АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Історія розвитку вітамінології

Всім відоме слово "вітамін" походить від латинського "vita" - життя. Таку назву ці різноманітні органічні сполуки отримали далеко не випадково: роль вітамінів у життєдіяльності організму надзвичайно велика.

До другої половини 19 століття було з'ясовано, що харчова цінність продуктів харчування визначається вмістом в них в основному наступних речовин: білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і води. Вважалося загальновизнаним, що у їжу людини входять в певних кількостях всі ці живильні речовини, то вона повністю відповідає біологічним потребам організму. Ця думка міцно вкоренилося в науці і підтримувалося такими авторитетними фізіологами того часу, як Петтенкофер, Фойт і Рубнер.

Однак практика далеко не завжди підтверджувала правильність укорінених уявлень про біологічну повноцінність їжі. Практичний досвід лікарів і клінічні спостереження здавна з переконливістю відзначали існування низки специфічних захворювань, безпосередньо пов'язаних з дефектами харчування, хоча останнє повністю відповідало зазначеним вище вимогам. Про це свідчив також багатовікової практичний досвід учасників тривалих подорожей. Справжнім бичем для мореплавців довгий час була цинга; від неї гинуло моря ков більше, ніж, наприклад, в боях чи від корабельних аварій. Так, з 160 учасників відомої експедиції Васко да Гама прокладав морський шлях до Індії, 100 людей загинули від цинги. Практичний досвід ясно вказував на те, що цинга і деякі інші хвороби пов'язані з дефектами харчування, що й сама багата їжа як така ще який завжди гарантує від подібних захворювань і що для попередження і лікування таких захворювань необхідно вводити в організм якісь -то додаткові речовини, що містяться не у всякій їжі.
Експериментальне обгрунтування і науково-теоретичне узагальнення цього багатовікового практичний досвід вперше відбуваються завдяки відкрило нову главу в науці дослідженням російського вченого Миколи Івановича Луніна, який вивчав до лабораторій Г. А. Бунге роль мінеральних речовин у харчуванні.
Н. І. Лунін проводив свої досліди на мишах, що містилися на штучно приготовленою їжі. Ця їжа складалася з суміші очищеного казеїну (білок молока), жиру молока, молочного цукру, солей, що входять до складу молока та води. Здавалося, були всі необхідні складові молока; між тим миші, що знаходилося на такій дієті, не росли, втрачали у вазі, переставали поїдати що дається їм годуй, нарешті, гинули. У той же час контрольна партія мишей, що отримала натуральне молоко, розвивалася абсолютно нормально. На підставі цих робіт М. І. Лунін в 1880 р прийшов до наступного висновку: "... якщо, як вищезгадані досліди вчать, неможливо забезпечити життя білками, жирами, цукром, солями і водою, то з цього випливає, що в молоці, крім казеїну, жиру, молочного цукру і солей, містяться ще інші речовини, незамінні для харчування. Становить великий інтерес досліджувати ці речовини і вивчити їх значення для харчування ". Блискучим підтвердженням правильності виведення Н. І. Луніна встановленням причини хвороби бери-бери, яка була особливо широко поширена в Японії та Індонезії серед населення, питались переважно полірованим рисом.
Лікар Ейкман, що працював в тюремному госпіталі на острові Ява, в 1896 році помітив, що кури, що містилися у дворі госпіталю і харчувалися звичайним полірованим рисом, страждали захворюванням, що нагадує бері-бері. Після переведення курей на харчування неочищеним рисом хвороба проходила.
Спостереження Ейкман, проведені на великій кількості ув'язнених у в'язницях Яви, також показали, що серед людей, що харчувалися очищеним рисом, бери-бери занедужував в середньому одна людина з 40, тоді як в групі людей, що харчувалися неочищеним рисом, нею хворів лише одна людина з 10000.
Таким чином, стало ясно, що в оболонці рису (рисових висівках) міститься якесь невідоме речовина, що охороняє від захворювання бери-бери. У 1911 році польський вчений Казимир Функ виділив цю речовину в кристалічному вигляді (що виявилося, як з'ясувалося, сумішшю вітамінів); воно було досить стійким по відношенню до кислот і витримувало, наприклад, кип'ятіння з 20% розчином сірчаної кислоти. В лужних розчинах активний початок, навпаки, дуже швидко руйнувалося. За своїми хімічними властивостями ця речовина належало до органічним сполукам містила аміногрупу. Функ дійшов висновку, що бери-бери є тільки однією з хвороб, що викликаються відсутністю якихось особливих речовин в їжі. [1]
Незважаючи на те, що ці особливі речовини присутні в їжі, як підкреслив ще Н. І. Лунін, в малих кількостях, вони є життєво необхідними. Оскільки перше речовина цієї групи життєво важливих сполук містив аминогруппу і мало деякі властивості амінів, Функ (1912) запропонував назвати весь цей клас речовин вітамінами (лат. Vita - життя, vitamin-амін життя). Згодом, однак, виявилося, що багато речовин цього класу не містять аміногрупи. Проте термін "вітаміни" настільки міцно увійшов в ужиток, що змінювати його не мало вже сенсу. Після виділення з харчових продуктів речовини, що охороняє від захворювання бери-бери, було відкрито ряд інших вітамінів. Велике значення у розвитку вчення про вітаміни мали роботи Гопкінса, Степпа, Мак Коллума, Меленбі та багатьох інших учених.

В даний час відомо близько 20 різних вітамінів. Встановлено і їх хімічна структура; це дало можливість організувати промислове виробництво вітамінів не тільки шляхом переробки продуктів, у яких утримуватися в готовому вигляді, а й штучно, шляхом їх хімічного синтезу.

1.2. Номенклатура і класифікація вітамінів

Сучасна класифікація вітамінів не є досконалою, вона заснована на фізико-хімічних властивостях (зокрема, розчинності), хімічній природі і має літерні позначення. Залежно від розчинності розрізняють жиророзчинні і водорозчинні вітаміни, а також окрема група вітаміноподібних речовин. У наведеній нижче класифікації вітамінів, крім літерного найменування, в дужках дається позначення основного біологічного ефекту, яке зазначає на здатність даного вітаміну запобігати або усувати розвиток відповідного захворювання далі наводиться хімічна назва кожного вітаміну і рік, коли вперше він був описаний.
Вітаміни, розчинні в жирах
1. Вітамін А (антиксерофтальмічний) - ретинол, 1913
2. Вітамін D (антирахітичний) - кальциферол, 1922
3. Вітамін Е (антиоксидантний, вітамін розмноження) - токофероли, 1922
4. Вітамін К (антигеморрагічний); нафтохінони, 1935
Вітаміни, розчинні у воді
1. Вітамін В1 (антиневритний) - тіамін 1906-1936
2. Вітамін В2 (вітамін росту) - рибофлавін, 1932
3. Вітамін В6 (антидерматитний) - адермін, піридоксин, 1934
4. Вітамін В12 (антианемічний) - ціанкобаламін 1948 року
5. Вітамін В5 (антипелларгічний) - вітамін РР, ніацин, нікотінаімд, 1937
6. Вітамін НД (антианемічний) - вітамін В9, фолієва кислота, 1941
7. Вітамін В3 (антидерматитний) - пантотенова кислота, 1933
8. Вітамін Н (антисеборрейний) - біотин, 1935
9. Вітамін С (антискорбутний) - аскорбінова кислота, 1925
10. Вітамін Р (капіллярозміцнюючий) - біофлавоноїди, 1936
Вітаміноподібні речовини
1. Параамінобензойная кислота (фактор розмноження мікроорганізмів), 1939
2. Вітамін В15 - пангамовая кислота 1950
3. Інозит, 1928
4. Коензим Q, убіхінон, 1957 р.н.
5. Вітамін U (противиразковий фактор), S-метілметіонін 1952 року
6. Вітамін N (фактор росту молочнокислих бактерій і деяких стрептококів), ліпоєва кислота 1950 року
7. Холін, 1892
9. Вітамін F, олеїнова, лінолева, ліноленова та арахідонова кислоти, 1929
10. Вітамін В13, оротова кислота, 1931

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 712 | Нарушение авторских прав