АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лекція 12. Травлення в шлунку, кишечнику

3) внутрішня — а) слизова оболонка, яка утворює багато скла­док. У товщі слизової оболонки містяться залози трубчастої форми, які виробляють шлунковий сік. Розрізняють три типи шлункових залоз: го­ловні — виробляють ферменти шлункового соку, обкладові — соляну кислоту, додаткові — слиз; б) підслизова основа, яка дає можливість слизовій оболонці збиратися у складки.

За добу у дорослої людини виробляється 1-2 л шлункового соку. Шлунковий сік людини містить воду, слиз, соляну кислоту (0,4-0,5%), травні ферменти, гормон, що регулює секреторну і моторну (рухову) функції шлунка, вітамін групи В (В 12), який запобігає виникненню не­докрів'я.

Слиз, який виробляється клітинами слизової оболонки шлунка, допомагає харчовій грудці просуватися до тонкого кишечнику, захищає стінку шлунка від механічних і хімічних пошкоджень, самоперетрав­лювання під дією шлункових ферментів.

Соляна кислота створює в шлунку кисле середовище (рН 5-7), має здатність згубно впливати на бактерії, що потрапляють у шлунок, виконуючи тим самим захисну функцію, розм'якшувати волокнисту їжу, зумовлювати набухання білків, активізувати травний фермент пепсин.

Наприклад, різні ділянки шлунка виділяють різний травний сік. Верх­ня частина шлунка виділяє кислий сік і дуже швидко; нижня частина — менш кислий і довготривало; пілорична частина — лужний, і весь час. Тепер стає зрозумілим, чому у верхній частині (кривизні) шлунку найчастіше за все виникає виразковий процес і злоякісні утворення.

Поза травним процесом для захисту слизової оболонки шлунка від власної кислотності виділяється слиз, який має нейтральну або слабо лужну реакцію.

Різні ділянки шлунка виділяють різний травний сік: верхня частина шлунка виділяє кислий сік і дуже швидко; нижня частина — менш кис­лий і довготривало; пілорична частина — лужний, і весь час.

У шлунковому соку містяться білкові ферменти: 1) пепсин, який виробляється шлунковими залозами у неактивній формі (пепсиноген) і активізується соляною кислотою; має здатність розщеплювати білки

до альбумоз і пептонів; 2) хімозин (ренін), або сичужний фермент, який сприяє зсіданню молока в шлунку; 3) ліпаза, який розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти. Проте ліпаза шлункового соку діє лише на емульговані жири, наприклад, на жир молока. Ферментів, які розщеп­люють вуглеводи, у шлунковому соку немає. Розщеплення вуглеводів тут продовжується в харчовій грудді за рахунок ферментів слини (амі­лази і мальтази).

Кількість і склад шлункового соку непостійні, залежать від харак­теру прийнятої їжі. Виділенню соку сприяють вода, сіль, екстрактивні речовини шочів, прянощі тощо. Регуляція функціональної активності залоз шлунка здійснюється нервовим і гуморальним шляхами.

Секреторним нервом для шлункових залоз є блукаючий нерв. Виді­лення шлункового соку починається при подразненні їжею рецепторів ро­тової порожнини. Завдяки умовним рефлексам сік починає виділятися за деякий час до споживання їжі. І.П.Павлов назвав цей сік апетитним.

Під впливом соляної кислоти або продуктів перетравлення в сли­зовій оболонці шлунка утворюється особливий гормон—гастрин, який всмоктується в кров і посилює секрецію шлункових залоз.

У шлунку їжа затримується від 4 до 11 годин і зазнає в основному хімічної обробки за допомогою шлункового соку. В шлунку їжа зазнає і механічної обробки. Як тільки до шлунка потрапляє харчова маса, його м'язи скорочуються, ніби намагаючись охопити її. Потім з'являються коливальні рухи, які допомагають дальшому подрібненню їжі, перемішу» ванню її зі шлунковим соком до консистенції рідкого супу. Внаслідок механічної та хімічної обробки харчові маси в шлунку перетворюються в харчову кашку — хімус. Після того починаються хвилеподібні рухи шлунка, або перистальтика (від грец. регізіаШЬаз — той, що охопт лює, стискає), спрямовані до кишечнику. Харчова кашка із шлунка ок­ремими порціями евакуюється в дванадцятипалу кишку, де відбуваєть­ся дальше перетравлювання.

Шлунок немовлят має в основному горизонтальне положення, роз­ташований майже весь у лівому підребер'ї. З віком форма шлунка змі­нюється. У дітей до 1,5 року вона округла, до 2-3 років грушоподібна,* до 7 років шлунок набуває форми дорослих. Місткість шлунка збільшу­ється з віком: у новонароджених—30-35 мл, до кінця першого року жит­тя збільшується в 10 раз», в 10-12 років місткість шлунка досягає 1,5 л.

функція синтезу соляної кислоти розвивається в період вщ 2,5 до 4 років. У віці від 4 до 7 років загальна кислотність шлункового соку в середньому становить 35,4 одиниці; у дітей від 7 до 12 років вона дорі­внює 63, Відносно низький вміст соляної кислоти в шлунковому соку дітей шкільного віку веде до зниження його бактерицидних властивос­тей, що пояснює схильність дітей до шлунково-кишкових захворювань.

У складі шлункового соку новонародженої дитини є ферменти пеп­син, хімозин; ліпаза, молочна кислота і зв'язана соляна кислота. У зв'язку з низькою кислотністю шлункового соку пепсин у новонароджених дітей може розщеплювати лише білки, які входять до складу молока.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через 2,5--3 год», при вигодовуванні коров'ячим мо­локом — через 3—4 год. їжа, яка містить значну кількість білків і жирів, затримується в шлунку 4,5-6,5 год.

2. Травлення в кишечнику

Кишечник є найдовшою частиною травного тракту людини:(5-б м). Розрізняють: тонкий кишечник (4-4,5 м), у якому відбувається пере­травлювання та всмоктування поживних речовин, і товстий (1—1,5 м), у якому відбувається всмоктування води, формуються калові маси.

Майже по всій довжині діаметр тонкого кишечнику становить 3-5 см. Його стінка складається з трьох шарів: внутрішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається з слизової оболонки з підсли­зовою основою, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт кишки, її клітини мають вирости — ворсинки, які збільшують функціональну прверхню кишечнику. Загальна площа по­верхні слизової оболонки тонкого кишечнику становить 5 м2, що майже в 3 рази більше за площу зовнішньої поверхні тіла. Середній шар утво­рений гладенькими м'язами, скорочення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозору тонку плівку.

У тонкій кишці розрізішоть три відділи: дванадцятипалу кишку, порожню і клубову. Частково перетравлений вміст шлунка у вигляді харчової кашки, просоченої шлунковим соком, рухами мускулатури шлунка пересувається до вихідної частини його — пилорічного відділу і порціями проходить із шлунка в початковий відділ тонкої кишки -дванадцятипалу кишку (18-22 см), в якій відбувається найінтенсив-ніше перетравлення харчової кашки під дією соку підшлункової залози, жовчі і кишкового соку. У слизовій оболонці дванадцятипалої кишки ут­ворюються гормони: секретин, який збуджує секрецію підшлункової залози і жовчі; холецистохінін, який стимулює моторику жовчного міху­ра та відкриває жовчну протоку; віллікінін, який збуджує моторику вор­синок тонкого кишечнику.

У дванадцятипалу кишку впадають протоки підшлункової залози та жовчних шляхів.

Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить впоперек задньої черевної стінки на рівні першого поперекового хребця, її вага у дітей 5-10-ти років 23-30 г, в 15 років до 60 г, а в дорослої людини до 100 г. У підшлунковій залозі розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка її охоплюється підковою дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезін­ки і лівої нирки. Від залози відходять дві протоки, які відкриваються своїми отворами у дванадцятипалу кишку. Підшлунковий сік — без­барвна, прозора рідина лужної реакції. Виділення підшлункового соку триває 6-14 годин і залежить від складу і властивостей вжитої їжі. У підшлунковому соку містяться ферменти:

а) трипсин, який розщеплює білкові речовини до амінокислот; трипсин виробляється клітинами залози у неактивній формі і активізується ферментом ентерокіназою кишкового соку;

б) ліпаза, яка активізується жовчю та йонами кальцію, і, діючи на жири, перетворює їх на гліцерин та жирні кислоти;

в) амілаза і мальтаза, які перетворюють складні вуглеводи на моносахариди (глюкозу та мальтозу).*

Лекція 12. Травленим «шлунку, кишечнику

Збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовина — секретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці дід дією соляної кислоти, яка надходить з шлунка разом із харчовою ма­сою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викликає секрецію підшлункового соку.

У дванадцятипалу кишку вливається також жовч, яка виробляєть­ся в печінці. Печінка — найбільша залоза людського організму (1,5 кг, або 3-5% усієї маси тіла), яка міститься в правому підребер'ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини. Вона ділиться на дві частини — праву і ліву, між якими на нижній поверхні лежать ворота печінки — місце входження в печінку кровоносних судин і нервів та виходу з неї жовчної протоки і лімфатичних судин. Печінка є своєрідним вмістилищем харчових продуктів. Перетравлені цукри і крохмаль пере­робляються в глікоген і зберігаються в клітинах печінки. Якщо для вироблення енергії стає необхідною декстроза, печінка переробляє гліко­ген у цей цукор крові і надсилає його до м'язів та інших тканин. Крім того, печінка — вмістилище заліза (феруму). Зокрема, у новонародже­них печінка має залізо, яке витрачається в перші 6-9 місяців їх життя. Це забезпечує уникнення в них анемії, оскільки у молоці, яким годують дітей, мало заліза. У печінці можуть накопичуватися токсини, такі, як свинець (плюмбум) і ртуть (меркурій). Ця властивість печінки спричи­няє порушення в деяких випадках її функцій. Деякі ліки і харчові продук­ти можуть мати ці сполуки. У цьому випадку печінці наноситься суттє­ва шкода.

Найважливіша функція печінки — нейтралізація деяких токсинів, що утворюються в організмі або потрапляють до нього. Нікотин част­ково нейтралізується печінкою і готується для видалення нирками. Деякі токсини, що містяться у чаї, каві, какао, алкоголі, під впливом печінки перетворюються в нейтральні або нешкідливі речовини і видаляються нирками. Частина кінцевих продуктів кишечнику надходить до печінки для детоксикації і видалення. Один з таких продуктів — індол, газо­подібна сполука, котра містить сірку. Він являє собою побічний продукт неповної переробки білків яєць, м'яса і бобів. Утворюється індол у тих випадках, коли людина вживає в надлишку білки, а організм не може використати певну їх кількість. У печінці він, сполучаючись з деякими мінеральними речовинами, утворює індикан, який виявляється в сечі. Індикан є в печінці здорових людей, котрі в надлишку вживають білкову їжу, а також виявляється в сечі під час таких захворювань, як рак.

На нижній поверхні печінки є заглибина, в якій лежить жовчний міхур. У складі жовчі близько 90% води і 10% неорганічних та органіч­них речовин (жовчні кислоти, холестерин, лецетин, муцин і жовчний пігмент — білірубін). Останній утворюється з гемоглобіну, який звіль­няється після руйнування еритроцитів. З неорганічних речовин у жовчі є солі калію, магнію, кальцію. Регуляція виділення жовчі здійснюється через блукаючі і симпатичні нерви.

Жовч печінки виконує такі функції: а) емульгує жири і сприяє роз­чиненню їх у воді; б) зв'язує пепсин (кислого вмісту шлунку), чим запо­бігає розпаду трипсину; в) перешкоджає гнильним процесам у кишках; г) нейтралізує кислотність шлункового вмісту (має лужну реакцію).

У дітей печінка невелика. У дорослої людини її вага становить 2,8% ваги усього тіла. Печійка новонародженої дитини важить 150 г (4,3% від ваги тіла), до двох років подвоюється, до трьох років потро­юється. В період дозрівання печінка росте особливо інтенсивно і до 25 років досягає норми дорослої людини — до 1500 г.

Дванадцятипала кишка продовжується до порожнього відділу тон­кої кишки, а останній переходить в клубову кишку. Довжина тонкої киш­ки у дорослої людини — 5-6 м. Внутрішня оболонка тонкої тишки -слизиста — має багато виростів або ворсинок (близько 4 млн. у дорос­лої людини). Ворсинки значно збільшують поверхню тонкої кишки, що має велике значення для процесу всмоктування поживних речовин. Дрібні залози, розміщені в слизовій оболонці тонкої кишки, виробляють киш­ковий сік. У складі кишкового соку виявлено понад 20 ферментів, які завершують кишкове травлення. До складу кишкового до^зІМИЯСПь ферменти:

а) ерепсв», щ» спричиняє розпад пептонів і, вяь£щ|а»ша аміно­кислоти

Лекція12. Травлення 'в шлунку, кишечнику

б) ліпаза, яка розщеплює жири до гліцерину і жирних кислоті

в) амілаза, що розщеплює крохмаль; мальтаза—розщеплює мальтозу; інвертаза —• розщеплює тростиновий цукор, лактаза—~ молочний цукор; ці ферменти закінчують розщеплення решток складних вуглеводів, доводячи їх до глюкози;;

в) нуклеаза—розщеплює складні білки — нуклеопротеїни.

Значна частина ферментів не надходить у кишковий бік, а адсор­бується на поверхні епітеліальних клітин кишок і здійснює контактне, або пристінкове, травлення. Таким чином, у тонкійжишці закінчується переробка харчових речовин на складові частини: білки розщеплюють­ся до амінокислот, жири?— до гліцерину і жирних кислот, вуглеводи —' до глюкози.

Тонкий кишечник є важливим органом внутрішньої секреції. У ньо­му розсіяні клітини, які синтезують і виділяють гормони. Маса цих клітин не поступається масі найбільших ендокринних залоз. На сьогодні в тон­кому кишечнику виявлено 7 типів різних ендокринних залоз, кожна з яких продукує певний гормон. Отже, тонкий кишечник виконує ще й роль Кишкової гормональної системи (КГС). Фізіологічне призначення КГС.-т регулювати діяльність шлунково-кишкового тракту, за­безпечувати не тільки ефективнішу переробку поживних речовин у ньо­му, але й оптимальну асиміляцію цих речовин у тканинах і клітинах внутрішньогОІСередевища.

КГС виробляє гормони, що виконують специфічні функції, а сам£І

І)секретин стимулює секрецію рідкої частини панкреатинового соку; стимулятором секреції секретину є нони гідрогену; секретин сти­мулює інсулін; І - г

..*•• 2) холецистокінін стимулює секрецію ферментів підшлункової залози і скорочення жовчного міхура, а також моторику кишечнику;,

гастрон — стимулятор секреції соляної кислоти шлунком, гальгмування моторики 12-пайої кишки, гальмування евакуації вмісту цшрюц

глюкагон мобілізує глікоген печінки, стимулює роботу мітохедйрі клітенпечінки;

5) кохеін регулюс кишкову ахлаиість;

€) віллікінін стимулює скорочення ворсинок тонкого кишечнику; 1)ентерокіпін викликає секрецію рідкого і щільного компонентів кишкового соку;

дуокрінін — фактор, який стимулює виділення секрету брунне-ровськими залозами 12-палої кишки;

вагогастрон гальмує шлункову секрецію;

Щхімоденін стимулює секрецію ферментів підшлункової залози.

У стінках кишечнику є два шари гладеньких м'язів — зовнішній шар поздовжніх м'язів і внутрішній шар кільцевих м'язів. Завдяки їхньому скороченню харчова маса переміщується, чим створюються кращі умо­ви для перетравлювання і пересування її в напрямку до товстих кишок.

Перистальтичні і маятникові рухи тонкої кишки забезпечують пе­реміщення харчової кашки в товсту кишку. Товста кишка (1-2 м) роз­міщується в черевній порожнині у вигляді літери П. її стінка має три оболонки: слизова з підслизовою основою, м'язову та зовнішню спо­лучнотканинну. Слизова оболонка не має ворсинок, бо в ній не всмокту­ються складні молекули — лише вода, мінеральні солі та деякі вітамі­ни. У товстій кишці розрізняють сліпу кишку з червоподібним відрост­ком (апендикс), ободову і пряму. Ободова кишка, в свою чергу, поді­ляється на висхідну, поперечну, низхідну, сигмовидну.

У порожнині товстої кишки живуть мікроорганізми, які утворюють корисну мікрофлору кишок. У процесі своєї життєдіяльності вона зу­мовлює розпад клітковини до моносахаридів, молочної, масляної та ян­тарної кислот, які наділені бактерицидними властивостями, пригнічу­ють розмноження патогенних мікроорганізмів, синтезують деякі вітаміни (групи В, К тощо), інактивують ферменти і формують калові маси. Гнильні та бродильні процеси супроводжуються утворенням токсичних речовин (індолу, скатолу, фенолу), які в окремих випадках стають при­чиною виникнення тяжких захворювань, наприклад, загальної інтокси-кю@ї*організму при недостатній антитоксичній функції аечінки.

У дітей кишки відносно довші, ніж у дорослих. У ДврШВІОЇ людини довжина кишок перевищує довжину її тіла в 4-5 разів, а у немовлят — у 6 разів. Особливо інтенсивно ростуть кишки у довжину від 1 до 3 років, у зв'язку з переходом від молочної їжі до мішаної"! від 10 до 15 років.

Ріст і розвиток підшлункової залози триває 11 років, найінтенсивні-ше вона росте у віці від 6 місяців до 2 років.

Печінка у дітей відносно більша, ніж у дорослого: її маса подво­юється до 8-Ю місяців, найінтенсивніше росте печінка в 14-15 років, досягаючи маси 1300-1400 грам. Жовчовиділення відмічається уже у 3-місячиого плода. З віком жовчовиділення посилюється.

3. Всмоктування у травному каналі

У дітей грудного віку всмоктування відбувається у шлунку і киш­ках, які мають густу сітку кровоносних судин. З віком всмоктування в шлунку зменшується, але у 8-10-річних дітей ще добре проявляється. У дорослих в шлунку добре всмоктується лише алкоголь, менше вода і мінеральні солі. Основним місцем всмоктування поживних речовин є тонка кшцка, яка мас особливий всмоктувальний апарат у вигляді киш­кових ворсинок (рис. 62).

Кишкові ворсинки — це мікрос­копічні вирости слизової оболонки тонкої кишки, загальна кількість яких досягає 4 млн. Зовні ворсинка вкри­та одношаровим епітелієм, а порож­нина її заповнена сіткою кровоносних і лімфатичних судин.

На 1 мм2 слизової оболонки тон­кої кишки міститься 40 ворсинок. Вна­слідок такої будови внутрішня повер­хня тонкої кишки досягає 4-5 м2, тоб­то приблизно у 2 рази більша поверхні Між ворсинками є велика кількість ферментів^ які утримуються тут і лише в незначній кількості потрапляють у просвіт кишок. А оскіль­ки концентрація ферментів між ворсинками вошка, основний процес травлення відбувається не в порожнині кишок, а в просторі між ворсин­ками, біля стінки кишкового епітелію. Ось чому такий вид травлення називається пристінковим.

Якби основні процеси розщеплення відбувалися у просвіті кишки, значна частина продуктів розщеплення використовувалася б мікроор­ганізмами, у кров всмоктувалася б значно менша кількість поживних речовин. Цього не відбувається тому, що мікроворсинки не допускають мікробів до місця дії ферментів, бо мікроб дуже великий, щоб проник­нути у простір між мікроворсинками. А харчові речовини, знаходячись коло стінки кишкової клітини, легко всмоктуються.

Всмоктування — складний фізіологічний процес, який відбуваєть­ся головним чином внаслідок активної роботи кишкового епітелію. В цьому процесі діють в основному два механізми: фільтрація і дифу­зія. Доведено, що епітелій кишкової ворсинки має однобічну проникність, тобто пропускає багато речовин тільки в один бік — з кишечнику в кров. Другою особливістю ворсинок є проникність їх для деяких, а не для всіх речовин. Встановлено, що гліцерин і жирні кислоти, проходячи крізь стінку ворсинки, синтезуються і утворюють жири, які всмокту­ються переважно в лімфу.

Амінокислоти всмоктуються у'крові У вигляді водних розчинів. У зв'язку з тим, що для дітей характерна підвищена проникність кишкової стінки, у невеликій кількості у них із кишечнику всмоктуються нату­ральні білки молока, яєчний білок. У зв'язку з підвищеною проникністю кишкової стінки у дітей сторонні речовини і кишкові отрути, які утворю­ються в процесі гниття їжі, продукти неповного перетравлення можуть потрапляти із кишечнику в кров, спричиняючи річні токсикози.

Глюкоза всмоктуються в кров, головним чином, у тонкій кишці, у товстій кищщщюкоза всмоктується повільно.

Всмоктування води починається в шлунку. НйЙЬЙврсивніше вода з мінеральними солями всмоктується в товстій кишці (1 л за 25 хв.). Ця особливість товстої кишки використовується в практичній медицині для введення у пряму кишку поживних речовин, що легко засвоюються при штучному харчуванні хворих.

4. Інфекційні захворювання органів травної системи та заходи їхньої профілактики

Найчастіші й найнебезпечніші гострі інфекційні захворювання трав­них шляхів — це дизентерія, хвороба Боткіна (жовтяниця) і холера. При­чиною їх виникнення є порушення правил гігієни—немиті руки, фрукти, овочі; недотримання норм кулінарної обробки їжі; купання та пиття води з невідомих водойм, особливо закритих (озера, ставки); порушення пра­вил зберігання харчових продуктів (наприклад, не в холодильнику), особ­ливо м'ясних та молочних; контакт із хворими на ці хвороби. Перенос­никами багатьох інфекційних хвороб травних шляхів є мухи.

Дизентерія — гостре інфекційне захворювання товстого кишеч­нику — спричиняє дизентерійна паличка. Через два-сім днів після зара­ження в людини з'являються гострі ознаки захворювання: надзвичайна кволість, млявість, озноб, підвищення температури тіла, болісні спазми у животі. Частота випорожнень збільшується до 10-25 разів на добу. Кал рідкий, з великим вмістом слизу і з домішками крові.

Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит — гостре інфекційне захворювання, за якого переважно уражається печінка. Спричиняють цю хворобу віруси гепатиту А, В або С. Вірус гепатиту А (структури, що містять РНК) найчастіше передається через їжу та воду. Вірус ге­патиту В (структури, що містять ДНК) передається під час перели­ванні крові, вживання ліків, статевих відносин, а також від інфікованої матері додатний у ході пологів. Зазвичай вірусний гепатит є гострим короткочасним захворюванням. Однак хронічний гепатит В або С може призводити до цирозу; він підвищує також ризик виникнення раку яечм)б-ки. Гепатитові А та В можна запобігти імунізацієїр..;,

Людина заражається ла вірусний гепатит через забруднені випо­рожненнями харчові продукти, воду, домашні речі, бріоші руки. Мужи теж є переносниками вірусу гепатиту. Зараження може статися при купанні у закритих непроточних водоймах, коли людина з необереж­ності ковтне воду. Захворювання починається через 40 днів з моменту потрапляння збудника до організму і виявляється болем у горлі, кволі­стю, цоявою нудоти, блюванням, підвищенням температури тіла. Сеча темнішає, а кал знебарвлюється, через декілька днів з'являється жов­тяниця. Ця хвороба дуже небезпечна, бо призводить до загибелі клітин печінки і порушення всіх її функцій. Інфекційне походження цього захво­рювання вперше довів видатний російський терапевт і вчений С.П. Боткін. Холера — це особливо небезпечна гостра інфекція органів трав­лення, що швидко призводить до смерті хворого і набуває характеру поширеної епідемії, її збудником є холерна паличка, яка знаходиться у різних водоймах. Зараження відбувається через рот з їжею або водою, інфікованими холерною паличкою. Починається хвороба раптовими не­стримними проносами—до ЗО разів на добу. Випорожнення рідкі, нага­дують рисовий відвар. З ними людина втрачає багато води і мінераль­них солей. Організм зневоднюється, виснажується, отруюється речо­винами, які виділяє збудник у процесі своєї життєдіяльності.

5. Хвороби органів травної системи

Пептична виразка трапляється приблизно у 10% населення роз­винених країн. Відомі декілька причин цього захворювання. Однак, 90% виразок дванадцятипалої кишки та 70% виразок шлунка розвиваються під впливом бактерії НеІісоЬасІекруІогі. Іншими факторами можуть бути не стероїдні протизаплідні засоби (НСПЗЗ), куріння, стрес, алко­голь, обтяжена спадковість. Основним симптомом є періодичний біль у верхній ділянці живота, який зникає після вживання ЇЖІ або ррацидів.

Пептична виразка переважно уражає дванадцагаюаяу! кишку. Ос­новною локалізацією виразки у шлунку є мала кривина. Виразка може виникати також у стравоході та тонкій кишці.

У нормі внутрішня оболонка стінки шлункад*зравн*вдя!гипалої кишки захищена шаром слизу від дії хлорютоищневої кислотща|вненгЛекція 12. Травлення І шлунку, кишечнику

ну (травного ферменту) та різноманітних шкідливих речовин. Ушкод­ження виникає внаслідок порушення слизового бар'єру органу та кон­такту шлункового соку з клітинами внуїрішньої оболонки шлунка. На раинш;стадії відбувається лише часткове ураження слизової оболонки шлунка у вигляді неглибокого ушкодження, яке називається ерозією.

При виразці ушкоджуються слизова, підслизова та м'язова обо­лонки. Пептичні виразки мають круглу або овальну форму. Вони мо­жуть ставати хронічними і загоюватися з утворенням рубців.

Пептична виразка може уражати усю товщу стінки органу. Це спри­чиняє ушкодження артерії та кровотечу або перфорацію із запаленням серозної оболонки черевної порожнини (перитоніт). Іншим ускладнен­ням є звуження вихідного отвору шлунка внаслідок утворення рубців.

Доброякісні виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (пептичні виразки) належать до найпоширеніших захворювань верхніх відділів травного тракту. Крім цього, виникають грижа стравохідного отвору, запалення (гастрит та дуоденіт) і рак шлунка.

Грижа стравоходу — вихід частини шлунка в грудну клітку че­рез нормальний отвір у діафрагмі. Здебільшого виникає в людей з надмір­ною масою тіла, середнього або похилого віку, особливо в жінок. При діафрагмальних грижах органи черевної порожнини виходять через па­тологічні отвори в діафрагмі. Ковзна грижа стравоходу — це найпо­ширеніший тип грижі. Виникає, якщо нижня частина стравоходу або вер­хня частина шлунка ковзає в грудну клітку через отвір у діафрагмі. Внас­лідок цього порушується нормальний тиск у ділянці сполучення шлунка та стравоходу, вміст шлунка проникає в стравохід (рефлюкс), розви­вається печія.

Гастрит—запалення стінки шлунка. Можливими причинами роз­витку гастриту є подразнення, зумовлені алкоголем, димом тютюну, НСПЗЗ. Останні дослідження підтверджують роль бактеріїНеІісоЬасІег руїогі як чинника розвитку гастрипу. Г^трда може розвиватися по­вільно або виникати раптово. Симптоми: нудота, бідьу верхній ділянці живота, порушення травлення.І

Хвороби печінки. Основною причиною захворювань печіюси є над­мірне споживання алкоголю. До інших причин наяежан» труєні інфекції печінки, небажані ефекти ліків та отруєння хімічними сполуками, 'Таю ушкодження можуть спричинити цироз. У печінці іноді розвивається рак, але переважно він поширюється з травного траму та легень. Рідко трап­ляється природжена вада - артезія жовчних проток. Якщо дітей 5 цим захворюванням не лікувати у перші тижні життя, у них розвивається жовтяниця та виражене ушкодження печінки.

Тривале зловживання алкоголі» веде до щирозу печінки, при яко­му обмежується регеяфаціЛ'й' клітям.Алкогольне ураження печінки спочатку безсимптомне, але аналіз крові виявляє порушення функції печінки. З часом розвивається жовтяниця та затримка рідини в організмі. Алкоголь лише частково руйнується ферментами шлунка. Активність ферментів у жінок менша, тому вони є групою особливого ризику.

Алкогольне ураження печінки зумовлює надмірне накопичення жирів у клітинах печінки (жирова дистрофія), що спричиняє збільшення розмірів печінки та її болючість. Іноді виникає запалення (алкогольний гепатит). У таких випадках подальше зловживання алкоголем призво­дить до цирозу або печінкової недостатності. Алкоголь частково виді­ляється через нирки та дихальні шляхи, решта у печінці перетворюєть­ся на ацетальдегід, токсичний для клітин печінки. Унаслідок утворення ацетальдегіду в печійці виникає ушкодження клітин та запалення, що призводить до порушення її функції.

Портальна гіпертензія. При цирозі фіброзна тканина спричиняє порушення кровоплину в печінці та підвищення тиску у ворітній вені. Підвищення тиску зумовлює зміну напряму кровоплину в деяких суди­нах ворітної системи з розширенням вен стравоходу та верхньої части­ни шлунка. Можливий розрив вен з розвитком кровотечі.

Підвищення тиску зумовлює розширення неп у місці сполучення шлунка зі стравоходом. Яри розриві вен у блювотних масах та фекалі­ях з'являється кров.

Важливим симптомом захворювання печінки є жовтяниця, найха­рактернішим проявом якої є пожовтіння очей та шкіри. Іншими снмптомами є нудота, втрата апетиту, схуднення^ накопичення рідини в животі, порушення зсідаявя Крові та збільшення грудної клітки у чоловіків.

Абсцес (накопичення гною) у печінці спричиняється бактеріаль­ною інфекцією чи амебами. Бактерії можуть потрапляти з інших інфіко­ваних органів, зокрема апендикса. Амеби проникають у стінку кишки, зумовлюючи запалення й утворення виразки, потім потрапляють у сис­темний кровообіг, досягаючи печінки через ворітну вену. Абсцес печін­ки, зумовлений амебами, переважно трапляється в тропічних країнах. Йому передує діарея. Прояви абсцесу: лихоманка, схуднення, збільшення розмірів печінки, біль у грудній клітці та животі.

У разі порушення режиму харчування (сухоїдіння, великі перерви між їдою, їда на ніч, зловживання жирною їжею) у людини може виник­нути запалення жовчного міхура, або холецистит (прояви — нудота, блювання, печія, біль у правому підребер'ї, проноси, лихоманка), а з часом через згущення жовчі в ньому утворюються камінці, їх поява є проявом жовчнокам'яноїхвороби. Камені в жовчному міхурі утворю­ються внаслідок порушення балансу між основними компонентами жовчі та складаються з жовчного пігменту і холестерину. Жовчнокам'яна хво­роба виникає переважно у жінок середнього віку з надмірною масою тіла. Камені з жовчного міхура можуть потрапити у міхурову протоку та опинитися в дванадцятипалій кишці або закупорити протоки. Прохо­дячи через цю протоку, камені спричиняють сильний біль (жовчну коль­ку). Закупорення каменями міхурової протоки зумовлює жовтяницю, інфекцію жовчної протоки (холангіт), сильний біль у верхній ділянці живота. Закупорення основної протоки підшлункової залози спричиняє панкреатит.

Внаслідок запалення в жовчному міхурі накопичується гній (такий стан називається емпіємою), що спричинює розрив міхура (перфора­ція) з подальшим розвитком перитоніту.

При жовчнокам'яній хворобі виникає запалення підшлункової залози. До інших захворювань підшлункової залози належать рак та псевдокк-1 й. Ураження підшлункової залози може спричиняти цукровий діабет і порушення травлення.

Рак підшлункової залози н&гп&стішо розвивається у людей похи­лого віку. Основним симптомом захворювання є ниючий біль у верхній ділянці живота, який віддає у спину. До інших симптомів належать втрата апетиту, зменшення маси тіла та жовтяниця. Рак може поширюватися з головки підшлункової залози до дванадцятипалої кишки, а також че­рез системний кровообіг до печінки й легень. Часто рак виникає в го­ловці підшлункової залози, у ділянці ампули Фатера. Уражуються ек­зокринні залози, менше — ендокринні.

Запальне ураження кишок. Під терміном "запальне ураження кишок" розуміють виразковий коліт та хворобу Крона. Обидва зах­ворювання виникають внаслідок хронічного запалення стінки кишок. Причиною їх можуть бути аутоімунні реакції організму. Основні симп­томи: кровотеча, біль у животі, лихоманка та пронос.

Поліпи товстої кишки. Поліпи — утвори, що є наслідком розро­стання слизової оболонки. Вони можуть спричинювати кровотечу пря­мої кишки, що призводить до розвитку анемії або злоякісної пухлини.

Апендицит. Запалення червоподібного відростка товстої кишки -апендикса - виникає часто, особливо у дітей. Захворювання спричинює гострий біль, чутливість у нижній правій частині живота. До інших сим­птомів належать втрата апетиту, нудота, блювання, незначна лихоман­ка. Лікування зазвичай полягає у хірургічному видаленні апендикса, що називається апендиктомією. Якщо запалення не лікувати, апендикс може розірватись, що спричинить перитоніт (запалення очеревини) та утво­рення абсцесів.

Кишкова непрохідність потребує негайного хірургічного втру­чання, її прояви: біль у животі, здуття, відсутність випорожнень, іноді блювання та зневоднення організму. Кишкову непрохідність можна ви­явити за допомогою рентгеноскопії. Кишкова непрохідність у немовлят може зумовлюватись інвагінацією — станом, при якому частина кишки вкладається сама в себе, утворюючи "трубку в трубці". До симптомів належить біль у животі та випорожнення, що нагадуюшжелсішершок. інвагінація загрозлива для життя, аяе її можна лік або за допомогою барієвої клізми.

Заворот, або перекрут, кишки спричинює непрохідність. Вона

може виникати періодично, зумовлюючи здуття, блювання та спазма­тичний біль. Для вивільнення та збереження перекрученої ділянки по­трібне хірургічне втручання. Якщо не вжити заходів, можливе порушення кровообігу та розвиток гангрени.

Інфаркт кишки. Закупорення кровоносних судин брижі зумов­лює недостатнє надходження крові до сегменту кишки. Цей стан, що називається інфарктом кишки, спричиняє розвиток кишкової непрохід­ності. В уражених ділянках кишки розвиваегагеягащрена, якад»вчасно не застосувати хірургічне втручання.

Геморой — варикозне ураження вен стінки прямої кишки — це Найчастіше він виникає у людей, що страждають від тяжких запорів. Захворювання проявляється сильними болями у ділянці прямої кишки та постійними кровотечами під час випорожнення кишечнику. У таких хворих часто розвивається недокрів'я, вони стають кволими, блідими. Для профілактики геморою необхідно щодня випорожнювати кишеч­ник, не допускати запорів, вести активний спосіб життя. Крім того, не­обхідно стежити за своїм харчовим раціоном. У ньому повинні бути свіжі овочі та фрукти, багаті на клітковину.

!<.'••:,•.. •'.; і v '•, •.:

6. Перша допомога при харчових отруєннях

Харчові отруєння виникають за таких причин: вживання несвіжих харчових продуктів, куди потрапили хвороботворні мікроорганізми; от­руйних рослин і грибів; отруєння препаратами побутової хімії.

Отруєння харчовими продуктами може виникнути тоді, коли вживаються зіпсовані харчові продукти (зберігання без холодильника, у теплому приміщенні тощо). За порушення правил зберігання таких про­дуктів можуть виникати тяжкі отруєння бактеріального походження — ботулізм і сальмонельоз.

Ботулізм спричиняє бактерія ботулізму, що виділяє сильну отруту. Бактерія у вигляді спор зберігається у ґрунті, а звідти при порушенні санітарних правил може потрапляти у харчові продукти — м'ясо, шинку, ковбасу, фрукти, овочі тощо. Спори збудника дуже стійкі, вони ги­нуть тільки за тривалого кип'ятіння. Розмножується бактерія у безкис-невих умовах, а тому найчастіше ботулізм виникає після вживання м'яс­них, рибних, грибних та овочевих консервів, особливо домашнього приго­тування. Отрута, яку виділяє бактерія, спричиняє тяжкі ураження цент­ральної та периферичної нервової системи, наслідком чого є паралічі, порушення зору (характерно подвоєне зображення предметів в очах). Через ураження центрів дихання та серцевої діяльності довгастого мозку може настати смерть людини.

Сальмонельоз також є харчовим отруєнням бактеріального по­ходження (сальмонели), але іноді захворювання виникає у вигляді епі­демічних спалахів. Ц<* Відбувається тоді, коли недоброякісний продукт вживало одразу багато людей. При порушенні правші зберігання небез­печними щодо сальмонельозу є: м'ясний фарш, курячі та качині яйця, холодець, сир, ставкова та річкова риба, тістечка та торти з вершковим кремом, вершки, майонез. При цьому сальмонели не змінюють ні сма­ку, ні запаху їжі. Хвороба починається вже у першу добу після вживання недоброякісного продукту. Виникає тяжке блювання, пронос, значно під­вищується температура тіла, з'явлдаїься сильний озноб. Організм зне­воднюється. В тяжких випадках захворювання за своїми проявами на­гадує холеру.

Отруєння можуть спричинити отруйні гриби (наприклад, бліда поганка, мухомор червоний, опеньок несправжній, сатанинський гриб).

Під час збирання грибів слід дотримуватися таких правил: не беріть старих, уражених черв'яками грибів; не збирайте грибів, навіть добре відомих їстівних, поблизу автотрас, промислових об'єктів, бо вони ма­ють властивість нагромаджувати шкідливі речовини з довкілля (наприк­лад, важкі метали, радіонукліди). Готувати страви з грибів слід у той самий день, коли вони зібрані. Перед приготуванням гриби треба добре промити, потім двічі прокип'ятити протягом 20-30 хвилин у підсоленій воді, щоразу зливаючи відвар.

Ураження отруйними рослинами часто трапляються у дітей, коли вони вживають отруйні ягоди, сприймаючи & за їстівні (вовче лико, вороняче око, конвалія, беладона, паслін солодко-гіркий, дурман звичай­ний, мак снодійний, блекота, цибуля дика).

Перша допомога в усіх цих випадках має бути спрямована на ви­далення з організму людини недоброякісної їжі, залишків отруйних грибів або рослин. Чим швидше це зробити, тим менше отрути потрапить у кров. До прибуття лікаря слід промити шлунок — дати людині випити підряд п'ять-шість склянок слабкого (рожевого) розчину перманганату калію, а потім, подразнюючи двома пальцями корінь язика та задню стінку глотки, викликати блювання. Так варто зробити кілька разів. Мож­на застосувати очисну клізму.

Побутові хімічні препарати (наприклад, фосфорорганічні спо­луки —інсектициди) також можуть спричинити отруєння. Вдихання цих речовин спричинює в людини нестерпний головний біль, запаморочення або зомління, нудоту, блювання, судоми, психічне збудження. Якщо це трапилося: винесіть потерпілого на свіже повітря; зніміть з нього заб­руднений одяг; промийте водою відкриті ділянки тіла; негайно викличте швидку допомогу. Коли інсектицид випадково потрапив усередину орга­нізму, промийте шлунок 2%-ним розчином питної соди (2-3 л) й виклич­те блювання.

Буває, що людина може помилково випити оцтову есенцію, і тоді в неї виникає тяжкий опік стравоходу, шлунка і навіть кишечнику. У цьо­му разі потрібно: негайно викликати швидку допомогу; до її приїзду дати потерпілому 1-2 склянки молока або вершків та два сирих яйця. Про­мивати шлунок не можна.

Питання для самоперевірки

Визначте взаємозв'язок будови і функцій шлунка.

Охарактеризуйте процес травлення в шлунку.

Визначте взаємозв'язок будови і функцій кишечнику (тонкого /товстого).

Охарактеризуйте процес травлення вкишечнику.

Поясніть біологічне значення жовчі у процесах травлення.

Дайте характерйетоку інфекційним захворюванням органів трав­ної системи. У чому полягає їх профілактика?

Охарактеризуйте хвороби органів травлення та їх причини.

Назвіть причини харчових отруєнь. Яка перша допомога приидах?

Чому у багатьох народів існують правила поведінки під час при­йому їжі? Обїрунтуйге свою думку з точки зору фізіології процесу трав­лення.

Дайте практичні рекомендації щодоНормалізації роботи шлун­ково-кишкового тракту. Чи дотримуєтеся їх ви у повсякденному житті?

З історії науки

° 3 численних учнів Сільвія Реньє де Графа (1641-1673) багато працював над вивченням анатомії і фізіології підшлункової залози. Він першим застосував методику накладання хронічної слинової та підшлун­кової фістул для вивчення хімізму травлення і дії підшлункового соку.

° У вивченні захворювань травної системи видатна роль нале­жить професорові Берлінського університету Ісмасу Боасу (1858-1938). Він виділив у окрему спеціальність захворювання травного каналу, а також розробив разом з К. Евальдом методику дослідження секреції шлунка. В дальшому в розробленні діагностики і лікування захворю­вань травної системи велика роль належить вітчизняним ученим, робо­ти яких грунтувалися на епохальних працях І.П. Павлова з фізіології, зокрема фізіології травлення.

Важливо знати, що...

. • ' '' ''"'',-.' ', '.' д (г *' 'І $ '*

° У людей, які курять, отруйні речовини тютюнового диму зни­жують шлункову секрецію, призводять дб запальних хвороб шлунка, виникнення печії, болю у шлунку.

о Вживання спиртних напоїв може призвести до подразнення шлун­ка та запалення його слизової оболонки. Це сприяє розвиткові гастриту, виразки, раку шлунка та інших хвороб.о У тих, хто курить або зловживає алкоголем і наркотиками, зни­кає апетит. Порушення або зникнення апетиту може бути проявом яко­гось захворювання, тож у такому випадку слід обов'язково звернутися до лікаря.

° Блювання — це захисний рефлекторний (безумовний, коли от­рута подразнює стінку шлунка, або умовний — через неприємний запах чи вигляд чогось неприємного) акт, спрямований на викидання вмісту із порожнини шлунка завдяки антиперистальтиці. Центр блювального реф­лексу міститься у довгастому мозку.

о Гикавка — це судоми м'язів діафрагми. Часто вона настає без­причинно або може бути наслідком подразнення м'язів діафрагми пере­повненим шлунком чи як наслідок якоїсь хвороби, наприклад, жовчно-кам'яної. У разі виникнення гикавки слід зробити глибокий вдих і затри­мати дихання, повільно випити кілька ковтків води. Якщо гикавка вини­кає часто, слід обов'язково звернутися до лікаря.

о Печія—це відчуття печіння у нижній частині стравоходу. Воно спричинене його подразненням кислим вмістом шлунка і завжди свідчить про захворювання. Коли виникла печія, слід обов'язково звернутися до лікаря.

Цікаво знати, щ»г

° Дослідження гарвардського медика Едвіна Джованнуччі дово­дять, що вживання свіжих томатів, томатного соку або томатних соусів істотно знижує ризик захворювання на рак шлунку, простати та легенів.

о Дослідники з університету в Майамі довели нещодавно, що роз­порошений інсулін, який вдихають хворі з маленького аерозольного кон­тейнера, за своїми лікувальними діями не менш ефективний, ніж інсулін, який уводиться за допомогою уколу.

Література

Бугаев К.Е., Маркусенко Н.Н. та ін. Возрастная физиология.—Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская правда", 1975.— С. 134-138.

Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ.пед. вузов.— М.: Вьісш.шк., 1985.— С. 332-336.

Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільноїгігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С. 189-200.

Присяжнкж М.С. Людина та її здоров'я: Навч. посібник.— К:Фенікс, 1998.—С. 159-173.

Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.— К.:УСМП, 2001.— С.125-129.

Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М.: Просвещение,1978.—С. 244-250.

Тема 6.

Обмін речовин і енергії.

Фізіологічні і гігієнічні основи

харчування дитини

Лекція 13..

; ОБМІН РЕЧОВИН І ЕНЕРГЙ В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ. ч

:План

Обмін речовин як основна умова життя.

Обмін білків.

Обмін жирів., '%"

Обмін вуглеводів. ': •

Водний і мінеральний обмін.,

Основні поняття: обмін речовин і енергії, метаболізм, анаболізм, асиміляція, катаболізм, дисиміляція, азотистий баланс, цукровий діабет, гангрена.

1. Обмін речовин як основна умова життя

В організмі людини, в органах, тканинах, клітинах іде безперері-ний процес утворення складних речовин із простіших. Одночасно з цим відбувається розпад, окиснення складних органічних речовин, які вхо­дять до складу клітин організму (схема 5).

Складний біологічний процес, пов'язаний з надходженням у організм із навколишнього середовища поживних речовин і кисню, перетворен­ням їх у клітинах організму, засвоєнням та виділенням з клітин організ­му кінцевий продуктів розпаду, називається обміном речовин, або метаболізмом (від грец. теІаЬоІе — перетворення). При цьому відбу­вається ©езгіерервне перетворення енергії: потенціальна енергія склад­них органічних сполук, що надійшли з їжею, перетворюється на теплову, механічну та електричну. В організмі вивільняється переважно тепловаІ енергія, яка витрачається на підтримання температури тіла, виконання роботи, відтворення структурних елементів і життєдіяльності клітин, процесів, пов'язаних з ростом і розвитком організму.

Схема 5. Етапи обміну речовий*

•?' '.»"Л* '•• '.

Речовини зовнішнього середовища через органи дихання і трав­лення проникають у кров і доносяться нею до клітин всіх органів. У клітинах ці речовини засвоюються. В процесі засвоєння відбувається синтез складних органічних сполук. Сукупність хімічних процесів у жи­вому організмі, у результаті яких синтезуються складні органічні речо­вини з простих з накопиченням енергії називають анаболізмом (від грец. апаЬоІе — підйом), або асиміляцією. Тобто з простих молекул — про­дуктів розкладання білків* жирів і вуглеводів, що надійшли до організму з,їжею — у клітинах за наявності кисню, води та ферментів синтезу­ються складні сполуки, з яких побудоваді тканини й органи людського організму. До анаболічнвд процесів належить ^алогічний синтез білків, жирів, вуглеводів, нуклеїнових кислот.*

Енергія, необхідна для синтезу, а також/для діяльності органів,

збільшиться в організмі під час розпаду складних органічних сполук, з яких складаються клітини. Сукупність ферментативних реакцій в живому організмі, у результаті яких відбувається розпад органічних речовин на просищі сполуки із вивільненням значноїкількоеті енергії, потрібної для життя організму називають катаболізмом (від грец. ІшІаЬоІе — руй­нування), або дисиміляцією. Розпад складних органічних сполук відбу­вається в мітохондріях з вивільненням значної кількості енергії (у виг­ляді АТФ). Енергія АТФ витрачається на скорочення скелетних м'язів, серця, підтримання сталої температури тіла тощо, тобто на забезпе­чення різних функцій людського організму. Під час катаболізму утво­рюються непотрібні або навіть шкідливі речовини, які мають бути ви­далені з організму. Вуглекислий газ і незначна частка води виводиться під час видиху через легені, проміжні продукти перетворення білків, жирів і вуглеводів, зайві мінеральні солі та вода — за допомогою нирок — із сечею, через шкіру — із потом, з кишечнику — з калом.

У ростучому дитячому організмі обмін речовин відбувається інтенсивніше, ніж у дорослому організмі. Анаболізм у дітей переважає над катаболізмом, тобто щодня речовин в організмі синтезується більше, ніж відбувається їх руйнування, в результаті чого дитина росте. З при­пиненням росту процеси анаболізму і катаболізму врівноважуються: в організмі, як правило, утворюється стільки ж речовин, скільки їх руй­нується.

Взаємозв'язок процесів анаболізму (асиміляції) та катаболізму (ди­симіляції) показано на схемі 6. Таким чином, анаболізм і катаболізм — це дві сторони одного процесу—обміну речовин і енергії, що є основОІо життя. Доки людина жива, ці процеси перебігають в її організмі безпе^ рервно й паралельно. Обмін речовин та енергії в організмі сприяй Постій­ному оновленню всіх структур без істотних змін його складу.

2. Обмін білків

Білки — це високомолекулярні сполуки, що мають у своєму складі до 20 амінокислот, а ті, в свою чергу, утворені атомаїш карбону, гідро-І.М. Маруненко, Є.О, Неведомська, В.1, Бобрщька Анатомія 1 вікова фізіологія з основами шкільної гігієни

гену, сульфуру, нітрогену, оксигену. Білки входять до складу цитоплаз­ми, мембранних структур клітини, гемоглобіну, плазми крові, багатьох гормонів, імунних тіл, підтримують сталість водно-сольового середо­вища організму. Ферменти, які обов'язково беруть участь у всіх етапах обміну речовин — білки. Білки м'язів забезпечують їхнє скорочення.

Білки, які споживаються з їжею, в органах травлення розщеплю­ються на амінокислоти. Останні всмоктуються в кров і розносяться по всіх органах і тканинах, де з них під впливом ферментів синтезуються нові білки, властиві організму. Ця їх роль має назву пластичної. Плас­тичне значення білка полягає в поповненні й новоутворенні різних струк­турних компонентів клітини. Як джерело енергії білки не мають вели­кого значення: при окисненні 1 г білка в організмі вивільняється 17,2 кДж енергії. Новоутворення білка і розпад його І організмі відбувається без­перервно, однак синтез білків з амінокислот особливо інтенсивно відбу­вається у дітей, забезпечуючи їхній ріст. Амінокислоти, не використані для синтезу білка, розпадаються із звільненням енергії, при цьому утворюється аміак (сечовина), вуглекислий газ і вода. Останні виводяться в складі сечі і поту, а також через органи дихання.

На відміну від жирів і вуглеводів, білки не відкладаються в організмі про запас, тому повинні постійно надходити до організму з харчовими продуктами. Добова потреба білка становить 76—120 г. Вона залежить від виду роботи і зумовлених ним енергетичних затрат, віку, статі, функ­ціонального стану організму. Харчові білки тваринного та рослинного походження мають різний набір амінокислот, тому можливість їх вико­ристання для синтетичних потреб організму неоднакова. Більшість білків рослинного походження не мають тих або інших амінокислот або ма­ють їх у дуже малих кількостях і тому називаються біологічно непов­ноцінними білками. Оскільки деякі амінокислоти в організмі не синте­зуються (лейцин, ізолейцин, лізин, метіонін, триптофан, фенілаланін тощо), їх називають незамінними амінокислотами7, вони мають надходити із їжею. Це, як правило, продукти тваринного походження — м'ясо, риба, курячі яйця, молочні продукти. Якщо вони з їжею не надходять, то синтез білків може різко порушитись. Внаслідок чого може виникнути дистрофія організму, порушення його росту, недокрів'я, ураження не­рвової системи, слабшає імунна система тощо.

Про нормальний перебіг білкового обміну судять за азотистим балансом. Азотистий баланс — співвідношення кількості азоту (нітро­гену), який надійшов протягом доби з їжею, і азоту, виведеного за добу із організму з сечею, калом і потом в результаті розпаду білка. У до­рослої людини звичайно зберігається азотиста рівновага — кількість введеного азоту з їжею і виведеного з продуктами виділення дорівню­ють одне одному. Коли азоту з їжею надходить в організм більше, ніж його виводиться із організму, тоді говорять про позитивний азотис­тий баланс. Такий баланс спостерігається у дітей у зв'язку із збільшен­ням маси тіла під час росту, при посиленому спортивному тренуванні, під час вагітності жінки. Негативний баланс характеризується тим,7 Є амінокислоти, які можуть бути замінені іншими або синтезовані в самому організмі в процесі обміну речовин. Це замінні амінокислотщо кількість введеного азоту менша виведеного. Він може бути при білковому голодуванні, тяжких хворобах.

Діти мають споживати оптимальну кількість білка з набором усіх необхідних амінокислот, при І&ому важливо, щоб співвідношення кількості білків, жйріві вугпШ)ДЕ*у Ійсі^ййяиибуйо 1:1-3 (у деяких інфор­маційних джерелах — 1:1:4% за таких уйФВ йзот максимально затриму­ється в організмі. Добова потреба дітей у білках на 1 кг ваги тіла: 1-4 років — 3-3,5 г, 4-7 років — 2,5г, після 7 років — близько 2 £•

3. Обмін жирів

Жири харчових продуктів розщеплюються в шлунку й кишечнику на гліцерин і жирні кислоти. При проходженні через клітини ворсинок тонкої кишки з гліцерину і жирних кислот знову синтезується жир, але вже специфічний для організму. Він надходить в лімфу і по лімфатичній грудній протоці — в кров. З кров'ю жир доноситься до всіх органів і тканин. Надлишок жиру відкладається у вигляді запасного в підшкірній клітковині, сальниках, навколо внутрішніх органів, які мають значення жирового депо організму. Підшкірний жир перешкоджає посиленій віддачі тепла, а принирковий жир охороняє нирку від ударів тощо.

Жири використовуються як пластичний матеріал: вони є обов'яз­ковою складовою частиною клітинних мембран, цитоплазми, ядро. Жири потрібні також для утворення в організмі антитіл, вони входять і до складу вітамінів. Крім того, жири захищають травний тракт дитини від пошкод­жень грубою їжею, вони необхідні для формування калових мас. З ка­лом виводиться 5-10% не використаних організмом лишків жиру.

Запасний жир мобілізується організмом при голодуванні і викорис­товується як джерело енергії: при розпаді 1 г жиру в організмі вивіль­няється, енергії у два рази більше (39 кДж), ніж при розпаді такої» Чвир.крсті білків або вуглеводі^. У Щ»рму {Іаді^кир окиснюється до кінце­вих продуктів розпаду — вуглекислого газу і води. Частина запасного жиру може надходити в кров, розщеплюватись ферментами на гліцерин і жирні кислоти і доноситись кров'ю до печінки, де гліцерин перетворюється у вуглевод— глікоген (що свідчить «про тісний зв'язок між

жировим і вуглеводним обміном).

Жир в організмі може утвор«з«йРисл^з.«углеводів і білків, Якщо, наприклад, повністю виключити жир із їжі, він все ж таки утворюється і в значній кількості може відкладатися в організмі. Але, незважаючи на це, жир повинен бути обов'язковою складовою частиною їжі дитини. Нестача жирів у їжі веде до порушення діяльності центральної нервової системи і органів розмноження, знижує стійкість до різних захворювань. Дітям дошкільного і шкільного віку треба давати — 2-2,5 г жиру на 1 кг маси тіла. Добова потреба дорослої людини в жирах становить 1,3-1,5 г на 1 кг маси тіла. Важливо забезпечити не тільки кількість, але і якість жирів. Діти повинні споживати як тваринні (вершкове масло, вер­шки, молоко, сало), так і рослинні (соняшникова, кукурудзяна, оливкова олії) жири. З жирами в організм надходять розчинні в них вітаміни (вітамін А, В, Е тощо), які мають для людини життєво важливе значення.

Важливе значення для дитячого організму мають жироподібні ре­човини—ліпіди (фосфоліпіди і стероїди). Фосфоліпіди входять до складу нервової тканини. Із них утворюється ацетилхолін — основний пере­давач (медіатор) нервового збудження. Із стероїдів утворюються гор­мони коркового шару надниркових залоз, статеві гормони, вітамін ^.

Всмоктування жирів у дітей відбувається інтенсивніше, ніж у дорос­лих. При грудному вигодовуванні засвоюється до 90% жирів молока, при штучному — 85-90%, у старших дітей жири засвоюються на 95-97%.

Для кращого використання жиру в їжі дітей повинно бути досить також вуглеводів, бо при дефіциті вуглеводів в їжі відбувається неповне окиснення жирів і у крові накопичу»ш*іаіейі продукти обміну. ••

4, Обмін вуглеводів

В організм вуглеводи надходять у вигляді складних полісахаридів (крохмаль), дисахаридів і моносахаридів. Вуглеводи легко перетрав­люються і добре засвоюються дитячим організмом (на 98-99%). В органах травлення під впливом ферментів вуглеводи їжі розщеплюються на глюкозу, яка всмоктується» кров. Хоча при окисленні 1 г глюкози вивільняється така сама кількість енергії, що й при окисненні білків — 17,2 кДж, але їхня велика енергетична цінність зумовлена значною швидкістю: перетравлювання (починаючи з ротової порожнини), усмок­тування в кров, засвоєння клітиною, де глюкоза легко розкладається у мітохондріях, вивільняючи енергію у формі АТФ. Тому вуглеводи є ос­новним джерелом енергії. У клітинах і тканинах вуглеводи розщеп­люються на воду і вуглекислий газ.

Загальна щоденна потреба організму людини у вуглеводах — 350-500 г. Найбільше вуглеводів у рослинній їжі, менше—у продуктах тва­ринного походження. Багато вуглеводів надходить до організму з цук­ром. Цукор у травному тракті розщеплюється до глюкози, яка всмок­тується в кров. Рівень глюкози у грудних дітей становить 0,07-0,09%, у 12-14 років — 0,09-0,12%, тобто досягає норми дорослої людини. Зни­ження рівня глюкози в крові нижче норми називається гіпоглікемією, збільшення його вище норми — гіперглікемією. Надлишок глюкози в крові виводиться з сечею.

У підтриманні постійної кількості глюкози у крові основну роль відіграють печінка і внутрішньосекреторна діяльність підшлункової і надниркових залоз. Зайва глюкоза, що надійшла в організм, затримується в печінці і під дією ферменту підшлункової залози інсуліну перетво­рюється в глікоген, який відкладається в печінці (і частково в м'язах та інших тканинах) про запас. Кількість глюкози у крові зменшується під час м'язової роботи та при недостатньому надходженні її в організм. У цих випадках глікоген печінки під впливом гормону підшлункової за­лози глюкагону (або адреналіну, гормону надниркових залоз) перетво­рюється в глюкозу, яка надходить в кров. Тобто сталість рівня глюкози крові забезпечується взаємоузгодженістю вироблення двох гормонів підшлункової залози — інсуліну та глюкагону. У разі запалення підшлун­кової залози зменшується або припиняється вироблейня'І&еуліну і вини­кає тяжке захворювання — цукровий діабет. Людина відчуває постійну спрагу, у неї збільшується й частішає сечовидиШія, шкіра свербить, на ній з'являються гнояки. Через постійне підвищення вмісту глюкози у крові та тканинах створюються сприятливі умови для розвитку різних хвороботворних мікроорганізмів. У хворих на цукровий діабет виника­ють гнійні запалення легенів, печінки, нирок тощо. При діабеті частина зайвої глюкози перетворюється на жир, спричинюючи ожиріння. Над­лишковий жир перетворюється на холестерин, що відкладається в ар­теріях, і сприяє розвитку атеросклерозу. У разі закупорювання артерій кінцівок може трапитися їхнє змертвіння — гангрена, від якої людина гине. Закупорювання вінцевих артерій серця призводить до інфаркту міокарда, а мозкових — до мозкового інсульту, паралічу і нерухомості. Коли ж закупориться артерія очного дна, людина сліпне.

Вуглеводний обмін порушується, якщо зловживати солодощами, особливо за малорухливого способу життя, коли надлишок глюкози не реалізується. Запобігти цукровому діабету можна, якщо не зловживати солодощами, не переїдати, постійно займатися фізичними вправами.

При недостатньому надходженні вуглеводів з їжею вони утворю­ються в організмі з жирів і білків.

Значення глюкози для організму не вичерпується її роллю як дже­рела енергії. Вона входить до складу цитоплазми, а отже, необхідна для утворення нових клітин, особливо в період росту. Входять вуглеводи і ДО складу нуклеїнових кислот. Вуглеводи мають велике значення для нормального функціонування нервової системи. При різкому зниженні кількості глюкози у крові бувають різкі розлади діяльності нервової сис­теми. Настають судоми, марення, втрата свідомості, порушення діяль­ності серця, зниження температури тіла. Досить такому хворому ввес­ти у кров глюкозу або дати поїсти цукру, як усі порушення зникають.

У дітей обмін вуглеводів здійснюється дуже інтенсивно, що пояс­нюється високим рівнем обміну речовин взагалі в дитячому організмі. Тут вуглеводи виконують не тільки роль основного джерела енергії, а й важливу пластичну роль у формуванні клітинних оболонок, речовини сполучної тканини.

5. Водний і мінеральний обмін

Вода — життєдайна і животворна рідина. "У тебе немає ні смаку, ні кольору, ані запаху, тебе неможливо описати,.тобою насолоджують-ся, не знаючи, що ти таке. Не можна сказати, що ти необхідна для жит­тя: ти — саме життя. Ти наповнюєш нас радістю, яку не пояснити на­шими почуттями. З тобою повертаються до нас сили, з якими ми вже розпрощались. З твоєї милості у нас знову починають вирувати висохлі джерела нашого серця. Ти найбільше багатство на світі.,." Ці чудорі рядки належать видатному французькому письменнику-гуманісту і військовому льотчику Антуану де Сент-Екзюпері.

., Наскільки важлива вода для людського організму видно вже з того, що в тілі дорослої людини води приблизно 65% від маси тіла, а в дітей — до 80% і більше, залежно від віку. В організмі новонародженої дитини води 84%. У різних органах і тканинах вміст води не однаковий: в кістках дорослої людини 22%, у м'язах — 76%, у сірій речовині мозку — 86%, у плазмі крові — 92%. Без їжі, але при вживанні води людина може жити до 40-50 днів, а без води помре за кілька днів.

Вода є одним із структурних компонентів тіла, середовищем, в якому відбуваються процеси обміну речовин у клітинах, органах і тка­нинах, організму. Вода бере участь у регулюванні температури тіла: випаровуючись, вода,охолоджує тіло, охороняючи його від перегріван­ня. Вода(є універсальним розчинником багатьох речовин.

.;. Людині пртрібно на добу 2-2,5 д води за нормального харчового режиму, та нормальної температури довкілля. Ця кількість води скла­дається із таких джерел: питної води,(близько 1,2 л), води, яка містить­ся в їжі (близько 1 л), води.яка утворюється в організмі під час обміну білків, жирів, вуглеводів (0,3 л), У нормі організм за добу має виділити стільки води, скільки одержав, тобто 2,5 л. Основні органи, які виділя­ють воду із організму ~- нирки, потові залози, легені і кишечник. Нирки за добу виділяють із організму 1,2-1,5 л води у складі сечі. Потові зало­зи через шкіру у вигляді поту виділяють 0,5-0,7 л води за добу. Легеня­ми у вигляді водяної пари виводиться 0,15-0,4 л води. Ця кількість різко*Лекція 13. Обмін речовин і енергії «організмі людини

зростає під чай поглибленого і прискореного дихання, за добу тоді може виділиться 0,7-0,8 л води. Через кишечник з каловими масами виво­диться за добу 0,15 л води. При розладі діяльності кишечнику може виділятися більша кількість води (при проносі), що призводить до зне­воднення організму. Якщо виникає зневоднення організму, різко уповіль­нюються всі фізіологічні процеси, зокрема травлення та всмоктування, ферментативні реакції у мітохондріях; погіршується газообмін у леге­нях, теплообмін. Загусла кров погано виконує свою трофічну функцію; Йрім того, в судинах можуть виникнути тромби. При втраті організм©» усього 2% води виникає спрага, втрата 10-20% води небезпечна дня життя, а 20-25% — смертельна.

Вода в організмі перебуває у вигляді сольових розчинів. Розрізня­ють внутрішньоклітинну (входить до складу цитоплазми клітин) і по­заклітинну (входить до складу тканинної рідини та плазми крові) воду. Електролітний склад позаклітинної і внутрішньоклітинної рідини різний. У внудрішньоклітинній рідині містяться?переважно катіони калію і мо­лекули білка та аніони фосфорної кислоти. У позаклітинній рідині пере­важають катіони натрію, аніони хлору і гідрокарбонату.

Неорганічні речовини підтримують необхідний осмотичний тиск, беруть участь у ферментативних реакціях і в регуляції кислотно-лужної рівноваги організму. Найбільше фізіологічне значення мають іони ка^-тріф, калію, кальцію, фосфору, хлору, феруму, магнію, купруму, йоду, суль-фуру, цинку, брому тощо.

У живому організмі кожний хімічний елемент виконує відповідну фізіологічну роль, і один одного вони не замінюють.

Натрій забезпечує сталість осмотичного тиску позаклітинної ріди­ни, бере участь у регулюванні кислотно-лужної рівноваги, проведенні імпульсів у нервовій системі тощо. Природне джерело натрію — хло­рид натрію, або кухонна сіль. Добова потреба школярів — 4-5 г солі, а дорослих — 6г.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 2185 | Нарушение авторских прав