 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
ПОРУШЕННЯ ЛІМФООБІГУ
Порушення лімфообігу клінічне і морфологічно виявляється, головним чином у вигляді недостатності лімфовідпливу, форми якої можуть бути різними. Перші прояви порушення лімфовідпливу – це застій лімфи і розширення лімфатичних судин. Компенсаторно-пристосувальною реакцією у відповідь на застій лімфи є розвиток колатералей і перебудова лімфатичних судин, які перетворюються у тонкостінні широкі порожнини (лімфангіоектазії). В них появляються численні випинання стінки – варикозне розширення лімфатичних судин. Проявом декомпенсації лімфообігу є лімфогенний відплив, або лімфедема. Лімфедема буває: - місцева (регіонарна); - загальна. Як загальна, так і місцева лімфедема може бути за перебігом гострою і хронічною. Гостра загальна лімфедема зустрічається рідко, наприклад, при двосторонньому тромбозі підключичних вен. У цих випадках при підвищенні венозного тиску в порожнистих венах в грудній протоці розвивається ретроградний застій, який поширюється аж до капілярів. В тканинах розвиваються дистрофічні зміни аж до некрозу клітин. Хронічна загальна лімфедема спостерігається при хронічному загальному венозному повнокров’ї. Вона призводить в органах і тканинах до розвитку, крім дистрофій, атрофічних і склеротичних змін у зв’язку з хронічною тканинною гіпоксією. Гостра місцева лімфедема виникає при закупорці відвідних лімфатичних судин (наприклад, пухлинними емболами), здавленні або перев’язці під час операції лімфатичних вузлів і судин. Вона може самостійно зникнути, як тільки налагоджується колатеральний кровообіг. Хронічна місцева лімфедема буває природженою і набутою. Природжена пов’язана з гіпоплазією (недорозвиненням) або аплазією (природженою відсутністю, нерозвиненням) лімфатичних вузлів і судин нижніх кінцівок. Набута хронічна місцева лімфедема розвивається у зв’язку із здавленням (пухлина) або запустінням лімфатичних судин (хронічне запалення, склероз або оперативне вилучення лімфатичних вузлів, наприклад, при раку молочної залози), при тромбозі вен. Хронічний застій лімфи призводить до гіпоксії тканини і тому склерогенно діє. В клініці виникають зміни кінцівок, названі слоновістю. На тлі лімфедеми розвивається стаз лімфи (лімфостаз), білкові тромби, що супроводжується підвищенням проникності і навіть розірванням лімфатичних капілярів і лімфореєю. З внутрішньою лімфореєю пов’язаний розвиток хілозного асциту і хілотораксу. Хілозний асцит – накопичування хілозної рідини (лімфа з високим вмістом жиру) у черевній порожнині при різкому застої лімфи в органах або при пошкодженні лімфатичних судин кишки і її брижі. Хілозна рідина біла, нагадує молоко. Хілоторакс накопичування хілозної рідини в плевральній порожнині у зв’язку з пошкодженням грудної протоки під час операції, або при введенні лікарських препаратів, обтюрацією її тромбом або здавленням пухлиною. Значення недостатності лімфатичної системи визначається передусім порушеннями тканинного метаболізму, до яких призводить недостатність не тільки лімфатичної, але й венозної системи (венозний застій). Гіпоксія, яка розвивається, викликає по суті стереотипні та однозначні зміни органів і тканин при застої як лімфи, так і крові.
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 470 | Нарушение авторских прав |