби фізичної реабілітації можна поділити на активні, пасивні і психорегулюючі.

До активних засобів відносяться всі форми ЛФК: різні фізичні вправи, елементи спорту і спортивної підготовки, ходіння, біг та інші форми.

Лікувальна фізична культура – метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров’я і працездатності хворих і інвалідів [49, c.34].

Лікувальна фізична культура – це науково-практична, медико-педагогічна дисципліна, яка вивчає теоретичні основи і методи використання засобів фізичної культури для лікування, реабілітації, профілактики різних захворювань.

Особливість ЛФК, у порівнянні з іншими методами лікування і реабілітації, є в тому, що вона використовує в якості основного лікувального засобу – фізичні вправи, міцний стимулятор життєвих функцій організму людини.

ЛФК є не тільки лікувально-профілактичним засобом, але і лікувально-виховним процесом.

Застосування ЛФК виховує у хворого свідоме ставлення і активну участь в лікувальних і реабілітаційних процесах. В основі участі хворого в лікуванні лежить навчання фізичним вправам.

Сутність ЛФК полягає у використанні біологічної функції організму – рух, який є основним стимулятором росту, розвитку і формування організму, стимулюючи активну діяльність всіх його систем, сприяє підвищенню загальної працездатності організму.

ЛФК – метод неспецифічної терапії, а застосовані фізичні вправи – є неспецифічними подразниками, які включать у зворотну реакцію усі ланки нервової системи. Фізичні вправи здатні впливати на різні функції організму.

ЛФК – метод патагенічної терапії, тобто, систематичне застосування фізичних вправ впливає на реактивність організму і патогенез захворювання.

ЛФК – метод активної функціональної терапії. Регулярне дозоване тренування фізичними вправами стимулює, тренує і пристосовує організм хворого до збільшення фізичних навантажень, та призводить до його функціональної адаптації.

ЛФК – метод відновлювальної терапії. При комплексній фізичній реабілітації ЛФК успішно поєднується з медикаментозною терапією та іншими фізичними методами.

Однією з характерних особливостей ЛФК є процес дозованого тренування фізичними вправами, які супроводжують весь процес лікування і реабілітації. Розрізняють загальне і спеціальне дозоване тренування.

Розрізняють чотири основних механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм хворого: тонізуюча, трофічна, формування компенсацій і нормалізація функцій.

Тонізуюча дія фізичних вправ: сприяє відновленню нормальної рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це дає можливість покращити регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз і стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісцеріальних рефлексів.

Особи, які займаються ЛФК, викликають позитивні емоції, створюється хороший настрій і з’являється впевненість у одужанні.

Трофічна дія фізичних вправ: під час руху виникають пропріорецепторні імпульси, що йдуть у вищі відділи нервової системи та вегетативні центри і перебудовують її стан, що сприяє покращенню трофіки внутрішніх органів та тканин за механізмом моторно-вісцеріальних рефлексів.

Формування компенсацій: фізичні вправи сприяють відновленню або заміщенню порушеної хворобою функції органу або системи. Фізичні вправи залучають до роботи м’язи, які раніше не брали участі у виконанні не властивих для них рухів.

Нормалізація функцій: нормалізація функцій виникає під впливом зростаючого фізичного навантаження, внаслідок чого вдосконалюються регуляторні процеси в організмі, усуваються тимчасові компенсації, відновлюються моторно-вісцеріальні зв’язки та рухові якості людини [49, c.74].

Лікувальний масаж використовується на всіх етапах медичної реабілітації хворих. Його застосовують після травм, у хірургії, гінекології, а також з метою профілактики.

Масаж призначають лікарі, як дітям, так і дорослим під час лікування захворювань серцево-судинної, дихальної та нервової систем, внутрішніх органів, опорно-рухового апарату.

Масаж досягає ефекту дозованими механічними діями на тіло хворого завдяки спеціальним прийомам: прогладжування, розтирання, вібрація, розминання.

Механічна дія масажу полягає у зміщенні та розтягненні тканин, підвищенні температури ділянки тіла, що масується, надходженні біологічно активних продуктів, розширенні просвіту капілярів.

Все це сприяє ліквідації застійних явищ і набряків, збільшенню рухливості тканин і суглобів, відновленню їх функцій.

Масаж діє як на периферичну, так і на центральну нервову систему. Подразнення рецепторів передається у нервові центри.

Прогладжування тіла знімає підвищену збудливість НС, заспокоює пацієнта, а поплескування підсилюють збудливість.

Масаж тонізуюче діє на організм, покращує настрій і самопочуття хворого.

Масаж впливає на м’язову систему, що збільшує силу і працездатність м’язів, нормалізує їх тонус, покращує кровообіг. Масаж впливає на шкіру, не обмежується очищенням її від злущених клітин епідермісу, пилу, мікробів, поліпшенням функцій сальних залоз, а ще й підсилює кровопостачання і кровообіг шкіри, стимулює обмінні процеси, активізує шкірне дихання і шкірно-м’язовий тонус. Завдяки цьому шкіра стає більш пружною, еластичною, щільною.

Масаж впливає на зв’язково-суглобний апарат і поліпшує еластичність і міцність сухожиль, кровопостачання суглобів.

Масаж впливає на дихальну систему, покращує легеневу вентиляцію та газообмін, сприяє ліквідації застійних явищ у легенях і підсилює кровообіг.

Масаж благотворно впливає на обмін речовин, сприяє швидкому видаленню з організму молочної кислоти після фізичного навантаження.

Таким чином, масаж діє на різноманітні системи і органи хворої людини і це зміцнює їх функціональний стан, сприяє нормалізації діяльності організму [11, c. 92].

Фізичні лікувальні чинники, як і інші засоби фізичної реабілітації викликають в організмі полісистемну реакцію. Вони впливають на тонус судин, процеси мікроциркуляції, обмін речовин, діяльність ЦНС і внутрішніх органів, опорно-руховий апарат. Деякі фізичні чинники, енергія яких при вбиранні тканинами трансформується у тепло, стимулюють процеси терморегуляції, загартовують організм. Вони підвищують захисні сили організму, знімають втому, прискорюють відновлення, можуть діяти на організм, як заспокійливо, так і збуджуюче. Це позитивно впливає на психіку хворого, зміцнює у нього впевненість у видужанні [37, c. 85].

Сучасна фізіотерапія у своєму арсеналі нараховує 80 лікувальних методів. Методи фізіотерапії широко використовуються й відіграють провідну роль у комплексі лікувальних та реабілітаційних заходів, в медичних закладах різного профілю.

Принципи та методи фізичної реабілітації.

Вся галузь фізичної реабілітації базується на головних принципах, а саме:

- принцип всебічного гармонійного розвитку людини;

- принцип оздоровчої спрямованості;

- принцип зв’язку з трудовою діяльністю.

Для ефективного застосування засобів фізичної реабілітації велике значення мають дидактичні принципи:

- принцип свідомості;

- принцип послідовності;

- принцип активності;

- принцип науковості;

- принцип виховуючого навчання;

- принцип міцності.

Принцип свідомості є найголовнішим принципом, він полягає у тому, що хворий, виконуючи будь-які вправи процедур реабілітації, повинен чітко розуміти, що він робить, як той чи інший засіб потрібно використовувати і який він дає ефект.

Принцип послідовності полягає в тому, що з кожною процедурою рухові завдання постійно ускладнюються від простого до складного.

Принцип активності полягає в тому, що хворий бере активну участь у досягненні своєї мети – одужанні.

Принцип науковості вимагає впровадження в лікувально-реабілітаційну практику наукових досліджень.

Принцип виховуючого навчання вимагає того, щоб в процесі лікування та реабілітації здійснювалось навчання хворих: як бути здоровими, чому необхідно зберігати здоров’я.

Принцип стійкості полягає в тому, щоб використовувати той чи інший засіб реабілітації до того, поки не буде стійкого позитивного результату.

Принцип системності полягає в тому, щоб хворий систематично застосовував засіб реабілітації, закріплюючи щоденно багато разів.

У фізичній реабілітації використовуються різні методи, які можна розподілити на методи організації хворих, методи організації виконання вправ, методи навчання вправам, методи дозування навантаження [61, c.42].

Метод– шлях досліджень, спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів або застосування практичного та теоретичного пізнання й опанування дійсності.

Методи організації хворих складаються із фронтального (коли одночасно працюють всі хворі), групового (коли хворих поділяють залежно від захворювання на групи) та індивідуального методу.

З метою збереження зацікавленості хворих заняттями, при виконанні вправ користуються різноманітними засобами другої групи методів. До них належать: фронтальний метод, який передбачає високу щільність занять; груповий – урізноманітнює заняття; позмінний – один хворий виконує завдання, в той час, коли інші відпочивають; поточний – хворі виконують вправи один за одним; парний; колове тренування, коли хворі розподіляються на групи і виконують різні завдання на 8-12 станціях, одержується таким чином багатогранний вплив вправ на організм, що дуже ефективно і позитивно сприяє реабілітації; індивідуальний – виконання індивідуального завдання під час процедури.

Під час проведення процедур у рамках фізичної реабілітації хворі опановують різні рухи. Навчання рухам обумовлює необхідність використовувати спеціальні методи, які поділяються на три групи (таблиця 1).

Методи дозування навантажень об’єднують три групи методів: ігровий, змагальний та метод суворо регламентованого навантаження, який здійснюється за рахунок чергування навантаження та відпочинку, тобто вправи виконуються безперервно або інтервально.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 823 | Нарушение авторских прав