 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Передмова
Становлення ринкової економіки в Україні неможливе без добре підготовлених спеціалістів, що освоїли фундаментальні принципи організації ринкових відносин, Постає насущним питання підвищення рівня у системі підготовки фахівців економічного напрямку, що відіграватиме важливу роль у соціально-економічних перетвореннях країни.. Навчально-методичний посібник „Мікроекономіка в питаннях і відповідях. Теорія і практикум” розроблений з метою забезпечити фундаментальну підготовку бакалаврів з мікроекономіки, яка є розділом економічної теорії, вивчає економічні взаємовідносини між людьми, визначає загальні закономірності їх господарської діяльності. Він, носить системний характер і укладений у відповідності з типовою програмою з дисципліни „Мікроекономіка”, що викладається в усіх навчальних закладах України. Навчально-методичний посібник надає можливість студентам краще підготуватися до іспиту, виділити основні питання з кожної теми, що вивчалася на протязі курсу. У посібнику наведені всі основні визначення та формули з основних тем курсу. Широко використовуються наочні матеріали – графіки, таблиці, що дозволяє студентам ефективніше опанувати теми у навчальному процесі. Він складається з двох частин: – Мікроекономіка в питаннях і відповідях. – Практикум: рекомендації по підготовці до семінарських занять В другу частину входять плани семінарських занять і завдання та методичні рекомендації до їх підготовки; завдання та задачі для перевірки рівня засвоєння знань студентів. За допомогою семінарських занять студенти повинні опанувати принципи поведінки економічних мікросистем, самостійно виконувати техніко-економічні розрахунки, пов’язані з аналізом і обґрунтування раціональної діяльності індивідуума, фірми. Семінарські заняття допоможуть навчити студентів приймати обґрунтовані рішення з приводу економічних проблем, пов’язаних з їх майбутньою діяльністю, ознайомлять з досягненнями світової економічної думки. Проблемні питання, які розглядаються на семінарських заняттях, вимагають від студентів глибоко обґрунтованих відповідей, належного вивчення програмного матеріалу. Запропоновані практичні завдання вимагають від студентів вміння виконувати техніко-економічні розрахунки та робити висновки щодо конкретного, обумовленого завданням явища. Розв’язуючи задачі, розглядаючи конкретні ситуації, можна навчитись різним методам економічного аналізу, самостійно оцінювати економічну реальність і робити висновки, а також дати можливість не тільки краще засвоїти навчальний матеріал, але й самостійно підготуватися до семінару. В посібник включені тести, теоретичні питання, практичні завдання для перевірки рівня засвоєння знань студентів, які дають можливість студенту перевірити свої знання при підготовці до контролю знань. Також надано термінологічний словник, який може бути використаний студентами в процесі поточної роботи. Головне завдання навчально-методичного посібника - допомогти студентам у вивченні таких складних питань мікроекономіки, як предмет і метод мікроекономічної теорії, попит та пропозиція, споживче поводження, витрати виробництва, досконала й недосконала конкуренція, факторний розподіл доходу. Представлений посібник буде корисним для тих, хто прагне здобути сучасні знання про особливості функціонування виробництва в умовах ринкової економіки, шляхи максимізації прибутку виробника, моделі поведінки фірми на ринку товарів і ресурсів тощо.
Частина І. мікроекономіка в питаннях та відповідях Розділ 1. Предмет і метод мікроекономіки. Питання 1.1: Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.
Відповідь: Економічна теорія (економіка) – це суспільна наука, що вивчає прийняття рішень людьми, які намагаються задовольнити свої бажання, використовуючи обмежені ресурси. Головною метою економічної теорії – є дослідження законів, які керують виробництвом, обміном, споживанням та розподілом матеріальних благ в суспільстві. Еволюційний розвиток економічної теорії привів до виникнення різних напрямів і шкіл, що суттєво відрізняються щодо визначення предмета і методів дослідження. Як наслідок, з одного боку, маємо розгорнутий аналіз функціонування економічної системи в процесі використання обмежених виробничих ресурсів, а з іншого – аналіз соціально-економічної структури економіки в її реальних формах взаємозв’язку з різними інститутами суспільства. Галузь економічної науки, яка вивчає засоби ефективного функціонування ринкового господарства визначається терміном “економікс ” (ринкова економіка). Розрізняють два її рівня: макроекономіка та мікроекономіка. Макроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає економічні явища, що відображають функціонування економіки як єдиного цілого, зокрема такі, як національний доход, інфляція, безробіття та економічне зростання. Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, окремі споживачі, фірми, робітники, вкладники капіталу, ринки окремих благ тощо. З одного боку вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків. Ринковий характер мікроекономіки полягає в тому, що в її межах будь-який вид діяльності виступає як джерело доходу. Однак, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Наприклад, і мікро-, і макроекономіка вивчають такі поняття, як ціни, попит, пропозиція, рівновага. Але мікроекономіка робить це для окремої галузі, товару або фірми незалежно від територіального масштабу, тоді як макроекономіка вивчає аналогічні сукупні показники на рівні економіки країни. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, і тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому. Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX – на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так використовуючи подвійну методологію економічного аналізу А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т.Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов’язується передусім з неокласикою. Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку: І етап (1845 – 1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є: а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини; б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення; в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва. ІІ етап (1890 – 1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл, після опублікування роботи А. Маршалла "Принципи економіки". Представниками другого етапу є: а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрунтувала теорію загальної економічної рівноваги. III етап (1933 – до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і ефект заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Непі, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).
Питання 1.2: Проблема обмеженості ресурсів і необхідності вибору.
Відповідь: Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою: "що виробляти?", "як виробляти?", "кому і які результати принесе виробництво?". Питання як і для кого виробляти не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені, рідкісні. Виробничі ресурси (фактори виробництва) – це людські, природні та капітальні ресурси, які використовуються при виробництві благ. Існують різні підходи у виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи. Виділяються дві групи: особовий фактор виробництва і речовий фактор виробництва. В якості особового фактору виробництва завжди розглядається робоча сила – сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. В якості речового фактору виробництва приймаються до уваги усі засоби виробництва. Маржиналістська теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: земля, праця, капітал, підприємницька діяльність. Земля розглядається як природний фактор. До цієї групи виробництва відносяться природні багатства: поклади копалин, орні землі, ліси – все, що може бути використане у процесі виробництва без попередньої обробки, у натуральному стані, тобто є “дарами природи”. Капітал, як фактор виробництва (капітальні ресурси) – це вироблені людиною товари, що використовуються як засоби виробництва інших благ, зокрема інструменти, промислове устаткування та інфраструктура. Праця (людські ресурси)– потенціал фізичної та розумової енергії людей, яка використовується у процесі виробництва благ. Підприємницька діяльність є специфічним фактором виробництва. Вона припускає використання ініціативи, кмітливості та здатність брати на себе ризик організації виробництва з метою одержання прибутку Підприємницька здібність - це особливий вид людського капіталу, здатного до координації і комбінування усіх останніх факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Вона базується на умінні і бажанні в процесі виробництва на комерційній основі впроваджувати нові види продукту, що виробляються, технології, форм організації бізнесу при певному ступеню ризику і можливості понести збитки. Очевидно, що фактори виробництва можуть сполучатися у різних комбінаціях. Всі ресурси рідкісні або є в обмеженій кількості, отже і обсяг виробництва теж обмежений. Суспільство не спроможне виробити і спожити весь обсяг товарів і послуг, який воно хотіло б одержати, але воно прагне одержати максимальну кількість корисних товарів і послуг, вироблених із обмежених ресурсів. Можливості суспільства виробництва економічних благ при повному і ефективному використанні всіх наявних ресурсів при даному розвитку технології називають виробничими можливостями. А можливий випуск продукції характеризує крива виробничих можливостей. Пояснимо це на прикладі. Припустимо, що в суспільстві виробляється два блага: зерно і ракети. Якщо суспільство використає свої ресурси для виробництва тільки зерна, то воно виробить його 5 млн. т; а якщо тільки для виробництва ракет, то їх можна виробити 6 шт. При виробництві обох благ можливі комбінації (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Мал.. 1.1. Крива виробничих можливостей.
З таблиці видно, що будь-який зріст виробництва ракет з 0 до 6 зменшує виробництво зерна з 5 млн. т до 0 і навпаки. Лінія АБВГД (мал..1.1), яку називають кривою виробничих можливостей, показує альтернативні варіанти виробництва двох благ при повному використанні ресурсів. Всі точки розташовані в середині фігури ОАД, відповідають не повному використанню ресурсів. І навпаки, будь-яка виробнича програма, яка характеризується точками за межами фігури ОАД, не буде забезпечена наявними ресурсами. Крива виробничих можливостей має звичайно випуклу форму. Це означає, що, змінюючи структуру виробництва, наприклад на користь ракет, буде в більшій мірі використовуватись в виробництві ракет порівняно малоефективні для цього ресурси.
Питання 1.3: Предмет мікроекономіки.
Відповідь: Мікроекономіка - складова частина економічної теорії, що вивчає економічні взаємини між людьми й визначає загальні закономірності їхньої господарської діяльності. Мікроекономіка виходить із наступних передумов: а) економічного атомізму, що означає, що мікроекономіка зосереджує свою увагу на поводженні економічних суб'єктів, які приймають і реалізують свої рішення в процесі економічної діяльності; б) економічного раціоналізму, сутність якого складається в допущенні оцінки економічними агентами своїх вигод і витрат, порівняння яких у процесі прийняття економічних рішень дає можливість установити найбільш ефективні дії конкретного економічного агента, що забезпечують витяг максимального доходу. Основними проблемами мікроекономіки є: а) ціни й обсяги випуску й споживання конкретних благ; б) стан окремих ринків; в) розподіл ресурсів між альтернативними цілями. Безпосереднім предметом мікроекономіки є: економічні відносини, пов'язані з ефективним використанням обмежених ресурсів; прийняття рішень окремими суб'єктами економіки в умовах економічного вибору. У мікроекономіці особливе значення має вивчення наступних питань: • економічне поводження людей, що закріплюється в адекватних інститутах і суспільних структурах. Як ключові інститути виступають ринок, власність і держава; • прийняття економічними суб'єктами рішень і реалізація ними відповідних економічних дій; • проблема вибору одного з альтернативних варіантів; вона порушує питання рідкості благ і їхньої обмеженості. Мікроекономіка дає уявлення про рух індивідуальних цін і має справу зі складною системою зв'язків, іменованої ринковим механізмом. Вона розглядає проблеми витрат, результатів, корисності, вартості й ціни в тім вигляді, у якому вони формуються в безпосередньому процесі виробництва, в процесі обміну на ринку. Знання предмета допомагає ефективно розподіляти власні кошти, приймати раціональні рішення у процесі ведення реального бізнесу, керувати підприємством. Об’єкт мікроекономіки - це економічна діяльність людей і виникаючі в її ході загальні економічні проблеми, що розв’язуються відповідно з існуючими інститутами. Суб'єктами мікроекономіки є: окремі індивіди, домогосподарства, фірми, власники первинних виробничих ресурсів, найбільші корпорації, пов'язані з іншими фірмами у середині країни й за її межами, галузі економіки. Сучасна мікроекономіка складається із чотирьох частин. Перша частина присвячена аналізу закономірностей утворення споживчого попиту. У цій частині мікроекономіки розвиваються теорії граничної корисності. У другій частині мікроекономіки аналізується пропозицію в першу чергу з погляду вивчення поводження окремої фірми й формування її витрат у конкретних ринкових умовах. Третя частина присвячена аналізу співвідношення попиту та пропозиції залежно від різних форм ринків (ринків досконалої або недосконалої конкуренції). У четвертій частині - теорії розподіли - аналізуються ринки й проблеми ціноутворення факторів виробництва. Як економічна наука мікроекономіка дає змогу реалізувати, зокрема, такі функції: 1. Пояснення явищ, які спостерігаються. 2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Залежно від підходу до пояснення поводження окремих економічних суб'єктів мікроекономічна теорія підрозділяється на позитивну й нормативну. • Позитивна мікроекономіка втілює факти уже відібрані і перейдені на рівень теорії і дає уявлення економічної поведінки. Тобто, позитивна мікроекономіка вивчає факти й залежності між цими фактами й відповідає на запитання: що є або може бути. Позитивний аналіз – це твердження типу, “якщо…, то…”. Прикладом позитивного аналізу може слугувати твердження: “Якщо на генерального директора трасової компанії буде заведена карна справа, то курс акцій компанії знизиться”. • Нормативна мікроекономіка вміщує в собі судження відносно того, якою повинна бути економіка або яку конкретну акцію слід рекомендувати, опираючись на економічні відношення. Тобто, нормативна мікроекономіка пропонує рецепти дій, визначає, які умови економіки бажані або небажані, і відповідає на запитання: що повинно бути. Прикладом нормативного аналізу можуть бути таке твердження: “Для пожвавлення ділової активності в країні потрібно здійснити приватизацію вугільної промисловості”. Тобто, мікроекономіка не тільки намагається зафіксувати те, що є, але й розробляє найкращі варіанти розв’язання проблем, що виникають, проблем раціонального ведення господарства. Мікроекономічна теорія лежить в основі розробки мікроекономічної політики. Остання, у свою чергу, визначається державою, що встановлює конкретні цілі для окремих ринків або галузей, і застосовує певні інструменти регулювання ринків і галузей для здійснення цих цілей. Питання 1.4: Мікросистема та її основні характеристики.
Відповідь: Система економічних відносин між господарюючими суб'єктами носить назву мікросистема, вона є об’єктом мікроекономічних досліджень. Досліджувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин. До основних суб’єктів мікросистеми належать: – домогосподарства. Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім’я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію; – підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України "Про підприємства". Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку; – держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом "земля". Підприємницькі здібності – це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку. Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: – обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з – взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до Хоча ресурси й здатні до взаємозаміщення, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо. – взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або заставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант. Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок – спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій. Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмінні риси: – рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв’язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер; – використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв’язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі: а) обмін має приносити зиск; б) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; в) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї; – повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода – це один бік ринкового становища суб’єкта, то повна самовідповідальність – інший. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір. Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей (мал.. 1.2) допоможе краще уявити ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.
Мал. 1.2. Кругообіг товарів і грошей.
Поведінка економічних суб’єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії. Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми – головне завдання мікроекономіки. Питання 1.5: Методологія мікроекономіки.
Відповідь: Мікроекономіка є частиною економічної теорії й використовує її методи в процесі вивчення основних економічних проблем. Метод економічної теорії – це спосіб пізнання, система прийомів та операцій з метою уявного відображення предмета, який вивчається. У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові (метод наукової абстракції, метод синтезу та аналізу, метод індукції й дедукції, історичний і логічний методи, економіко-математичне моделювання, економічний експеримент тощо), так і спеціальні методи, серед яких важливе місце займають: граничний аналіз. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Суть граничного аналізу полягає в тому, що економічні явища аналізуються не тільки в завершеному (вивчення загальних, середніх величин), але й у виді, що постійно змінюється. функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Функціональний аналіз припускає наступну послідовність дослідження: спочатку виявляється типова якість явища, потім установлюються фактори, що впливають на цю якість. І нарешті, визначається спосіб взаємозв'язку факторів з раніше встановленою якістю – функція. Уважається, що величина є змінною, якщо вона змінює своє значення під впливом тих або інших факторів. Наприклад, у є функцією х і записується в такий спосіб: y - f (х), де: у – функція х, а х – аргумент функції. рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Рівноважний підхід означає, що мікроекономіка вивчає стан відносної стабільності (рівноваги), тобто коли відсутні внутрішні тенденції до зміни такого стану. Якщо при незначній зміні зовнішніх умов економічне становище змінюється істотно, така рівновага називається нестійкою. Якщо ж при зовнішніх змінах у самій системі є сили, які відновляють у системі колишнє положення, то така рівновага називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення те розпаду таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки. метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого. метод перевірки теорії, відповідно до якого теорія повинна одержати часткове або непряме підтвердження на практиці. У тому випадку, коли теорія не погодиться з фактами, то теорію або поліпшують, або відкидають і створюють нову. Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів. Позитивісти вважають – потрібно пояснювати, що і як відбувається в економіці, однак давати суб'єктивних оцінок не треба. Прихильники нормативного підходу широко використають моделювання економічних явищ і процесів, тобто дослідження об'єктів пізнання здійснюється не безпосередньо, а побічно, шляхом моделей. Економічна модель – спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь і графіків, які описують взаємозв’язок різних змінних,що дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, – це такий уявний або реальний об’єкт, який у процесі свого вивчення заміщує об’єкт-оригінал, тобто є об’єктом-замінником. Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб’єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому йдеться про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це не просто суми грошей чи години роботи, а ті неотриманні вигоди від альтернативних варіантів використання ресурсів. Основою для побудови моделі є економічні дані – факти, виражені, як правило, в вигляді чисел, які дають інформацію про економічні змінні величини. Економічні змінні величини – цете, що впливає на рішення питань “що?”, “як?”, “для кого?”, з якими має справу економіка, або те, що характеризує результати цих рішень. Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Побудова моделі пов'язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Одним з найпоширеніших та найпотрібніших у економічній теорії взагалі та мікроекономіці зокрема є припущення “ за інших однакових умов ”. Воно потрібне для того, щоб відокремити сторонні фактори при вивченні певного явища. Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб'єкти намагаються максимізувати свою вигоду. При цьому йдеться про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його досягнення. У мікроекономіці застосовуються моделі двох видів – оптимізаційні й рівноважні. Оптимізаційні моделі використаються при вивченні поводження окремих економічних суб'єктів. У цих моделях основними робочими категоріями є гранична корисність, граничний продукт, граничні витрати, граничний виторг і т.п. Рівноважні моделі застосовуються при вивченні взаємин між економічними суб'єктами. Ці моделі виступають приватним випадком загальних моделей взаємодії економічних суб'єктів. За допомогою рівноважних моделей вивчаються і рівноважне, і не рівноважне положення економічної системи. Найпростішими видами економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі – за допомогою таблиць та графіків. Саме ці методи найчастіше використовується у мікроекономіці. Табличне та графічне моделювання допомагає сприймати залежність між різними економічними показниками.
Мал..1.3 Графічні моделі.
Іноді необхідно визначити кут нахилу побудованої графічної моделі. Кут нахилу прямої лінії визначається як відношення вертикальної зміни величин до горизонтальної зміни величин. Кут нахилу нелінійної кривої визначається в кожній точці. Щоб його визначити, треба провести дотичну лінію і визначити її кут нахилу. У мікроекономіці, як і в макроекономіці, використається однаковий інструментарій, однак кожна з наук аналізує економічні явища й процеси під різним кутом зору. Макроекономіка вивчає економіку країни в цілому, мікроекономіка - склад і розподіл суспільного продукту. Для економічного утворення однаково цінні обидві частини економічної теорії.
Тести 1.1. Предмет і метод мікроекономіки. Вибрати з наведених правильний варіант відповіді: 1. Мікроекономіка, як самостійний розділ економічної науки, з’явилася: а) наприкінці ХХ століття; б) наприкінці ХІХ століття; в) у XVI столітті; г) у XVII столітті. 2. Що з наведеного не вивчає мікроекономіка: а) ринки факторів виробництва; б) механізм функціонування досконалої та недосконалої конкуренції; в) ціна, попит, пропозиція; г) циклічність розвитку ринкової економіки. 3. Що з переліченого вивчає мікроекономіка: а) загальний рівень цін; б) поведінку споживача; в) виробництво в масштабах усієї економіки; г) циклічність розвитку ринкової економіки. 4. Мікроекономіка на відміну від макроекономіки вивчає: а) економічні явища протягом короткого періоду часу; б) економіку територіальної одиниці; в) тільки поведінку окремого споживача; г) взаємодію структурних одиниць економіки. 5. До суб’єктів мікроекономіки не відноситься: а) споживачі та виробники; б) підприємства; в) світовий ринок; г) домогосподарства. 6. Загальний рівень цін та безробіття вивчається у курсі: а) мікроекономіки; б) макроекономіки; в) менеджменту; г) міжнародних фінансів. 7. Проблема обмеженості ресурсів може бути вирішена, якщо: а) відмовитися від конкуренції на користь співпраці; б) будуть відкриті невичерпані джерела енергії; в) всі країни світу стануть постіндустріальними суспільствами; г) все сказане неправильно. 8. Основним мотивом поведінки економічних суб’єктів є: а) максимізація вигоди; б) допомога ближньому; в) мінімізація ризику; г) виробництво споживчих товарів. 9. Виробництва двох благ при повному використанні ресурсів показує будь-яка точка, що лежить: а) поза кривою виробничих можливостей; б) всередині кривої виробничих можливостей; в) на кривій виробничих можливостей; г) можливий будь-який з наведених варіантів. 10. На лінії виробничих можливостей зростання виробництва одного продукту супроводжується: а) зменшенням виробництва іншого продукту; б) ростом виробництва іншого продукту; в) постійним обсягом виробництва іншого продукту; г) можливий будь-який з наведених варіантів. 11. Поняття методу науки включає: а) способи оптимального застосування всієї сукупності пізнавальних засобів; б) структуру предмету; в) набір фізичних даних; г) світогляд вченого. 12. Що не можна віднести до методів мікроекономіки: а) рівноважний аналіз; б) граничний аналіз; в) моделювання; г) контактний аналіз. 13. Мікросистема – це: а) система відносин; б) система поглядів; в) система економічних відносин; г) система законодавчих актів. 14. Економічна модель включає: а) відповіді на всі економічні питання; б) всю можливу інформацію про об’єкт; в) частину інформації про об’єкт, необхідну для відповіді на питання задане моделлю; г) всі можливі фактори, які впливають на об’єкт. 15. З наведених моделей не є мікроекономічною: а) модель підприємства; б) модель інфляції; в) модель споживача; г) модель ринкової рівноваги. Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1590 | Нарушение авторских прав |
Залежність між показниками може бути як пряма, так і зворотна. Якщо залежність між двома величинами пряма, то лінія на графіку зростаюча крива, наприклад крива пропозиції (мал..1.3,а), а якщо залежність між двома величинами зворотна, то лінія на графіку – спадаюча крива, прикладом може служити крива попиту (мал..1.3,б).