Організмом (відгрецьк. organon — знаряддя, орган) називаєтьсябудь-якацілаживарослинааботварина, втомучислілюдина. Основнівластивостіорганізмутакі: постійнийобмінречовиніенергії (внутрішнійізнавколишнімсередовищем), самооновлення, рух, подразливістьіреактивність, саморегулювання, рістірозвиток, спадковістьімінливість, пристосовуваністьдоумовіснування. Чим складніша будова організму, тим краще він зберігає сталість внутрішнього середовища — гомеостаз (температура тіла, біохімічний склад крові тощо) — незалежно від умов навколишнього середовища. Для людини, на відміну від тварин, серед зовнішніх чинників провідного значення набувають соціально-економічні умови.
Системні характеристики організму:
- організм - багаторівнева жива система.
- організм - жива система, що відрізняється від усіх небіологічних систем ознаками життя і своєю поведінкою. Це постійна неперервна система, яку зупинити неможливо. Вона виникає, руйнується за особливими законами.
- організм - система, яка саморегулюється, їй притаманні адаптивні механізми саморегуляції, що дозволяють реагувати зміною своєї поведінки на будь-яку зміну навколишнього середовища.
- організм - соціально інтегрована жива система. Ця здібність в ній з'явилася під зростанням впливу соціальних факторів у процесі еволюції. Праця, свідомість, мовлення, мислення та інші атрибути людини вплинули на всі елементи та рівні системи, надавши їй соціального інтегративного характеру.
- організм - відкрита система, яка не може існувати в розриві з навколишнім світом, природним і соціальним середовищем, без безперервного обміну з ними речовиною, енергією та інформацією. Людина і середовище - це нова система, між елементами якої в процесі еволюції склалася своєрідна динамічна рівновага. Будь-яке відхилення від неї служить головним джерелом активності живої системи.
Зазначимо, що всі рівні людини-системи залучено до виконання центрального завдання - підтримання цілісності, стійкості і здатності до розвитку всієї системи. Як структурний, так і функціональний рівень - це функціональні об'єднання певного числа структурних елементів, призначених еволюцією для виконання життєво важливих завдань. Основними структурно-функціональними підсистемами є такі: опорно-рухова, серцево-судинна, дихальна, травленева, сечовидільна, статева, ендокринна, гуморальна і нервова.
Асиміля́ція, анаболі́зм (лат. assimilo — уподібнюю — уподібнення, злиття, засвоєння) — в біології — переробка й використання організмами речовин, що надходять з навколишнього середовища.
Асиміляція та нерозривно зв'язаний з нею протилежний процес — дисиміляція — лежать в основі найважливішої властивості живої матерії — обміну речовин. Характер, цих безперервних процесів визначає життєвість і розвиток організму.
Значення
Завдяки асиміляції організм будує своє тіло за рахунок навколишнього середовища; ріст організму можливий, якщо асиміляція переважає над дисиміляцією.
Суть асиміляції в основному зводиться до синтезу всіх необхідних для життєдіяльності організму речовин певним шляхом, що склався у процесі еволюції. Так, у автотрофних організмів при асиміляції складні органічні сполуки синтезуються з неорганічних, наприклад, при фотосинтезі відбувається асиміляція зеленими рослинами вуглеводів з вуглекислоти повітря й води. У гетеротрофних організмів, що живляться лише речовинами рослинного і тваринного походження, синтезу при асиміляції передує їх розщеплення та переробка.
Дисиміляція - у біохімії: сукупність біохімічних процесів, за допомогою яких складні хімічні сполуки в організмі розкладаються до простіших, в результаті чого відбувається оновлення живої матерії та утворення потрібної для життєдіяльності енергії -катаболізм. Процес протилежний асиміляції і нерозривно з нею пов'язаний як один з етапів обміну речовин в організмі.
Гомеостаз — відносна динамічна сталість внутрішнього середовища і стійкість фізіологічних функцій організму. Основним механізмом підтримки гомеостазу є саморегуляція.
Саморегуляція —це варіант управління, при якому відхилення фізіологічної функції, чи константи, від рівня, що забезпечує нормальну життєдіяльність, є причиною повернення цієї функції (константи) до початкового рівня.
Найвищої досконалості підтримка сталості (гомеостаз), базованої на нервово-гуморальних фізіологічних механізмах, досягла в людини, особливо їхньої дії на її системи, що забезпечують видалення з організму продуктів метаболізму: серцево-судинна, дихальна і шлунково-кишкова системи, нирки, потові залози.
Розрізняють тверді константи (осмотичний тиск крові, рН), незначне відхилення яких викликає істотні зміни обмінних процесів. Пластичні можуть варіювати в досить великих межах і протягом тривалого часу без істотного порушення функцій (кількість і співвідношення формених елементів крові, швидкість осідання еритроцитів й ін.)
Процеси саморегуляції грунтуються на використанні прямих і зворотних зв'язків.
Прямий зв'язок забезпечує вироблення регулюючих впливів на підставі інформації про відхилення константи. Наприклад, подразнення холодним повітрям терморецепторів шкіри приводить до збільшення процесів теплопродукції.
Зворотні зв'язки полягають у тому, що вихідний сигнал про стан об'єкта регуляції (константи чи функції) передається на вхід системи. Розрізняють позитивні і негативні зворотні зв'язки. Позитивний зворотний зв'язок підсилює керуючий вплив, негативний—послаблює керуючий вплив і сприяє поверненню показника до стаціонарного рівня. Негативні зворотні зв'язки підвищують стійкість біологічної системи.
У розвитку рефлекторної теорії механізмів регуляції велику роль відіграло вчення І.М. Сєченова, який поширив поняття рефлекторних актів на всі характеристики поведінки людини, у тому числі і на ії психічні прояви.