АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Розділ 4. Теорія виробництва.

Питання 4.1: Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Періоди у функціонуванні підприємства.

Відповідь:

Підприємство – це відособлений технічно-економічний і соціальний комплекс визначений для виробництва корисних для суспільства благ.

Виробляючи для суспільства товари та послуги, підприємства формують матеріальні і соціальні умови життя та розвитку суспільства.

Економіка будь-якої держави постає перед нами як діяльність великої кількості господарчих суб’єктів, які створюють безліч товарів та послуг. Одні з них виробляють товари необхідні для життя людини – предмети споживання (їжу, одяг, взуття тощо), інші виробляють інвестиційні товари, які використовуються в процесі виробництва – верстати, машини, руду, метал і інше. Є підприємства, праця яких необхідна для того щоб доставити сировину чи готову продукцію до місця споживання – транспортні підприємства. Є цілі групи різноманітних підприємств, які надають виробничі послуги, та підприємства, що надають побутові послуги людині.

Якщо відокремитись від різноманіття продукції, яка виробляється тим чи іншим конкретним підприємством, то ми зможемо виділити параметри, якими характеризується виробнича система:

– Вхід – робляться витрати грошового капіталу на придбання факторів виробництва: матеріальних засобів виробництва – це устаткування, приміщення, сировина, матеріали та інше; людські засоби – це робоча сила, службовці та працівники.

– Процесор – фактори виробництва об’єднуються в єдиний виробничий процес, в ході якого відбувається споживання факторів виробництва, тобто здійснюються витрати виробництва.

– Вихід – одержання готової продукції, її реалізація, одержання виторгу, доходу, прибутку.

Виходячи з цього можна сказати, що: підприємство з мікроекономічної точки зору – це механізм для перетворення затрат праці, капіталу і природних ресурсів в готову продукцію, тобто споживач ресурсів, які використовуються для виробництва продукції.

Під виробництвом розуміють процес використання факторів виробництва для виготовлення товарів та надання послуг.

Для досягнення поставленої мети існують різні форми кількісного співвідношення (поєднання) факторів виробництва, які носять назву технологій, наприклад, сталь може виготовлятись мартенівським або бесемерівським способом.

Під технологією виробництва розуміють спосіб сполучення факторів виробництва при виготовленні товарів та наданні послуг.

В процесі виробництва різні фактори виробництва діють не ізольовано, а взаємодіють один з одним. В залежності від сполучення цих факторів знаходиться обсяг продукції, що випускається підприємством. Технологічну взаємодію між затратами виробництва та розмірами продукції, яку можна одержати з їхньою допомогою визначає виробнича функція.

Виробнича функція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q = f (C, L, M)(4.1)

де Q – обсяг виробництва; C – затрати капіталу; L – затрати праці; M – матеріали.

Вивчаючи підприємство як споживача ресурсів, необхідно вивчати різні періоди його діяльності, тобто враховувати фактор часу:

Миттєвий період – дуже короткий період часу, для здійснення будь-яких змін у обсязі виробництва.

Підприємство не має ні якої змоги збільшити або зменшити випуск продукції, але воно може збільшити поставки на ринок за рахунок збереження готової продукції або зменшити поставки, шляхом зберігання продукції.

Короткостроковий період – період часу достатній для розширення або скорочення обсягу виробництва на уже існуючих виробничих потужностях, але недостатній для введення нових виробничих потужностей.

Обсяг виробництва може бути змінений, шляхом використання більшої або меншої кількості праці, сировини, матеріалів, енергії, палива тощо. Крім того можуть бути введені нічні або другі зміни робочого часу з метою збільшення обсягу виробництва. Тобто виробник може змінити обсяг виробництва, біль чи менш інтенсивно використовуючи фіксовані виробничі потужності.

Довгостроковий період – період часу, достатньо тривалий, щоб змінити кількість всіх зайнятих ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей (масштабів виробництва).

За цей період часу виробник має змогу змінювати не тільки кількість праці, сировини, енергії тощо, а також впроваджувати будівництво нових цехів, їх реконструкцію, закупляти нове устаткування, змінювати технологію виробництва тощо.

Жодний конкретний період часу, як, наприклад, рік, не розмежовує довгостроковий і короткостроковий періоди. Їх треба розрізняти на основі конкретних випадків, тобто короткостроковий період для кожного підприємства свій, і має не однакову тривалість для різних підприємств. Наприклад, для столярної майстерні короткостроковий період може тривати тиждень – два, бо щоб змінити потужності виробництва, достатньо купити декілька верстатів і майстерня має уже нові масштаби, а для сталепрокатного заводу короткостроковий період може тривати не менше півроку, а то і більше, бо треба ввести в дію новий мартен.

Вважається, що підприємство діє в короткостроковому періоді, доки не змінить виробничі потужності, незалежно від того, чи йому недостатньо для цього часу, чи існуючі масштаби виробництва, його влаштовують без змін.

Питання 4.2: Виробнича функція підприємства з одним змінним фактором виробництва.

Відповідь:

Виробнича функція описує взаємозв’язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим виробництвом блага (благ).

Класичним прикладом виробничої функції є двофакторна виробнича функція. Вона встановлює зв’язок між виробництвом продукції та витратами двох основних факторів виробництва: капіталу і праці:

Q = f (C, L) (4.2)

де Q – обсяг виробництва; C – затрати капіталу; L – затрати праці;

Виробнича функція з одним змінним фактором виробництва показує діяльність підприємства в короткостроковому періоді, за якою капітал є фіксованим, а праця – змінним ресурсом так, що фірма може збільшити виробництво продукції, нарощуючи витрати праці. Наприклад, на швейній фабриці є фіксована кількість устаткування, і треба наймати більше робітників, щоб зшити більше одягу.

Щоб показати вплив змінного фактору на виробництво вводять показники сукупного середнього та граничного продукту.

Сукупний продукт (Q) – це сумарний обсяг продукції виробленої з використанням певної кількості змінного фактору виробництва.

Середній продукт (АР) (продуктивність праці) – це кількість продукції на одиницю змінного ресурсу.

Середній продукт вираховується діленням сумарного обсягу продукції на сумарну кількість робочої сили:

АР = (4.3)

де Q – сумарний обсяг продукції; L – затрати праці.

Граничний продукт (МР) – це прибавка до випуску продукції, одержана за рахунок використання додаткової одиниці змінного ресурсу (праці):

МР = (4.4)

де: DQ – зміна в обсязі виробництва; DL – зміна витрат праці.

Граничний продукт показує на скільки одиниць збільшиться (зменшиться) сукупний обсяг продукції, якщо використати додаткову одиницю змінного ресурсу (праці).

Сукупний продукт з ростом використання у виробництві змінного фактору буде збільшуватися, однак це зростання затухаюче (мал..4.1). При незмінному стану техніки зріст використання праці буде обмеженим. Більше того настає момент, коли збільшення кількості праці не збільшує, а зменшує загальні результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений працею, яка не може ефективно використовуватися за даного обсягу капіталу.

На першій стадії виробництва (0А) збільшення затрат праці сприяє все більш повному використанню капіталу: граничний та середній продукт зростають, при цьому МР > АР (мал..4.1, б).

Мал.. 4.1. Виробництво з одним змінним вхідним ресурсом.

В точці А₁ граничний продукт досягає свого максимуму. На другій стадії (АБ) величина граничного продукту зменшується і в точці Б₁ дорівнює середньому продукту (МР=АР). Ця точка показує з якого моменту виробник втрачає інтерес до збільшення кількості робітників. L₀ – оптимальна кількість найнятих.

Якщо на першій стадії сукупний продукт зростає повільніше, ніж використана кількість змінного фактору, то на другій стадії сукупний продукт зростає швидше, ніж використана кількість змінного фактору (мал..4.1, а). На третій стадії виробництва (БВ) МР < АР, в результаті чого сукупний продукт зростає повільніше затрат змінного фактора і, нарешті, настає четверта стадія (після точки В), коли МР < 0. в результаті приріст змінного фактора L, призводить до зменшення випуску сукупної продукції. Це говорить про те, що постійно збільшувати кількість змінного ресурсу на одиницю незмінного фіксованого ресурсу неможливо. Вступає в дію закон спадної віддачі:

Питання 4.3: Оптимальне співвідношення факторів виробництва.

Відповідь:

Відомо, що в довгостроковому періоді фірми можуть змінювати кількість всіх факторів виробництва (ресурсів), які вони використовують. Тому важливо розглянути якому сполученню ресурсів віддають перевагу фірми, коли всі ресурси є змінними.

Перед кожною фірмою стоять 2 питання:

1. яким повинно бути сполучення факторів виробництва для випуску певного обсягу продукції з найменшими витратами;

2. яке сполучення факторів виробництва буде максимізувати прибуток.

Припустімо, що фірма виробляє продукцію, користуючись двома ресурсами: капіталом С і працею L, які можна придбати відповідно за ціною P_C (вартість капіталу) та P_L (рівень заробітної плати).

Фірма буде виробляти заданий обсяг продукції при комбінації ресурсів, що забезпечать мінімальні витрати у тому випадку, коли остання грошова одиниця витрачена на кожен ресурс, дасть однакову віддачу – однаковий граничний продукт. Згідно з цим можна сформулювати правило мінімізації витрат:

Правило мінімізації витрат: Витрати на виробництво певного обсягу продукції стануть мінімальними, коли відношення граничного продукту різних факторів виробництва до їхньої ціни будуть однаковими:

, (4.5)

де MP_L – граничний продукт праці, P_L – ціна праці (рівень зарплати), MP_C – граничний продукт капіталу, P_C – ціна (вартість) капіталу.

Правило мінімізації витрат аналогічно правилу максимізації корисності для споживача. Воно має важливе значення для раціонального ведення господарства, забезпечуючи максимізацію випуску при наявних ресурсах.

Хоча в аналізі розглядається два ресурси, цей аналіз можна використати для будь-якої кількості ресурсів.

Щоб максимізувати прибуток недостатньо тільки мінімізувати витрати. Існує багато різних рівнів виробництва, при яких фірма може виробляти продукцію з найменшими витратами. Але є один-єдиний рівень обсягу виробництва, при якому максимізується прибуток.

При використанні додаткової одиниці фактору виробництва фірма одержує приріст у випуску продукції (граничний продукт – МР), при продажі якого буде мати приріст валового доходу – додаткову виручку. Додаткова виручка від додаткової одиниці фактора виробництва називається вартісним граничним продуктом і позначається MRP.

Вартісний граничний продукт показує на скільки зросте валовий доход фірми, якщо вона використає додаткову одиницю змінного фактора виробництва (ресурсу).

Таким чином:

Вартісний граничний продукт (гранична доходність ресурсу) (MRP) – це додаткова виручка, яка виникає від продажу додаткової продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці ресурсу:

MRP = МP · MR (4.6)

де МP – обсяг виробництва додаткової одиниці продукції; MR – граничний доход фірми від продажу додаткової одиниці продукції.

Доки МRР певного ресурсу перевищує його ціну, фірмі слід збільшувати його використання, при цьому збільшується її прибуток. Якщо вартісний граничний продукт буде менший за ціну ресурсу, фірмі слід для збільшення прибутку зменшувати використання даного ресурсу. Лише тоді, коли вартісний граничний продукт дорівнюватиме ціні ресурсу, фірма матиме таку його кількість, яка максимізує прибуток. Отже фірма, максимізуючи прибуток, буде нарощувати використання ресурсів, до точки в якій вартісний граничний продукт кожного з ресурсів буде дорівнювати його ціні. Тобто:

MRP_L = P_L (4.7)

де MRP_L – вартісний граничний продукт праці, P_L– ціна праці (рівень зарплати).

MRP_C = P_C (4.8)

де MRP_C – вартісний граничний продукт капіталу, P_C – ціна (вартість) капіталу

Інакше це правило можна записати так:

(4.9)

Правило максимізації прибутку: відношення вартісних граничних продуктів окремих ресурсів до їхньої ціни повинні бути однаковими і дорівнювати одиниці, при цьому досягається комбінація ресурсів, які максимізують прибуток фірми

Правило максимізації прибутку на конкурентних ринках означає, що вартісні граничні продукти всіх факторів виробництва дорівнюють їх цінам або, що кожний ресурс використовується до тих пір, поки його вартісний граничний продукт не буде дорівнювати його ціні.

Слід відзначити, що положення рівняння (4.9) про максимізацію прибутку включає положення рівняння (4.5) про виробництво з найменшими витратами. Тобто фірма, яка максимізує прибуток, повинна виробляти продукцію з максимальним прибутком при співвідношенні ресурсів, які забезпечують найменші витрати.

Дійсно, якщо фірма не використовує співвідношення ресурсів, яке забезпечує найменші витрати, то вона може виробляти той же обсяг продукції з меншими витратами і одержати дещо більший прибуток.

Питання 4.4: Виробнича функція підприємства з двома змінними факторами. Ізокванта та її властивості.

Відповідь:

Згадаємо, виробнича функція описує взаємозв’язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим виробництвом блага (благ)

Будемо розглядати двофакторну виробничу функцію, яка встановлює зв’язок між виробництвом продукції та витратами двох основних факторів виробництва: капіталу і праці (див. формулу 4.2)

Виробнича функція з двома змінними факторами показує діяльність підприємства у довгостроковому періоді. Обсяг виробництва в довгостроковому періоді залежить від зміни обох факторів виробництва як капіталу, так і праці.

Специфіка одночасної зміни факторів виробництва полягає в тому, що можливо один фактор замінювати іншим. Наприклад, введення нового сучасного обладнання звільнює робітників, і навпаки, при відмові від досконалого обладнання, необхідно більше працюючих, щоб досягти того ж обсягу виробництва. Тобто певну кількість фактора виробництва можна компенсувати деякою кількістю іншого. Якщо відсутній екскаватор, то котлован, зрештою, можна копати і лопатою. Інша справа – наскільки це ефективно.

Ця залежність між факторами виробництва може бути відображена графічно. Графік називається – ізокванта.

Ізокванта – це крива, точки якої відображають комбінації факторів виробництва, які забезпечують однаковий (конкретний) обсяг виробництва.

Мал.. 4.2 Ізокванта.

Кожна точка побудованої ізокванти – U (мал. 4.2) відповідає комбінації двох ресурсів, які забезпечують однаковий обсяг виробництва. Точка D на графіку відповідає комбінації капіталу і праці з перевагою більш досконалої технології, а точка М відповідає комбінації цих ресурсів з перевагою ручної праці, в той час виробництво продукції лишається незмінним.

Ізокванти аналогічні кривим байдужості, але кожна ізокванта відповідає певному обсягові виробництва, тоді як криві байдужості характеризують лише різний якісний рівень корисності: більше, менше, а їх цифрові позначення є суто умовними.

Кутовий коефіцієнт в кожній точці ізокванти, який вимірюється співвідношенням , показує, яким чином проходить заміщення одного фактора іншим, якщо зберігається постійним фізичний обсяг випуску продукції. Абсолютне значення кутового коефіцієнта називається граничною нормою технологічного заміщення.

Гранична норма технологічної заміни капіталу працею (MRTS) – це та кількість, на яку може зменшитися обсяг капіталу при застосуванні однієї додаткової одиниці праці так, що виробництво продукції залишається незмінним.

MRTS = (4.10)

Питання 4.5: Ізокоста і її властивості. Карта ізокост.

Відповідь:

Один і той самий обсяг виробництва можна забезпечити за рахунок різних витрат факторів виробництва.

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів показує ізокоста – бюджетна лінія підприємства.

Ізокоста – це лінія, точки якої відображають всі можливі комбінації факторів виробництва, які можна придбати за даного рівня сумарних витрат.

Сумарні витрати виробництва можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактора:

ТС = r ∙ С + w ∙ L (4.11)

де: TC – валові витрати фірми. C – обсяг капіталу. L – кількість праці. r – вартість капіталу. w – рівень з/п.

Рівняння 4.11 називають бюджетним рівнянням підприємства.

Мал.. 4.4. Ізокоста.

Кожна точка ізокости – m (мал..4.4) відповідає одній із комбінацій двох ресурсів, які фірма має змогу придбати при заданому обсязі сумарних (валових) витрат та певних цінах на ресурси.

Точка перетину ізокости з віссю Y показує який обсяг капіталу придбає підприємство, коли відмовиться від найму робочої сили. Його можна визначити: .

Точка перетину ізокости з віссю Х показує яку кількість робітників найме підприємство, на всю суму сумарних витрат: .

Ізокоста показує можливості фірми у придбанні факторів виробництва. Всі комбінації капіталу та праці, що відповідають точкам над ізокостою, фірма придбати не має можливості. Всі точки під або на ізокості відповідають комбінаціям факторів виробництва які фірма має можливість придбати при заданих сумарних витратах.

Ізокоста повністю за змістом та геометрією аналогічна бюджетній лінії споживача і має аналогічні властивості:

1. Нахил будь-якої ізокости можна виразити через співвідношення цін на ресурси. Він дорівнює співвідношенню рівня заробітної плати (w) і вартості капіталу (r): .

Цей коефіцієнт аналогічний коефіцієнту нахилу бюджетної лінії. Він показує, що коли підприємство відмовляється від одиниці праці і економить w грн., щоб придбати () одиниць капіталу по ціні r грн. за одиницю, валові витрати виробництва залишаються без зміни.

2. Збільшення сумарних витрат на фактори виробництва зсуває ізокосту паралельно вгору та праворуч, а зменшення сумарних витрат зсуває ізокосту паралельно вниз та ліворуч (мал..4.5).

3. Пропорційна зміна цін на фактори виробництва (ресурси) паралельно зміщує ізокосту: вгору та праворуч, якщо ціни на ресурси зменшуються, вниз та ліворуч, якщо ціни на ресурси збільшуються (мал..4.5).

Мал.. 4.5. Вплив зміни сукупних витрат та пропорційної зміни цін ресурсів на ізокосту.

4. Зміна ціни на працю чи капітал змінює нахил ізокости (мал..4.6), зниження ціни капіталу та зростання ціни праці збільшує кут нахилу; кут нахилу зменшується при зниженні ціни праці та зростанні ціни капіталу.

Зміна ціни капіталу повертає ізокосту до нової точки на осі Y, не змінюючи її точки на осі Х (мал..4.6,а); зміна рівня зарплати повертає ізокосту до нової точки на осі Х не змінюючи її точки на осі Y (мал..4.6, б).

Мал. 4.6. Зміна нахилу ізокости під впливом:

а) – зниження ціни капіталу; б) – зростання ціни праці.

Кожен рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту. При незмінних цінах на ресурси ізокости будуть паралельними, причому кожна наступна ізокоста, яка розташована на більшій відстані від початку координат, відповідає більшим сумарним витратам ніж попередня. Таке сімейство ізокост носить назву карти ізокост.

Питання 4.6: Оптимум виробника. Лінія експансії – траєкторія розширення виробничої діяльності фірми.

Відповідь:

Чим більший обсяг виробництва, тим більші витрати. Проте один і той самий обсяг виробництва можна забезпечити за рахунок різних витрат факторів виробництва. Тому перед підприємством постає проблема вибору комбінації факторів виробництва, яка за певних умов дасть змогу досягти максимального рівня виробництва при заданих витратах.

Така задача зводиться до накладання карти ізоквант на ізокосту і знаходження точки, яка перебуває на ізокості (що гарантує повне використання та не перебільшення допустимих витрат) і максимально віддаленій від початку координат ізокванті (що відповідає максимальному випуску продукції із всіх можливих):

Мал..4.7. Максимізація обсягів виробництва при заданих витратах.

Точка Х – точка дотику ізокости m з найвищою із досяжних ізоквант відповідає найбільшому рівню виробництва при заданому рівні сумарних витрат та певних цінах на ресурси (мал..4.7.).

При зміні ціни на один із ресурсів, наприклад, збільшення рівня заробітної плати, оптимальний рівень виробництва зміниться і буде в точці – Х ₁.

Друга задача яка постає перед виробником: знайти комбінацію факторів виробництва, що забезпечує мінімальні витрати при фіксованому випуску продукції.

Пошук такої комбінації базується на поєднанні карти ізокост та ізокванти. У даному випадку фіксується положення ізокванти, яка відповідає заданому обсягу виробництва, тоді як ізокост, що мають спільні точки з цією ізоквантою, безліч. Серед них необхідно знайти таку ізокосту, яка забезпечує випуск заданого обсягу виробництва з мінімальними витратами, тобто таку, яка найменше віддалена від початку координат і має спільну точку з ізоквантою. Шукана ізокоста буде дотичною до фіксованої ізокванти, а координати точки дотику – шуканою комбінацією факторів виробництва.

Мал.. 4.8. Мінімізація витрат при заданому обсязі виробництва.

Точка Х – точка дотику ізокванти U до найнижчої із досяжних ізокост буде відповідати комбінації ресурсів з найменшими витратами для заданого рівня виробництва з урахуванням цін на ресурси (мал..4.8).

В точці дотику нахил ізокванти співпадає з нахилом ізокости, значить можна зробити висновок: в даній точці гранична норма технологічної заміни капіталу працею дорівнює відношенню рівня заробітної плати до вартості капіталу.

(4.12)

де MRTS – гранична норма технологічної заміни капіталу працею, w – рівень зарплати, r – вартість капіталу.

Можна розв’язати задачу мінімізації витрат для кожного із можливих обсягів виробництва фірми при незмінних цінах на ресурси, поєднуючи карти ізокост та ізоквант. Кожна наступна ізокоста буде дотикатись все до вищої ізокванти і точки дотику покажуть комбінації ресурсів з найменшими витратами для кожного з рівнів виробництва.

Крива n, що з’єднує точки дотику, є лінією експансії (траєкторією розвитку фірми (мал..4.9).

Мал. 4.9. Лінія експансії.

Лінія експансії ілюструє комбінації праці та капіталу, які фірма вибирає, щоб мінімізувати витрати при кожному з рівнів виробництва.

Форма кривої експансії залежить, по-перше, від форми ізоквант і, по-друге, від цін на ресурси, співвідношення між якими визначає нахил ізокост. Вона може бути прямою або кривою, яка виходить з початку координат.

Питання 4.7: Віддача від масштабів.

Відповідь:

Визначення зростання обсягу продукції, пов’язаного із зростанням усіх ресурсів, є головним у плануванні розвитку виробництва фірми на довгостроковий період. Як зміниться обсяг виробництва продукції фірми за пропорційного зростання обсягів усіх ресурсів? Якщо внаслідок подвоєння обсягів останніх виробництво продукції зростає більше, ніж вдвічі, то ми маємо справу із зростаючою віддачею від масштабів. Це може статися, оскільки більший обсяг діяльності дає менеджерам і робітникам можливість спеціалізуватися на виконанні своїх завдань та експлуатувати складніші, великомасш­табні підприємства та устаткування. Класичним прикладом зростаючої віддачі є лінія складання автомобілів.

Наявність зростаючої віддачі від масштабів є важливим питанням з точки зору державної політики. Якщо віддача зростає, то економічно вигідно мати одну велику виробничу фірму (при відносно низькій собівартості), ніж багато невеликих фірм (при відносно високій собівартості). Оскільки ця велика фірма може контролювати ціну, яку вона встановлює, можливо, настане потреба регулювати ціну. Наприклад, зростаюча віддача при постачанні електроенергії є однією з причин того, чому у нас існують великі, регульовані енергетичні компанії.

Друга можливість щодо масштабу виробництва полягає в тому, що при подвоєнні обсягу ресурсів обсяг продукції збільшується вдвічі. В цьому випадку ми говоримо, що наявна постійна віддача від масштабів. При постійній віддачі від масштабів стан справ фірми не впливає на продуктивність її факторів. Середня та гранична продуктивність ресурсів фірми залишається постійною незалежно від розмірів підприємства. За постійної віддачі від масштабів продуктивність одного підприємства, що використовує певний виробничий процес, можна легко відтворити, отже, два заводи вироблятимуть більший у 2 рази обсяг продукції. Наприклад, велике туристичне агентство може надати таку ж кількість послуг на одного клієнта і скористатися таким самим співвідношенням капіталу (площа офісу) і праці (агенти із туристичних послуг), як і мале туристичне агентство, яке обслуговує меншу кількість клієнтів.

Нарешті, виробництво продукції при подвоєнні обсягів усіх ресурсів на вході може зрости менше, ніж удвічі. Цей випадок спадання віддачі від масштабів можна застосу­вати до будь-якої фірми з широкомасштабною діяльністю. Врешті-решт, труднощі ме­неджменту, пов'язані із складністю організації і проведення широкомасштабних опе­рацій, можуть призвести до зменшення продуктивності як праці, так і капіталу. Мо­жуть виникнути труднощі в контролюванні спілкування і зв'язків між робітниками та менеджерами, а робоче місце може стати більш знеособленим. Таким чином, випадок із спадною віддачею, очевидно, слід пов'язувати з проблемами координації завдань і підтримання плідної лінії зв'язків між менеджерами та робітниками. Або ж таке може статися, оскільки окремі особи не можуть продемонструвати свої підприємницькі здіб­ності у великомасштабних операціях.

Мал. 4.10 Віддача від масштабів.

Лінія експансії (траєкторія зростання виробництва) 0К ілюструє різні комбінації праці та капіталу, якими можна скористатися для виробництва продукції, якщо співвідношення ресурсів збе­рігається постійним (мал. 4.10).

Мал. 4.10 показує, що за зростаючої віддачі від масштабів та за пропорційного збільшення обсягів ресурсів ізокванти все тісніше наближаються одна од одної (від 0 до точки А). Вод­ночас, при постійній віддачі від масштабів ізокванти розміщені рівномірно (від точки А до точки В) і при спадній віддачі від масштабів, ізокванти віддаляються одна від одної, оскільки при цьому необхідно все більше вхідних факторів.

Таким чином, ізокванти не тільки дозволяють визначити як економно використовувати наявні ресурси для досягнення заданого обсягу виробництва, але й визначити мінімально ефективний розмір підприємства в галузі. У випадку зростаючої віддачі від масштабу, фірмі необхідно нарощувати обсяг виробництва, бо це призводить до економії наявних ресурсів. Спадаюча віддача від масштабу свідчить про те, що подальше нарощування виробництва недоцільне.

Віддача від масштабів значно коливається в різних фірмах і в різних галузях. За умови, що решта показників залишаються тими самими, що більшою є віддача від масштабів, то, очевидно, більшими будуть фірми в даній галузі. Виробничі галузі забезпечують переважно більшу віддачу від масштабів, ніж галузі, орієнтовані на послуги, оскільки промисловість визначає значні інвестиції в капітальне устатку­вання до того, як фірми зможуть працювати з повною віддачею. Послуги вимагають інтенсифікації праці, і, як правило, можуть надаватися у малих обсягах так само ефективно, як і у великих.

Питання 4.8: Явні та альтернативні витрати виробництва. Економічний та бухгалтерський підходи до визначення прибутку.

Відповідь:

Витрати виробництва – це вартісне вираження споживання виробничих факторів (ресурсів), необхідних для здійснення підприємством виробничої функції. Це вартість природних ресурсів, засобів виробництва, трудових ресурсів, інформаційних ресурсів, які використовуються в процесі виробництва.

Кожна фірма в своїй діяльності використовує свої власні ресурси і ресурси постачальників. Відповідно з цим і витрати фірми розділяються на внутрішні і зовнішні витрати.

Явні (зовнішні) витрати – це витрати, які мають форму платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів, тобто це грошові витрати на придбання сировини, палива, енергії, праці тощо у постачальників, які не належать до числа власників фірми.

Неявні (внутрішні або приховані) витрати – це альтернативні витрати використання ресурсів, які є власністю фірми. Ці витрати не входять в платежі фірми іншим організаціям або особам.

Неявні витрати дорівнюють грошовим платежам, які могли б бути одержані фірмою за самостійно використаний ресурс при найкращому із можливих засобів його використання (втрачені альтернативи).

Наприклад, робітник, який займається індивідуальною діяльністю втрачає заробітну плату, яку він міг би одержувати, найнявшись на фабрику; Фірма, яка випускає продукцію (використовує своє обладнання), втрачає орендну плату, яку вона могла б одержати, якщо б віддала своє обладнання в оренду. Підприємець, вклавши гроші у виробництво, втрачає банківський процент, який він міг би одержати, поклавши гроші в банк і, якщо банківський процент перевищує прибуток, то таке виробництво невигідне і підприємець скоріш за все, не буде вкладати гроші в таке виробництво.

Економіст розглядає витрати інакше, ніж бухгалтер, який дбає про фінансову звітність фірми. І бухгалтери і економіст включають у свої розрахунки фактичні (явні) витрати. До їх складу входять: заробітна плата робітників, оклади службовців, вартість матеріалів, орендна плата тощо. Оскільки економісти розглядають діяльність фірми у перспективі, вони повинні враховувати вартості втрачених альтернатив.

Хоча втрачені альтернативи часто приховані, їх завжди слід брати до уваги, приймаючи економічні рішення. Так коли приймається рішення про початок або розширення виробництва, то при розрахунку майбутнього прибутку слід включати, як явні, так і неявні витрати.

Бухгалтерські витрати – фактичні витрати факторів виробництва у формі прямих платежів за фактори виробництва – явні витрати.

Економічні витрати це фактичні витрати факторів виробництва у формі прямих платежів за фактори виробництва, а також альтернативні витрати факторів виробництва у грошовій формі – явні та неявні витрати.

Наприклад: селянин, що своїми руками зводить власний будинок, не сплачує собі зарплату будівельника. І тому з точки зору бухгалтерських витрат у склад загальних витрат на спорудження будинку не входитиме зарплата майстра будівельника. Одночасно людина, що споруджує собі будинок, втрачає можливість зробити це ж саме для іншого й отримати за це грошову винагороду. Отже, з точки зору економічних витрат вартість будинку повинна враховувати і заробітну плату будівельника.

Необхідно при цьому зауважити що, приймаючи економічні рішення, треба ігнорувати безповоротні витрати.

Безповоротні витрати – це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути, то вони не повинні чинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішень. Наприклад, завод придбав спеціалізоване обладнання із самого початку призначене для виконання певної роботи і його неможливо викори­стати в альтернативних цілях. Оскільки обладнання не має альтернативного застосу­вання, його вартість втраченої альтернативи дорівнює нулю. Таким чином, воно не повинно бути складовою частиною поточних чи майбутніх витрат. Рішення придбати це устаткування може бути хорошим або поганим. Це не має значення. Воно спливло, як вода, а тому не повинно впливати на поточні рішення фірми.

Різне розуміння витрат виробництва зумовлює різний підхід і до визначення поняття прибутку. У відповідності з цим відокремлюють поняття бухгалтерського та економічного прибутку.

Бухгалтерський прибуток (фінансовий) – це прибуток, який приносить реалізація підприємницьких здібностей. Визначається як різниця між валовим доходом (сукупною виручкою) фірми та її явними витратами.

Економічний прибуток – це залишок загального доходу після вирахування всіх витрат. Визначається як різниця між валовим доходом та явними і неявними витратами

Мінімальний прибуток, який необхідний для того, щоб фірма була відкрита і діяла, називається нормальним прибутком. Він необхідний для утримання підприємця у певній галузі виробництва, і дорівнює неявним витратам, вкладеним власником фірми у виробництво. Тобто за своєю суттю нормальний прибуток належить до внутрішніх (прихованих) витрат.

Наприклад, вклавши в виробництво капітал, підприємець зможе одержувати прибуток – 7% від вкладеного капіталу. Якщо в цей час процентна ставка складає – 7%, то прибуток буде нормальним. Це мінімальний прибуток на який може погодитись підприємець вкладаючи гроші в виробництво.

Отримання прибутку – кінцева мета підприємницької діяльності. Саме очікування прибутку спонукає підприємця до пошуку найкращих варіантів використання ресурсів.

Питання 4.9: Постійні, змінні і валові витрати у короткостроковому періоді та їх графіки.

Відповідь:

У короткостроковому періоді підприємства мають можливість, у межах постійного капіталу, що функціонує у формі виробничих потужностей змінювати обсяги виробництва за рахунок підвищення інтенсивності їх використання та залучення для цього більшої кількості змінних ресурсів.

Аналізуючи формування витрат у короткостроковому періоді, потрібно розмежувати їх на постійні та змінні. Поділення витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, зокрема прийняття рішення про закриття чи об’яви банкрутства фірми в випадку збиткової діяльності.

Постійні витрати (FC) (фіксовані) – це витрати, величина яких не змінюється в залежності від зміни виробництва.

Постійні витрати пов’язані з самим існуванням виробничого устаткування і повинні бути сплачені, якщо фірма навіть нічого не виробляє. Це плата за оренду, комунальні послуги, страхові платежі, амортизаційні відрахування, оплата зобов’язань по облігаціям, погашення банківських позик тощо. До постійних витрат також відноситься зарплата управлінському персоналу та майбутнім спеціалістам.

Змінні витрати (VC) – це витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва.

До змінних витрат відносяться витрати на сировину, паливо, енергію, транспортні послуги, більшу частину праці (заробітну плату робітникам, занятим у виробничому процесі) тощо.

Якщо очікуваний доход фірми від реалізації продукції буде меншим, ніж змінні витрати, то фірма може бути оголошена банкрутом.

Різниця між постійними та змінними витратами має суттєве значення для підприємця. Змінними витратами підприємець має можливість керувати, їх величина може бути змінена в короткостроковому періоді шляхом зміни обсягу виробництва. Постійні ж витрати знаходяться за межами контролю адміністрації – повинні бути сплачені не залежно від обсягу виробництва.

Валові витрати (ТС) (сукупні) – це сума постійних та змінних витрат:

TC = FC + VC (4.12)

де TC – валові витрати, FC – постійні витрати, VC – змінні витрати.

Отже наявність постійних та змінних витрат є визначальною ознакою короткострокового періоду. Зміна обсягу виробництва та самих витрат визначають динаміку витрат у короткостроковому періоді.

Змінні витрати VC за нульового обсягу виробництва продукції дорівнюють нулю, а у разі зростання виробництва вони безперервно зростають. Валові витрати визначається додаванням фіксованих витрат до змінних витрат і теж у разі зростання виробництва вони безперервно зростають. Темпи зростання цих витрат залежать від природи процесу виробництва і, зокрема, від тієї межі, до якої виробництво дає спадну віддачу за змінними факторами. Так, щоб фірмі більше виробляти у короткостроковому періоді, їй доводиться наймати більше робочої сили. Тоді, якщо гранична продуктивність (граничний продукт) праці у міру зростання кількості найнятої робочої сили швидко зменшується (унаслідок спадної віддачі), витрати на виробництво продукції швидкими темпами мають зростати. Унаслідок цього при зростанні темпів виробництва продукції, змінні та сумарні витрати швидко зростають. З іншого боку, якщо гранична продуктивність праці при зростанні кількості робочої сили зменшується незначно, то при зростанні темпів виробництва витрати зростатимуть не так швидко.

Графічне відображення постійних, змінних та сумарних (валових) витрат наведено на мал. 4.11.

Мал.. 4.11 Криві постійних, змінних та валових витрат виробництва.

Оскільки постійні витрати (FC) не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до осі обсягу виробництва.

Змінні витрати VC за нульового обсягу виробництва продукції дорівнюють нулю, а у разі зростання виробництва вони безперервно зростають. Крива сумарних витрат ТС визначається додаванням кривої фіксованих витрат до кривої змінних витрат по вертикальній осі. Оскільки фіксовані витрати незмінні, відстань по вертикалі між кривими ТС і VC буде однакова, тобто зміна валових витрат дорівнює зміні змінних витрат. Значить криві змінних та сукупних витрат будуть паралельні між собою. TC // VC.

Поведінка кривих ТС і VC показує, що в короткостроковому періоді, коли виробничі потужності фірми не змінюються, витрати фірми спочатку зростають уповільненими темпами, а потім, коли фірма починає використовувати виробничі потужності надмірно, витрати зростають прискореними темпами.

Питання 4.10: Середні та граничні витрати виробництва у короткостроковому періоді та їх графіки.

Відповідь:

При аналізі діяльності підприємства важливе місце займають такі показники, як середні та граничні витрати.

Середні витрати – це витрати що припадають на одиницю виробництва (виробленої продукції)

Якщо порівняти середні витрати з ціною на продукцію, то можна одержати уявлення про прибутковість фірми.

Розрізняють: Середні постійні витрати– (4.13)

Середні змінні витрати– (4.14)

Середні валові витрати – (4.15)

В економічної практиці середні змінні витрати називають собівартістю продукції (вартість продукції для самого себе).

Граничні витрати (МС) – це приріст витрат при збільшенні обсягу виробництва на одиницю.

Граничні витрати показують на скільки збільшаться витрати виробництва, якщо обсяг продукції збільшиться на одиницю, тобто скільки буде коштувати підприємству збільшення випуску на одиницю.

Їх можна розрахувати як на підставі змінних, так і на підставі валових витрат, тому що валові витрати відрізняються від змінних на величину постійних витрат:

або (4.16)

де: DТС і DVC – зміна відповідно у валових та змінних витратах, а DQ – зміна обсягу продукції.

Графічне відображення середніх та граничних витрат в короткостроковому періоді наведено на мал.. 4.12.

Крива середніх постійних витрат (AFC) при зростанні обсягу виробництва прямує до горизонтальної осі.

Форма інших кривих витрат в короткостроковому періоді визначається зв’язком між кривими граничних та середніх витрат. Якщо граничні витрати менші за середні, то середні витрати зменшуються, якщо граничні витрати перевищують середні – середні витрати зменшуються. З цього випливає, що крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх змінних витрат (AV C) і середніх валових витрат (ATC) в точках їх мінімального значення.

Поведінка кривих АVC, ATC та МС показує, що у короткостроковому періоді при раціональнішому використанні виробничих потужностей середні та граничні витрати фірми зменшуються, а при надмірному їх використанні середні та граничні витрати починають зростати.

Мал..4.12. Криві середніх та граничних витрат.

Існує прямий зв’язок між продуктивністю факторів виробництва та виробничими витратами. Якщо порівняти графіки граничних і середніх змінних витрат з графіками граничного та середнього продукту (мал..4.13), то можна помітити, що вони є їх дзеркальним відображенням. Тобто, коли граничний і середній продукт зростає(мал..4.13,а), граничні та середні змінні витрати зменшуються (мал..4.13,б) і, навпаки, коли граничний і середній продукт зменшується, граничні та середні змінні витрати зростають. Точка мінімуму середніх змінних витрат збігається з точкою максимуму середнього продукту змінного фактора.

Мал.. 4.13 Взаємозв’язок граничних і середніх змінних витрат

з граничним та середнім продуктом.

Зміни витрат у короткостроковому періоді відображають дію закону спадної віддачі. До того часу поки фірма зможе знаходити всі потрібні ресурси за постійними цінами, зміни витрат у короткостроковому періоді можна пояснити змінами середнього та граничного продукту змінного фактора.

Питання 4.11: Середні витрати виробництва у довгостроковому періоді.

Відповідь:

В довгостроковому періоді, коли фірма має можливість змінювати свої виробничі потужності, всі витрати фірми є змінними, навіть ті, що у короткостроковому періоді були постійними. Наприклад, якщо невелике підприємство почало свою діяльність на мінімальних виробничих потужностях, а потім, завдяки успішній економічній діяльності, все більше і більше поширюється, то постійні витрати (орендна плата, страхові платежі, тощо) з кожним разом будуть змінюватись. Це значить, що підприємство буде приймати рішення про обсяг виробництва на основі середніх валових витрат (АТС).

Уявимо, що невелике підприємство спочатку розвернуло мінімальні виробничі потужності, а потім, завдяки успішній економічній діяльності, все більше і більше розширювалося.

Якщо підприємство буде збільшувати свої виробничі потужності в декілька етапів, то кожен етап уявляє собою діяльність підприємства в короткостроковому періоді.

Мал.. 4.14 Середні довгострокові витрати.

На мал.. 4.14 проілюстровані криві середніх валових витрат стосовно п’яти різних розмірів підприємства. Крива АТС₁ показує динаміку середніх валових витрат для самого маленького з п’яти підприємств, крива АТС₅ – для самого великого. Будівництво все більш крупних підприємств буде призводити до зниження мінімальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення розмірів третього підприємства. Однак за цією межею розширення виробничих потужностей буде означати підвищення мінімального рівня середніх валових витрат. Тобто, спочатку певний час розширення виробництва буде супроводжуватися зниженням середніх витрат, але в решті-решт при збільшення масштабів виробництва призведе до збільшення АТС, однак вони будуть нижчі ніж раніше.

Принципове значення мають пунктирні лінії, перпендикулярні до горизонтальної осі (мал..4.14). Вони показують ті обсяги виробництва, при яких фірмі слід змінювати розмір підприємства, щоб забезпечити собі можливо більш низькі витрати виробництва одиниці продукції.

Виходячи з цього, можна заключити, що крива довгострокових середніх витрат (AC) для окремої фірми складається із ділянок кривих короткострокових середніх валових витрат в застосуванні до різних розмірів підприємства, які можуть бути побудовані (жирна стрибкоподібна крива на мал. 4.14).

Практично в більшості галузей кількість можливих розмірів підприємства не обмежена. Тобто найменші зміни в обсязі випуску продукції з часом підштовхують до зміни в розмірі підприємства.

Якщо припустити, що масштаб виробництва змінюється безперервно, то крива довгострокових середніх витрат згладжуватиметься і стане практично плавною (мал. 4.15). Інакше кажучи, крива довгострокових середніх витрат є огинаючою множини кривих середніх витрат у короткостроковому періоді, побудованих для різних рівнів використаного капіталу, – вона огинає або окреслює криві короткострокового періоду. Таким чином, можна дати наступне визначення середнім довгостроковим витратам:

Середніми витратами у довгостроковому періоді називаються мінімальні середні витрати з числа усіх середніх валових витрат, що відповідають різним масштабам виробництва:

AC = min { ATC₁ , ATC₂ , …, ATC_n } (4.17)

де: ATC₁ , ATC₂ , …, ATC_n – середні валові витрати, що відповідають різним масштабам виробництва.

Мал. 4.15. Криві довгострокових середніх та граничних витрат.

Довгострокові граничні витрати (LMC) показують приріст витрат при збільшенні виробництва продукції на одиницю, яке супроводжується відповідною оптимальною (з точки зору мінімізації витрат) зміною всіх факторів виробництва.

Зміна факторів виробництва при збільшенні масштабу виробництва продукції може істотно послаблювати тенденцію зростання граничних витрат, проте у багатьох випадках закон зростання граничних витрат чинний і для довгострокового періоду. Тому досить типовою є ситуація, коли крива довгострокових граничних витрат перетинає криву довгострокових середніх витрат саме у точці мінімуму останньої (мал. 4.15).

Питання 4.12: Ефекти масштабу та їх вплив на криву довгострокових середніх витрат виробництва.

Відповідь:

Визначним фактором щодо форми кривих середніх та граничних витрат у довгостроковому періоді є наявність зростаючої, постійної або спадної віддачі від масштабів.

Припустимо, наприклад, що для процесу виробництва фірми характерна зростаюча віддача від масштабів. Подвоєння обсягів ресурсів призводить до більш як удвічі зростання обсягу продукції. Тоді середні виробничі витрати зменшуватимуться разом з зростаючим обсягом продукції. Крива довгострокових середніх витрат буде плавно спускатися донизу (відрізок КL на мал. 4.16).

Мал. 4.16. Крива довгострокових середніх витрат.

Натомість припустімо, що виробничий процес фірми дає постійну віддачу (ефективність) від масштабів за всіх виробничих рівнів. Тоді подвоєння обсягу ресурсів призведе до подвоєння обсягу продукції. Оскільки ціни на ресурси при зростанні рівня виробництва залишаються незмінними, то середні виробничі витрати мають бути однаковими для всіх рівнів виробництва. Крива довгострокових середніх витрат буде горизонтальною лінією (відрізок LМ на мал. 4.16).

За цією ж логікою при наявності спадної віддачі від масштабів середні виробничі витрати мають зростати разом з зростанням обсягу продукції. Крива довгострокових середніх витрат буде підніматися вгору (відрізок МN на мал. 4.16).

У довгостроковому періоді більшість технологій виробництва фірм спочатку дають зростаючу, потім постійну і, нарешті спадну віддачу від масштабів. Це відбувається внаслідок дій ефектів масштабу.

Позитивні ефекти масштабу пояснюють спадаючу частину кривої довгострокових середніх витрат (AC). До позитивних відносяться:

– Спеціалізація праці, як працівників так і управлінського апарату. Серед працівників – це в основному розподіл праці. Так керівник, який здатний керувати значною кількістю працівників, буде на малому підприємстві не завантажений і повинен буде виконувати декілька зобов’язань, а на великому підприємстві буде виконувати одне зобов’язання з тією ж кількістю підлеглих, що підвищить якість його діяльності.

– Ефективне використання капіталу. Велике підприємство може придбати більш досконале обладнання (робототехніку тощо), крім того сировина на таких підприємствах закупається великими партіями і є можливість одержати оптову знижку.

– Виробництво побічних продуктів із відходів виробництва, які на малих підприємствах просто викидаються.

Якщо з’являється негативний ефект масштабу, то крива довгострокових середніх витрат (AC) починає підніматися вгору, тобто середні витрати збільшуються разом з збільшенням обсягу виробництва.

Виникнення негативного ефекту масштабу пов’язане:

– по-перше з деякими абсолютними обмеженнями діяльності людини (тривалість життя, фізична обмеженість, кількість сонячної радіації тощо),

– по-друге з труднощами керування підприємством (управлінськими труднощами). На великих підприємствах управлінський апарат збільшується і виникає тяганина та бюрократизм, що веде до збільшення витрат виробництва.

В деяких випадках позитивний ефект масштабу вичерпується, а негативний не наступає поки підприємство не набуває значно великих масштабів, тоді довгострокові середні витрати лишаються незмінними на протязі тривалого часу (мал.. 4.16).

Бувають випадки, коли позитивний ефект масштабу діє відносно довго, а негативний довго не наступає, тоді крива AC знижується на тривалому відрізку (мал. 4.17,а):

Мал. 4.17. Типи кривих довгострокових витрат.

А якщо позитивний ефект масштабу швидко вичерпується і негайно замінюється негативним, то мінімальні витрати на одиницю продукції досягаються при достатньо малому обсязі виробництва (мал. 4.17,б).

Вважається, що фірма виграє від економії на масштабах тоді, коли вона зростаючу віддачу від масштабів. Відповідно перевитрати відбуваються, коли подвоєння обсягу продукції потребує збільшення витрат більш як удвічі, тобто спадаюча віддача від масштабів.

Тести 4.1. Мікроекономічна модель підприємства.

Вибрати з наведених правильний варіант відповіді:

1. Короткостроковий період – це період виробництва:

а) коли всі виробничі фактори є змінними;

б) коли не можна змінити обсяг виробництва;

в) коли підприємство працює на незмінних потужностях;

г) тривалість, якого менше 1 року.

2. Довгостроковий період – це період виробництва:

а) тривалість, якого більше 1 року;

б) коли не можна змінити обсяг виробництва;

в) коли змінюється один фактор виробництва;

г) коли всі виробничі фактори є змінними.

3. Кожна фірма має можливість змінити кількість всіх зайнятих ресурсів:

а) на протязі двох років;

б) у короткостроковому періоді діяльності;

в) у довгостроковому періоді діяльності;

г) у періоді, тривалість якого менше 1 року.

4. Виробнича функція характеризує:

а) сукупний обсяг використання ресурсів;

б) ефективний засіб технологічного процесу;

в) взаємозв’язок витрат і максимального випуску продукції;

г) засіб максимізації прибутку при мінімальних витратах.

5. Яка з формул правильно відображає величину граничного продукту:

а) ; в) ;

б) ; г) .

6. Якщо при збільшенні кількості найнятих у короткостроковому періоді сукупний продукт зростає уповільненими темпами, то граничний продукт при цьому:

а) зростає;

б) спадає, але має позитивне значення;

в) спадає і має негативне значення;

г) зостається незмінним.

7. Досягнення максимального обсягу випуску при даній технології означає, що:

а) середній продукт дорівнює граничному продукту;

б) середній продукт максимальний, а граничний дорівнює нулю;

в) граничний продукт максимальний, а середній мінімальний;

г) граничний продукт дорівнює нулю, а середній спадає.

8. Яке ствердження не відповідає дійсності:

а) МР =АР при максимальному значенні АР;

б) АР збільшується до тих пір, поки збільшується МР;

в) обсяг виробництва максимальний при МР=0;

г) АР збільшується, коли МР>АР і зменшується, коли МР<АР.

9. Ізокванта має аналогічні властивості з:

а) ізокостою;

б) кривою байдужості;

в) бюджетною лінією;

г) має властивості притаманні тільки їй.

10. Гранична норма технологічної заміни одного фактора виробництва іншим (MRTS) показує:

а) співвідношення продуктивності двох факторів;

б) абсолютне співвідношення двох змінних факторів

в) заміну одного фактора іншим при незмінному обсязі виробництва;

г) відносне співвідношення двох змінних факторів.

11. У виробництві використовуються два ресурси з однаковими цінами:

а) в однаковому обсязі;

б) в однаковій пропорції;

в) в однаковому обсязі і однаковій пропорції;

г) даних недостатньо.

12. Ізокоста поєднує точки:

а) рівних витрат, при даному рівні цін на ресурси;

б) стійкої рівноваги виробника;

в) рівноваги попиту і пропозиції;

г) однакового випуску продукції.

13. Ізокоста (бюджетна лінія підприємства) може бути завдана рівнянням:

а) MRC = w + Dw × (L - 1);

б) ТС = r · С + w · L;

в) D = Р_A · A + Р_В · В;

г) .

14. Траєкторія розширення виробництва фірми залежить:

а) тільки від форми ізоквант;

б) тільки від цін на виробничі ресурси;

в) від форми ізоквант та цін на виробничі ресурси;

г) типу віддачі від масштабу.

15. Коли подвоєння обсягу продукції досягається при збільшення витрат на ресурси більш як удвічі, маємо справу з:

а) постійною економією від масштабів;

б) спадаючою економією від масштабів;

в) зростаючою економією від масштабів:

г) нераціональним використанням ресурсів.

Тести 4.2. Витрати і результати виробництва.

Вибрати з наведених правильний варіант відповіді:

1. Прикладом не явних витрат виробництва можуть бути:

а) витрати на сировину;

б) орендна плата за власне приміщення;

в) витрати на виплату заробітної плати;

г) амортизаційні в

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 2042 | Нарушение авторских прав