АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Орієнтовний режим для учнів, які відвідують школу у другу зміну

Потрібно пам'ятати, що нехтування ними призводить до порущен-ня режиму дня, негативно позначається на стані здоров'я дітей шкільно­го віку.

Запорукою оптимальної працездатності школярів є правильне чер­гування праці і відпочинку, а також зміна одного виду діяльності інши­ми. Правильне чергування розумової праці з фізичним навантаженням і регулярним сном є умовою успішного навчання, вагомим чинником збереження здоров'я дітей і підлітків.

Питання для самоперевірки

Які складнощі соціального, психологічного і фізичного характеру супроводжують початок навчання дитини у школі?

1. У чому полягають особливості розумової праці? Які негативніфактори для здоров'я можуть виникнути при недотриманні гігієни розу­мової праці?

2. Поясніть охоронну сутність процесу стомлення. Як реагує ди­тина, відчуваючи певні ознаки стомлення?

3. Що таке перевтома? Як її діагностувати і запобігти її наслідкам?

4. Як враховуються вікові особливості прояву феномену працез­датності при плануванні навчального навантаження школяра?

5. Прокоментуйте орієнтовний режим для учнів, які відвідуютьшколу в першу та другу зміни.

Важливо знати, що...

Живі організми залежать від основних ритмів Землі і її обертання навколо своєї осі і навколо Сонця. Упродовж сотень мільйонів років ево­люції ішов процес пристосування до них, вироблялись ритмічні процеси життєдіяльності — біоритми.

Біоритми — результат природного добору. У боротьбі за існуван­ня виживали тільки ті організми, які могли сприймати час і реагувати на нього. У результаті поступово виробився ендогенний ритм організму, синхронний з періодичними процесами зовнішнього середовища. Найбільш вивчені добові ритми (24-годинні) і навколодобові, або цирка-діанні (від 20 до 28 годин).

Відомо близько 300 функцій, які мають добову періодичність. Різні функції організму мають неоднаковий ритм інтенсивності. Хоч сучасна людина створила навколо себе штучне температурне середовище, але температура її тіла протягом доби коливається, як і багато років тому назад. Справа в тому, що температура тіла залежить від швидкості пе­ребігу біохімічних реакцій. У денний час обмін речовин іде швидше і це визначає більшу активність людини. Ритмічні добові коливання характерні для артеріального тиску: вдень він вищий, а вночі знижується. При патології спостерігається порушення багатьох ритмів. Наприклад, у хворих гіпертонічною хворобою у нічні години відбувається не зни­ження, а, навпаки, підвищення артеріального тиску, що призводить до погіршення їх стану.

Протягом доби змінюється інтенсивність мітотичного поділу: най­більша швидкість поділу клітин у ранкові години, вночі вона знижуєть­ся. Близько 5 годин ранку відмічається найбільша активність поділів у кістковому мозку. Активність у ниркових клубочках найвища між 3 год. ночі і 5 год. ранку.

Кількість кров'яних пластинок у периферичній крові у людини змен­шується вночі і збільшується у ранкові і денні години. Встановлено, що здатність до зсідання крові вища у денні години. Відмічена періодичність вмісту адреналіну в крові, його рівень найвищий ранком і знижується до мінімуму на 18 год.

Крім добових, виділяють і тривалі біоритми: місячний ритм (28 діб), який найбільше виражений у мешканців морів.

Зміна тривалості дня є важливим фактором, який дає змогу орган­ізму перебудувати свою діяльність; це здійснюється за участю гіпота-ламо-гіпофізарної системи. Неузгодженість деяких біоритмів і зміни тривалості дня в осінній і весняний період року є однією із імовірних причин загострення хронічних хвороб органів дихання, серцево-судин­ної системи. Так, описана сезонна динаміка загострення туберкульозу, гіпертонічної хвороби, ревматизму. Трансмісивні хвороби людини ма­ють виражену сезонну залежність, яка пов'язана з періодами розмно­ження членистоногих переносників — збудників хвороб (кліщі, комарі, москіти тощо).

Ритмічні зміни сонячної активності впливають на живі організми, змінюють їх реактивність і функціональний стан різних систем. Є дані, що кількість хворих, які потрапляють у психіатричні клініки, різко зрос­тає у дні посиленої сонячної активності. Клініцисти відмічають збільшен­ня частоти серцево-судинних захворювань і ускладнень під час найбільшої активності Сонця. Однією із причин цього може бути активація у такі періоди системи зсідання крові.

Виявлені і більш тривалі цикли сонячної активності (80-90 років, 600-800 років). У кінці 19 на початку 20 ст. чеський психолог Г.Свобода і німецький лікар В.Флейс висловили гіпотезу, що у кожної людини з мо­менту народження є три цикли, які пов'язані з фізіологічною активністю (23 дні), емоційною (28 днів) і інтелектуальною (33 дні). Посередині кож­ного циклу є критичний, або нульовий день. Перша половина циклу, яка передує цьому дню, вважається позитивним періодом (зростання пра­цездатності, фізичного, емоційного і інтелектуального стану). Друга половина — негативний період, у продовж якого стан погіршується.

Є спостереження, що у нульові дні фізичного циклу частіше відбу­ваються нещасні випадки, у нульові дні емоційного циклу — емоційні зриви, інтелектуального — погіршення розумової роботи. Збіг усіх кри­тичних днів буває один раз на рік. Проте висловлюється і критичний погляд з приводу фатального впливу нульових днів на організм людини, система якої має великий діапазон пристосувальних можливостей у збереженні гомеостазу.

Російський психіатр С.С.Корсаков у 1887 р. описав психологічний синдром у хворих на хронічний алкоголізм: втрата хворими здатності до орієнтації у часі, вони не можуть виконувати ритмічні спроби, у них не виробляються умовні рефлекси на час, хоча формальне значення часу зберігається (вони знають кількість хвилин у годині, секунд у хви­лині). Є дані про враження у таких хворих ядер, які утворюють стінку третього шлуночка, і в ділянці гіпокампа.

Крім центральних механізмів орієнтації у часі, є і клітинні, припус­кають, що вони пов'язані з періодичними процесами, які відбуваються у мембранах клітини.

Значення біоритмів, пов'язаних з сезонними і геліофізичними цик­лами активності, має бути використане у профілактичній медицині у боротьбі за здоров'я людини.

Література

1. Богданов Г.П. Школьникам о здоровом образе жизни.— М.,1989.—192 с.

2. Коростелев Н.Б. Воспитание здорового школьника.—М., 1986.

3. Медико-біологічні основи валеології. Навчальний посібник длястудентів вищих навчальних закладів / Під ред. П.Д.Плахтія.— Кам'я-нець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний педагогічнийуніверситет, 2000.—С. 128-135.

4. Мир детства: Младший школьник / Под ред. А.Г.Хрипковой.—М., 1988.—272 с.

5. Охрана труда и техника безопасности в общеобразовательнойшколе: Сб. нормат. документов (Состав. В.В.Горелов).— М., 1988.—256 с.

6. Попов С.В. Валеология в школе и дома (О физическом благо-получии школьников).— СПб., 1997.— 256 с.

7. Семашко Н.А. Основньїе вопросн школьной гигиеньї // Книга оздоровье / Под ред. Ю.П.Лисицьша.— М., 1988.— С. 156-157.

8. Совєтов С.Є. та ін. Шкільна гігієна. Навч. посібник для сту­дентів пед. ін-тів.— К.: Вища школа, 1971.— С. 98-134.

9. Хочу бьіть здоровьім: справ, изд. / Отрощенко П.Г., МовчанюкВ.О., Никберг Н.Н. и др.—К., 1991.— 336 с.

10.Зрисман Ф.Ф. Гигиенические требования к расписанию уроков //Книга о здоровье / Под ред. Ю.П.Лисицьгаа.— М., 1988.— С. 144-149.

11.Зрисман Ф.Ф. Переутомление, мозговое переутомление уча-щихся // Книга о здоровье / Под ред. Ю.П.Лисицьша.— М. 1988.—С.149-156.

12.СЛОВНИК ТЕРМІНІВ А

Авітаміноз (а — заперечна частка, від лат. уііа — життя) — хво­робливий стан, який виникає за нестачі якогось вітаміну чи вітамінів.

Автотрофи (від грец. аиіоз — сам, ігорНе —живлення) — організ­ми, які самостійно виробляють органічні речовини з неорганічних спо­лук з використанням енергії сонячного світла або енергії хімічних про­цесів.

Автономна нервова система (від грец. аи(ох — сам) — частина периферичної нервової системи, яка іннервує всі внутрішні органи, ендок­ринні залози та мимовільні м'язи шкіри, серце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, ви­ділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє середовище організму.

Адаптація (від лат. аЛаріайо — пристосування) — пристосуван­ня організму або його окремих органів до певних умов середовища.

Адреналін—гормон мозкової тканини надниркових залоз, що сти­мулює симпатичну нервову систему.

Аероби (від грец. аег — повітря, Ьіон — життя) — організми, для життєдіяльності яких потрібен вільний кисень.

Акомодація (від лат. ассотойаііо — пристосування) — присто­сування ока до чіткого бачення предметів, розміщених на різній відстані від нього.

Аксон (від грец. ахоп — вісь) — видовжений відросток нейрона, по якому імпульси надходять від його тіла до інших нейронів або органів.

Акромегалія — хвороба, при якій збільшуються розміри не всьо­го тіла, а тільки окремих його частин — носа, підборіддя, язика, рук та ніг, вигляд людини спотворюється.

Актин — скоротливий білок, який функціонує у скелетних м'язах.

Акселерація (від лат. ассеіегаге — прискорення) — прискорення темпів росту і розвитку дітей та підлітків кожного наступного покоління порівняно з попереднім. Термін запропоновано Е.Кохом.

Алергія (від грец. аііох — інший, ег§оп — дія) — стан підвищеної чутливості організму у відповідь на дію алергенів.

Алкоголізм—захворювання, спричинене систематичним вживан­ням алкогольних напоїв; характеризується патологічним потягом до них.

Альвеоли (від лат. аігеоїш — міхурець) — мікроскопічні міхурці легенів, де відбувається газообмін між кров'ю та вдихуваним повітрям.

Анаболізм (від грец. апаЬоіе — підйом), або асиміляція — су­купність хімічних процесів у живому організмі, у результаті яких синте­зуються складні органічні речовини з простих з накопиченням енергії.

Анаероби (від грец. ап — заперечення, аег — повітря, Ьіох — життя) - організми, життєдіяльність яких відбувається за відсутності вільного кисню.

Аналізатор, або сенсорна система (від лат. $еп$ии — відчуття, сприйняття) — це система, яка забезпечує сприймання, передачу і пе­реробку інформації про явища навколишнього середовища.

Анатомія людини (від грец. апаіоте - розтин, розчленування) — наука, що вивчає форму і будову організму, органів і тканин людини у зв'язку з їхніми функціями у процесі філогенезу та онтогенезу,

Анемія (від грец. префікса а — заперечення, каіта — кров) — недокрів'я, хворобливий стан, ознакою якого є брак еритроцитів та ге­моглобіну.

Антигени (від грец. апіі — проти, §епе$ — походження) — висо-комолекулярні сполуки, здатні стимулювати імунокомпетентні лімфоідні клітини та забезпечувати імунну відповідь.

Антитіла (від грец. апіі — проти, тіло) — глобуліни сироватки крові людини чи тварини, що утворюються у відповідь на попадання в організм різних антигенів.

Аорта — найбільша артерія тіла людини, що виходить з лівого шлу­ночка.

Апетит (від лат. ареііііо — пристрасть, бажання) — потяг до пев­ного виду їжі.

Аритмія (від грец. префікса а — заперечення, ритм) — пору­шення серцевого ритму.

Артеріальна кров — кров, збагачена киснем.

Артерії (від грец. агіегіа - судина) — кровоносні судини, що не­суть кров від серця до органів та тканин організму.

Б

Біологічний вік визначається сукупністю анатомічних і фізіоло­гічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для даної популяції.

Біологія (від грец. Ьіо8 — життя, Іо§о5 — наука, учення) — це сукупність наук про живі істоти, їхню будову, процеси життєдіяльності, взаємозв'язки між собою та умовами навколишнього середовища, за­кономірності розповсюдження по земній кулі, походження, історичний розвиток, різноманітність тощо.

Бронхіт (від грец. Ьгопскоа — дихальне горло, іі —запалення) — запалення бронхів.

В

Вакцина (від лат. \<акка — корова, яку використовував у своїх дослідах Дженнер) — препарат, виготовлений з ослаблених чи вбитих бактерій, вірусів або їхніх токсинів; застосовують для створення актив­ного штучного імунітету та лікування інфекційних хвороб.

Вакцинація (від лат. уакка — корова) — профілактичне щеплення.

Валеологія (від грец. уаіео — бути здоровим, Іо^ох — учення) — наука про формування, зміцнення та збереження здоров'я.

Вегетативна нервова система — частина нервової системи, яка регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних і лімфатичних судин, непосмугованих і деяких посмугованих м'язів, обмін речовин.

Вени — кровоносні судини, що несуть кров від органів та тканин до серця.

Венозна кров — кров без кисню, збагачена вуглекислим газом.

Відчуття — це процес відображення в мозку людини окремих вла­стивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуттів.

Вітаміни (від лат. уііа — життя) — група фізіологічно активних органічних сполук різноманітної хімічної природи, які в невеликих кілько­стях життєво необхідні для нормального функціонування організму.

Виділення — процес виведення з організму непотрібних і шкідли­вих продуктів обміну речовин (вода, вуглекислий газ, аміак, сечовина, сечова кислота).

г

Ганглій (від грец. %ащііоп — вузол) — нервовий вузол, скуп­чення нервових клітин, що переробляють одержані ними сигнали.

Гельмінтологія (від грец. кеітіпікоя — черв'як, життя, Іо§ох — учення)—розділ паразитології, який вивчає паразитичних червів та зах­ворювання, що ними викликаються.

Гемоглобін (від грец. Ігаіта — кров, від лат. діоЬш — куля) — залізовмісний пігмент еритроцитів, який зв'язує та переносить кисень від органів дихання до тканин.

Гемоліз (від грец. каіта — кров, Іуш —- розчинення) — руйну­вання еритроцитів крові (наприклад, у гіпотонічному розчині).

Гемофілія (від грец. каіта — кров, ркііео — любити, нахил) — спадкова хвороба, що виникає, коли порушена функція згортання крові.

Геронтологія (від грец. кегоп — старий, Іо§ох — наука, учення) — наука, яка займається проблемами старіння людини, з'ясовує основні його закономірності — від молекулярного і клітинного рівнів до цілісно­го організму.

Гетеротрофи (від грец. кеіегоя — інший, Ігор/ге — живлення) — організми, які живляться готовими органічними речовинами.

Гігієна (від грец. ку£Іепо5 — здоровий) — наука, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників довкілля та виробництва на здоров'я людини.

Гіпервітаміноз (від грец. курег — над, від лат. уііа — життя) — хворобливий стан, який виникає за надмірного надходження певного віта­міну до організму.

Гіпертонія (від грец. курег — над, підвищення, від лат. Іопт — напруження) — стан підвищеного кров'яного тиску.

Гіповітаміноз (від грец. куро — під, пониження, від лат. \ііа — життя) — хворобливий стан, який виникає за недостатнього надход­ження певного вітаміну до організму.

Гіпотонія (від грец. куро — під, пониження, від лат. Іопш — на­пруження) -— стан пониженого кров'яного тиску.

Гломерулонефрит — запальний інфекційно-алергічний процес, що перебігає в обох нирках із переважним ураженням клубочкового апарату.

Гомеостаз (від грец. Іготоіох — однаковий, 5(а$і$ — стан) — стан відносної сталості внутрішнього середовища організму за певних умов довкілля та змін в організмі.

Гормони (від грец. Ногтао — збуджую) — біологічно активні ре­човини, які виробляють залози внутрішньої секреції.

д

Дендрит (від грец. йепйгоп — дерево) — короткий, дуже розга­лужений відросток нейрона, по якому збудження проводиться до тіла нервової клітини від рецепторів або інших нервових клітин.

Діурез (від грец. йіигео — виділяю сечу) — процес утворення і виділення сечі з організму.

Динамічний стереотип — це послідовний ланцюг умовно-реф­лекторних актів, які здійснюються в строго визначеному, закріпленому в часі порядкові і є наслідком складної системної реакції організму на складну систему позитивних (тих, що підкріплюються) і негативних (або гальмівних) умовних подразників.

Дистонія — порушення тонусу судин, у результаті чого порушуєть­ся кровообіг і кровопостачання органів.

Домінанта (від лат. йотіпапх — пануючий) — це панівна ділянка кори великих півкуль головного мозку, яка залучає до себе збудження з інших центрів, нагромаджує їх і гальмує їхню здатність реагувати на подразники, що за інших умов мали б їх збуджувати.

Е

Екстерорецептори (від лат. ехіег — зовнішній, гесеріог — той, що сприймає) — чутливі утворення, що здійснюють сприйняття под­разнень від довкілля.

Ектодерма (від грец. екіов — зовні, йегта — шкіра) — зовнішній зародковий листок.

Емоції — це суб'єктивний стан людини, що виникає у відповідь на дію внутрішніх чи зовнішніх подразників і проявляється в формі пере­живань.

Ендокринологія (від грец. епйоп — внутрішній, сгіпо — виді­ляю, Іо£ох — учення) — наука про залози внутрішньої секреції та їх гормони.

Ендоплазматична сітка (від грец. епйоп — внутрішній, плазма — оформлене) — система мембран, що утворюють велику кількість ка­налів, трубочок, цистерн, завдяки чому значно збільшується внутрішня поверхня клітини і поділяється клітина на велику кількість комірок, що відіграє важливу роль у регуляції внутрішньоклітинних ферментних сис­тем, транспорті речовин та перебігу процесів обміну.

Ендокард (від грец. епйоп — внутрішній, сагйіа — серце) — внут­рішня сполучнотканинна оболонка серця.

Енергетичний обмін — сукупність реакцій розщеплення склад­них сполук, які супроводжуються виділенням енергії.

Ентодерма (від грец. епіоз — усередині, йегта — шкіра) — внутрішній зародковий листок.

Епідерміс (від грец. ері —над, йегта — шкіра) — зовнішній шар шкіри, утворений епітеліальною тканиною.

Епікард (від грец. ері — над, сагйіа — серце) — зовнішня спо­лучнотканинна оболонка серця.

Епітеліальна тканина, або епітелій (від грец. ері — над, іНеіе — сосочок) — тканина, що складається з клітин, які щільно прилягають одна до одної і вкривають тіло ззовні, вистилають порожнини тіла та внутрішніх органів, а також утворюють більшість залоз.

Еритроцити (від грец. егуі/ггох — червоний, куіох — клітина) — клітини крові, які здійснюють транспорт газів.

І

Імунітет (від лат. іттипіїт — звільнення від будь-чого) — су­купність захисних механізмів організму проти чужорідних чинників -бактерій, вірусів, отрут.

Інтерорецептори (від лат. Шегіог — внутрішній, гесеріог — той, що сприймає) — чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішньо­го середовища організму.

к

Капіляри (від лат. саріііагіз — волосяний) — найдрібніші крово­носні судини, що пронизують органи й тканини організмів із замкненою кровоносною системою.

Карієс (від лат. сагіея — гниття) — процес руйнування зуба.

Каріоплазма (від грец. кагуоп — ядро, ріахта — оформлене) — вміст клітинного ядра, оточений ядерною оболонкою.

Каріотип (від грец. кагуоп — ядро, Іуроз — форма) — сукупність ознак хромосомного набору (кількість хромосом, їхня форма і розміри).

Катаболізм (від грец. каіаЬоіе — руйнування), або дисиміляція, — сукупність ферментативних реакцій в живому організмі, у результаті яких відбувається розпад органічних речовин на простіші сполуки із вивільненням значної кількості енергії, потрібної для життя організму.

Клітина (від грец. куіоз — клітина)—основна структурна і функці­ональна одиниця всіх живих організмів, елементарна біологічна система.

Комплекс Гольджі — складається із системи плоских замкне­них мішечків-цистерн, великих вакуоль і дрібних міхурців, обмежених мембранами, і забезпечує зберігання, пакування і транспорт речовин, синтезованих на мембранах ендоплазматичної сітки або ним самим.

Концентрація, або зосередженість, уваги означає, що всі дум­ки і дії людини зосереджені на чомусь одному, що на даний момент найбільше її цікавить.

Косметика (від грец. коатепс — мистецтво прикрашання) — комплекс заходів та індивідуальних засобів, спрямованих на поліпшен­ня зовнішності людини.

л

Лейкопенія — зменшення кількості лейкоцитів у крові нижче норми.

Лейкоцити (від грец. Іеикох — білий, куіоз — клітина) — без­барвні ядерні клітини крові, які виконують захисні функції, забезпечую­чи імунні реакції організму.

Лізосоми (від грец. Іухіх — розчинення, хота — тіло) — одно-мембранні органели клітини з високим вмістом ферментів, здатних роз­щеплювати органічні речовини, бактерії, відпрацьовані елементи клітин­них структур.

Лімфа (від лат. Іутрііа — чиста вода, волога) — це рідка тканина організму, що міститься у його лімфатичній системі.

Лімфоцити (від лат. Іутрка — чиста вода, волога, від грец. куіох — клітина) —лейкоцити, які утворюються у лімфовузлах і селезінці.

м

Медіатор (від лат. тейіаіог — посередник) — фізіологічно ак­тивні речовини, завдяки яким в нервовій системі відбуваються контактні міжклітинні взаємодії; виробляються нервовими і рецепторними кліти­нами.

Медицина — наука, що вивчає причини і механізми розвитку хво­роби, різні її прояви, методи лікування.

Мейоз (від грец. теіош — зменшення) — поділ клітини, при яко­му відбувається зменшення кількості хромосом удвічі, причому з однієї диплоїдної клітини утворюються чотири гаплоїдні.

Меланін (від грец. теіапох — чорний) — пігмент шкіри, волосся, сітківки ока.

Мембрана плазматична — обмежує внутрішнє середовище клітини і виконує різноманітні функції: бар'єрну, обмін речовин, сприй­має подразнення, бере участь у формуванні захисних реакцій (імуніте­ту), забезпечує контакти між клітинами багатоклітинних організмів.

Метаболізм (від грец. теіаЬоіе — перетворення), або обмін ре­човин, — це сукупність основних функцій організму, яка складається з надходження в організм із навколишнього середовища поживних речо­вин і кисню, їх змін у клітинах організму та виділення з клітин організму продуктів обміну.

Міокард (від грец. туох — м'яз, сагйіа — серце) — м'яз серця.

Міозин — скоротливий білок, який функціонує у скелетних м'язах.

Міофібрили (від грец. туох — м'яз, новолат. /іЬгШа — волокон­це, нитка) — скоротливі нитки в саркоплазмі посмугованих м'язових волокон, які забезпечують м'язове скорочення.

Мітоз (від грец. тіїох — нитка) — непрямий поділ клітини, при якому з однієї материнської диплоїдної клітини утворюються дві іден­тичні дочірні диплощні клітини.

Мітохондрії (від грец. тііоз — нитка, скопйгіоп — зернятко) — органели клітин рослинних і тваринних організмів у вигляді округлих

тілець, паличок, ниток, що забезпечують вироблення, нагромадження і розподіл енергії в клітині.

н

Недокрів'я — хворобливий стан, ознакою якого є брак еритро­цитів та гемоглобіну.

Нейрон (від грец. пеигоп — нерв) — нервова клітина.

Нефрит (від грец. перкгоз — нирка, іі — запалення) — запалення нирки.

Нефрон (від грец. перкгох — нирка) — основна структурно-фун­кціональна одиниця нирки, що складається з ниркового клубочка, кап­сули, звивистих і прямих канальців, збиральних трубочок.

Нуклеоплазма (від лат. писіет — ядро, від грец. ріахта — офор­млене) — те саме, що й каріоплазма.

О

Обмін речовин, або метаболізм (від грец. теіаЬоіе — перетво­рення), — це складний біологічний процес, пов'язаний з надходженням у організм із навколишнього середовища поживних речовин і кисню, пе­ретворенням їх у клітинах організму, засвоєнням та виділенням з клітин організму кінцевих продуктів розпаду.

Обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, які одночасно можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час.

Овогенез (від грец. ооп — яйце, §епе8І8 — розвиток) — процес утворення жіночих статевих клітин.

Окістя — тонка сполучнотканинна оболонка кістки.

Онтогенез (від грец. опіо5 — існуючий, %епеш — розвиток, по­ходження) — індивідуальний розвиток живого організму з моменту за­родження до природної смерті. Термін запропонував німецький вчений Е. Геккель (1866 р.).

Орган (від грец. ог§апоп — орган, знаряддя, інструмент) — час­тина тіла, що має певну форму, будову, місце у тілі та виконує одну або кілька функцій.

Органели (від грец. огцапоп — орган, знаряддя, інструмент) — постійні структурні компоненти клітини, що виконують життєво необхідні функції.

Організм (від лат. ог§апію — влаштовую) — це цілісна біологіч­на система, яка забезпечує всі основні життєві процеси.

Органічні речовини — це такі речовини, які мають скелети з ковалентно зв'язаних атомів вуглецю.

Основний обмін — найменша кількість енергії, яка витрачаєть­ся організмом для підтримання життя в стані повного м'язового спо­кою натщесерце і при температурі довкілля близько 20-22°С.

Остеон (від грец. озіеоп — кістка) — структурна одиниця ком­пактної речовини кістки.

Остеоцити (від грец. охіеоп — кістка, куіох — клітина) — кліти­ни кісткової тканини.

Охрястя — зовнішній сполучнотканинний шар хряща.

п

Пам'ять — властивість живої матерії, завдяки якій живі організ­ми здатні сприймати зовнішні дії, закріплювати, зберігати і відтворюва­ти одержану інформацію.

Парасимпатична нервова система (від лат. префікса рага — суміжність, хутраікех — співчутливий, співдружний) — відділ вегета­тивної нервової системи, що забезпечує нормальну життєдіяльність людського організму у стані спокою та під час сну (уповільнює скоро­чення серця та зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров'яний тиск).

Педикульоз — захворювання, що спричиняється головною або платяною вошею.

Переключність уваги — це активний процес, який полягає у здат­ності людини за потреби міняти фокус своєї зацікавленості з одного пред­мета чи явища на інші.

Перикард (від грец. регі — навколо, сагйіа — серце) — еластич­на навколосерцева сумка.

Перистальтика (від грец. регШаііікоз —стискуючий)—ритмічні хвилеподібні скорочення шлунка та кишечнику, що здійснюють под рібнення, перемішування харчової кашки та просування її вздовж трав­ного тракту.

Пієлонефрит — інфекційне захворювання нирок, пов'язане з інфекцією сечовивідних шляхів, тобто з висхідною інфекцією.

Пізнавальна діяльність — це процес відображення у психіці лю­дини предметів та явищ навколишнього середовища, на ґрунті якого формуються знання, виникають цілі та мотиви діяльності.

Пластичний обмін — сукупність реакцій синтезу, що забезпечу­ють ріст клітин і поновлення їхнього хімічного складу.

Плацента (від лат. ріасепіа — пиріг) — орган, що забезпечує зв'язок між зародком та організмом матері в ході внутрішньоутробного розвитку.

Працездатність — це здатність людини розвинути максимум енергії та, економічно витрачаючи її, досягти поставленої мети, якісно виконуючи розумову і фізичну роботи.

Пропріорецептори (від лат. ргоргіих — власний, особливий, гесеріог — той, що сприймає) — чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м'язах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.

Пульс — це ритмічне коливання стінки артерії у такт скорочення серця.

р

Реабсорбція (від лат. ге — префікс, який означає протилежну дію, аЬзогріїо — поглинання) — зворотне всмоктування води і розчинених у ній речовин первинної сечі, що переміщується по канальцях.

Реанімація (від лат. геапітаііо — повернення до життя) — це низка термінових заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності організму.

Регенерація (від лат. ге§епегайо — відновлення) — відновлення організмом утрачених чи пошкоджених органів або тканин.

Рецептор (від лат. гесеріог — той, що сприймає) — чутливе пе­риферичне нервове закінчення, яке сприймає подразнення та перетво­рює його на нервові імпульси; перша ланка рефлекторної дуги.

Рефлекс (від лат. ге/іехих — відбиття) — реакція організму за участю нервової системи на подразнення.

Рефракція — це заломлювальна здатність ока при спокої акомо­дації, тобто коли кришталик максимально сплощений.

Ріст — збільшення розмірів організму людини або окремих його частин і органів унаслідок збільшення кількості клітин шляхом поділу, їх лінійного розтягування та внутрішньої диференціації.

Рибоза (С5Н10О5) — моносахарид з групи пентоз. Рибоза вхо­дить до складу рибонуклеїнових кислот та інших важливих біологічних речовин.

Рибосоми (віярибоза і грец. сома —- тіло) — немембранні органе-ли клітин рослин і тварин, що містять РНК і здійснюють біосинтез білка.

Риніт (від лат. гипоз — ніс, іі — запалення) — нежить, запальний процес у слизовій оболонці носової порожнини.

Розвиток — якісні зміни, що приводять до формування людсько­го організму або його різних частин і органів.

Розмноження — притаманна всім живим істотам властивість відтворення собі подібних, завдяки чому забезпечуються безперервність і спадковість життя.

с

Саморегуляція — здатність біологічних систем (клітини, органі­зму, біоценозу тощо) автоматично підтримувати сталий стан організму.

Симпатична нервова система (від лат. зутраіке$ — співчут­ливий) — це відділ автономної (вегетативної) нервової системи, що ре­гулює діяльність кровоносних судин, внутрішніх органів (прискорює і підсилює скорочення серця, розширює зіниці, підвищує кров'яний тиск, підсилює обмін речовин тощо).

Синапси (від грец. $упархІ5 — зв'язок) — спеціалізовані функціо­нальні контакти між збудливими клітинами (нервовими, м'язовими, сек­реторними), які необхідні для передачі і перетворення нервових імпульсів.

Система органів — сукупність органів, що взаємопов'язані ана­томічно і функціонально.

Скелет (від грец. акеіеіох — засохлий) — сукупність твердих тка­нин в організмі, які слугують опорою тіла чи окремих його частин і за­хищають його від механічних пошкоджень.

Сновидіння — це комбінація вражень, які виникають під час сну і зберігаються в мозку.

Соматична нервова система (від грец. зота — тіло) — части­на периферичної нервової системи, яка іннервує мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів — язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха.

Сперматогенез (від грец. хрегта — сім'я, §епет — розвиток) — процес утворення чоловічих статевих клітин.

Сперматозоїди (від грец. зрегта — сім'я, гооп — тварина) — чоловічі гамети.

Сприймання — це відображення в корі головного мозку цілісних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього діяння на органи чуття.

Стійкість уваги — це той час, протягом якого людина може кон­центрувати увагу на предметі своєї зацікавленості або у зв'язку з необ­хідністю.

Судження — це форма мислення, в якій утверджується або запе­речується наявність у предметах і явищах тих чи інших ознак, власти­востей, зв'язків або відношень між ними.

т

Темперамент — це індивідуальна особливість людини, що про­являється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваже­ності, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.

Тканина (лат. Іехіт) — система клітин та міжклітинної речови­ни, об'єднаних спільною функцією, будовою та походженням.

Травлення — сукупність процесів, що забезпечують механічне та хімічне розщеплення їжі на компоненти, які можуть засвоюватись організмом та включатись в обмін речовин.

Травма —це порушення цілісності та функції тканин (органів) унас­лідок зовнішнього впливу.

Травна система — це комплекс органів, які забезпечують над­ходження в організм і перетворення їжі та води у ньому на прості хімічні сполуки, які здатні засвоюватись або виводитись.

Трахеїт (від трахея, іі — запалення) — запалення трахеї.

Тромб (від грец. і/гготЬох — згусток) — щільний згусток крові, що закупорює кровоносну судину.

Тромбоз (від грец. ікготЬох — згусток) — процес закупорювання судин тромбом.

Тромбоцити (від грец. (кготЬох — згусток, куіоз — клітина) — формені елементи крові, які містять важливий чинник згортання крові й забезпечують процеси зсідання крові, запобігаючи крововтратам при пошкодженні стінок кровоносних судин. У ссавців тромбоцити — це окремі частки велетенських клітин червоного кісткового мозку, позбав­лені ядер.

Туберкульоз (від лат. іиЬегсиіит — горбик) — тяжке хронічне інфекційне захворювання, спричинене туберкульозною паличкою.

У

Увага — спрямованість психічної діяльності людини на певні пред­мети або явища дійсності за умови абстрагування від усього іншого.

Умовивід — одна з основних форм теоретичного мислення, в якій з одного або декількох суджень виводиться нове, з одного знання набу-вається інше.

Уявлення — чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, які раніше діяли на органи чуття.

Ф

Фагоцити (від грец. рка§о$ — той, що пожирає, куіох — клітина) — загальна назва рухливих клітин багатоклітинного організму, що здатні захоплювати та перетравлювати мікроорганізми, зруйновані клітини та сторонні тіла.

Фагоцитоз (від грец. ркадоя — той, що пожирає, куіох — кліти­на) — процес поглинання та перетравлення мікроорганізмів, зруйнова­них клітин та сторонніх часток одноклітинним організмом або особли­вими клітинами (фагоцитами) багатоклітинного організму.

Ферменти — певний клас білків, що прискорюють біохімічні ре­акції.

Фібрин — згортувальний білок крові.

Фібриноген — неактивний попередник фібрину.

Фізіологічні системи — це анатомічне або функціональне об'єд­нання органів, які в організмі виконують спільну функцію.

Фізіологія (від грец. рку$і$ — природа, Іо§ох — учення) - наука про функції живого організму як єдиного цілого, про процеси, що відбу­ваються в ньому на всіх його структурних рівнях: клітинному, тканинно­му, органному, системному і організменому.

Філогенез (від грец. рііііоп — рід, §епе$і$ — розвиток, походжен­ня) - історичний розвиток окремих видів, родів, родин та інших систе­матичних груп органічного світу. Термін запровадив німецький біолог-еволюціоніст Ернст Геккель (1866).

Функціональні системи — взаємоузгоджене об'єднання різних органів і фізіологічних систем, спрямоване на досягнення корисного для організму пристосувального результату.

X

Харчування — це сукупність механічних, фізичних та хімічних процесів, що сприяють засвоєнню організмом поживних речовин, по­трібних для підтримання життя, здоров'я та працездатності людини.

Холецистит — запалення жовчного міхура.

Хондроцити (від грец. скопАгоз — хрящ, куіоа — клітина) — клітини хрящової тканини.

Хроматида (від грец. скгота — колір) — одна з двох поздовжніх структурних одиниць хромосоми.

Хромосоми (від грец. скгота — колір, хота — тіло) — найваж­ливіші структури ядра клітини, що забезпечують передачу спадкової інформації від клітини до клітини та від покоління до покоління, а також реалізацію цієї інформації в процесі індивідуального розвитку в організмі. Вперше описав і запропонував цей термін німецький анатом і гістолог В.Вальдейєр (1888 р.).

Хронологічний вік — це період (у роках, місяцях, днях), прожи­тий від дня народження до певного відлічуваного моменту.

Цснтромера (від лат. центрум — середина, грец. мерос — час­тина) — первинна перетяжка хромосоми, що ділить її на два плеча.

Цинга - захворювання, спричинене нестачею в організмі вітаміну С.

Цитокінез (від грец. куіоя — клітина, кіпет — рух) — процес поділу материнської клітини на дві дочірні шляхом утворення клітинної перегородки.

Цитологія (від грец. китос — клітина, логос — учення) — наука про клітину.

Цитоплазма (від грец. куіох — клітина, ріахта — оформлене) — це внутрішнє середовище клітини, яке являє собою неоднорідну колоїд­ну речовину з розміщеними в ній ядром і органелами.

я

Ядро (від лат. писіеиз — ядро, від грец. кагіоп — ядро) — скла­дова частина живої клітини, яка зберігає спадкову інформацію, передає її дочірнім клітинам під час поділу і керує життєвими процесами.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 803 | Нарушение авторских прав