АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Нижня межа легенів

Визначають за допомогою суцільної тихої перкусії (по ребрах і міжреберних проміжках). Нижню межу лівої легені по передній і се­редній пахвових лініях встановлюють уразі переходу легеневого тону в притуплено-тимпанічний, що зумовлено близькістю дна шлунка. По інших лініях перкутують до появи абсолютної тупості.

Показники розташування нижньої межі легенів у здорових чоловіків наведено в таблиці.

У осіб з гіперстенічним конституціональним типом нижня межа легенів лежить на 1 ребро вище, ніж у нормостеніків, а у осіб з астен­ічною будовою тіла — на 1 ребро нижче. У жінок нижня межа легенів розташована на 1 міжребер'я вище, ніжу чоловіків, у осіб похилого віку — на 1-2 см нижче, ніжу людей середнього віку.

Активна (за максимального вдиху і видиху) рухомість нижнього краю легенів (см) по серединно-ключичній лінії спра­ва, середніх пахвових і лопаткових лініях з обох боків (зменшен­ня з одного боку чи двобічне).

Пасивна (у разі переходу із вертикального положення тіла у горизонтальне на спині) рухомість нижнього краю легенів по серединно-ключичній лінії справа і середніх пахвових лініях з обох боків (зменшення з одного боку чи двобічне).

Пасивну рухомість нижнього краю легенів визначають тоді, коли хворий через тяжкий стан не може затримати дихання. Уразі переміни вертикального положення на горизонтальне на спині нижній край ле­генів опускається вниз приблизно на 2 см, а в положенні на лівому боку нижній край правої легені може зміщуватися вниз наЗ-4 см. Обмежен­ня пасивної рухомості може зумовлюватися плевральними зрощення­ми, а також причинами, що обмежують активну рухомість нижніх країв легенів.

Простір Траубе-Яновського: визначається, не визначаєть­ся; ширина його основи по лівій реберній дузі (визначають ширину смуги з тимпанічним чи притупленотимпанічним звуком, яка в нормі становить 6-8 см).

Верхня межа півмісяцевого простору Траубе—Яновського обмеже­на нижнім краєм лівої легені і розташована полівій серединноключичній лінії на VI ребрі, права — лівою часткою печінки (ліва пригруднинна лінія), ліва — селезінкою (ліва передня пахвова лінія), нижня — лівою реберною дугою.

АУСКУЛЬТАЦІЯ ЛЕГЕНІВ

Проводять у такій самій послідовності, що й порівняльну перку­сію, за спокійного середньої глибини дихання, бажано у положенні хво­рого стоячи чи сидячи. За потреби аускультацію проводять у поло­женні лежачи на спині або на боку. Зокрема, в центральних відділах легенів звуки краще вислуховуються у разі аускультації в пахвових ямках (в положенні на боку з піднятою за голову рукою).

Нормальні й патологічні основні дихальні шуми

Дихання', везикулярне (звичайної інтенсивності, тембру та тривалості, ослаблене, посилене, жорстке, переривчасте або са-кадоване); бронхіальне (місця вислуховування фізіологічного бронхіального дихання, патологічне — амфоричне, металічне, сте-нотичне; гучне, тихе); змішане бронхо-везикулярне, невизначе-не. Відсутність або місцеве ослаблення дихального шуму. Локалі­зація.

Аускультацію основних дихальних шумів проводять при спокійному середньої глибини диханні носом (рот закритий).

У нормі везикулярне дихання чути впродовж усієї фази вдиху та під час першої третини фази видиху. Якщо везикулярне дихання вислухо­вується протягом половини фази видиху або більшої її частини, гово­рять про подовження видиху.

Для підтвердження бронхообструктивного синдрому за допомогою аускультації можна приблизно визначити тривалість форсованого ви­диху. Для цього стетоскоп прикладають у ділянці трахеї. Після глибо­кого вдиху хворий робить максимально швидкий форсований видих. У нормі тривалість форсованого видиху становить не більше 4 с.

Побічні дихальні шуми

Хрипи: локалізація, кількість, характер (сухі — свистячі або дзижчачі; вологі — дрібно-, середньо-, великопухирчасті); інтен­сивність вологих хрипів (гучні — дзвінкі, консонуючі; негучні — недзвінкі, неконсонуючі).

Крепітація: гучна (дзвінка), негучна (недзвінка).

Шум тертя плеври (локалізація).

Уразі виявлення побічних дихальних шумів хворого просять дихати глибше (ротом). Визначають зміни дихальних шумів у процесі вислухо­вування, в тому числі після відкашлювання, під час максимально глибо­кого дихання і використання прийому "удаване дихання", коли продов­жує вислуховуватися шум тертя плеври.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 902 | Нарушение авторских прав