АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Результати та соціально-економічні проблеми земельної реформи

Результати земельної реформи оцінюються шляхом ідентифікації соціальних, економічних та екологічних наслідків, які розглядаються у фізичному і якісному вимірі. Наслідки земельної реформи проявляються у реальній економіці та мають довготривалий вплив не лише на неї, а й життєдіяльність всього суспільства.

Сьогодні результати земельної реформи здебільшого оцінюються з точки зору кількісних характеристик, при цьому якісні зміни або не розглядаються, або визначаються поверхово. Основним підсумком земельної реформи прийнято вважати становлення приватної власності на землю. У той час, коли землі державної власності скоротилися з 60,36 млн. га у 1992 р. до 30,1 млн. га у 2000 р., у приватній власності вони зросли до 29,1 млн. га. Таким чином, близько 50% земельного фонду знаходиться в приватній власності, з них 99% - складають сільськогосподарські угіддя. Презумпція приватної власності на землю в Україні сьогодні поширена лише на основний засіб сільськогосподарського виробництва - сільськогосподарські угіддя.

Землі в населених пунктах, крім сільських, знаходяться переважно в державній та комунальній власності. За період проведення земельної реформи офіційно визначаються наступні середні результати:

· 27,6 мільйони гектарів сільськогосподарських земель передано безоплатно в приватну власність, що еквівалентно приблизно 66 % площі сільськогосподарських земель в Україні;

· 11,5 тисяч підприємств (колишніх КСП) трансформовано в 15,1 тис. нових сільськогосподарських підприємств на основі приватної власності на землю;

· 6,7 мільйонів сільських громадян одержали сертифікати на право власності на землю;

· 22,3 мільйони гектарів сільськогосподарських земель передано в оренду власниками сертифікатів, що засвідчують право власності на землю; загальна сума орендної плати у 2000 році становила 1,5 млрд. гривень;

· 11 мільйонів громадян приватизували земельні ділянки для ведення особистого підсобного та селянського фермерського господарства: будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибних ділянок), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

· 2,3 мільйона громадян отримали державні акти на право власності на землю. Наведені результати, безсумнівно, є вражаючими.

Однак, на погляд дисертанта, успіх земельної реформи визначається не лише наслідками структурних змін у земельних відносинах, а й досягненням соціально-економічного та екологічного ефекту в землекористуванні.

В Україні, на жаль, земельна реформа ще не досягла поставлених цілей щодо вирішення соціально-економічних та екологічних проблем. Навпаки, здебільшого соціальний стан землекористувачів і землевласників погіршився. Процес реформування носить формальний характер. За даними Держкомстату України, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції у 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшився на 47 відсотків, у т.ч. в рослинництві - на 36 відсотків (у цінах 1996 р.). І хоча в наступні роки отримано приріст валової продукції в сільському господарстві, проте забезпечений він був в основному за рахунок підсобного, тобто натурального господарства. З економічної точки зору, переважна більшість сільськогосподарських підприємств досі є збитковими, а виробництво сільськогосподарської продукції - нерентабельним (крім зернових). За різними експертними оцінками, земельноресурсний потенціал України дає змогу виробляти продуктів харчування на 140-250 млн. чол. Проте, рівень його використання є низьким, а виробництво сільськогосподарської продукції не завжди забезпечує навіть власні потреби країни. Основна причина низької продуктивності сільськогосподарських угідь полягає в недостатньому технологічному й організаційному рівні землеробства, відсутності ефективного і дієздатного земельного законодавства. Інфраструктура землекористування поступово погіршується та відстає від потреб реальної економіки. Посівні площі сільськогосподарських культур скорочуються, рілля виводиться з господарського обігу, що обумовлює зменшення валової продукції рослинництва. Майже повсюдно порушені сівозміни, різко призупинено внесення органічних та мінеральних добрив, зростає забур’яненість полів, погіршується їх фітосанітарний стан. Законодавство, що регулює земельні відносини, на сьогодні є недосконалим, містить безліч "білих плям", суперечностей та невизначеностей.

Прийняття Земельного кодексу потребує негайного приведення земельного законодавства у відповідність до його положень. Багато питань правового регулювання різних специфічних земельних заходів не знаходять відображення в нормативних актах у сфері земельних відносин. Таким чином, ключовими проблемами землекористування в Україні є:

· неурегульованість права власності на землю та майно;

· нерозвиненість системи землекористування, зокрема ринкової, фінансової, соціальної та технічної інфраструктури;

· відсутність державного фінансування заходів щодо охорони земель;

· прогресуюча деградація земель, у т.ч. зниження родючості ґрунтів;

· неурегульованість чинного земельного законодавства

Результати дослідження дозволили дисертанту дійти висновку, що сучасна криза в економіці України змінила баланс природної (екологічної), економічної, технологічної і як наслідок - соціальної складових системи землекористування, що призводить до зменшення загальної корисності екосистеми та її складової - агроландшафтів. Специфіка соціальних проблем при цьому обумовлена низьким рівнем розвитку екологічної та економічної складових землекористування, які реагують на їх зміни.

По-перше, майже 50% української території, у першу чергу сільськогосподарських угідь, піддається впливу деградаційних процесів.

По-друге, господарства, зберігаючи (часто формально) площі землекористування, не в змозі підтримувати їх через диспаритет цін, відсутність техніки, оборотних коштів, дешевих кредитів, ринків збуту, виробничої інфраструктури, вимирання сільського населення та порушену його вікову структуру, а також крайню бідність. Перші ознаки відображення дисбалансу на природному компоненті агроландшафту вже спостерігаються у вигляді зменшення органіки в ріллі, підвищення кислотності, дегуміфікації, посилення ерозійних процесів, засолення ґрунтів, втрати довгострокової ґрунтової родючості, зниження біорізноманіття культурного ландшафту.

Економічні проблеми досить часто призводять до розвитку монокультурного землеробства (вирощування рентабельної культури), що в свою чергу обумовлює скорочення величезних площ сільськогосподарських угідь (особливо ріллі) у зонах з низькою густотою населення та високопродуктивними ґрунтами і переведення їх в перелоги. Таким чином, суб'єктивні й об'єктивні умови розвитку земельних відносин по-новому ставлять питання землекористування в Україні. Розв'язання соціальних, економічних та екологічних проблем вимагає безвідкладного переосмислення наслідків земельної реформи, поглиблення наукових основ сучасного землекористування, вирішення практичних проблем його оптимізації на засадах сталого розвитку [8; 210-214].

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 590 | Нарушение авторских прав