ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ ДІАГНОЗ
Під час проведення диференційної діагностики враховують основні патологічні ознаки, встановлені в процесі розпитування, фізичного обстеження хворого, та результати додаткових методів дослідження. Диференційний діагноз проводять із захворюваннями, клінічна картина яких має спільні (загальні) ознаки із захворюванням у конкретного хворого.
Спочатку послідовно (скарги, анамнез, дані фізичного обстеження і додаткових методів дослідження) виділяють спільні ознаки для кожного можливого (передбачуваного) захворювання, з яким проводять диференційний діагноз, що спостерігаються у обстежуваного хворого. Шляхом порівняння у такій же самій послідовності вказують на відмінності між спільними ознаками, характерними для захворювання, з яким проводять диференційний діагноз, і виявленими саме у цього хворого.
Після детальної характеристики спільних ознак описують симптоми, що суттєво відрізняють клінічну картину можливого (передбачуваного) захворювання від аналогічної картини у даного хворого, а також вказують на наявні у хворого патологічні ознаки, котрі не є характерними для захворювання, з яким проводять диференційний діагноз.
Під час проведення диференційного діагнозу слід дотримувати трьох основних принципів:
— суттєвої відмінності — відсутність при даному захворюванні симптому, який є постійною ознакою захворювання, з яким проводиться порівняння; або присутність у хворого симптому, який ніколи не зустрічається в групі захворювань, з якими проводиться диференційний діагноз;
— виключення через протилежність — недуга, що спостерігається, не є захворюванням, з яким ми його порівнюємо, оскільки у разі останнього зустрічається симптом, що є прямо протилежним виявленому у хворого;
— відсутність збігу ознак — під час порівняння якості, інтенсивності та особливостей симптому, що спостерігається у хворого, з подібними симптомами при захворюваннях, з якими проводиться диференційний діагноз, можна впевнитися в їх незбігові, різному характері й походженні, що змушує сумніватися і відкинути припущення про малоймовірну хворобу.
Таким чином, шляхом виключення ряду захворювань зупиняються на найбільш імовірному діагнозі.
Обгрунтований діагноз, встановлений на основі проведення диференційної діагностики, у процесі подальшого спостереження за хворим, після отримання нових даних фізичного та додаткових досліджень підтверджують, уточнюють його деталі. Але в окремих випадках цей діагноз ставлять під сумнів чи навіть відхиляють. У цьому разі діагностичний пошук продовжують.
Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 755 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |
|