АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

XIV. Слон, якого не помітили

Про те, що союзники, Ватикан і Червоний Хрест знали про долю жидів, оповідає багато книг. У них без кінця твердять про те, чому ніхто не прийшов на допомогу жидам. Неможливо уявити собі, щоб у Вашингтоні, Лондоні, Москві, Ватикані, Женеві не знали, що саме відбувається в Освенцімі та інших "таборах знищення". Американський автор Давид Віман, розглядаючи це питання, відкрито висловлює підозру, що винищення жидів було зроблене за спільної мовчазної згоди. Він і книгу свою назвав так: "Небажаний народ".

З 1942 р. у пресі курсували повідомлення про знищення жидів. Втім, моторошним історіям про парові камери, ГК, вагони з вапном, про вбивства електрикою під землею тощо ніхто не вірив - ні уряди союзників, ні Ватикан, ні Міжнародний комітет Червоного Хреста. Ще у серпні 1943 р., коли вже існувала офіційна версія про отруєння газом 2-3 млн. жидів, американський міністр закордонних справ Корделл Хелл у начерку телеграми американському послові в Москві викреслив усі вказівки на ГК, як недоведені. Мартін Гільберт у товстій, багато документованій книзі "Освенцім і союзники" пише: "Назви й місце розташування чотирьох таборів знищення Хелмно, Треблінка, Собібор і Бельжець стали відомі в країнах союзників з 1942 р. Про ГК в Освенцімі мовчали до кінця 1944 р.". Але Освенцім був розташований у центрі промислової зони. Ув'язнені постійно контактували з вільнонайманими, а ті постійно відвідували свої родини. Далі, ув'язнених постійно перевозили залізницею з Освенціму до інших таборів (згадаємо родину Франк). Як ми вже показали раніше, існувала величезна кількість звільнених з таборів; особливо багато таких було раннім літом 1944 р., коли геноцид, як стверджують, досяг свого жахливого піку. Всі вони, ці десятки тисяч вільнонайманих, переміщених, звільнених, повинні або могли б бути свідками винищування людей, якого світ не знав.

Головне місце, де нібито відбувалися вбивства, – крематорій II у Біркенау, відповідно до наземної та аерофотозйомки, а також замальовок Джона Болла, був оточений невисоким парканом, і з усього табору можна було б щодня бачити чинені там убивства. Безпосередньо до крематорію III, другого за величиною місця масових убивств, примикало футбольне поле, де ув'язнені регулярно грали у футбол. Якби масові вбивства газом відбувалися насправді, то звістка про це за лічені тижні облетіла б союзні країни, над Німеччиною були б розкидані мільйони листівок, які сповіщали німецький народ про злочини його уряду. Але такого не сталося.

З кінця 1943 р. Освенцім постійно фотографувався з повітря. Якби на фотографіях було хоч щось, що вказує на масові вбивства, то англо-американські бомбардувальники без труда зруйнували б залізницю, що зв'язувала Освенцім з Угорщиною. Але вони цього не зробили. Чому? Тому, що на фотографіях не було нічого, що вказувало б на масові вбивства! Прихильники теорії знищення – такі, як Фавен і Віман, Гільберт і Лакер, дійшли до висновку:

- довго приховувати масові вбивства в Освенцімі було неможливо;

- союзники, Ватикан, і Червоний Хрест нічого не повідомили про масові вбивства в Освенцімі та не поворухнули пальцем, щоб врятувати жидів від ГК.

Єдиний можливий наслідок із цих кричущих фактів вивів американський ревізіоніст Артур Бутц: "Я не бачу в себе у підвалі ніякого слона. Якби в моєму підвалі був слон, то безсумнівно я б його побачив. Отже, у моєму підвалі слона немає".

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 481 | Нарушение авторских прав