АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Геморагічний шок

Геморагічний шок виникає внаслідок гострої кровотечі. Розвиток шоку і його тяжкість залежать від об'єму і швидкості крововтрати. Всяка крововтра­та супроводжується централізацією кровообігу: це захисна біологічна реак­ція, яка направлена на забезпечення функції життєво важливих органів: серця, легень, печінки, мозку тощо. Однак тривала централізація кровообігу супро­воджується виходом рідкої частини крові в інтерстиціальний простір. Кров у периферичних судинах згущується, швидкість її руху сповільнюється, еритро­цити злипаються між собою, що призводить до внутрішньосудинного згортан­ня крові й утворення тромбів. Ці внутрішньосудинні тромби блокують капіля­ри, що викликає порушення мікроциркуляції в органах і тканинах. Внаслідок цього розвивається синдром малого викиду серця, погіршується постачання організму киснем (розвивається циркуляторна, гемічна і гіпоксична гіпоксія).

Клініка. Залежно від тяжкості перебігу розрізняють три стадії геморагіч­ного шоку: І стадія - компенсований геморагічний шок (при крововтраті не більше 1000 мл). Хворі в свідомості, дещо збуджені. Шкірні покриви бліді, відмічається тахікардія (90-100 уд./хв). Артеріальний тиск у межах норми, хоча серцевий викид зменшений, діурез знижується до 20-35 мл на годину.

II стадія - декомпенсований геморагічний шок (при крововтраті 1500 мл). Стан хворого погіршується, підсилюється блідість шкірних покривів, з'являєть­ся тахікардія (пульс до 120 уд./хв), систолічний тиск знижується до 100 мм рт.ст., збільшується пульсовий тиск. Появляється дихальна недостатність. В умовах гіпоксії тканин в організмі утворюються токсичні продукти (молочна, пірови­ноградна кислота тощо), внаслідок чого виникає метаболічний ацидоз. Зміна кислотно-лужної рівноваги негативно відображається на багатьох функціях організму: скоротливій здатності міокарда, видільній функції нирок, функції центральної нервової системи.

III стадія - незворотній геморагічний шок (крововтрата більше 1500 мл). Стан хворого погіршується і проявляється глибокими порушеннями функцій ЦНС, органів дихання, кровообігу тощо. Так, різке зниження кровообігу через нирки, завершується розвитком некрозу канальців і нирковою недостатністю. Про незворотність шоку може свідчити тривала гіпотонія (більше 12 годин), затьмарення свідомості, анурія, акроціаноз.

Лікування. Усі заходи при лікуванні геморагічного шоку повинні бути спря­мовані на зупинку кровотечі. Після зупинки кровотечі або одночасно з нею (під час операції) проводять інфузійно-трансфузійну терапію. Інфузію здійсню­ють у 2-3 вени. Спочатку проводять пункцію периферичної вени, налагоджу­ють крапельницю і виконують катетеризацію магістральних вен (підключич­ної, яремної або великої підшкірної вени нижніх кінцівок тощо). Масивну інфу-зійну терапію здійснюють під контролем центрального венозного тиску (ЦВТ). Всі розчини повинні бути теплими. Поновлення крововтрати донорською кро­в'ю за принципом "крапля за краплю" зараз не практикується. Слід пам'ята­ти, що навіть негайне усунення крововтрати гемотрансфузією не завжди до­сягає мети.

На сьогодні відновлення ОЦК здійснюється в основному за рахунок кро­возамінників. Так, крововтрату навіть до 30 % ОЦК з успіхом можна компен­сувати вливанням різних кристалоїдних і колоїдних розчинів. І лише крово­втрата більше 30% ОЦК може вимагати трансфузії деяких компонентів крові (еритроцитарної, тромбоцитарної маси тощо).

Важливе значення у лікуванні хворих із геморагічним шоком мають транс-фузійні засоби гемодинамічної дії (колоїдні плазмозамінники) - реополіглюкін, реоглюман, поліфер, перфторан, желатиноль; а також кристалоїдні препара­ти - сольові й електролітні розчини (розчин Рінгера-Лока, 7,5% розчин хлори­ду натрію, лактосіль, ацесіль, хлосіль та ін.).

У тяжких випадках переливання крові та кровозамінних розчинів поєдну­ють із призначенням судинозвужувальних (норадреналін, адреналін, ефедрин, мезатон), серцевих (строфантин, корглікон, дигоксин) і гормональних препа­ратів (гідрокортизон, преднізолон). Усі вони вводяться тільки внутрішньовен­но. Підшкірне або внутрішньом'язове введення препаратів внаслідок порушень гемодинаміки є неефективним. Поряд із цим хворим показана киснева терапія. У тяжких випадках застосовують кероване дихання з допомогою дихальних апаратів. Хворого необхідно зігріти, тепло накрити. За такими хворими слід вести суворий нагляд, особливо за показниками гемодинаміки (пульс, артері­альний тиск) і гемограми (кількість еритроцитів, гемоглобіну, гематокрит).

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 471 | Нарушение авторских прав