АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ворсинки бактерій НИХ Всередину КЛІТИНИ МОЖуТЬ Проникати ДЄЯКІ

метаболіти і навіть бактеріофаги. Ворсинки 2-го класу (статеві) беруть участь у передачі генетичної інформації від клітини до клітини при кон'югації (рис. 9).

Спороутворення. На певній стадії свого розвитку, коли запаси поживних речовин вичерпуються, бактерії всередині формують спору (ендоспору) округлої форми. Від вегетативних форм вони відрізня­ються пригніченням функціонування генетичного апарата, майже повною відсутністю обміну речовин, малою кількістю вільної води, підвищеною концентрацією іонів кальцію, появою у складі дипіколіно-вої кислоти, з якою пов'язують термостійкість спор. Для них харак­терна поява додаткових оболонок, які запобігають дифузії і проник­ненню речовин іззовні, більш висока стійкість до пошкоджуючих факторів зовнішнього середовища і здатність тривалий час зберігати свою життєздатність. Спори утворюють два роди грампозитивних паличок - Васіїїив (спора за діаметром менше поперечника палички) і Сіозігігіішп (спора перевищує розміри палички) і один рід грам­позитивних коків (Зрогозагсіпа).

Спори утворюються тільки в зовнішньому середовищі, в організмі тварин та людини процесу споруляції не відбувається. Вони мають еволюційне значення, забезпечуючи збереження виду, а не викону­ючи функцію розмноження (рис. 10).

Спороутворення починається, коли в оточу­ючому клітину середовищі зникають джерела азоту та вуглецю.

Спочатку в клітині при інвагінації мембрани виділяється особливе термінальне ядро, яке містить один клітинний геном, компоненти апа­рата синтезу білка і власну енергетичну систе­му. ВОНО ВКриваЄТЬСЯ Власною мембраною та ^{Риа 10}- Розташування

мембраною материнської клітини, які утворю- П^Г^Їб-ють стінку спори. Вона складається з нормаль- термінальне ного пептидоглікану. Стінку оточує кора, яка містить незвичний пептидоглікан з малим числом поперекових з'єднань і чутливий до лізоциму (автоліз його відіграє вирішальну роль у процесі пророс­тання спори). Оболонка спори складається з кератиноподібного білка і зумовлює погану проникність і стійкість його до хімічних речовин. Екзоспорій оточує всю спору і складається з ліпопротеїнів.

Індукція спороутворення відбувається протягом декількох годин. Розрізняють декілька стадій: підготовчу, передспори, утворення оболонок і дозрівання.

Процес проростання спори також відбувається у декілька етапів. Під час фази активації діючий фактор пошкоджує оболонку спори (висока температура, механічні пошкодження, зміна рН середовища в кислу сторону). На ініціальній (початковій) стадії спора за сприят­ливих умов починає проростати, поглинає воду, руйнується пептидо­глікан кори. На стадії росту внаслідок руйнування оболонок утворю­ється нова вегетативна клітина. Процес триває протягом 4-6 годин.

Залежно від локалізації спор виділяють такі типи їх розміщення: центральне (сибіркова бацила), субтермінальне, коли спора розташо­вується ближче до одного з кінців, тоді паличка нагадує тенісну ракетку (збудники ботулізму), і термінальне, коли спора знаходиться на кінці мікроба, надаючи йому вигляду барабанної палички (збуд­ники правця).

Спори тривалий час зберігаються в стані анабіозу. У грунті вони южуть перебувати понад 200 років. Знайдено спорові мікроор-

ізми у льодовиках Антарктиди, вік яких оцінюється в 12 тис юків.

Ендоспори бактерій характеризуються високою термостійкістю. априклад,.спори сінної палички витримують кип'ятіння протягом год. Саме резистентність спор примусила мікробіологів винайти

автоклав, розробити надійні способи стерилізації. При автоклавуванні під тиском 1,5-2 атмосфери і температурі 127-132 °С спори гинуть.

Наявність спор у бактерій може мати діагностичне значення, а також спричиняє вибір тактики при знезаражуванні хірургічного інструментарію та перев'язного матеріалу.

Спори мають здатність сильно заломлювати світло, тому на незафарбованих препаратах їх видно у вигляді блискучих зерен. У зв'язку з тим, що вони стійкі до дії несприятливих факторів зовніш­нього середовища, забарвлювати їх досить важко. Найчастіше вико­ристовується метод Ожешко, при якому спори попередньо протрав­люють соляною кислотою, а потім забарвлюють за методом Ціля-Нільсена. Спори при цьому набувають червоного, а вегетативна клітина - голубого забарвлення.

Морфологічні особливості окремих груп мікроорганізмів

Актиноміцети. Актиноміцети (акііз - промінь, тукез - гриб) -одноклітинні бактерії, які раніше вважали грибами через здатність клітин галузитись. Вони належать до родин Асйпотусеїасеае та Мосагйіасеае, до складу яких входить понад 400 різноманітних видів. Будова актиноміцетів подібна до структури звичайної мікробної клітини, однак існують деякі відмінності за хімічним складом цукрів. Актиноміцети, як правило, сапрофіти, вільно живуть у грунті, забезпечуючи його плодючість і запах, та інших об'єктах зовнішнього середовища. Багато з них є продуцентами антибіотиків (стрептоміцин, тетрацикліни).

Проникаючи в організм людини або тварин, за певних умов ак­тиноміцети здатні викликати захворювання з хронічним перебігом -актиномікоз та нокардіоз. Збудниками їх є Асііпотусез ізгаеііі, А.Ьоуіз, Апаезіипйіі, Мосагсііа азіегоісіез. Найчастіше ушкоджуються шкіра, підшкірна клітковина з утворенням нориць, лімфатичні вузли, органи дихання. У тканинах, уражених актиноміцетами, знаходять особливі структури - скупчення видозміненого міцелію, які називають друзами.

Патогенні спірохети. Це особлива група грамнегативних зви­вистих мікроорганізмів, які мають вигляд довгих, спірально закру­чених, тонких ниток. Довжина їх коливається в межах 7-50, а

товщина - 0,3-0,5 мкм. Вони належать до порядку Зрігоспаеіаіез, який об'єднує три патогенних для людини роди: Тгеропета, Вогге-Ііа і Ьеріозріга, які відрізняються між собою за рядом ознак.

Спільним для всіх спірохет є наявність цитоплазматичного ци­ліндра, відмежованого ЦПМ і вкритого тришаровою клітинною стін­кою. Він намотаний навколо фібрилярного апарата, що складається з білка флагеліну, і розташований всередині клітини. Фібрили при­кріплюються до дисковидних утворень на кінцях збудників, які нази­ваються блефаропластами. У цитоплазмі знаходиться нуклеоїд, рибо­соми, мезосоми, включення. Спор і капсул мікроби не утворюють, однак при несприятливих умовах здатні формувати цисти. Спірохети мають різні типи рухів: згинальний, поступальний, обертальний, маятникоподібний.

Число і форма завитків характерні для ~
кожного виду спірохет.Вони формують завитки,
І порядку. У трепонем є 8-14 завитків І порядку, однакових за формою та величиною. борелій нараховується 4-8 великих завитків «,

неправильної форми, неоднакових за величи-

ною. Ці мікроорганізми найбільші серед патогенних спірохет. Лептоспіри мають 12-18 завитків І порядку, але вони дрібні й тісно прилягають один до одного, під звичайним світЛОВИМ МІКРОСКОПОМ ПраКТИЧНО НЄ ДИфереНЦІЮються. На кінцях мікроби мають вторинні завитки, що надає їм 5-, С-подібної форми, робить схожими на гачок

За методом Романовського-Гімзи лептоспіри забарвлюються в блідо-рожевий колір, трепонеми - в рожевий, борелії - в синьо-фіолетовий.

Патогенними для людини є Тгеропета раїїійит, яка викликає сифіліс, Воггеїіа гесиггетлз - збудник епідемічного поворотного тифу, В. сїииопі, В. саисазіса - збудники ендемічного поворотного тифу, а також Ьерїозріга іпіеггодапз, що спричиняє у людини лептоспіроз.

Рикетсії. Це прокаріотичні мікроорганізми з родини Кіскеизіа-сеае, що одержали свою назву від прізвища американського дослід­ника Г. Рікетса, який загинув від лабораторного зараження висип­ним тифом.

Рикетсії - дрібні плеоморфні бактерії розміром 0,3-0,6 х 0,4-2 мкм (рис. 12). їх поділяють на чотири морфологічних типи: кокоподібні, паличкоподібні, бацилярні та ниткоподібні.

Вони мають типову структуру бактері­альної клітини. У них є оболонка, цито­плазма, нуклеоїд. Будова їх клітинної стін­ки ідентична грамнегативним бактеріям.

Рис. 12. Чотири морфологічні ^РИКЄТС* Нерухомі, не утворюють СПОр і

типи рикетсій: і - кокотюдіб- ^К£іПСУ^л- Вони містять велику кількість ліпі- ні; 2 - паличкоподібні; з - ба- Дів (до 46 %), тому використання методу цилярні; 4 - ниткоподібні Грама для їх фарбування обмежене. Най­частіше для цього слугують методи Романовського-Гімзи (мікроби фарбуються в голубий колір, а ядерна субстанція - в червоний), Здродовського (рикетсії рубіново-червоні, а клітинні елементи -блідо-голубі), негативне контрастування Айзенберга (незафарбовані рикетсії чітко виявляються на голубому фоні).

На поживних середовищах рикетсії не ростуть, їх можна культи­вувати в організмі лабораторних тварин, у жовтковому мішку курячо­го зародка, у легенях білих мишей, у кишечнику вошей.

Рикетсії - унікальні прокаріотичні мікроорганізми. У них поєдну­ються біологічні властивості прокаріотичних живих систем і вірусів. З першими їх єднає типова будова клітини, а з вірусами - те, що вони є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, а також ви­сокий вміст ліпідів у цитоплазмі та клітинній стінці.

Більшість рикетсій непатогенні для людини. Вони паразитують на членистоногих. Однак деякі види здатні викликати важкі захворю­вання у людей, які називаються рикетсіозами. Серед них висипний тиф, марсельська лихоманка, гарячка Цуцугамуші, Ку-гарячка та інші. Збудниками цих та інших рикетсіозів є КіскеШіа ргоуагекіі, К. ІурЬі, К. їзшзиеатизпі, Сохіеііа ЬигпеШ.

Велику роль у передачі та розповсюдженні рикетсіозів відігра­ють воші, блохи та кліщі.

Хламідії. Хламідії є дрібними, кокоподібними, нерухомими бактеріями. Вони аспорогенні, не утворюють капсул, грамнегативні. Належать до родини СЬІатусІіасеае. Не ростуть на живильних се­редовищах, є облігатними внутрішньоклітинними паразитами. Поза клітиною людини вони існують у вигляді маленьких тілець діаметром

до 0,3 мкм. Протягом свого життєвого циклу хламідії проходять три стадії існування в клітині, утворюючи елементарні, ініціальні та проміжні тільця. Тривалість циклу розвитку хламідії - 36-72 год.

Хламідії (Спіатусііа Іхаспотаіїз, С. рзіМасі) здатні викликати небезпечні захворювання у людини: трахому, паховий лімфаграну-льоматоз, уретрити, кон'юнктивіти новонароджених, бленорею з включеннями, орнітоз, пневмонію, поліартрит, гастроентерит, ме-нінгоенцефаліт.

Мікоплазми. Мікоплазми є аспорогенними прокаріотичними орга­нізмами, які не мають ригідної клітинної стінки. Вони - поліморфні, сферичні або овоїдні утворення діаметром до 0,2 мкм, однак бувають і клітини діаметром до 1,5 мкм і більше. Мікоплазми не утворюють спор, грамнегативні. Вони мають типову будову бактеріальної кліти­ни, але в них відсутня клітинна стінка.

Мікоплазми вибагливі до живильних середовищ, вимагаючи до­давання до них холестеролу, нативного білка, пуринових та піримі-динових основ та інших компонентів.

Вони часто зустрічаються в стічних водах, грунті, паразитують в організмі людини і тварин. У людини вони спичиняють пневмонії, бронхіоліти, ангіни, уретрити, простатити, ураження придатків мат­ки, артрити, ендокардити тощо. Найчастіше захворювання викли­кають Мусоріазта рпеитопіае, М. потіпіз, Цгеаріазта игеаіуіісит.

Патогенні найпростіші. Об'єктом дослідження в мікробіології виступає група еукаріотичних мікроорганізмів, які називаються найпростішими. Вони належать до типу Ргоїогоа і, відповідно, класів саркодових, джгутикових, споровиків та інфузорій.

Найпростіші - високоорганізовані живі системи з усіма функціями, притаманними тваринному організму розмірами від 2 до 150 мкм.

Будова їх складніша за бактерійну клітину. Вони мають чітко уособлене одне або декілька ядер з каріолемою І ядерцями, цито­плазму, яка відмежовується пеликулою, особливим видом еластичної мембрани. У них є ендоплазматичний ретикулюм, апарат Гольджі, мітохондрії, лізосоми, різні типи вакуолей як орган травлення. Деякі збудники мають особливі опорні фібрили. Рухаються вони за допомо­гою псевдоподій, джгутиків або війок.

Найпростіші мають складні цикли розвитку. Здатні розмножува­тись безстатевим (поділом) і статевим шляхами або їх поєднанням При несприятливих умовах вони утворюють цисти, які здатні довго зберігатись, не втрачаючи патогенних властивостей.

Найпростіші широко розповсюджені у природі. Більшість із них непатогенні для людини. Однак деякі представники мають високо-інфекційні властивості та спричиняють амебіаз, трипаносомоз, лейш­маніоз, урогенітальний та кишковий трихомоноз, токсоплазмоз, ма­лярію, балантидіаз. Всі ці захворювання характеризуються тривалим і важким перебігом, ураженням численних органів і систем.

Патогенні гриби. Гриби - особлива велика група еукаріотів (понад 100000 видів), широко розповсюджена в природі, а грибкові захво­рювання (мікози) складають значну частину інфекційної патології людини.

Гриби представляють собою нефотосинтезуючі організми, які рос­туть у вигляді ниток, що переплітаються та галузяться. їх унікаль­ність полягає в тому, що вони подібні за деякими ознаками як до тваринних, так і до рослинних організмів. Із тваринним світом їх зближує наявність особливої полісахаридної субстанції - хітину, участь в обміні азоту сечовини, а в обміні вуглеводів - глікогену. Однак за способом живлення - шляхом всмоктування, а не заков­тування їжі, а також необмеженим ростом, вони нагадують рослини.

Клітини більшості грибів вкриті твердою оболонкою, основу якої складають азотисті та безазотисті полісахарди та целюлоза. Цито­плазматична мембрана щільно прилягає до внутрішньої поверхні клітинної оболонки. В цитоплазмі міститься чітко диференційоване одне або декілька ядер з ядерцями, центральна вакуоль, мітохонд-рії, мікросоми, лізосоми, рибосоми, комплекс Гольджі, пластиди, секреторні гранули, різноманітні включення - волютин, солі органіч­них кислот, фосфатів, солей калію, натрію, заліза, глікоген, пігменти різнобарвних відтінків.

Молоді клітини грибів, як правило, яйцевидні, дещо видовжені, зрілі стають циліндричними, а старі - грушоподібними, булавоподіб-ними, веретеноподібними. Основу тіла гриба становлять особливі трубчасті нитки - гіфи, сукупність яких називають міцелієм. У гіфах нижчих грибів починають з'являтись перегородки, які є характерною ознакою у вищих грибів. Вони не суцільні, мають пори, через які здійснюється загальний обмін речовин. Кінцеві розгалуження міцелію мають своєрідну форму, за якою можна диференціювати окремі види. Так, гіфи міцелію дерматофітів можуть нагадувати роги оленів, канделябри, спіралі, булаву, гребінь півня тощо.

Розмноження грибів здійснюється безстатевим та статевим шля­хом, що дозволило поділити їх на дві принципово відмінні групи -

недосконалі та досконалі гриби. Вегетативне розмноження здійсню­ється брунькуванням, кусочками грибниці, спорами, які виникають внаслідок розчленування гіфів міцелію. Спори можуть розміщува­тись по боках або на кінцях міцелію (екзоспори), часто в особливих утвореннях, які називаються асками або сумками (ендоспори). Статеве розмноження здійснюється шляхом злиття чоловічих та жіночих гамет, внаслідок чого утворюється зигота, яка дає початок новому грибу.

Гриби - аеробні істоти. Для їх живлення необхідні численні азо­тисті, вуглецевмісні та мінеральні речовини. Вони мають різнома­нітні ферменти, що використовується для диференціації окремих видів.

Існують різні класифікації грибів, в основу яких покладено їх при­родну ознаку - будову органів плодоносіння, характер плодових тіл, їх форму, величину, морфологічні особливості.

Виділяють нижчі та вищі гриби. До нижчих належать хітридіомі-цети, ооміцети, зигоміцети. До вищих - аскоміцети, базидіоміцети та дейтероміцети.

Нижчі гриби непатогенні для людини. Однак окремі види мукоро­вої плісняви рідко уражають шкіру, очі, зовнішні слухові проходи, легені, мозкові оболонки, шлунково-кишковий тракт, здатні викликати алергію, професійні оніхомікози та пароніхії у людей, які збирають і обробляють апельсини. Захворювання називаються зигомікозами.

Аскоміцети - клас сумчастих грибів, тому що спори їх зберігають­ся в особливих сумках - асках, об'єднує понад 300 різноманітних видів. Вони мають міцелій з вираженими перегородками. Патоген­ними для людини є представники родів Азрегдіїїиз, РепісШіиш, які викликають відповідно аспергільози та пеніциліози шкіри і внутрішніх органів зовнішніх слухових проходів, а також алергічні реакції.

Велике значення в медичній практиці мають гриби роду Сап-гіісіа. Вони часто є представниками нормальної мікрофлори організму людини. Але при важких хронічних захворюваннях, імунодефіцитах, злоякісних новоутвореннях, нераціональному застосуванні антибіо­тиків, гіповітамінозах та авітамінозах здатні викликати серйозні захворювання - кандидомікози. Молочниця у новонароджених дітей, заїди в осіб будь-якого віку, системні кандидози з ураженням шкіри, органів дихальної системи та шлунково-кишкового тракту із смер­тельними випадками - все це спектр дії одних і тих же дріжджепо­дібних грибів Сапсіісіа.

Великого значення в медичній патології набула група недоско­налих грибів, дейтероміцетів, до складу якої входить багато видів. Вони мають септований міцелій, їх життєвий цикл відбувається в гаплоїдному стані, без зміни ядерних фаз, статевого шляху розмно­ження у них ще не описано.

Ця група грибів надзвичайно різноманітна і часто є причиною розвитку в людини важких захворювань - дерматофітій, глибоких мікозів. Серед них найчастіше зустрічаються епідермофітія стоп, мікроспорія, трихофітія, фавус.

Важкий і хронічний перебіг мають у людини такі мікози, як гістоплазмоз, криптококоз, північноамериканський бластомікоз або хвороба Джілкрайста-Стекса, пневмоцистоз у людей із синдромом набутого імунодефіциту та багато інших.

Однак гриби мають і велике корисне значення. їх використо­вують у харчовій, парфюмерній, хімічній промисловості як проду­центи різноманітних ліполітичних та інших ферментів. Із представ­ників родів РепісіІИшп, СерЬаІозрогіит одержують антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини).

Матеріали до практичних занять

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1066 | Нарушение авторских прав