АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Земельна рента: сутність, форма, механізм

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є наявність постійного додаткового доходу в господарствах, які ведуть господарювання в кращих умовах.

Крім того, власність землі породжує також особливий доход. Таким доходом є земельна рента. В загальному, земельна рента — це не трудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю і право господарювання на землі.

В історії земельних відносин розрізняють докапіталістичну (рабовласницьку та феодальну) і капіталістичну земельну ренту. Земельна рента визнавалась і при соціалізмі.

В цілому, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як додаткова вартість. Причиною же існування земельної ренти є природна й соціальна монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основні види земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну.

На поверхні рента проявляється у формі орендної плати. Оренда виступає у вигляді відносин між власниками землі, з одного боку, та користувачами землею, з іншого.

У найзагальнішому плані під орендою розуміється передачу права користування та розпорядження власністю на землю однією юридичною особою–власником іншій — користувачу на принципах повернення й платності на умовах, передбачених договором.

Характерними рисами орендних відносин є:

1) наявність двох суб'єктів цих відносин — власника й користувача (орендаря);

2) орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Вони передбачають лише право користування, розпорядження власністю;

3) власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. Це означає, що він передає йому потенційну можливість отримати від цього певний доход. Обов'язковою умовою орендних відносин є платність, яка виступає у формі орендної плати;

4) орендні відносини завжди мають договірний характер.

Отже, орендна плата — це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) і встановлюється власником землі залежно від умов договору[18, c. 164-165].

Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі, одна частина якого у формі підприємницького доходу (середнього прибутку) залишається орендарю, а друга частина (земельна рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею.

Теорія земельної ренти викликає значний інтерес у економістів протягом сторіч. Цікавить це питання науковців і на нинішньому етапі розвитку суспільства. Що є рента? Дар природи чи результат економічних відносин? Чи існує абсолютна рента при будь-якій суспільно-економічній формації? Кому вона має належати? Ці питання не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули важливого значення в умовах становлення ринкової економіки в Україні.

Саме слово рента походить від латинського reddita — повертаю, сплачую, і відповідно до економічного словника трактується як дохід з капіталу, землі чи майна, що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю.

Загальноприйнято вважати основоположником наукової теорії земельної ренти Вільяма Петті, який у своїй роботі "Трактат про податки та збори" (1662 р.) ототожнює ренту з усією додатковою вартістю, що створюється у сільському господарстві. У подальшому теорія земельної ренти розглядалася такими відомими економістами як А. Сміт, Д. Рікардо. Своє трактування земельної ренти дали фізіократи Кене і Тюрго, обґрунтовуючи первинність природних сил у створенні земельної ренти, а тому й можливість створення додаткової вартості тільки у сільському господарстві. "Не існує і не може існувати іншого доходу, крім чистого продукту землі...", — пише Тюрго у своїй роботі "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1766 р.). "Земля завжди є першим і єдиним джерелом будь-якого багатства", а тому земельна рента є єдиною формою додаткової вартості. У промисловості, вважає він, робітник тільки змінює форму матеріалу, який дає йому земля, а тому "землероб... може обходитись без праці інших робітників, але ні один робітник не може працювати, якщо землероб не забезпечить йому засобів для життя".

Даного погляду на виникнення земельної ренти дотримувалися й деякі вітчизняні науковці, серед яких С Подолинський і М. Руденко. На думку Подолинського людина не створює матерії, не створює енергії — все це дає природа, але завдяки людській праці ця енергія зберігається і примножується. "... Нічого не може бути створене працею... її мета і корисність полягає у перетворенні певної кількості сил". Усі люди харчуються за допомогою землеробства, задовольняючи свою потребу в їжі майже виключно за рахунок енергії Сонця, яка накопичується у рослинах, які "на поверхні землі є найбільші вороги розпорошення енергії у вселенній"[14, c. 216-218].

Новий погляд на земельну ренту дав К. Маркс, який розумів її як результат певних економічних відносин, надлишком над середнім прибутком, який сам є "творінням процесу соціального життя, що протікає при певних історичних відносинах виробництва... ". Проте у такій формі земельна рента виступає тільки при капіталістичному способі виробництва, коли прибуток стає первинним, а рента вторинною, похідною від прибутку. У докапіталістичних формаціях земельна рента збігалася із додатковою вартістю. Із розвитком капіталізму прибуток перетворюється у нормальну форму додаткової вартості, а рента стає формою виразу додаткового прибутку. "Уже не земля, а капітал безпосередньо підпорядковує тепер собі та своїй продуктивності землеробську працю", — стверджує К. Маркс. Він визнавав основну роль природи, а саме родючості грунтів, у створенні земельної ренти й написав на останній сторінці четвертого тому "Капіталу": "Основою абсолютної додаткової вартості — тобто реальною умовою її існування — є природна родючість землі, природи, тоді як відносна додаткова вартість грунтується на розвиткові суспільних продуктивних сил". Проте основна увага в його роботах була приділена соціально-економічним аспектам даного питання. Розглядаючи питання земельної ренти, К. Маркс виокремлює диференціальну ренту І, виникнення якої обумовлене різницею у природній родючості, "даної для кожного даного ступеня розвитку культури" і диференціальну ренту II, що представляє собою результат різної продуктивності додаткової кількості капіталу, який вкладається в одну й ту саму земельну ділянку. Маркс підкреслює, що в основі виникнення диференціальної ренти II також лежить різниця в родючості ґрунтів різних ділянок, а тому "диференціальна рента II є лише іншим виразом диференціальної ренти І".

З позицій економічних умов К. Маркс виводить і поняття абсолютної земельної ренти, яка, на його думку, є результатом існування монополії власності на землю. Якщо при диференціальній ренті земельна власність є "причиною лише перенесення відомої частини ціни товару... від капіталіста до земельного власника", то у випадку абсолютної ренти "власність на землю сама створила ренту". Адже власник земельної ділянки не допустить її експлуатації, "поки економічні відношення не зроблять можливим таке її використання, яке принесе йому відомий надлишок... "[12, c. 49-52].

Щодо особистого ведення господарства самим селянином — власником, то тут також існують всі передумови для створення земельної ренти, але вона часто не виокремлюється із доходу селянина. Крім того її розмір, а також прибуток не є регуляторами господарської діяльності, оскільки "сільське господарство ведеться тут головним чином задля безпосередніх засобів існування... Поки ціна продукту покриватиме заробітну плату для нього, він оброблятиме свою землю, часто до тих пір, поки вона покриває фізичний мінімум заробітної плати"4. Маркс вбачав у цьому причину низьких цін на сільськогосподарську продукцію в країнах, де переважає дрібне сільськогосподарське землеволодіння. У таких країнах "частина додаткової праці селян, що працюють при найнесприятливіших умовах, надається суспільству даром і не бере участі в регулюванні цін виробництва і в утворенні вартості взагалі. Таким чином, така низька ціна є результатом бідності виробників, але не продуктивності їх праці"5. Отже, Маркс визнає, що земельна рента існує об'єктивно, але її прояв залежить від економічних умов.

У своїх працях К. Маркс детально розглядає вплив економічних умов на форму прояву земельної ренти, пояснюючи перетворення додаткової вартості в абсолютну ренту, а додаткового прибутку — у диференціальну ренту — регулюючою роллю ціни на сільськогосподарську продукцію, що формується на базі виробничих витрат на гірших землях, і дає можливість не тільки відшкодувати витрати й одержувати середній прибуток на кращих землях, а й мати певний надлишок над прибутком — земельну ренту. Існування приватної власності на землю трактується К. Марксом як обов'язкова умова того, що земельна рента переходить у розпорядження землевласника у вигляді орендної плати.

Детально розглядаючи лише економічні умови перетворення додаткової вартості у земельну ренту, К. Маркс не заперечував природної основи виникнення земельної ренти, а тому досить слушним, на наш погляд, є його зауваження, що "навіть ціле суспільство, нація і навіть усі одночасно існуючі суспільства, взяті разом, не суть власники землі. Вони лише її володарі, що користуються нею, і... повинні залишити її поліпшеною для наступних поколінь".

Проте концентрація уваги К. Маркса навколо економічної сторони земельної ренти створило хибне враження в окремих економістів радянських часів, що Маркс не визнає природної основи походження земельної ренти, а тому виводить її лише з економічних відносин трьох класів: землевласників, найманих робітників і капіталістів[11, c. 22-24].

Виділяють два види диференціальної ренти. Диференціальна рента — І та диференціальна рента — ІІ. Диференціальна рента І виникає внаслідок диференціації земельних ділянок за родючістю або місцем розташування. Диференціальна рента ІІ виникає завдяки різної продуктивності затрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок різниці у рівні господарювання, внаслідок інтенсифікації землеробства.

Таким чином:

Причиною диференціальної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання.

Умовами диференціальної ренти є:

а) відмінності у природній родючості ґрунтів та місце знаходження земельних ділянок;

б) неоднакова продуктивність додаткових капітальних вкладень в одну й ту саму земельну ділянку.

Формами диференційної ренти є: орендна плата, рентні платежі, плата за землю, Джерелом диференціальної ренти є надлишок додаткового продукту, що утворюється землеробською працею на кращих земельних ділянках або в результаті продуктивніших капіталовкладень.

У разі самостійного ведення землевласником господарської діяльності на власній земельній ділянці, земельна рента має залишатися в нього. Але цільове призначення її використання — відтворення родючості грунтів. Проте особисті селянські господарства можуть здійснювати господарську діяльність в умовах низької ціни на сільськогосподарську продукцію, коли відсутній прибуток і рента, і доходу вистачає тільки щоб покрити мінімальні фізичні потреби. Тому ведення сільськогосподарського виробництва значною кількістю особистих селянських господарств (а в Україні майже 60 % валової продукції сільського господарства виробляється господарствами населення) може створювати передумови для існування низьких цін на сільськогосподарську продукцію і таким чином рента залишається не у сільському господарстві, а з'являється як додатковий прибуток чи підвищена заробітна плата в інших галузях економіки. Так, у 2005 році норма прибутку в сільському господарстві була найнижчою і дорівнювала 1,5 %, що у 12 разів менше, ніж у сфері торгівлі, й у 5 разів менше порівняно із середнім показником по Україні.

Переливання земельної ренти в інші галузі економіки призводить до зникнення в сільському господарстві основного джерела відтворення родючості ґрунтів. Тому важливо створити такі економічні умови, щоб земельна рента як прибуток із землі-капіталу залишалась у сільському господарстві. Економічні закони мають базуватися на законах природи, бути їхнім логічним продовженням, а не протирічити їм.

Таким чином, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна. Конкрет­ною формою земельної ренти є орендна плата, яка включає ренту, процент на капіталовкладення, інші платежі[5, c. 136-138].

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 751 | Нарушение авторских прав