АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

А. Початкове положення

Якщо під час Другої світової війни дійсно мало місце систематичне знищення мільйонів жидів, то в такому випадку повинна була існувати спеціальна, розгалужена організація, що включала б до свого складу тисячі службовців. Операцію таких масштабів було б абсолютно неможливо здійснити без сили-силенної наказів і інструкцій. А в такій ієрархічній державі, як Третій Рейх, без письмового розпорядження взагалі нічого не робилося.

Тому природно було б очікувати цілого моря письмових доказів планомірного знищення жидів. Іноді прихильники теорії знищення поводяться так, нібито справа саме таким чином і виглядає. Так, зразкова робота про "голокост", написана Раулем Хільбергом, починається з такого вступу: "Матеріал для своєї книги Хільберг збирав все своє життя. Він вважається кращим знавцем першоджерел, що походять більшою частиною від виконавців. Злочинці - ґрунтовні у всьому - доказ своїх убивств «стотисячократно» скріпили печатками і штампами".

Б. Провідний "експерт з голокосту" відчуває крайню потребу в доказах

Якщо той хто прагне пізнання почне читати вищезгадану зразкову роботу, яка має назву "Знищення європейських жидів", то йому доведеться чекати до 927-ї сторінки, перш ніж він натрапить на главу "Центри знищення", потім, перегорнувши ще 100 сторінок, він знайде опис "процедур знищення". Хільбергу, таким чином, знадобилося списати 1027 сторінок, перш ніж дістатися теми, винесеної на титульний аркуш його опусу, і присвятити їй ледве більше 20-ти сторінок! Але й ті - нікчемної якості.

Обіцяні у Вступі "стотисячократно скріплені" докази злочинів виявилися блефом. Усе, на що посилається Хільберг, - це показання свідків і визнання виконавців; а ще судові постанови, також засновані на показаннях свідків. Улюблені свідки Хільберга - Курт Герштейн і Филип Мюллер. Ми будемо в наступній главі спеціально говорити про "свідків", але свідоцтва цих двох, "коронних свідків", наведемо й тут.

Курт Герштейн, офіцер медслужби СС, в 1945 р., мабуть, покінчив із собою у французькій в'язниці. Він є головним свідком по Бельжецю. У його "визнаннях", як показав французький дослідник Анрі Роже, є не менше шести версій, котрі істотно відрізняються одна від іншої. В одному випадку Герштейн стверджує, що було вбито газом 20 або 25 млн. чоловік. У Бельжеці, згідно з ним, до газової камери площею 25 кв.м. напихували по 700-800 чоловік, тобто по 28-32 людини на 1 кв. м. Далі Герштейн бачив гори одягу і взуття вбитих, висотою 35-40 м. Такими є показання Герштейна.

Хільберг на своїх 20 сторінках не менше 16 разів цитує книгу Филипа Мюллера "Sonderbehandlung" (Особливе поводження), що з'явилася у 1979 р.. Той на стор. 207-208 своєї кричущої халтури, яку неможливо читати без нападів нудоти, пише з епічним розмахом, що на початку літа 1944 року в Освенцімі знищували багато тисяч трупів отруєних газом угорських жидів. І робили це так: трупи складали шарами в глибокій ямі й ущент спалювали там за допомогою дров. Додатковим горючим матеріалом слугував жир, що витікав із трупів. Він стікав під час горіння у спеціально вириті для цього канавки, що впадали у накопичувач. Верхній розплавлений шар цього жиру члени особливих команд (зондеркоманд) збирали довгими черпаками й поливали ним трупи, щоб вони краще горіли.

Все це, звичайно, нечуване неподобство. Без достатнього припливу кисню трупи в ямі взагалі не будуть горіти, вони можуть лише злегка обвуглитися. А жир, якби він дійсно почав витікати, був би першим, що згоріло б, а якби все-таки він стік у канавки, то від першої іскри зайнявся б там. Взагалі, навіть не всякій запаленій свідомості наверзеться таке: глибока яма, у ній горять дрова, на них лежать шарами трупи, з яких витоплюється жир, але не тече у вогонь, а в особливі канавки; навколо ходять люди й черпаками з довгими держаками зачерпують цей жир, ллють на трупи, і тоді він яскраво спалахує.

На стор. 74 Мюллер ощасливлює нас ще такою байкою: "Іноді в крематорій приходили есесівські лікарі... Перед стратою двоє лікарів обмацували в живих ще чоловіків і жінок, немов у рогатої худоби, стегна й ікри, щоб відібрати собі "кращі шматки". Після розстрілу відібрані жертви клали на стіл, лікарі вирізали шматки ще теплої плоті зі стегон і ікр й кидали їх у приготовлені посудини. М'язи тільки що застрелених ще ворушилися в конвульсіях, судорожно стискувалися, смикалися в цебрах, куди їх складали, і ті чинили колоподібні рухи".

Таким є "коронний свідок" Филип Мюллер, якого Рауль Хільберг цитує на 20 сторінках 16 разів! Про те, що немає ніяких документів, в яких йдеться про існування плану знищення жидів, не може умовчати і Хільберг. Але він знаходить цьому глибокодумне пояснення: вожді нацизму вирішили викласти все необхідне в одному акті!

В. "Кримінальні докази" "фахівця з голокосту" Прессака

В 1993 році з-під пера французького аптекаря Ж.-Клода Прессака вийшла книга "Крематорії Освенціму", яка вільною пресою вільного світу одностайно була оголошена такою, що спростовує ревізіоністів. Колись, у 1989 році, Прессак опублікував інший опус - "Освенцім. Техніка й операції з газовими камерами", що пресою був ледь помічений.

У вступі до другої книги Прессак апетитно обіцяє, що буде опиратися не на розповіді свідків, а на документи.

Однак щораз, коли мова в книзі заходить про ГК, Прессак посилається саме на свідків. Відсутність документів, які доводять хоча б єдиний випадок отруєння газом в Освенцімі, змушує Прессака шукати побічні докази. Він наводить документ, який у нього є "остаточним доказом" існування ГК, але у ньому мова про них узагалі не йде. Це – замовлення одній фірмі на поставку газоаналізаторів (докладніше ми розглянемо його нижче).

На сторінці 80 він наводить замовлення будуправління в Освенцімі на поставку герметичних дверей і 14 душових голівок для крематорію в Біркенау. З цього Прессак робить висновок, що двері, безсумнівно, призначалася для ГК, а душові голівки, які нібито були "удаваними", повинні були заманювати жертв у замасковану за їхньою допомогою ГК. Однак двері могли слугувати в крематорії для того, щоб ті, хто там працював, не вчаділи від диму та щоб усіма приміщеннями не розтікався запах.

Однак самого факту існування ГК ці двері не доводять жодним чином. Про те, що душі були "удавані", у документах не говориться ні слова.

Втім, у самому існуванні душів у крематорії немає нічого протиприродного, оскільки персонал займався спаленням померлих від тифу.

На стор. 70-71 Прессак згадує дерев'яну повітродувку для ГК у крематорії Біркенау. Якби вона була металева, міркує він, то її роз'їло б корозією під дією циклона-Б, що містить синильну кислоту. Однак пізніше, продовжує Прессак, там існували й металеві повітродувки: есесівці "переоцінили небезпеку корозії".
А тепер уявимо собі: відбувається знищення мільйонів людей немов шкідливих комах, і як доказ цього ганебного діяння "всесвітньо відомий, провідний спеціаліст з Освенціму" пропонує нам ось такого роду дурниці! Багато ревізіоністських дослідників, особливо Форіссон і Маттоньо, піддали доводи Прессака нищівній критиці. У 1996 р. німецькою мовою вийшов збірник статей на цю тему.

Г. "Німці знищили всі документи"

Якщо запитати стражів ортодоксальної версії "голокосту", чому геть відсутні документи, що доводять убивство жидів, вони скажуть, що німці всі документи вчасно знищили. Це ж саме стверджує й ще один "коронний свідок", бразилець за походженням, есесівець Перрі Броуд, котрий створив у британській в'язниці вичерпне повідомлення про масові вбивства в Освенцімі. На останній сторінці його "Спогадів" можна прочитати: "У всіх службових приміщеннях Освенціму палали вогниська з папок з документами, а будови, що служили для найбільших в історії масових убивств, були висаджені в повітря…". Броуда звільнили ще в 1947 р., хоча британці мали намір його повісити або поставити до стінки, оскільки кожний, хто воював на боці Німеччини, а насамперед есесівець, був поза законом. Цілком зрозуміло, що раннє звільнення було розплатою за "Спогади", котрі послужили важливим внеском у цементацію образу "остаточного вирішення", який тоді ще тільки створювався.

Однак ніяких " вогнищ із папок з документами" в Освенцімі не було, оскільки в цьому "найбільшому таборі знищення" збереглася величезна кількість документів. В особливому архіві в Москві перебуває до 90 тис. сторінок документів будівельного управління, тобто тієї організації, що займалася будівництвом крематоріїв, а також, як заявляють "експерти", ГК, розташованих у крематоріях.

Під час тривалих поїздок до Москви в 1995 році автор разом з дослідником Карло Маттоньо вивчив всі 90 тис. сторінок цих документів.

Одна частина з них - 20 тис. сторінок - складається з виготовлених німцями копій інших документів, а 70 тисяч - справжні документи. І в жодному з них немає аніякого доказу вбивств за допомогою газу. Нас це анітрошки не здивувало, позаяк якби такі документи існували, їх із тріумфом давно представили б усьому світу. У цьому архіві працювали також Прессак і жид із Британії Джеральд Флеммінг - і обоє не знайшли жодного доказу існування ГК.

Твердження, що нібито німці повибирали й знищили документи, які їх викривали, - наївні. Уявимо собі наступну ситуацію: осінь 1944 р., до Освенціму от-от вступить Червона Армія, і раптом комендант Ріхард Бер віддає наказ: "Розсортуйте всі документи, виберіть з них ті, де говориться про вбивство жидів газом і знищте їх! Інші документи залишіть, нехай лежать!". Чи можна уявити собі таке?

Цілком очевидно, німці просто полишили всі документи там, де вони знаходилися. Їм навіть на думку не спало, що документи можуть їх у чомусь викрити!

І в музеї Освенціму, і в інших архівах лежать документи з Освенціму. Загальне їхнє число сягає десь 120-150 тисяч. І жоден з них не містить ні єдиного слова про отруєння газом хоча б одного жида.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 640 | Нарушение авторских прав