АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Загальні принципи психотерапевтичної роботи зі спортсменами, що отримали травму щелепно-лицьової області у процесі фізичної реабілітації

Враховуючи відмічені вище особливості психічного стану спортсменів у посттравматичний період, реагування їх на свій стан, клінічну неоднорідність непсихотичних порушень психічної сфери, які спостерігаються у них, в першу чергу, психотерапевтичний вплив на спортсменів має бути системним і багаторівневим, зорієнтованим в трьох основних напрямах, в кожному з яких можна виділити декілька рівнів:

Перший напрям — біологічний, в якому доцільно виділити п'ять рівнів реалізації психотерапевтичного впливу:

1. Організму (передбачає вплив на весь організм як тотальну біологічну систему або систему систем).

2. Функціональних систем (по П. Д. Анохіну — сукупність фізіологічних систем, що взаємодіють у виконанні певної роботи).

3. Фізіологічних систем (системи травлення, дихання, кровообігу, сечовиділення, ендокринна і інші).

4. Органів (наприклад, навіювання спокійної роботи серця, або відчуття тепла у області шлунку, нирок тощо).

5. Окремих груп клітин (незважаючи на відому частку умовності цього рівня, дослідження, проведені під керівництвом професора А. Т. Філатова, показали реальність реалізації гіпнотичного впливу на клітинному рівні).

Другий напрям — психологічний (психічний), в якому виділяють три рівні:

1. Особи (передбачає корекцію особистісних настанов, системи моральних цінностей тощо).

2. Сфер психіки (сприйняття, емоції, пам'ять, мислення тощо).

3. Окремих властивостей сфер психіки (наприклад, зміцнення і потенціювання упевненості, спокою, витривалості тощо).

Третій напрям — соціальний, який також передбачає три рівні:

1. Макросоціальної реадаптації особи (відновлення або корекція ролевої позиції особи).

2. Мікросоціальної реадаптації особи (відновлення або корекція мікросоціальних ролевих позицій в сім'ї і інших мікросоціальних групах).

3. Аутореабілітації (самостійне відновлення внутрішньої гармонії).

При побудові системи психотерапії спортсменів враховуються особливості організації реабілітаційного процесу в закладі, де передбачається проведення курсової психотерапії (стаціонар, поліклініка, профілакторій або курорт), особливості емоційно-психічного, фізичного стану пацієнта, невротичних розладів і особистісного реагування на отриману травму, обтяженість психоанамнеза і ставлення людини до психотерапії [14, c. 178].

У комплексі психотерапевтичної корекції можуть і повинні використовуватися методи, які базуються як на навіюванні, так і переконанні, розтлумаченні: гіпносуггестивна, раціональна, групова, непряма психотерапія, навіювання наяву, самонавіювання, методи психічної саморегуляції, в їх різних модифікаціях, комбінаціях і варіантах.

В процесі психотерапії спортсменів, як правило, комбінуються індивідуальні і групові заняття. Курс лікування складається з 10–12 групових занять, які проводяться 3–4 рази на тиждень у відкритих змішаних психотерапевтичних групах по 10–12 осіб, і 4–5 індивідуальних сеансів тривалістю по 55–65 хвилин.

При групових заняттях певна увага надається індивідуалізації впливу (індивідуальні навіювання, підбір і відпрацювання індивідуальних формул самонавіювання, акцентуації уваги до особи кожного пацієнта, обговорення його проблем в групі, символічний прийом хворого в групу і побажання групи хворому наприкінці його лікування тощо).

Система психотерапевтичної корекції будується на підставі дидактичного підходу, який передбачає: етапність впливу, зв'язок кожного подальшого заняття з попереднім, доступність (зрозумілість) для спортсменів інформації, відповідність завдань можливостям травмованих, систематичність в оволодінні навиками психічної саморегуляції.

В процесі психотерапевтичного впливу виділяємо три етапи:

— Седативно-адаптуючий.

— Лікувально-корегуючий.

— Профілактично-закріплюючий.

Перший (седативно-адаптуючий) етап, як правило, складається з 1–2 індивідуальних і 2–3 групових занять. Основними завданнями його є: встановлення емоційного контакту з пацієнтом; формування довіри до лікаря, адекватного ставлення до психотерапії; дезактуалізація гострої невротичної симптоматики. На цьому етапі, враховуючи наявність у більшості хворих істотних проявів астенізації і відсутність певних навиків, методи аутопсихотерапії, як правило, не використовуються.

Основними методами на цьому етапі є: гіпносуггестивна, раціональна, непряма психотерапія (потенціювання комплексу медикаментозного лікування, фізіотерапія, дієти, а також реабілітації як відновного процесу). Головна спрямованість психотерапії цього етапу — симптоматична.

Другий (лікувально-корегуючий) етап складається з 2–3 індивідуальних і 4–6 групових занять. Основними завданнями цього етапу є: досягнення позитивної динаміки емоційного стану спортсменів; усвідомлення ними зв'язку чинників і проявів невротичних розладів з особливостями їх особистості і поведінки, конфліктами, невирішеними емоційними проблемами; корекція масштабу переживання пост травматичного синдрому, його соціальної та особистісної значущості; перебудова особистості спортсмена, системи його ставлень, реадаптація в макро- і мікросоціальному середовищі. Основними методами на цьому етапі стають колективно-групова, раціональна психотерапія, методи психічної саморегуляції, самонавіяння; допоміжними — гіпносуггестія, навіювання наяву, непряма психотерапія. Головна спрямованість психотерапії другого етапу — патогенетична.

Третій (профілактично-закріплюючий) етап включає 2–3 групових і 1–2 індивідуальні заняття. Основними завданнями його є закріплення: досягнутого терапевтичного результату; навиків психічної саморегуляції; корекції системи життєвих цілей, цінностей, ставлення до майбутнього, свого «Я» і навколишнього середовища. Психотерапевтична робота з хворими на цьому етапі здійснюється, в першу чергу, шляхом доопрацювання навиків психічної саморегуляції, раціональної психотерапії, навіювання наяву. Головна спрямованість психотерапії цього етапу — профілактична [14, c. 182].

У зв'язку з вищевикладеним, основними принципами побудови системи психотерапії спортсменів, що отримали травму щелепно-лицьової області є:

— Системність і багаторівневість впливу.

— Етапність психотерапевтичних заходів, яка базується на дидактичному підході.

— Комплексність, використання комплексу методів психотерапії, з послідовною зміною їх ролі залежно від завдань етапу системи.

— Диференційоване поєднання і ієрархічність патогенетичної, симптоматичної і профілактичної спрямованості психотерапевтичних заходів залежно від клинико-психопатологічних і психоанамнестичних особливостей перебігу відновних процесів, а також особливостей соматичного страждання і особистісного реагування спортсмену на нього.

— Максимальна індивідуалізація психотерапевтичного впливу при переважно груповій формі роботи зі спортсменами.

Констатуємо, що при загальних закономірностях побудови системи психотерапевтичної корекції психоемоційного стану і особистісного реагування спортсменів із травмами щелепно-лицьової області з непсихотичними розладами психічної сфери, психотерапевтичний вплив при різних формах порушень має свої особливості, які витікають з їх природи і наведених вище особистісних проявів.

Базисним методом, адекватним цілям реабілітації, направленим на відновлення особистісного і соціального статусу хворого шляхом опосередкування через особу лікувально-відновних впливів і заходів, є психотерапія. «Точкою дотику» психотерапії, на відміну від біологічних методів лікування, є не сам соматичний процес (хоча його залежність від емоційних чинників і діяльності індивіда безперечна), а особистість пацієнта і система його ставлень до дійсності. Найадекватнішим методом психотерапії в системі реабілітації є групова психотерапія. Можна виділити два види групових методів психотерапії в системі реабілітації:

1. Терапевтичні процедури, направлені на соціальну реадаптацію спортсмена з пост травматичним стресовим розладом, його комунікабельність, спроможність до самореалізації, вирішення психологічних і соціальних конфліктів. Ці процедури проводяться, насамперед, в психотерапевтичних групах, з метою безпосередніх змін особистісних ставлень до хвороби, обговорення власних переживань і свідомої рефлексії. Групи фокусують увагу учасників на конфліктній проблематиці кожного хворого (розмовні групи і групи проблемних дискусій). По-друге, терапевтичні групи передбачають взаємодію між пацієнтами, опосередковані загальною діяльністю і її переживанням (заняття художньою творчістю, загальне прослуховування музики тощо). Це групи, які використовують тренувальну техніку, ігрові і творчі форми занять (психомоторні, комунікативні, групи арт- і музикотерапії). Творча організація вільного часу разом з працею також розглядається нами як спосіб формування особистості та її змін. По-третє, об'єктом психокорекції поряд з травмованим спортсменом стають члени його сім'ї (сімейна психотерапія).

2. Оптимальна організація соціальної структури колективу пацієнтів ставить на чолі кута так звані середовищні групи: рада і збори хворих, функціональні групи, колективні екскурсії, клуб пацієнтів і тощо. Ці соціально-терапевтичні групи зорієнтовані на соціальну активацію спортсмену і залучення до життя у суспільстві, сприяють тренуванню спілкування і прищеплюють пацієнтам навики адекватного функціонування в сім'ї і на роботі. Вони забезпечують соціальний клімат, який дозволяє поновити міжособові зв'язки.

Питання про співвідношення індивідуальної і групової психотерапії може розв'язуватися по-різному у бік інтенсивності тієї або іншої. Індивідуальна робота з хворими важлива для виявлення їх основної внутрішньої і міжособової проблематики, формування мотивації до ефективної участі у групових заняттях, корекції реакцій на ситуації групової взаємодії. У всіх цих випадках вона слугує цінним доповненням групової психотерапії і соціотерапії.

Усе вищвикладене доводить необхідність диференціації задач групової психотерапії і відповідних їм методів і одночасно слугує підставою для комплексного виборчого використовування різноманітних прийомів, що дозволяє виділити декілька рівнів психологічного супроводу:

1. Емоційна стимуляція, соціальна активація і відновлення комунікацій.

2. Вироблення адекватних стереотипів спілкування у несприятливих ситуаціях, тренування спілкування і підвищення соціальної упевненості.

3. Формування правильної уяви про хворобу і порушення функціональних зв'язків, корекція настанов і ставлень, оптимізація спілкування.

4. Розкриття змістовної сторони психологічного конфлікту, перебудова системи ставлень і формування адекватних форм психологічної компенсації.

Зазаначені рівні психологічного супроводу складають єдиний комплекс психосоціальних методів, поєднане застосування яких на клінічно диференційованій основі є, на наш погляд, вирішальною передумовою досягнення ефективного соціального і трудового відновлення пацієнтів і оптимізації їх особистісного реагування на отриману травму [4, c. 97].

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 743 | Нарушение авторских прав