 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Гормони аденогіпофіза, їх фізіологічне значення, механізм діїВ аденогіпофізі утворюється 7 різних гормонів: 1) гормон росту, чи соматотропний – СТГ; 2) тиреотропний гормон – ТТГ; 3) адренокортикотропний – АКТГ; 4) фолликулостимулюючий гормон – ФСГ; 5) лютеїнізуючий гормон – ЛГ; 6) лютеотропний – ЛТГ; 7) пролактин, чи лактогенний гормон.. Чотири останніх гормони поєднують у загальну групу – гонадотропних гормонів. Усі гормони за винятком соматотропного і пролактина виконують функції регуляторів інших залоз внутрішньої секреції. Залози, функція яких залежить від гормонів гіпофіза, називають залозами-мішенями. ТТГ, ФСГ і ЛГ за своєю хімічною будовою є глюкопротеїдами, тобто складаються з білка і вуглеводу, а інші гормони – прості білки. Гормон росту (СТГ) складається з поліпептидного ланцюжка, що включає 245 амінокислотних залишків. Він, на відміну від багатьох інших гормонів, має видову специфічність. Кожен грам гіпофіза людини дає 3,7–6 мг гормона росту. СТГ прискорює різні обмінні процеси, і це вторинно приводить до посилення росту. Особливо чутливі до дії гормону кісткова і хрящова тканини. СТГ сприяє росту епіфізарного хряща, що обумовлює ріст кісток у довжину. Крім цього, гормон сприяє збільшенню усіх внутрішніх органів і тканин. Збільшення росту під впливом СТГ пов’язано зі збільшенням синтезу білка і числа мітозів. Посилений синтез білка супроводжується зменшенням кількості азоту в крові. СТГ змінює також вуглеводний і жировий обміни: пригнічується процес окислювання вуглеводів у тканинах, відбувається мобілізація й утилізація жиру з депо, що супроводжується збільшенням кількості жирних кислот у крові. Для ефективного впливу СТГ необхідна цілість інших залоз внутрішньої секреції, наприклад, наднирників, підшлункової залози. Тиреотропний гормон гіпофіза (ТТГ), що складається з поліпептидів і вуглеводів, активує діяльність щитовидної залози. Відсутність його приводить до її атрофії. Механізм дії ТТГ полягає в стимуляції в клітинах щитовидної залози синтеза і-РНК, на основі якої будуються ферменти, необхідні для створення, звільнення із сполук і виділення у кров її гормонів. Адренокортикотропний гормон гіпофіза (АКТГ) стимулює роботу кори наднирників. Він складається з поліпептидного ланцюжка, що включає 39 амінокислотних залишків. Введення в організм АКТГ викликає різке збільшення кори наднирників: розміри їх за 4 дні можуть збільшитися в два рази. Видалення гіпофіза супроводжується атрофією кори наднирників і прогресуючим зменшенням кількості виділених ними гормонів. Звідси зрозуміло, що посилена і знижена функції клітин аденогіпофіза, що секретують АКТГ, супроводжуються тими ж розладами в організмі, що спостерігаються при посиленій і зниженій функціях кори наднирників. Тривалість дії АКТГ дуже невелика, а запасів його в гіпофізі вистачає лише на 1 г. Це свідчить про те, що синтез і секреція гормону відбуваються постійно. Інтенсивність процесу секреції АКТГ може дуже швидко мінятися. При ситуаціях, що вимагає мобілізації можливостей організму, дуже швидко збільшується секреція АКТГ, що супроводжується активацією кори наднирників. Механізм дії АКТГ полягає в тім, що він, накопичуючись в клітинах кори наднирників, стимулює синтез тих ферментів, що забезпечують утворення їх гормонів. Фолікулстимулюючий гормон (ФСГ) складається з вуглеводів і білка. Він регулює розвиток і функцію яєчника з того моменту, коли у фолікулі з’являється порожнина і він одержує назву везикулярного. ФСГ стимулює ріст фолікула, формування його оболонок, викликає секрецію фолікулярної рідини. Однак для повного дозрівання фолікула необхідна наявність лютеинизирующего гормону. Лютеїнізуючий гормон (ЛГ), так само як і ФСГ, є глюкопротеїном. У жіночому організмі він стимулює ріст фолікула перед овуляцією і секрецію жіночих статевих гормонів, обумовлює овуляцію й утворення жовтого тіла. У чоловічому організмі ЛГ стимулює секрецію чоловічих статевих гормонів, сприяє розвитку сім’явиносних проток і викликає сперматогенез. Лютеотропний гормон (ЛТГ) зберігає жовте тіло і стимулює його секрецію. Пролактин, що є за хімічною структурою поліпептидом, сприяє відділенню молока. Він чинить свій вплив тільки в тому випадку, якщо на молочну залозу попередньо діяли жіночі статеві гормони. Секреція пролактина підсилюється після пологів, і це приводить до лактації – відділення молока. Механізм дії гонадотропних гормонів такий самий, як і інших гормонів аденогіпофіза: вплив на генний апарат клітини, що стимулює синтез білка, необхідного для росту фолікулів і жовтого тіла, і синтез ферментів, що забезпечують формування статевих гормонів.
Рис. 47. Гіпофізарні гіганти і карлики. Нейрогуморальна регуляція аденогіпофіза. Секреція гормонів аденогіпофіза залежить від нейрогуморальних впливів. Гормони гіпофіза і гормони залоз, секреція яких ними викликається, знаходяться в складних взаємодіях. В основному тут діє принцип зворотного зв’язку. Гормони, що секретуються під впливом того чи іншого гормону гіпофіза, гальмують його виділення. Чим більше виділяється гормону з залози-мішені, тим сильніше гальмується секреція відповідного гормону гіпофізом. Навпаки, якщо зменшується кількість виділеного нею секрету, то збільшується функція того відділу гіпофіза, що стимулює секрецію даного гормону. Наприклад, секреція гонадотропних гормонів гіпофіза знаходиться під впливом статевих гормонів. Якщо їх концентрація в крові зменшується, то виникає компенсаторна реакція з боку аденогіпофіза, що виражається в посиленні секреції фоликулостимулюючих і лютенізуючих гормонів, що вдруге підвищує функцію статевих залоз. Так, вміст гонадотропних гормонів у крові жінки похилого віку, у якої вже припинилася менструація, у 10 разів більше, ніж у крові жінки 18–35 років. Якщо вводити в цей період жіночі статеві гормони, секреція гонадотропних гормонів стає такою самою, як і в більш молодому віці. Статеві гормони гальмують діяльність гіпофіза не безпосередньо, а через підгорбкову область, у якій є рецепторні ділянки, що сприймають будь-яку зміну в концентрації статевих гормонів. Регуляція діяльності аденогіпофіза може здійснюватися не тільки за принципом зворотного зв’язку. Наприклад, відомо, що жіночий статевий гормон стимулює утворення лютеотропного гормону. Усе, що сказано у відношенні регуляції секреції гонадотропних гормонів, можна повторити і стосовно регуляції секреції гормону росту й інших гормонів гіпофіза. Зміни функції гіпофіза можуть бути спрямовані як убік збільшення активності, що називають гіперфункцією, так і убік зниження активності, що одержала назву гіпофункції. Гіперфункція аденогіпофіза. При посиленій функції еозинофільних клітин у зв’язку з гіперсекрецією гормону росту виникають захворювання гігантизм і акромегалія. Для гігантизму характерний високий зріст. Посилене вироблення гормонів при гігантизмі починається в молодому віці, коли ще не відбулося закриття эпифизарных хрящів.Вона може початися з моменту народження, але частіше з’являється перед періодом статевого дозрівання. При гігантизмі зріст людей може перевищувати 200 см. Описано одиничні випадки, коли зріст був більше 280 см. Найбільш частою причиною гігантизму буває пухлина эозинофільних клітин. Коли посилена функція эозинофильных клітин аденогіпофіза виникає в зрілому віці, розвивається акромегалія, для якої характерне збільшення кінцевих частин тіла. Хвороба починається у віці 20–40 років і повільно прогресує. Збільшуються кінцівки, ніс, язик, нижня щелепа, товщає шкіра, підшкірна клітковина, кисті і ступні стають широкими. Збільшується гортань,щослужить причиною появи низького голосу. Хворий зауважує, що йому необхідно змінювати на більший розмір головний убір, взуття, рукавички. Оскільки в хворобу утягуються усі відділи аденогіпофіза, спостерігаються симптоми, характерні для гіперфункції залоз-мішеней. Збільшення секреції гормонів гіпофіза, що супроводжується збільшенням функції всіх залоз-мішеней, називають панпітуїтаризмом. Панпитуїтаризм при акромегалії виявляється в збільшенні щитовидної залози, підвищенні обміну, гіпертрофії статевих органів, підвищенні функції статевих залоз, порушенні вуглеводного обміну, водяного і мінерального. При відсутності лікування гіперфункція змінюється гіпофункцією гіпофіза і залоз-мішеней.
Рис. 48 Акромегалія. Іноді збільшується секреція якогось одного з гормонів гіпофіза. Так, при.хвороби Иценко-Кушинга збільшується кількість у крові АКТГ, що супроводжується гіперфункцією кори наднирників. Це захворювання характеризується ожирінням шиї, обличчя, живота. Обличчя стає луноподібним, багряного-червоного кольору, на животі з’являються багряні смуги, розвивається гіпертонія, підвищується кількість цукру в крові і т.д. Хвороба частіше зустрічається в дівчаток і молодих жінок, ніж у чоловіків. Причиною служить або пухлина базофильных клітин аденогіпофіза, або враження відповідних клітин підгорбикової ділянки. Подібне по симптоматиці захворювання розвивається і при безпосередньому ураженні кори наднирників. Гіпофункція аденогіпофіза. Гіпофункція эозинофильных клітин гіпофіза супроводжується зменшенням у крові СТГ, унаслідок чого люди, що страждають цим захворюванням, мають карликовий ріст. При гіпофизарному карликовому рості зберігаються пропорції тіла, не відзначається відставання в психічному розвитку. Якщо виділення гормонів аденогіпофіза при цьому не порушено, то робота внутрішніх органів у людей з карликовим ростом знаходиться в межах норми. Однак нерідко недостатність гормону росту сполучається зі зменшенням секреції інших гормонів гіпофіза. Коли зменшується секреція всіх гормонів гіпофіза, говорять про пангіпопітуітаризм. При цьому знижується функція всіх залоз-мішеней. Якщо захворювання виникає в дитячому віці, має місце і карликовий ріст. Як правило, першими уражаються статеві залози, потім щитовидна й останньою – кора наднирників.
Рис.49. Послідовні зміни зовнішнього Симптоми захворювання такі ж, як і при гіпофункції цих органів. Прикладом подібного захворювання в зрілому віці є хвороба Симмондса, чи гіпофізарна кахексія. Найбільш характерним симптомом цієї хвороби є виснаження. Знижуються основний обмін і температура тіла, падає кров’яний тиск, зменшується кількість цукру в крові, припиняється статева функція. Проміжна частка гіпофіза. Гормон проміжної частки гіпофіза називають меланоцитостимулюючим, або інтермедином, або меланофорним. Він сприяє розподілу в клітинах пігменту. У його склад входять 22 амінокислоти. Характерно, що в молекулі меланоцитостимулюючого гормону є ділянка з 13 амінокислот, у якій вони розташовані в тій же послідовності, що й у молекулі АКТГ. Звідси зрозуміла загальна властивість цих двох гормонів підсилювати пігментацію. Припускають, що при хворобі наднирників, що супроводжується посиленою пігментацією шкіри (хвороба Адісона), зміна забарвлення викликається одночасною дією цих двох гормонів, що виділяються у великій кількості. Відзначено підвищений вміст меланоцитостимулюючого гормону в крові під час вагітності, що викликає посилену пігментацію деяких ділянок шкірної поверхні, наприклад, обличчя. Нейрогіпофіз. Витяжки з задньої частки гіпофіза містять два гормони: вазопресин і окситоцин. Обидва гормони по своїй хімічній структурі представляють поліпептиди, що складаються з восьми амінокислот, шість з який однакові, а дві різні. Розходженнями цих амінокислот обумовлюється неоднакова біологічна дія вазопрессина й окситоцина. Вазопресин викликає скорочення гладкої мускулату-ри й антидіуретичний ефект, що виявляється в зменшенні кількості виділюваної сечі (діурез – виділення сечі). Впливаючи на гладку мускулатуру артеріол, вазопресин підвищує кров’яний тиск. Вазопресин сприяє збільшенню інтенсивності зворотного усмоктування води з канальців і збірних трубочок нирок у кров, наслідком чого є зменшення діурезу. При зменшенні кількості вазопресина в крові діурез, навпаки, збільшується до 10–20 л на добу. Цю хворобу називають нецукровим діабетом. Антидіуретична дія вазопресина обумовлена стимуляцією синтезу ферменту гіалуронідази. У міжклітинних просторах епітелію канальців і збірних трубочок нирок міститься гіалуронова кислота, що перешкоджає проходженню води з цих трубочок у кровоносне русло. Гіалуронідаза розщеплює гіалуронову кислоту і тим самим звільняє шлях воді, роблячи проникними стінки канальців і збірних трубочок. Окситоцин вибірково впливає на гладку мускулатуру матки і стимулює виділення молока з молочних залоз.
Рис.50. Хвороба Іценко-Кушинга.
Рис. 51. Хвороба Симмондса.
Виділення вазопресина здійснюється рефлекторно. При підвищенні осмотичного тиску крові подразнюються осморецептори, що знаходяться в судинній стінці; збудження, що виникає при цьому передається в підгорбкову область, де починається секреція вазопресина. Виділення окситоцина теж здійснюється рефлекторно. Еферентні імпульси із соска, що виникають при годувані грудьми, або з зовнішніх статевих органів при тактильному подразненні викликають секрецію окситоцина клітинами підгорбкової ділянки. ЩИТОВИДНА ЗАЛОЗА Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 2527 | Нарушение авторских прав |
Відділення молока під впливом окситоцина може здійснюватися тільки в тому випадку, якщо попередньо секреція молочних залоз була стимульована пролактином. Викликаючи сильні маткові скорочення, окситоцин бере участь у родовому процесі. В даний час вважають, що вазопрессин і окситоцин утворяться в ядрах підгорбикової ділянки і транспортуються по аксоплазмі в гіпофіз. У гіпофізі відбувається їх нагромадження. Ці гормони пов’язані з білком-носієм. Припускають, що в їхньому звільненні і виділенні беруть участь клітини пітуїцити.