АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Орган зору

Зоровий аналізатор відіграє дуже важливу роль в житті організму. За його допомогою людина відрізняє світло від темряви, сприймає форму, величину і забарвлення предметів, визначає відстань до них, напрямок і швидкість їх руху. В різноманітній трудовій діяльності зоровому аналізатору належить першорядне значення. Втрата зору відбивається на всій діяльності людини.

Центральний кінець зорового аналізатора знаходиться в потиличних частках великих півкуль головного мозку, а периферичний — в очному яблуці.

Будова ока. Око складається з власне очного яблука і допоміжного апарата.

Очне яблуко має форму неправильної кулі, яка міститься в очній ямці черепа. Воно складається з внутрішнього ядра і капсули, утвореної трьома оболонками: зовнішньою — фіброзною, середньою — судинною і внутрішньою— сітківкою.

Зовнішня (сполучнотканинна) оболонка дістала назву білкової оболонки, або склери. В передній частині очного яблука вона переходить у більш випуклу, прозору рогівку. Білкова оболонка непрозора, тому промені світла можуть проникати в очне яблуко тільки крізь рогівку. Помутніння рогівки (коли розвивається більмо) дуже ослаблює зір і нерідко приводить до повної його втрати.

У середній (судинній) оболонці очного яблука розгалужується густа сітка кровоносних судин, які живлять око. Ця оболонка багата на пігмент, який надає їй темного забарвлення. В судинній оболонці розрізняють три частини: задню — власне судинну оболонку, середню — війчасте тіло і передню — райдужну оболонку. Власне судинна оболонка — задня, найбільша частина судинної оболонки, бурого кольору. Проти місця переходу склери у рогівку судинна оболонка утворює кільцевий валик з численними відростками, які становлять війчасте тіло. В товщі війчастого тіла лежить війчастий м’яз, утворений пучками гладеньких м’язових волокон, що розміщені в трьох напрямках: коловому, радіальному і меридіальному. Спереду війчастого тіла лежить райдужна оболонка, пігмент якої зумовлює колір очей. У центрі райдужної оболонки є отвір, який називається зіницею; крізь нього промені світла проникають всередину очного яблука і доходять до сітківки. В райдужній оболонці містяться гладенькі м’язи: навколо зіниці розміщені колові м’язи, які звужують зіницю, а по радіусах — м’язи, що розширяють її.

Сітківка — третя, найбільш внутрішня і найскладніша за своєю будовою оболонка очного яблука. Вона складається з багатьох шарів, три з яких становлять нервові клітини, відмінні за своєю будовою і функціями. Найважливіше значення має найбільш зовнішній шар нервових клітин — паличок і колбочок, які чутливі до світла. Це — рецептори зорового аналізатора. В сітківці ока людини налічують до 130 млн. паличок і близько 7 млн. колбочок. Розподілені вони нерівно­мірно: в центрі сітківки переважають колбочки, а навколо них — палички.

Невеличка ділянка сітківки — місце виходу з неї зорового нерва — не має колбочок і паличок, а тому називається сліпою плямою. Трохи вгору і назовні від сліпої плями, на місці перетину сітківки оптичною віссю ока, лежить жовта пляма — місце найяснішого бачення, бо в ньому особливо багато світлочутливих клітин. У центрі жовтої плями, яка має форму ямки, містяться тільки колбочки. Від жовтої плями в напрямі до країв сітківки кількість колбочок поступово зменшується, тоді як кількість паличок, навпаки, збільшується.

Позаду зіниці лежить прозоре тіло, що має форму двоопуклої лінзи і називається кришталиком. Передня поверхня кришталика має меншу опуклість, ніж задня. Весь кришталик занурений в прозору еластичну сумку, яка по краях кришталика прикріплюється до війкової (цинкової) зв’язки. Війкова зв’язка складається з тонких волокон, що йдуть до війкового тіла.

Невеликий простір між кришталиком і рогівкою заповнений прозорою рідиною — водянистою вологою. Усю порожнину очного яблука позаду кришталика і війкової зв’язки займає скловидне тіло, яке прилягає до сітківки. Спереду воно має заглибину, що відповідає за формою задній поверхні кришталика. Скловидне тіло — прозора, напіврідка драглиста маса, вкрита прозорою оболонкою.

У дітей очні ямки і очні яблука відносно більші, ніж у дорослих. Білкова і судинна оболонки тонші, а рогівка товща.

Допоміжний апарат ока. Допоміжний апарат ока складають: м’язи, жирова клітковина, повіки, вії, слізний апарат і брови.

Очне яблуко приводять в рух шість м’язів, з яких чотири називаються прямими, а два косими. Розрізняють м’язи: верхній, нижній, внутрішній і зовнішній — прямі і верхній і нижній — косі. Ці м’язи складаються з поперечносмугастих м’язових волокон. Всі вони починаються від спільного сухожильного кільця, що охоплює зоровий нерв в глибині очної ямки, і прикріплюється до білкової оболонки очного яблука спереду його екватора. Верхній косий м’яз іннервується блоковидним нервом, зовнішній прямий — відвідним, а інші чотири — окоруховим. Узгоджена діяльність очних м’язів забезпечує координовані рухи очей навколо їх осей.

Над верхнім прямим м’язом і паралельно з ним лежить м’яз — підніач верхньої повіки. Очне яблуко ззаду оточене жировою клітковиною, яка відіграє роль м’якої еластичної подушки.

Спереду очне яблуко прикривають верхня і нижня повіки, між якими лежить очна щілина. Повіки утворені складками шкіри, які захищають око спереду і сприяють (змикаючись) його зволоженню. Внутрішня поверхня повік вистелена слизовою оболонкою — кон’юнктивою, яка переходить на очне яблуко і вкриває передню його поверхню. Вздовж переднього краю повік росте волосся — вії: подразнення їх викликає захисний рефлекс — змикання повік.

Слізний апарат складається із слізної залози і відвідних шляхів. Слізна залоза міститься в зовнішньому верхньому куті очної ямки. Секрет слізних залоз — сльоза змочує очне яблуко, чим забезпечує чистоту склери і прозорість рогівки. При кліпанні повік сльоза стікає до внутрішнього кута^: очної щілини і надходить в отвори двох слізних канальців, які впадають у слізний мішок. Звідси вона стікає по слізному каналу в носову порожнину.

Над верхнім краєм очної ямки лежить смужка шкіри, вкрита волоссям,— брови. Волосся брів затримує піт, що виділяється на лобі і спрямовує його на виски.

Розвиток зорового апарата у дітей. У новонароджених дітей зоровий апарат розвинений не повністю. Очі в них відкриваються тільки на короткий час. Іноді одне око буває відкрите, а друге закрите, нема також узгоджених рухів повік при відкриванні і закриванні очей. Після 10-го дня життя дитини ця неузгодженість поступово зникає.

Узгоджені рухи повік стають постійними на першому місяці життя, а погодження їх рухів з рухами очей — на другому місяці. Захисний рефлекс змикання повік при наближенні предмета до очей з’являється у дитини під кінець другого місяця життя. Рефлекторне закривання очей при дії світла появляється з п’ятого місяця життя дитини.

Новонароджена дитина не бачать предметів, бо нервові шляхи до сітківки і від сітківки до великих півкуль у неї не дозріли. Для нормального розвитку ока і його нервових шляхів необхідна дія на очі світла. До 2—З місяців очі повертаються у дітей рефлекторно підкоровими центрами, що іннервують м’язи, які повертають очі.

Уже в середині другого тижня життя дитина переводить очі від одного блискучого предмета на інший, але при цьому повертає в сторону предмета не тільки очі, а й голову. Здатність фіксувати поглядом предмет виробляється на другому (іноді навіть — на п’ятому) місяці життя.

У новонародженої дитини рухи очей за рухомим предме­том іноді з’являються на тре­тьому тижні, але вони ще недосконалі. З третього-четвертого тижня здатність стежити за рухомим предметом швидко удосконалюється і узгоджується з загальними рухами дитини, рухи очей стають тривалішими.

Рухи очей у новонародженої дитини спочатку не координовані і здійснюються незалежно одне від одного. Координовані рухи очей виробляються вправлянням не раніше шостого місяця або навіть під кінець першого року життя.

Світлозаломлення в оці. З точки зору фізики, око — складна оптична система, здатна заломлювати і збирати світлові промені. Заломлення про­менів в оці забезпечується рогівкою, водянистою вологою, кришталиком і скловидним тілом. Промені, що виходять з будь-якого джерела світла або відбиті від предмета, проходячи крізь очне яблуко, заломлюються і збираються на сітківці в одну точку. В результаті в сітківці утворюється справжнє зображення реального предмета, але обернене і зменшене. Так, зображення на сітківці дерева висотою в 15 м, яке знаходиться на відстані 200 м, становитиме 1 мм. Чим далі від ока предмет, тим менше його зобра­ження на сітківці, і навпаки, зображення на сітківці тим більше, чим ближче знаходиться предмет.

Ми бачимо предмети не в перевернутому зображенні, а в їх природному положенні. Це пояснюється контролем зорового аналізатора іншими ана­лізаторами, зокрема шкірно-м’язовим. Дитина в перші місяці після наро­дження плутає верх і низ предмета. Якщо такій дитині показати запалену свічку, то вона, намагаючись схопити полум’я, тягне руку не до верхнього, а до нижнього кінця свічки. Контролюючи в процесі дальшого життя зобра­ження в оці руками і іншими органами чуття, дитина починає бачити пред­мети в нормальному положенні, хоч зображення їх на сітківці обернене. Це результат діяльності клітин кори потиличних часток півкуль головного мозку, де міститься вищий зоровий центр.

Акомодація. Людина чітко ба­чить предмет лише тоді, коли промені відбиті від предмета, збираються в фокус на сітківці. Але око людини звичайно «настроєне» на розглядання далеких предметів; тобто чітке зображення на сітківці дають після заломлення тільки паралельні промені. Промені, які розходяться з близької точки, після свого заломлення не дають чіткого зображення на сітківці (бо фокус їх міститься позаду сітківки). Проте людина в будь-який момент може перебудувати оптичну систему ока і пристосувати для чіткого бачення і близьких предметів. Це досягається завдяки акомодації.

Акомодацією називається здатність кришталика змінювати свою опуклість залежно від віддаленості розглядуваних предметів. Фізіологічний механізм акомодації такий. При розгляданні близько розташованих предметів кільцевий війковий м’яз (який міститься у війковому тілі) рефлекторно скорочується, відбувається розслаблення війкової (циннової) зв’язки, яка зв’язана з сумкою кришталика. Кришталик при розслабленні сумки, завдяки своїй еластичності, стає опуклішим; заломлювальна сила кришталика при цьому збільшується, а фокусна відстань зменшується. Тепер око добре розрізнятиме близько розташовані предмети. При перенесенні погляду на більш віддалені предмети війковий м’яз розслаблюється, відростки війкового тіла натягують сумку кришталика, яка стискує і сплющує кришталик.

Але здатність кришталика змінювати свою опуклість має певні межі: навіть при максимальному напруженні війкового м’яза око людини неспроможне чітко бачити предмети, що розташовані дуже близько.

У новонароджених дітей очі ще не мають здатності до акомодації. Здатність очей бачити на різних відстанях виробляється поступово. Кришталик у дітей дошкільного і шкільного віку менш опуклий, ніж у дорослих. Передньозадня вісь його коротша, що забезпечує порівняно більшу далекозорість у дітей. За даними Ф. Ф. Ерісмана, у дітей 8—10 років далекозорість становить 67,8 %. Кришталик у дітей досить еластичний, що забезпечує швидку зміну його форми. Отже, очі дітей мають значно більшу здатність до акомодації, ніж очі дорослих.

Таким чином, з віком здатність до акомодації поступово знижується, кришталик стає менш еластичним. Тому з віком розвивається далекозорість. Ця стареча далекозорість компенсується окулярами з двоопуклими стеклами.

Далекозорість і короткозорість. В нормальному оці фокус паралельних променів (без акомодації) міститься на сітківці. Відхилення від цієї норми приводять до далекозорості або короткозорості.

При далекозорості звичайно буває мала довжина очного яблука. Тому паралельні промені від далеко розташованих предметів після заломлення в оці збираються у фокус позаду сітківки і зображення предмета виходить розпливчастим. Завдяки акомодації далекозора людина може добре бачити далеко розташовані предмети. Але в такому оці акомодаційних здатностей не вистачає для того, щоб зібрати на сітківці промені, які розходяться від предметів, що знаходяться близько: фокус виходить за сітківку і зображення предмета невиразне. Тому для розглядання близько розташованих предметів і читання далекозорі люди повинні користуватись окулярами з двоопуклими стеклами.

Таким чином, укорочення поздовжньої осі очного яблука спричинює такий самий дефект зору, як і зменшення еластичності кришталика при старечій далекозорості.

Якщо очне яблуко має витягнуту форму, то зображення далеко розташованих предметів (навіть без акомодації кришталика) буде перед сітківкою. Таке око називається короткозорим, бо воно чітко бачить лише близько розташовані предмети, від яких розходяться промені. При акомодації короткозоре око може розглядати предмети на меншій відстані, ніж нормальне око. Для чіткого бачення далеко розташованих предметів короткозорі люди повинні користуватись окулярами з двояковогнутими стеклами.

Як короткозорість, так і далекозорість можуть бути природженими або набутими. Проте короткозорість рідко буває природженою. Здебільшого вона розвивається в перші роки навчання в школі, що зв’язано із збільшенням зорового навантаження. Очі дітей порівняно більш податливі до внутрішньоочного тиску, який збільшується під час читання, писання та деяких інших видах занять. Розвиткові короткозорості сприяє тривала акомодація очей (особливо при довготривалому читанні і писанні на близькій відстані від очей), а також систематичне кровонаповнення очних яблук при значному нахиленні голови, яке збільшує внутрішньоочний тиск.

У тяжких формах короткозорість супроводжується ушкодженням сітківки, що призводить до зниження зору і навіть до сліпоти (при відшаровуванні сітківки). Тому в школах треба боротись з дитячою короткозорістю, як шляхом профілактики, так і лікуванням. Своєчасно приписані лікарем окуляри, які виправляють зір, загальне зміцнення організму школяра (фізичні вправи, раціональне харчування, яке включає вітаміни, особливо вітамін А, загальні гігієнічні заходи і т.д.) можуть зупинити процес розвитку короткозорості.

Зір у дітей і підлітків, як правило, гостріший, ніж у дорослих. Але при тривалій роботі, зв’язаній з напруженням зору, наприклад, при розгляданні дрібних предметів на близькій відстані (читання, писання тощо), особливо при недостатньому та неправильному освітленні, гострота їх зору може зменшитись, що також сприяє розвиткові в них короткозорості.

Зіничний рефлекс. Світлові промені, які потрапляють в очне яблуко, проходять крізь зіницю. Діаметр зіниці змінюється залежно від сили світла. Цей процес здійснюється рефлекторно скороченням і розширенням кільцевих і радіальних м’язів райдужної оболонки При яскравому світлі зіниця звужується, захищаючи сітківку від його шкідливого впливу, а в темряві — розширюється, що сприяє кращому освітленню сітківки і чіт­кішому баченню погано освітлених предметів.

Таким чином, акомодація і зіничний рефлекс дають змогу чітко і ясно бачити предмети на різних відстанях від ока при різному освітленні.

Зміни в сітківці при дії світла. Рецептори зорового аналізатора (палички і колбочки) розміщені в сітківці. Але світло сприймається не безпосередньо паличками і колбочками. Складний акт бачення починається порівняно простим, фотохімічним процесом. Під впливом світла зорові речовини — родопсин і йодопсин, які містяться між зовнішнім шаром сітківки і судинною оболонкою, розкладаються і створюють іонізоване середовище, яке в свою чергу збуджує палички і колбочки. Збудження від паличок і колбочок передається до двовідросткових клітин сітківки, а від них до великих гангліозних клітин. Відростки останніх утворюють зоровий нерв, по якому збудження передається в проміжний мозок, а з нього до кори потиличних часток півкуль мозку, де виникає зорове відчуття.

Синтез зорових речовин відбувається лише при наявності вітаміну А. Якщо в їжі мало вітаміну А, то розвивається «куряча сліпота» — різке ослаблення присмеркового і нічного зору.

Палички значно чутливіші до світла, ніж колбочки: незначна інтен­сивність світла (наприклад, у присмерку) достатня для того, щоб викликати в них збудження. Для збудження колбочок потрібна більша сила світла. Тому палички забезпечують присмеркове і нічне бачення, а колбочки — чітке розрізнення деталей предмета та кольорів.

Чутливість сітківки до світла нестала і залежить від кількості в ній зорових речовин. На яскравому світлі, внаслідок руйнування зорових речовин, чутливість сітківки знижується, а в темряві, в зв’язку з віднов­ленням зорових речовин, чутливість її до світла підвищується.

Палички сітківки, які дають безкольорові світлові відчуття, функціонують від народження дитини, а повне функціонування колбочок спостерігається лише під кінець третього року життя дитини. Здатність розрізняти кольори проявляється у дітей в один час. При вправлянні вона проявляє­ться раніш. Найбільшого розвитку здатність розрізняти кольори досягає в 25 років.

Збудливість сітківки і зорового аналізатора в корі великих півкуль головного мозку досягає максимуму в 24 роки.

Є люди, які не розрізняють деяких кольорів (найчастіше червоного і зеленого). Таке порушення зору називають дальтонізмом (за прізвищем ученого, який також мав цю ваду і вперше відкрив це явище). В основі цього явища лежить порушення обміну речовин у колбочках.

Розвиток зорових відчуттів у дітей. Відчуття світла властиве вже новонародженій дитині. Сприймання простору і форми предметів розвивається пізніше (в зв’язку з поєднанням зорових відчуттів з дотиковими та м’язово-суглобовими).

Відчуття кольорів розвивається у дітей поступово. Порядок появи різних кольорів не встановлено. На думку різних авторів першою появляється здатність відчувати червоний, голубий, білий або жовтий кольори.

Здатність впізнавати предмети за їх зображенням на папері проявляється у дітей на третьому році життя. Деякі діти уже в 5 місяців реагують на незнайомий ще колір і форму предмета.

Діти дошкільного віку спочатку звертають увагу на форму предмета, потім на його розміри і нарешті — колір.

Нічне бачення, тобто здатність паличок сітківки ока сприймати світлові подразнення, з віком змінюються. До 20 років воно зростає, а потім знижується.

Гігієна органів зору дитини. Дефекти зору найчастіше бувають у дітей шкільного віку, бо саме в цьому віці на органи зору припадає найбільше навантаження. До того ж і очі в дітей легше змінюють свою форму під дією внутрішньоочного тиску. Щоб зберегти у дітей нормальний зір, необхідно додержувати певних гігієнічних правил, найважливішим з яких є достатнє і правильне освітлення в класних кімнатах, шкільних майстернях і вдома. Розглядаючи дрібні об’єкти при поганому освітленні, дитина дуже нахиляє голову, дуже напружує акомодаційний апарат, надмірно зводить обидва ока до близької точки, від чого очі дуже стомлюються, збільшується внутрішньоочний тиск, на очні яблука тиснуть зовнішні прямі м’язи, що спричиняє деформацію очних яблук — вони видовжуються, тобто стають короткозо­рими. Цього не буває при достатньому і правильному освітленні робочого місця школяра.

Велике значення для збереження зору школяра мають: правильна конструкція парти з обов’язковим нахилом кришки стола, відповідність її зростові учня, правильна поза школяра під час читання і писання (додержання відстані в 30—35 см між оком, і книгою або зошитом); папір, на якому надруковані книги і зошити, повинен бути білий, шрифт дитячих книжок і підручників — чітким (щоб не стомлювати очей).

Тривале напруження очей під час читання, писання і т. д. спричиняє перевтому війкового м’яза і нерідко його спазми, що підвищує внутрішньо-очний тиск. Необхідно так будувати навчальну роботу, щоб вправи, зв’язані з напруженням очей (читання, писання і т. п.), не займали повністю весь урок, а чергувались з іншими видами занять (бесіда, розповідь, пояснення та ін.).

Після занять, зв’язаних з напруженням очей під час роботи з предметами на близькій відстані, слід запропонувати дітям подивитись 1—2 хв. вдалину, щоб відпочили очі. Після уроків, зв’язаних з напруженням очей, бажано провести екскурсію в поле, сад, ліс. Треба роз’яснювати дітям шкідливість читання лежачи, а також читання в трамваях, автобусах, поїздах, бо це викликає велике напруження акомодаційного апарата і швидке стомлення очей. Однією з ознак перевтоми очей є кліпання повік.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 915 | Нарушение авторских прав